Постанова

від 04.04.2022 по справі 605/644/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

05 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 605/644/20

провадження № 61-18377св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Мрія Фармінг Карпати»,

відповідачі: приватне підприємство «Качан-07», ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія Фармінг Карпати» на рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 25 травня 2021 року у складі судді Горуц Р. О. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Костіва О. З., Міщія О. Я., Шевчук Г. М., у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія Фармінг Карпати» до приватного підприємства «Качан-07», ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди землі, визнання поновленим договору оренди землі шляхом визнання укладеною додаткової угоди та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року товариство з обмеженою відповідальністю «Мрія Фармінг Карпати» (далі - ТОВ «Мрія Фармінг Карпати») звернулося до суду з позовом до приватного підприємства «Качан-07» (далі - ПП «Качан-07»), ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди землі, визнання поновленим договору оренди землі шляхом визнання укладеною додаткової угоди та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

ТОВ «Мрія Фармінг Карпати» зазначало, що 04 грудня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Багаті Чорноземи» (далі - ТОВ «Багаті Чорноземи») та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки площею 1,265 га строком на 5 років з моменту його державної реєстрації, але в будь-якому разі строк цього договору закінчується після завершення збирання врожаю сільськогосподарських культур, які були засіяні (висаджені) під час дії цього договору. ТОВ «Мрія Фрамінг Карпати» є правонаступником ТОВ «Багаті Чорноземи». ТОВ «Мрія Фармінг Карпати» направляло ОСОБА_1 листи-повідомлення із відповідними проектами додаткової угоди, з пропозицією продовжити дію договору оренди, але орендодавець ОСОБА_1 повідомила про своє бажання припинити дію договору та 12 грудня 2019 року уклала договір оренди землі з ПП «Качан-07». Таким чином, позивач вважає порушеним його переважне право на укладення договору оренди землі, оскільки ними було повністю дотримано вимоги, зазначені у статті 33 Закону України «Про оренду землі».

У зв`язку з викладеним, ТОВ «Мрія Фрамінг Карпати» просило суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 12 грудня 2019 року, укладений між ПП «Качан-07» та ОСОБА_1 , скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 50590236 від 09 січня 2020 року та визнати поновленим договір оренди землі, шляхом визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки між ТОВ «Мрія Фармінг Карпати» та ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 25 травня 2021 року, яке залишено без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що сторони за договором оренди не досягли згоди щодо умов договору на новий строк, оскільки власник земельної ділянки - орендодавець ОСОБА_1 у своїх листах-повідомленнях неодноразово вказувала на відсутність наміру продовжувати договірні відносини з оренди землі, що беззаперечно свідчить про відсутність її волевиявлення на поновлення договору оренди землі від 04 грудня 2012 року, в тому числі й на запропонованих позивачем умовах, а отже, переважне право позивача не порушено й не підлягає відновленню в обраний ним спосіб.

Доводи позивача про те, що ОСОБА_1 не повідомила позивача про намір укласти договір з іншим орендарем та не повідомила про запропоновані нею умови, які за обставин такого повідомлення могли бути прийнятними для них, як на підставу порушення переважного права ТОВ «Мрія Фармінг Карпати» на поновлення договору оренди землі, суд не бере до уваги, оскільки договір між ОСОБА_1 та ПП «Качан-07» укладено лише 12 грудня 2019 року, тобто, більше як через пів року після припинення договору оренди із ТОВ «Багаті Чорноземи».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2021 року до Верховного Суду, ТОВ «Мрія Фармінг Карпати», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Підгаєцького районного суду Тернопільської області.

04 квітня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач виконав всі визначені статтею 33 Закону України «Про оренду землі» умови щодо реалізації свого переважного права перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк, однак ОСОБА_1 не повідомила про намір укласти договір з іншим орендарем та не повідомила про запропоновані нею умови, які за обставин такого повідомлення могли бути прийнятними для попереднього орендаря. Таким чином, діями відповідачів у вигляді укладення між ними оспорюваного договору оренди землі порушено переважне право ТОВ «Багаті Чорноземи», правонаступником якого є ТОВ «Мрія Фармінг Карпати», на поновлення договору та яке, в силу приписів статей 15, 16 ЦК України, підлягає захисту.

Крім того, апеляційним судом не враховано, що оскільки реорганізація відбулась після вчинення всіх передбачених дій щодо поновлення договору оренди та водночас всі дії які вчинялись в межах даної процедури поновлення є обов`язковими для правонаступника, оскільки права та обов`язки, в тому числі і переважне право на поновлення договору оренди перейшло в порядку правонаступництва до ТОВ «Мрія Фармінг Карпати» відповідно до статті 32 Закону України «Про оренду землі» та частини першої статті 104 ЦК України. Законодавством не передбачено повторного надіслання пропозицій про поновлення договору оренди землі поза строком, передбаченим статтею 33 Закону України «Про оренду землі» та у зв`язку із реорганізацією орендаря.

Заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували: висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 07 березня 2018 року у справі № 702/764/16-ц, від 23 травня 2018 року у справі № 547/89/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 702/699/16-ц, від 15 січня 2019 року у справі № 922/1464/18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 129/2578/16-ц, а також Верховного Суду України у постановах від 25 лютого 2015 року у справі № 6-219цс14, від 25 травня 2016 року у справі № 3-312гс16, згідно з яким, за обставин повідомлення власником земельної ділянки про відсутність наміру поновлювати договір оренди землі, у тому числі у зв`язку з «особистою потребою користуватись земельною ділянкою», однак власником земельної ділянки укладено оспорюваний договір оренди з іншим орендарем, свідчить про недобросовісність поведінки орендодавця щодо попереднього орендаря та порушення його переважного права на поновлення договору; правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 січня 2018 року у справі № 910/12017/17, відповідно до якого за наявності наміру передати майно в оренду та наявності попереднього орендаря, який належно виконував свої обов`язки за договором оренди, за інших рівних умов право вибору орендодавцем орендаря прямо обмежено передбаченим статтею 33 Закону України «Про оренду землі» та частиною першою статті 777 ЦК України переважним правом такого попереднього орендаря (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Разом з тим, заявник вважає, що існує об`єктивна необхідність відступлення від правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21 січня 2020 року у справі № 379/1354/18, від 28 вересня 2020 року у справі № 272/440/18, від 25 листопада 2020 року у справі № 227/4535/18, від 18 березня 2021 року у справі № 379/1294/18, за якими, на думку заявника, невмотивованої відмови достатньо для припинення переважного права оренди попереднього орендодавця та в подальшому право орендодавця здавати земельну ділянку в оренду не обмежене (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

У зв`язку з викладеним, ТОВ «Мрія Фармінг Карпати» просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу

У грудні 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Рибачок А. М., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

ОСОБА_1 зазначала, що предмет спору та обставини справ, на які посилається ТОВ «Мрія Фармінг Карпати», відрізняються від справи, яка переглядається.

Заявник не виклав мотивів необхідності відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у рішеннях, визначених частинами другою, третьою статті 403 ЦПК України, а тому відсутні підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Крім того, ТОВ «Багаті Чорноземи» в порушення пункту 20 договору від 04 грудня 2012 року, без відома орендодавця, зареєструвало право оренди в державному реєстрі лише 10 березня 2014 року, тобто протиправно збільшило строк договору оренди більше ніж на 2 роки. Також, в порушення статей 31, 34 Закону України «Про оренду землі» та пункту 21 договору від 04 грудня 2012 року ТОВ «Багаті Чорноземи» протягом 2019 року не дивлячись на неодноразові вимоги орендодавця, протиправно не повертало їй земельну ділянку, що не дало можливості приступити до її використання самостійно.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку є власником земельної ділянки площею 1,265 га, кадастровий номер 6124884000:01:001:0335, розташованої на території Мирненської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області (на даний час Мирненського старостинського округу Підгаєцької міської ради Тернопільського району Тернопільської області).

04 грудня 2012 року між ТОВ «Багаті Чорноземи» та ОСОБА_1 укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки площею 1,265 га строком на 5 років з моменту його державної реєстрації, але в будь-якому разі строк цього договору закінчується після завершення збирання врожаю сільськогосподарських культур, які були засіяні (висаджені) під час дії цього договору (з урахуванням ротації сільськогосподарських культур).

Державну реєстрацію зазначеного договору здійснено 10 березня 2014 року, що стверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 10 березня 2014 року, наданим реєстраційною службою Підгаєцького районного управління юстиції Тернопільської області.

Відповідно до пункту 20 договору оренди передача земельної ділянки орендарю здійснюється упродовж 5 (п`яти) днів після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі.

Однак, всупереч вказаним вимогам договору оренди, земельна ділянка площею 1,265 га, кадастровий номер 6124884000:01:001:0335, була передана орендарю та прийнята останнім у момент підписання договору, тобто більше ніж за 1 рік та 3 місяці до настання обставин, визначених пунктом 20 договору.

Пунктом 8 договору оренди передбачено, що після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. Поновлення договору оренди відбувається згідно зі статтею 33 Закону України «Про оренду землі».

Листом-повідомленням від 01 липня 2018 року ТОВ «Багаті Чорноземи» повідомило орендодавця про намір скористатись своїм переважним правом оренди та продовжити дію договору оренди землі. Такий лист було направлено 22 грудня 2018 року та отримано орендодавцем 28 грудня 2018 року. До листа-повідомлення було додано проект додаткової угоди до договору оренди землі від 04 грудня 2012 року, в якому запропоновано продовжити дію договору оренди землі на 7 років, із викладенням пункту 9 договору в новій редакції, а саме: «Орендна плата вноситься орендарем у розмірі 8 % від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки в рік в грошовій формі, або в натуральній формі - 1 800 кг зерна та 50 кг цукру щорічно». Усі інші положення договору залишено без змін.

Листом-повідомленням від 04 січня 2019 року, який надіслано 18 січня 2019 року та отримано ТОВ «Багаті Чорноземи», ОСОБА_1 повідомила про своє бажання припинити дію договору оренди після закінчення строку, на який його було укладено. До вказаного листа-повідомлення ОСОБА_1 було додано підписані нею два акти прийому-передачі земельної ділянки, один з яких відповідач просила, після їх підписання позивачем, повернути їй.

05 лютого 2019 року ТОВ «Багаті Чорноземи» повторно надіслало лист-повідомлення ОСОБА_1 від 28 січня 2019 року про намір скористатись своїм переважним правом оренди та продовжити дію договору оренди землі, із доданим до нього проектом додаткової угоди до договору оренди землі від 04 грудня 2012 року, в якому запропоновано продовжити дію договору оренди землі на 7 років, із викладенням пункту 9 договору в новій редакції, а саме: «Орендна плата вноситься орендарем у розмірі 10 % від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки в рік в грошовій формі, або в натуральній формі - 1 800 кг зерна та 50 кг цукру щорічно». Усі інші положення договору, залишено без змін. Дані документи ОСОБА_1 отримала 08 лютого 2019 року.

12 березня 2019 року повторно (після закінчення строку договору) на адресу ТОВ «Багаті Чорноземи» надіслано лист-повідомлення від 07 березня 2019 року, в якому ОСОБА_1 повідомила, що не бажає поновлювати строк договору оренди землі, який було укладено між нею та ТОВ «Багаті Чорноземи» 04 грудня 2012 року.

24 квітня 2019 року рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Мрія Фармінг Карпати» затверджено статут ТОВ «Мрія Фармінг Карпати» (протокол № 24-04-2019), згідно якого позивач є правонаступником приєднаного ТОВ «Багаті Чорноземи» в обсязі усіх його активів, капіталу та зобов`язань, переданих згідно передавального акта від 18 вересня 2018 року.

12 грудня 2019 року між ОСОБА_1 та ПП «Качан-07» укладений договір оренди земельної ділянки (паю) сільськогосподарського призначення, який зареєстрований в установленому законом порядку 09 січня 2020 року, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передає, а ПП «Качан-07» приймає у строкове платне користування земельну ділянку площею 1,265 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 6124884000:01:001:0335, яка розташована на території Мирненської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області, строком на 10 (десять) років, орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 3 325,19 грн, 11 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки або натуральною продукцією, яка вирощується орендарем у розмірі, що відповідає грошовому еквіваленту орендної плати.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачено статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частинами першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За змістом частин першої, другої, четвертої статті 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина друга статті 792 ЦК України).

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (частина перша статті 93 ЗК України).

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону України «Про оренду землі», яка фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди землі.

Так, відповідно до частин першої-п`ятої статті 33 цього Закону (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частинами восьмою та одинадцятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України.

Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.

Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно з частинами другою-п`ятою цього Закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.

Аналогічні висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18).

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що орендодавець неодноразово висловив своє небажання продовжувати строк дії цього договору (04 січня 2019 року та 07 березня 2019 року) і не підписав додаткову угоду до нього, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки передбачене статтею 33 Закону України «Про оренду землі» переважне право відповідача на укладення договору оренди землі на новий строк припинилося.

Доводи касаційної скарги ТОВ «Мрія Фармінг Карпати» про те, що воно виконало всі визначені статтею 33 Закону України «Про оренду землі» умови щодо реалізації свого переважного права перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк, однак відповідач не повідомила про намір укласти договір з іншим орендарем та не повідомила про запропоновані нею умови, які за обставин такого повідомлення могли бути прийнятними для попереднього орендаря, є необґрунтованими, так як у визначений законом строк сторони договору оренди землі від 04 грудня 2012 року не дійшли згоди щодо укладення додаткової угоди до нього і орендодавець повідомив орендаря про відмову в його продовженні, що підтверджується заявою від 04 січня 2019 року, тобто за 2 місяці до закінчення строку дії договору, а також від 07 березня 2019 року.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем порушення його переважного права на продовження дії договору оренди, а також про відсутність підстав, передбачених статтею 215 ЦК України, для визнання недійсним договору, укладеного 12 грудня 2019 року між ОСОБА_1 та ПП «Качан-07», оскільки оспорюваний договір укладений з відповідачем ПП «Качан-07» після закінчення переговорів з орендодавцем щодо продовження дії договору оренди від 04 грудня 2012 року, врахували заперечення орендодавця щодо його продовження, а також повернення їй земельної ділянки. При цьому, ТОВ «Багаті Чорноземи» пропонувало орендну плату у розмірі 8 % від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, потім в новій редакції договору - 10 %, однак ПП «Качан-07» запропонувало інші умови договору, а саме орендну плату у розмірі 11 % від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки.

Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі № 379/1354/18, від 12 березня 2020 року у справі № 235/3049/18-ц, від 27 березня 2020 року у справі № 235/3040/18, від 01 вересня 2020 року у справі № 235/3038/18, від 03 вересня 2020 року у справі № 235/2818/18, від 28 вересня 2020 року у справі № 272/440/18, від 25 листопада 2020 року у справі № 227/4535/18, від 16 грудня 2020 року у справі № 235/3051/18, від 18 березня 2021 року у справі № 379/1294/18 та Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від зазначених висновків.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції чи апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо клопотання ТОВ «Мрія Фармінг Карпати» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

ТОВ «Мрія Фармінг Карпати» в касаційній скарзі просило передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що ця справа містить виключну правову проблему, яка полягає в нівелюванні судами переважного права оренди земельної ділянки і, як наслідок, неможливості добросовісному орендареві реалізувати його право на практиці та захистити свої порушені права. Така передача, на його думку, необхідна для забезпечення розвитку права і формування єдиної правозастосовчої практики. Заявник вказує, що суди не врахували: правового висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 07 березня 2018 року у справі № 702/764/16-ц, від 23 травня 2018 року у справі № 547/89/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 702/699/16-ц, від 15 січня 2019 року у справі № 922/1464/18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 129/2578/16-ц, а також Верховного Суду України у постановах від 25 лютого 2015 року у справі № 6-219цс14, від 25 травня 2016 року у справі № 3-312гс16, згідно з яким, за обставин повідомлення власником земельної ділянки про відсутність наміру поновлювати договір оренди землі, у тому числі у зв`язку з «особистою потребою користуватись земельною ділянкою», однак власником земельної ділянки укладено оспорюваний договір оренди з іншим орендарем, свідчить про недобросовісність поведінки орендодавця щодо попереднього орендаря та порушення його переважного права на поновлення договору; правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 січня 2018 року у справі № 910/12017/17, відповідно до якого за наявності наміру передати майно в оренду та наявності попереднього орендаря, який належно виконував свої обов`язки за договором оренди, за інших рівних умов право вибору орендодавцем орендаря прямо обмежено передбаченим статтею 33 Закону України «Про оренду землі» та частиною першою статті 777 ЦК України переважним правом такого попереднього орендаря.

Такі висновки Верховного Суду суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 21 січня 2020 року у справі № 379/1354/18, від 28 вересня 2020 року у справі № 272/440/18, від 25 листопада 2020 року у справі № 227/4535/18, від 18 березня 2021 року у справі № 379/1294/18, за якими, на думку заявника, невмотивованої відмови достатньо для припинення переважного права оренди попереднього орендодавця та в подальшому право орендодавця здавати земельну ділянку в оренду не обмежене.

За таких обставин висновки суду про правомірність невмотивованої відмови орендодавця щодо продовження договору оренди не можна визнати такими, що відповідають вимогам закону.

Клопотання підлягає залишенню без задоволенню з таких підстав.

Підстави та порядок передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначені статтями 403, 404 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Проаналізувавши вказані посилання заявника, колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки фактичні обставини і правовідносини у справах, на які посилається заявник, та у справі, яка переглядається, є різними.

Разом з тим, доводи касаційної скарги про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не містять обґрунтування необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду та виключної правової проблеми у справі, що свідчить про відсутність передбачених статтею 403 ЦПК України підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія Фармінг Карпати» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду залишити без задоволення.

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія Фармінг Карпати» залишити без задоволення.

Рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 25 травня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров