Рішення

від 04.04.2022 по справі 455/626/18

СТАРОСАМБІРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 455/626/18

Провадження № 2/455/17/2022

РІШЕННЯ

Іменем України

05 квітня 2022 року м.Старий Самбір

Старосамбірський районний суд Львівської області

в складі: головуючого - судді Пошивака Ю.П.,

секретар судових засідань - Сенета Г.Н.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в залі засідань, цивільну справу №455/626/18 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма автолізинг» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

29.05.2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма автолізинг» (надалі - ТОВ «Сігма автолізинг») про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів, посилаючись на те, що 20.02.2018 року між ним та ТОВ «Сігма автолізинг» підписано Договір №01097 фінансового лізингу.

20.02.2018 року та 22.02.2018 року на розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 ТОВ «Сігма автолізинг», квитанціями №66 та №76 він провів перерахунок грошових коштів у сумі 40000,00 гривень та 20000,00 гривень, як оплату згідно Договору фінансового Лізингу №01097 за трактор.

Ознайомившись з Договором Фінансового Лізингу з`ясував, що у ньому відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звернутися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

Крім того, у договорі і у специфікації відсутня обов`язкова для договору фінансового лізингу істотна умова щодо його предмету у обсягах, визначених законом. У зазначених договірних документах предметом лізингу визначено: марка «Jinma», модель 264 Е, вартістю 161940,00 гривень.

Вважає, що таке визначення предмету лізингу не відповідає поняттю індивідуально визначеної речі (марка, модель, номер кузову та номер двигуна, рік випуску, колір, об`єм двигуна, індивідуальних технічних характеристик, індивідуальної комплектації тощо), не містить вимог щодо якості предмету лізингу відповідно до Державних стандартів України, класифікаторів, технічних умов тощо.

Таким чином, підписання документів договору про надання фінансових послуг порушують його права, як споживача, на отримання повної та достовірної інформації про фінансові послуги.

07.05.2018 року та 21.05.2018 року він відправляв на адресу ТОВ «Сігма автолізинг» адвокатські запити з проханням врегулювати спір та повернути йому сплачені кошти на підставі того, що ТОВ «Сігма автолізинг» не виконує свої зобов`язання, однак відповіді не отримав, тому просить визнати Договір Фінансового Лізингу №01097, укладеного 20.02.2018 року між ТОВ «Сігма автолізинг» та ним, ОСОБА_1 недійсним, стягнути з ТОВ «Сігма автолізинг» на його користь, майно набуте ним на виконання Договору Фінансового Лізингу №01097, укладеного 20.02.2018 року, а саме: грошові кошти у сумі 60000,00 гривень.

Протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 29.05.2018 року справу передано для розгляду судді ОСОБА_2 .

Ухвалою судді від 18.06.2018 року дану справу прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено підготовче засідання на 11 годину 00 хвилин 10.10.2018 року, яке було відкладено.

Ухвалою суду від 28.11.2018 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 11 годину 00 хвилин 16.10.2019 року, яке було відкладено.

Наказом від 10.07.2020 року суддю ОСОБА_2 відраховано зі штату Старосамбірського районного суду Львівської області у зв`язку з її смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З огляду на вказані обставини, на підставі розпорядження керівника апарату суду Волошина І.С. по даній справі був призначений повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями. Призначення не відбулося, оскільки не вистачало потрібної кількості суддів для розподілу справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2020 року справу передано для розгляду судді Пошиваку Ю.П.

Ухвалою судді від 16.09.2020 дану справу прийнято до розгляду та визначено, що справа буде розглядатися за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 09 годину 30 хвилин 16.10.2020 року, яке було неодноразово відкладено.

Ухвалою суду від 27.04.2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 17 годину 30 хвилин 13.07.2021 року, яке відкладено на 10 годину 00 хвилин 14.12.2021 року.

Ухвалою суду від 14.12.2021 року судове засідання відкладено на 09 годину 30 хвилин 11.02.2022 року, яке відкладено на 17 годину 00 хвилин 05.04.2022 року.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, хоча про час та місце слухання справи повідомлявся належним чином. 05.04.2022 року подав в канцелярію суду заяву, в якій просить справу розглядати без його участі, позовні вимоги підтримує та не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Представник ТОВ «Сігма автолізинг» в судове засідання не з`явився, про час та місце слухання справи був належно повідомлений, відзив на позовну заяву не надав, заяву про розгляд справи у його відсутності не надіслав, про причини неявки суд не повідомив. В матеріалах справи знаходяться докази того, що відповідач повідомлявся про час та місце слухання справи належним чином, в тому числі і через оголошення на офіційному сайті Судової влади України.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, розгляд справи здійснюється у їх відсутності, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, що відповідає вимогам ч.2 ст.247 ЦПК України.

Суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасним існуванням умов, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин, без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Дослідивши письмові докази надані позивачем, суд вважає за необхідне позов задовольнити частково, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлені такі фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

Так, 20.02.2018 року сторони уклали договір фінансового лізингу №01097 (а.с.15-22) відповідно до якого лізингодавець зобов`язався придбати у свою власність предмет лізингу - транспортний засіб марки «Jinma», модель 264 Е, та передати його у користування лізингоодержувача в строк та на умовах, передбачених цим договором (п. 1.3 Договору).

Згідно п. 1.1 Договору предметом фінансового лізингу по даному договору є транспортний засіб визначений у даній статті та Специфікації (Додаток №1 до Договору).

Відповідно до п. 1.2 Договору вартість предмету лізингу на момент укладання даного договору зазначається у договорі та в Додатку №1.

Як вбачається з Додатку №1 до вказаного Договору предметом лізингу є трактор марки «Jinma», модель 264 Е, тип КПП - мех, привід - 4х4.

Згідно п. 2.2 Договору строк лізингу починається з моменту передачі предмета лізингу та підписання акту приймання-передачі та закінчується через 60 календарних місяців з моменту підписання акта приймання-передачі предмета лізингу та в останньому місяці сплати лізингового періодичного платежу за Додатком №1 до Договору лізингу, якщо інше не передбачене, умовами договору лізингу.

Відповідно до п.п. 3.1.1, 3.1.2 договору відповідач взяв на себе обов`язок придбати предмет лізингу у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором.

Згідно п. 3.3.2., 3.3.3. договору, лізингоодержувач зобов`язується прийняти і належним чином використовувати Предмет Лізингу за його призначенням, у встановлений термін і в повному обсязі сплачувати лізингові та інші платежі відповідно до умов даного Договору.

На виконання вказаного договору 20.02.2018 року та 22.02.2018 року позивачем ОСОБА_1 сплачено 60000,00 гривень, як авансовий платіж, згідно п. 9.2. розділу 9 договору фінансового лізингу, що підтверджується квитанціями № 66 від 20.02.2018 року та №76 від 22.02.2018 року та виставленим відповідачем рахунком, у якому також зазначення призначення платежу як авансовий платіж згідно договору фінансового лізингу № 01097 від 20.02.2018 року (а.с. 23-24).

Судом встановлено, що договір, окрім сплати позивачем вказаного платежу, не виконувався і його сторонами не вчинялося жодних дій щодо його виконання, зокрема подальша оплата позивачем не проводилася, транспортний засіб, що є предметом договору лізингодавцем не придбаний і лізингоодержувачу не переданий.

Згідно п. 9.1 договору лізінгоодержувач повинен оплатити комісію за організацію договору в розмірі 10% від вартості предмету лізингу на користь лізингодавця після укладення договору за його організацію протягом строку дії договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату.

Відповідно до п. 9.2 Договору авансовий платіж складає частину від вартості предмета лізингу в розмірі 23% від вартості предмета лізингу, зазначеного у даному договорі та у Додатку № 1 до даного договору.

Згідно з пунктом 12.1 договору зазначено, що лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.1.7 та 4.1 договору, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або його частини авансових платежів, а 20% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку не повертається.

Відповідно до п. 12.8 Договору передбачено право лізингодавця розірвати договір в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем його положень.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтею 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу - лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк, не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовий лізинг є фінансовою послугою.

Відповідно до ч. 2 ст. 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи -споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Частиною 1 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Відповідно до ст. 21 Закону «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач. За змістом частини п`ятої статті 18 закону, у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір. У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону). Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 Закону «Про захист прав споживачів». Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу. Несправедливими є, зокрема, умови договору, які визначені у частині третій статті 18 цього Закону.

Аналізуючи вказані норми, можна зробити висновок, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13). Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (частина 4 статті 18 цього Закону).

Так, у спірному договорі (п. 12.1) зазначено, що лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в пунктах 1.7 та 4.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний Договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо наміру розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку поверненню не підлягає.

Вказана умова договору суперечить п. 4 ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору, є несправедливою умовою договору.

У пункті 1.2 договору визначено, що вартість предмета лізингу визначаються у договорі та у додатку № 1. У пункті 2.2 договору строк закінчення лізингу пов`язаний зі сплатою останнього лізингового платежу за додатком № 1 до договору. Вказаний додаток № 1 відповідачем не надано.

Підпунктом 11.1 розділу 11 договору лізингу передбачено, що після завершення терміну лізингу лізингоодержувач придбаває предмет лізингу у лізингодавця за викупною вартістю, що буде визначена лізингодавцем з урахуванням виконання лізингоодержувачем своїх зобов`язань щодо сплати лізингових платежів та інших платежів, які підлягають сплаті за цим договором.

Вказане свідчить про непрозорість, нечесність умов Договору, введення в оману відповідачем стосовно ціни (вартості) предмета лізингу та способу розрахунку ціни предмета лізингу, що в свою чергу не відповідає вимогам ст. 19 Закону щодо заборони нечесної підприємницької практики.

Частиною 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

Однак спірним договором передбачено несправедливу умову сплати комісії за організацію договору, так як відповідно до визначення термінів, комісія за організацію договору становить собою першочерговий єдиноразовий платіж, який входить до складу обов`язкових платежів, що має бути сплачений лізингоодержувачем на користь лізингодавця за організацію договору, для його оформлення, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Зазначена комісія за організацію договору виходить за межі переліку передбачених законом платежів, у зв`язку з чим вказані положення договору є несправедливими.

Крім того, спірний договір не містить істотної умови - предмет лізингу не визначений індивідуальними ознаками (рік випуску, колір, індивідуальні технічні характеристики, номер шасі). Марка, модель транспортного засобу та об`єм двигуна не є такими ознаками.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У разі недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину він є нікчемним, тобто його недійсність виникає відповідно до закону й не потребує рішення суду про визнання такого договору недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг) або майно спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізиногоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Судом встановлено, що вищевказаний договір фінансового лізингу нотаріально посвідчено не було, повного виконання договору не відбулось, на підставі чого суд приходить до висновку, що вищенаведений договір фінансового лізингу є нікчемним через недодержання сторонами вимоги закону про його нотаріальне посвідчення.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з п.п. 7, 10 Постанови пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Оскільки позовна вимога позивача про стягнення з відповідача коштів, сплачених ним за договором фінансового лізингу, є наслідком недійсності нікчемного правочину, вона підлягає задоволенню з огляду на вимоги ст. 216 ЦК України.

Таким чином, кошти в сумі 60000,00 гривень, сплачені позивачем на користь ТОВ «Сігма Автолізинг», підлягають поверненню.

Разом з тим вимога визнати недійсним договір не може бути задоволена, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Вказані висновки викладені також у постанові ВПВС України від 04.06.2019 року по справі №916/3156/17, а саме визнання нікчемного правочину недійсним законом не передбачено, оскільки нікчемним правочин є в силу закону.

Крім того, з відповідача, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 768,40 гривень.

Керуючись ст. ст. 203, 215, 216, 220, 227, 247, 628, 799, 806 ЦК України, Законом України «Про фінансовий лізинг», Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст. ст. 12, 13, 81, 141, 263-266, 280-282 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг», юридична адреса: м. Київ, Харківське шосе, будинок №182, код ЄДРПОУ 41298109, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Воля Старосамбірського району Львівської області, жителя АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , грошові кошти в розмірі 60000 (шістдесят тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» юридична адреса: м. Київ, Харківське шосе, будинок №182, код ЄДРПОУ 41298109, на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 гривень.

В частині позовних вимог щодо визнання недійсним договору фінансового лізингу № 01097 від 20.02.2018 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» та ОСОБА_1 відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Суддя Пошивак Ю.П.