Постанова

від 04.04.2022 по справі 924/1100/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2022 року Справа № 924/1100/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Демидюк О.О. , суддя Савченко Г.І.

секретар судового засідання Кушнірук Р.В.

за участю представників сторін:

ввід позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

на рішення Господарського суду Хмельницької області, ухваленого 13.01.22р. суддею Грамчуком І.В. о 10:09 год. у м.Хмельницькому, повний текст складено 13.01.22р.

у справі № 924/1100/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Славутич Енерго"

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про стягнення 1964400,00грн. основного боргу, 126478,20грн. інфляційних нарахувань, 51322,19грн. 3% річних

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 13.01.2022р. у справі №924/1100/21 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Славутич Енерго" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 1964400,00грн. основного боргу, 126478,20грн. інфляційних нарахувань, 51322,19грн. 3% річних - задоволено частково.

Провадження у справі в частині стягнення 201000,00грн. основного боргу закрито.

Стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" ДП "НАЕК" "Енергоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Славутич Енерго" 1763400,00грн. боргу, 126478,20грн. інфляційних нарахувань, 51322,19грн. пені, 18500,00грн. правничої допомоги, 29118,01грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати в частині нарахування штрафних санкцій та витрат на надання професійної правничої допомоги та ухвалити нове рішення, яким у вищевказаних нарахуваннях відмовити у повному обсязі. Також, просить розглянути справу без участі представника скаржника за наявними у справі документами.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає, що рішення місцевого господарського суду ухвалене з порушенням норм чинного законодавства;

- вказує, що суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини, що мають істотне значення для справи, а висновки, наведені в оскаржуваному рішенні відповідають обставинам справи;

- покликається на те, що відповідач не мав можливості здійснити оплату отриманого від позивача товару в строки, визначені умовами договору внаслідок дії об`єктивних та незалежних від відповідача обставин. Адже, невиконання прийнятого на себе відповідачем зобов`язання, не пов`язано із ризиками господарської діяльності підприємства та не є наслідком його неефективної роботи. Відповідач опинився в таких умовах незалежно від його волі та намірів, а внаслідок законодавчих змін в країні, що призвели до зміни функціонування ринку електричної енергії, зростання заборгованості перед відповідачем за відпущену на ринок електроенергію і, як наслідок, до скрутного фінансового становища відповідача, чим унеможливлюється своєчасне виконання відповідачем свої зобов`язань за договором. При цьому, ВП "Хмельницька АЕС" вживав усіх можливих дій та заходів для проведення оплати за договором, а саме: сума боргу була включена до графіка першочергових платежів, вчасно подано заявку на використання коштів для оплати товару за договором. Відтак, ВП "Хмельницька АЕС" не мав можливості здійснити оплату наданих послуг позивача у повному обсязі в строки, визначені умовами договору внаслідок дії об`єктивних та незалежних від ВП "Хмельницька АЕС" обставин. Невиконання прийнятого на себе відповідачем зобов`язання, не пов`язане із господарською діяльністю підприємства та не є наслідком його неефективної роботи. Компанія опинилась в умовах, незалежних від її волі та намірів;

- зазначає, що суд першої інстанції детально не дослідив також ту обставину, що нарахування кредитором для боржника 3% річних та інфляційних втрат на підставі ст.625 ЦК України може здійснюватися лише на суму простроченого грошового зобов`язання з оплати вартості товару без врахування суми ПДВ, що включений до вартості такого товару за договором, а проведення таких нарахувань на суму ПДВ, що включено до вартості товару, не відповідає змісту, призначенню та суті самих нарахувань 3% річних та інфляційних втрат, що передбачені ст.625 ЦК України;

- також, вважає, що судом першої інстанції не в повній мірі враховано об`єктивні обставини які спричинили несвоєчасний розрахунок з позивачем за виконані роботи. Відповідач вважає, що до таких обставин слід віднести ситуація в якій опинилася економіка України в цілому. Судом, зокрема, не враховано такий негативний фактор як збройний конфлікт на Сході України, на територіях яких зосереджена важка промисловість, яка є споживачем значної частини електроенергії, яка виробляється в державі в цілому та інші негативні фактори, до яких необхідно віднести анексію АР Крим яка цілковито залежала від поставок електроенергії з території материкової України;

- стосовно заявлених позовних вимог повідомляє, що несвоєчасна оплата за поставлений товар в строки обумовленими умовами договору, обумовлена значним фінансовим навантаженням на компанію ДП "НАЕК "Енергоатом". Відповідно до Закону України "Про ринок електроенергії" №2019-УІІІ від 13.04.2017р., з 01.07.2019р. в Україні запущена нова модель функціонування оптового ринку електроенергії. До того часу, функцію єдиного покупця і продавця електроенергії на Україні виконувало ДП "Енергоринок", яке на сьогодні має заборгованість перед компанією біля 11,7млрд.грн.. Проте механізм погашення заборгованості ДП "Енергоринок" перед ДП "НАЕК "Енергоатом" на законодавчому рівні залишається не врегульованим. ВП "Хмельницька АЕС" як суб`єкт господарювання не мав змоги вчасно та в повному обсязі здійснити оплату за виконані позивачем роботи з незалежних від ВГІ ХАЕС причин.

- також, зазначає, що опинившись в умовах функціонування нового ринку електроенергії, компанія зазнала значного фінансового навантаження, адже тих грошових коштів, що надходили від продажу електроенергії, було недостатньо для виконання попередніх та поточних договірних зобов`язань з оплати товарів робіт та послуг. Крім того, значна частина грошових коштів спрямовувалась для оплати невідкладних першочергових платежів в бюджет, а також для забезпечення безпеки в роботі АЕС;

- вважає, що виходячи з принципу розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, а в деяких випадках й відмовити, за час затримки розрахунку відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнового стану боржника. Вищенаведені доводи можуть суттєво зменшити розмір суми штрафних санкцій, заявлених до стягнення за рішенням суду;

- вказує на те, що заявлений позивачем у позовній заяві розрахунок судових витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги, є надмірно завищеним.

Листом Північно-західного апеляційного господарського суду №924/1100/21/942/22 від 08.02.2022р. матеріали справи №924/1100/21 витребувано з Господарського суду Хмельницької області.

16.02.2022р. до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №924/1100/21.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.02.2022р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 13.01.2022р. у справі №924/1100/21 та призначено справу №924/1100/21 до розгляду на 09.03.2022р. об 15:00год., тощо.

У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Павлюк І.Ю. судове засідання у справі №924/1100/21 призначене на 09.03.2022р. об 15:00год. не відбулось.

Учасники справи повідомлені про неможливість проведення судового засідання у телефонному режимі, а також шляхом розміщення відповідної інформації на сторінці суду офіційного веб-порталу "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет.

При цьому, відповідно до відомостей табелю КП "Діловодство спеціалізованого суду" суддя-доповідач (головуючий суддя) Павлюк І.Ю. перебувала на лікарняному (тимчасова непрацездатність) у період з 03.03.2022р. по 21.03.2022р..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.03.2022р. розгляд справи №924/1100/21 призначено на 05.04.2022 р. об 14:30год..

04.04.2022р. на електронну адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Славутич Енерго" надійшов письмовий відзив від 01.04.2022р. на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 13.01.2022р. у справі №924/1100/21 - без змін.

05.04.2022р. на електронну адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Славутич Енерго" надійшла заява від 05.04.2022р., в якій просить розглядати справу за його відсутності.

Сторони у справі були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Однак, сторони у справі наданим їм процесуальним правом не скористалися та в судове засідання не з`явилися, своїх повноважних представників не направили.

Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю сторін у справі.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 05.10.2020р. між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Славутич Енерго" (постачальник) укладено договір поставки №16817/53-124-01-20-12596 (далі - договір), згідно умов п.1.1 якого постачальник взяв на себе зобов`язання поставити і передати у власність покупцю, а покупець - прийняти і оплатити обладнання автоматичного газового контролю. Кількість, найменування, ціна, виробник та код товару згідно з УКТ ЗЕД зазначаються в специфікації №1 (додаток №1), яка є невід`ємною частиною договору.

Предметом поставки по даному договору є товар: код 38420000-5 згідно ДК 021-2015-Прилади для вимірювання витрат, рівня та тиску рідин і газів. (п.1.2 договору).

Строк поставки товару становить протягом 90 календарних днів з дати укладення сторонами договору (п.3.1 договору).

Поставка товару здійснюється транспортом і за рахунок постачальника на умовах DPP згідно ІНКОТЕРМС 2020 на склад Вантажоотримувача за адресою: 30100, м.Нетішин, Хмельницька область, Хмельницьке відділення ВП "Складське господарство"/ склад №8, вул.Енергетиків,36, м.Нетішин, Хмельницька область, 30100. (п.3.2 договору).

Відповідно до п.п.4.1, 4.2 договору, ціна товару по договору становить 2097000,00грн., крім того ПДВ 20 % 419400,00грн. Всього ціна договору: 2516400,00 грн. Ціна за одиницю товару, кількість та загальна ціна товару по договору визначається специфікацією №1.

Оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати поставки товару на склад вантажоотримувча, за умови відповідності поставленого товару вимогам договору, щодо його кількості та якості. (п.5.1 договору).

Постачальник зобов`язаний надати покупцю електронну податкову накладну, оформлену та зареєтровану в ЄРПН у встановленому чинним законодавством України порядку в електронній формі з дотриманням вимог Законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Про електронні довірчі послуги" у строки, визначені для реєстрації податкової накладної в ЄРПН. (п.5.2 договору).

Датою проведення розрахунку вважається дата списання коштів з розрахункового рахунку покупця (п.5.4 договору).

Договір поставки від 05.10.2020р. №16817/53-124-01-20-12596 підписано сторонами та скріплено відтисками їх печаток.

В подальшому, на виконання умов договору поставки від 05.10.2020р. №16817/53-124-01-20-12596 позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на суму 2516400,00грн., що підтверджується видатковою накладною №Є-00000001, податкової накладної №2/(1) від 05.01.2021р..

Однак, відповідачем було не вповні мірі здійснено оплату за поставлений товар.

За вказаних обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю "Славутич Енерго" звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 2634200,39грн., з яких 2456400,00грн. боргу за поставку товару за договором поставки №16817/53-124-01-20-12596 від 05.10.2020р., 126478,20грн. інфляційних втрат з період з березня по вересень 2021 року, 51322,19грн. 3% річних за період з 21.02.2021р. по 28.10.2021р..

Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство з обмеженою відповідальністю "Славутич Енерго" посилається на невиконання відповідачем обов`язку щодо оплати товару, поставленого за договором поставки №16817/53-124-01-20-12596 від 05.10.2020р.. Правовою підставою позовних вимог зазначає положення ст.ст.655-658,692 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 09.11.2021р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №924/1100/21 для її розгляду в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Позивачем подано заяву (вх.№05-08/2641/21 від 30.11.2021р.) про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення заборгованості за договором позики та просить суд стягнути з відповідача 2042400,00грн. Решту позовних вимог просить залишити без змін.

Відповідач у відзиві на позов (вх.№05-22/9406/21 від 22.11.2021р.) просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивачем подано заяву (вх.№05-08/2768/21 від 15.12.2021р.) про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення заборгованості за договором поставки та просить суд стягнути з відповідача 1964400,00грн., а решту позовних вимог залишити без змін.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 16.12.2021р. заява про зменшення позовних вимог прийнята.

У відзиві на позов (вх.№05-22/10001/21 від 16.12.2021р.) позивач просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 16.12.2021р. закрито підготовче провадження у справі №924/1100/21 та призначено справу №924/1100/21 до судового розгляду по суті у загальному позовному провадженні.

Представник позивача в судовому засіданні 13.01.2022р. повідомив, що 05.01.2022р. здійснено часткову оплату заборгованості у сумі 201000,00грн. та подав докази витрат на професійну правничу допомогу в сумі 18500,00грн..

Як вже зазначалося, рішенням Господарського суду Хмельницької області від 13.01.2022р. у справі №924/1100/21 позов задоволено частково.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

За змістом п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №.№2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Відповідно до п.2 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання, наведені в ст.179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню. Суб`єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв`язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб`єкти зобов`язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов`язкові умови таких договорів. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

За змістом ч. 1 ст.265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, а тому обов`язок покупця сплатити продавцеві повну ціну переданого товару складає зміст основних його зобов`язань відповідно до ст.692 ЦК України.

За змістом ст.655 ЦК України, передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зі ст.ст.193, 202 ГК України, ст.ст.525, 526, 599 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Положеннями ст.610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст.612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За умовами ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, 05.10.2020р. між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Славутич Енерго" (постачальник) укладено договір поставки №16817/53-124-01-20-12596 (договір), згідно умов п.1.1 якого, постачальник взяв на себе зобов`язання поставити і передати у власність покупцю, а покупець - прийняти і оплатити обладнання автоматичного газового контролю. Кількість, найменування, ціна, виробник та код товару згідно з УКТ ЗЕД зазначаються в специфікації №1 (додаток №1), яка є невід`ємною частиною договору.

Також, як свідчать матеріали справи, а також із наявних у ній видаткової накладної, підписаної уповноваженими представниками сторін, податкової накладної, судом встановлено факт поставки товару Державному підприємству "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на підставі договору поставки №16817/53-124-01-20-12596 від 05.10.2020р. на суму 2516400,00грн..

Однак, як встановлено судом, що матеріали справи не містять та учасниками судового розгляду не надано доказів оплати товару відповідачем у строки, визначені у п.5.1 договору.

Тобто, з врахуванням часткового погашення, заборгованість відповідача склала 1964400,00грн..

Матеріали справи свідчать. що в судовому засіданні суду першої інстанції 13.01.2022р. позивач повідомив про погашення заборгованості в сумі 201000,00грн., що підтверджено банківською випискою від 05.01.2022р..

З огляду на встановлені обставини справи, подані позивачем докази, Господарський суд Хмельницької області на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України обґрунтовано провадження у справі №924/1100/21 в частині стягнення 201000,00грн. основного боргу закрив.

Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини, Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" не виконано взятий на себе обов`язок з своєчасної та повної оплати поставленого позивачем товару, у зв`язку з чим у відповідача перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Славутич Енерго" утворилась заборгованість в розмірі 1763400,00грн., яка підлягає стягненню в судовому порядку.

Отже, враховуючи вище викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд передшої інстанції дійшов вірного висновку, що позовна вимога про стягнення 1763400,00грн. основного боргу за договором поставки №16817/53-124-01-20-12596 від 05.10.2020р. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, у зв`язку з порушенням відповідачем договірних зобов`язань, а також керуючись ст.625 ЦК України, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 126478,20грн. інфляційних нарахувань за період з березень 2021р. - вересень 2021р., а також 51322,19грн. 3% річних, які нараховані за період з 21.02.2021р. по 28.10.2021р..

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене слід дійти висновку, що для застосування відповідальності за прострочку виконання грошового зобов`язання необхідною умовою є факт невиконання або прострочки виконання зобов`язання.

Тобто, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Перевіривши здійснений позивачем та місцевим господарським судом розрахунки 3% річних та інфляційних втрат відповідно до вказаних позивачем періодів та сум заборгованості, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з їх розрахунками суду та вважає, що обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача 4689,19грн. 3% річних та 5629,91грн. інфляційних втрат.

Стосовно відповідних обґрунтувань відповідача про безпідставність нарахування 3% річних та втрат від інфляції на суму заборгованості з урахуванням податку на додану вартість колегія суддів вважає їх безпідставними та необґрунтованими виходячи з положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України щодо визначення поняття зобов`язання та ст.ст.628, 632 ЦК України, якими передбачене визначення і погодження сторонами змісту (умов) договору, в тому числі ціни в договорі.

Зокрема, як свідчать матеріали справи, у відповідача виникло грошове зобов`язання перед позивачем з оплати вартості товару в загальній сумі 1763400,00грн. і зазначена заборгованість виникла за наслідками неналежного виконання відповідачем зобов`язання з оплати вартості товару, визначеної та погодженої сторонами з урахуванням податку на додану вартість.

Отже, враховуючи юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія положень ч.2 ст.625 ЦК України.

Водночас, скаржник у своїй апеляційній скарзі вказує на те, що позивачем неправильно обраховано розмір 3% річних та інфляційних втрат за рішенням суду та відповідно наявністю підстав про зменшення останніх до стягнення, однак, як свідчать матеріали апеляційної скарги, відповідач не наводить власного розрахунку 3% річних, інфляційних втрат, які на його думку підлягають до нарахування та/або зменшенню за рішенням суду.

Відносно покликань відповідача на наявність незалежних від нього обставин, які склались у зв`язку із новими умовами функціонування ринку електроенергії та які призвели до скрутного фінансового становища відповідача, слід зазначити наступне.

Згідно ч.2 ст.218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ст.617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Аналізуючи вище викладене, слід дійти висновку, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).

Пунктом 7.1 договору сторони узгодили, що вони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення форс-мажорних обставин, зазначених в п. 2 ст. 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні", які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін.

Сторона, для якої склалась неможливість виконання обов`язків за договором, зобов`язана письмово повідомити іншу сторону про настання або припинення вищезгаданих обставин не пізніше 3 днів з моменту їх настання або припинення (п.7.2 договору)

У відповідності до п.7.5 договору, доказом виникнення форс-мажорних обставин та строку їх дії є Сертифікат (довідка) Торгово-Промислової палати України відповідно до закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні"), або інших компетентних органів відповідно до діючого законодавства.

Згідно ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) можуть бути засвідчені, зокрема Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами шляхом видання сертифікатів про такі обставини.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем ні у порядку, передбаченому Законом України "Про торгово-промислові палати в Україні" та п.7.5 договору, ні іншими належними та допустимими доказами не підтверджено наявності форс-мажорних обставин для відповідача і що саме такі обставини зробили неможливим виконання ним свого зобов`язання за договором.

Водночас, стосовно законодавчих змін, які відбулися в енергетичному ринку країни, на які посилається відповідач, слід зазначити, що такі не входять до переліку обставин непереборної сили, визначеного ч.2 ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні".

Також, стосовно покликань відповідача на скрутне фінансове становище, спричинене незалежними від відповідача причинами, а саме: наявністю заборгованості перед відповідачем ДП "Енергоринок", слід врахувати приписи ст.617 ЦК України, згідно з якими особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

При цьому, відповідачем, в силу приписів ст.ст.73, 74, ГПК України не надано суду доказів, які б підтверджували скрутне фінансове становище саме відповідача.

За вказаних обставин, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме справедливості, добросовісності та розумності, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: в частині стягнення 1763400,00грн. заборгованості, 51322,19грн. 3% річних та 126478,20грн. інфляційних нарахувань, а провадження у справі в частині стягнення 201000,00грн. основного боргу слід закрити.

Також, позивач просив суд першої інстанції стягнути з відповідача 18500,00грн. понесених останнім витрат на правову допомогу.

За змістом ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Разом із тим, згідно із ст.15 Господарського процесуального кодексу України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст.16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 зазначеного Кодексу ).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст.124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст.126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст.129 ГПК України).

Згідно із ст.123 зазначеного Кодексу, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 цього Кодексу).

Водночас за змістом ч.4 ст.126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 ГПК України).

У розумінні положень ч.5 ст.126 ГПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.4 ст.129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст.129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 ст.126 ГПК України).

Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019р. у справі №922/445/19, від 22.11.2019р. у справі №902/347/18, від 06.12.2019р. у справі №910/353/19, тощо.

Як встановлено судом, матеріали справи містять договір №25-10/1 про надання правової допомоги від 25.10.2021р., який укладений між адвокатом Кониховим О.О. (виконавець) та ТОВ "Славутич Енерго" (клієнт), за умовами якого виконавець зобов`язується надавати правову допомогу клієнту при вирішенні його справ у судових, правоохоронних та інших державних органах і установах, а також у правовідносинах із фізичними та юридичними особами, зокрема консультувати клієнта із правових питань, що виникають в галузі цивільного, адміністративного, кримінального, господарського та інших галузей права, подавати від імені клієнта клопотання, скарги, зауваження на протоколи судових засідань (слідчих дій), позови, а також складати інші процесуальні документи в його інтересах, здійснювати процесуальне правонаступництво клієнта як позивача, відповідача і третьої особи у цивільному, адміністративному, кримінальному, господарському процесах, підписувати документи, в т.ч. позовні заяви від імені позивача.

Згідно п.1.2 договору, клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надавати клієнту правову допомогу у стягненні заборгованості за договором поставки від 05.10.2020р. №16817/53-124-01-20-12596, в т.ч. у судовому порядку.

У додатку №1 до договору визначена вартість послуг.

23.12.2021р. бюро та клієнт підписали акт приймання-передачі наданих послуг до договору №25-10/1 про надання правової допомоги від 25.10.2021р., за умовами якого адвокатом Кониховим О.О. надано, а ТОВ "Славутич Енерго" прийнято наступні послуги: - усна консультація з вивченням документів та правовий аналіз договору поставки від 05.10.2020р. №16817/53-124-01-20-12596 - 1000,00грн., вивчення останніх рішень/судової практики з аналогічних спорів - 500,00грн., складання позовної заяви про стягнення заборгованості - 6000,00грн., - участь у судових засіданнях 30.11.2021р., 16.12.2021р. - 2*2500+5000 грн., - складання заяви про зменшення позовних вимог - 1500,00грн., складання додаткових пояснень по справі -1500,00грн., складання відповіді на відзив - 3000,00грн.. Даний акт є підставою для взаєморозрахунків між сторонами.

Також, судом встановлено, що позовну заяву підписано представником ТОВ "Славутич Енерго" Кониховим О.О., в судових засіданнях по справі в Господарському суді Хмельницької області від імені ТОВ "Славутич Енерго" приймав участь адвокат Конюхов О.О., долучені до справи пояснення, клопотання, заяви від імені ТОВ "Славутич Енерго" підписані адвокатом Кониховим О.О..

Водночас, у письмовому відзиві на позовну заяву відповідач вказував про те, що заявлений позивачем відповідний розрахунок пов`язаний із наданням професійної правничої допомоги є надмірно завищений.

Поряд із зазначеним слід вказати, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.4 ст.126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Однак, таких доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про іх завищеність, неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до справи, відповідачем не надано.

Беручи до уваги викладене, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що Господарський суд Хмельницької області дійшов обґрунтованого висновку про те, що ТОВ "Славутич Енерго", згідно з вимогами статті 74 Господарського процесуального кодексу України, було доведено надання йому послуг правової допомоги під час розгляду справи №924/1100/21 у Господарському суді Хмельницької області та відповідно про наявність підстав для стягнення із відповідача на користь позивача витрат на послуги адвоката у вказаній вище сумі.

Судові витрати судом розподілено з урахуванням положень ст.ст.123, 129 ГПК України.

Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що заперечення скаржника та відповідні обґрунтування в апеляційній скарзі щодо обставин справи є безпідставними та такими, що не можуть впливати на розгляд справи по суті.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

В силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість, скаржниками не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційних скаргах.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржників, викладені в апеляційних скаргах, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин, рішення Господарського суду Хмельницької області від 13.01.2022р. у справі №924/1100/21 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" - без задоволення.

Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 13.01.2022р. у справі №924/1100/21 - без змін.

2. Справу №924/1100/21 повернути до Господарського суду Хмельницької області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку встановленому ст.ст.287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "06" квітня 2022 р.

Головуючий суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Демидюк О.О.

Суддя Савченко Г.І.