Постанова

від 06.04.2022 по справі 540/5616/21

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 квітня 2022 р.м.ОдесаСправа № 540/5616/21Головуючий в 1 інстанції: Гомельчук С.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача - Стас Л.В.,

суддів: Шеметенко Л.П., Турецької І.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В :

Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі-відповідач), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 30 квітня 2021 року №4694682-2402-2110, яким позивачу визначено податкове зобов`язання з земельного податку з фізичних осіб на суму 82476,00 грн.

Обґрунтовуючи позов ФОП ОСОБА_1 вказав, що є фізичною особою-підприємцем та платником єдиного податку. Разом з тим, у відповідності до ПК України, умовою несплати земельного податку за спрощеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності, в зв`язку із чим зазначив про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та про доцільність його скасування.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року позов ФОП ОСОБА_1 - задоволено.

Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 30 квітня 2021 року №4694682-2402-2110, яким позивачу визначено податкове зобов`язання з земельного податку з фізичних осіб за 2021 рік на суму 82476,00 грн.

Стягнуто на користь ФОП ОСОБА_1 судовий збір в сумі 908 грн. за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі.

Стягнуто на користь ФОП ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 4000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі.

Справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі, звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги, позивач указує, що судом першої інстанції, в порушення вимог ч.9 ст.79, ч.2 ст.163 КАС України, враховано докази, додані позивачем з відзивом на позов, за відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи.

Таким чином, податковий орган вважає, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що вказана земельна ділянка використовується ним у своїй господарській діяльності.

Також скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанції, що скасування у судовому порядку рішення Стрілкової сільської ради Генічеського району Херсонської області від 21 грудня 2018 року №876 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель с.Стрілкове» свідчить про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, зазначивши, що розмір земельного податку встановлюється на підставі нормативно-грошової оцінки земельних ділянок, дані про які формує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Разом з тим, відповідач зазначає про неспівмірність суми стягнення з податкового органу витрат на правничу допомогу складності справи.

За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.

Судом встановлено, що згідно витягу з реєстру платників єдиного податку №1821033402185 від 06 липня 2018 року ФОП ОСОБА_1 є платником єдиного податку другої групи з видами діяльності за КВЕД: 01.30- відтворення рослин, 47.52 - роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно технічними виробами в спеціалізованих магазинах, 55.10 - діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщування, 55.20 - діяльність засобів розміщування на період відпустки та іншого тимчасового проживання, 55.30 - надання місць кемпінгами та стоянками для житлових автофургонів і причепів, 56.10 - діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування, 68.20 - надання в оренду й експлуатацію власного і орендованого нерухомого майна.

Позивач є власником земельної ділянки площею 6,0000 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та має цільове призначення - під розміщення існуючої бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

В свідоцтві платника єдиного податку серії Б №132929 від 01 червня 2012 року місцем провадження господарської діяльності зазначено: АДРЕСА_1 . З видами господарської діяльності: 55.10 - діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщування, 55.20 - діяльність засобів розміщування на період відпустки та іншого тимчасового проживання, 55.30 - надання місць кемпінгами та стоянками для житлових автофургонів і причепів.

02 вересня 2021 року позивачем було отримано податкове повідомлення-рішення №4694682-2402-2110 від 30 квітня 2021 року, яким податковий орган, на підставі п.287.5 ст.287, ст.288.7 ст.288 ПК України, визначив ФОП ОСОБА_1 податкове зобов`язання з земельного податку з фізичних осіб за 2021 рік в розмірі 82476,00 грн.

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що в порушення вимог ч.2 ст.71 КАС України, відповідач не довів правомірність спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки не обґрунтував нормативну грошову оцінку для нарахування земельного податку.

До такого висновку суд дійшов на підставі того, що податковий орган нарахував позивачу земельний податок за 2021 рік на підставі скасованого судовим рішенням від 19 листопада 2020 року у справі №540/1991/20, рішення Стрілківської сільської ради від 21 грудня 2018 року №876 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель с. Стрілкове». Доказів наявності іншого рішення Стрілківської сільської ради про затвердження нормативної грошової оцінки земель с. Стрілкове сторони суду не надали.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Статтею 206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до пункту «в» частини 1 статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з статтями 125, 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Згідно із підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень ПК України з урахуванням критеріїв, які визначені у розділі XIII такого Кодексу.

Згідно із пунктом 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України визначено, що об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 291.3 статті 291 ПК України юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу XIV ПК України та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Згідно з пунктом 291.2 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Пунктом 269.2 статті 269 ПК України визначено, що суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

Згідно узагальнюючого податкового роз`яснення, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 06 липня 2018 року №602 «Про затвердження узагальнюючих податкових консультацій з деяких питань оподаткування платою за землю», фізична особа-підприємець платників єдиного податку, який використовує будівлі (споруди), їх частини, для провадження господарської діяльності та який оформив відповідно до вимог законодавства свої права на земельну ділянку під такими об`єктами, не повинен сплачувати земельний податок.

Відповідно до підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Отже, умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю земельну ділянку для проведення господарської діяльності.

Такий зміст правового регулювання відповідає висновку Верховного Суду України, висловленому у постанові від 24.11.2015 року у справі №21-2352а15 (№ 826/14703/13-а) та постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі №826/8675/17, від 24 квітня 2019 року у справі №826/15551/15, від 16 червня 2020 року у справі №826/11166/16, від 17 вересня 2021 року у справі №826/10423/17.

З матеріалів справи вбачається, що ФОП ОСОБА_1 є власником земельної ділянки за кадастровим номером №6522185200:11:017:10 загальною площею 6,0000 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та має цільове призначення - під розміщення існуючої бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

На виконання вимог ухвали Херсонського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року у даній справі позивачем було надано до суду докази здійснення господарської діяльності на вказаній земельній ділянці.

Так, з Податкової декларації з туристичного збору за ІІІ квартал 2021 року вбачається факт сплати позивачем туристичного збору за надання послуг з тимчасового розміщення осіб у місцях проживання (ночівлі) за вказаною адресою.(а.с.60-61)

Разом з тим, у Корінцях перепустки наявна дата, назва та номер автомобілю, тривалість перебування на території, прізвище, ім`я, по батькові особи-співробітника, що видав перепустку. Дані корінці містить порядковий номер, закріпленні круглою печаткою, із зазначенням найменування суб`єкта господарювання, організаційно-правову форму та ідентифікаційний номер в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. (а.с.41-45)

Також, колегія суддів враховує, що відповідно до витягу з реєстру платників єдиного податку №1821033402185 від 06 липня 2018 року ФОП ОСОБА_1 є платником єдиного податку другої групи з видами діяльності за КВЕД, серед іншого, 55.10 діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщення; 55.2. діяльність засобів розміщування на період відпустки та іншого тимчасового проживання; 55.30 - надання місць кемпінгами та стоянками для житлових автофургонів і причепів.

Більш того, згідно свідоцтва платника єдиного податку ФОП ОСОБА_1 місцем провадження господарської діяльності є АДРЕСА_1 . (а.с.14)

Доказів того, що позивач є власником чи користувачем декількох земельних ділянок, матеріали справи не містять.

Таким чином, на переконання колегії суддів матеріали справи містять достатню кількість доказів використання позивачем у господарській діяльності вказаної земельної ділянки.

Разом з тим, статтею 143 Конституції України передбачено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.

Діяльність органів місцевого самоврядування регулюється Законом України від 21 травня 1997 року №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон №280/97-ВР), який відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

За змістом пунктів 24, 35 статті 26 Закону №280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України, затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України.

Згідно із статтею 1 Закону України від 11 грудня 2003 року №1378-IV «Про оцінку земель» (далі - Закон №1378-IV) нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Відповідно до частини третьої статті 201 Земельного кодексу України, частини п`ятої статті 5, частини першої статті 13 Закону №1378-IV нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель тощо. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Згідно пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень.

Так, рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року в справі №540/1991/20, яке постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2021 року залишено без змін, визнано протиправним та скасовано рішення Стрілківської сільської ради Генічеського району Херсонської області від 21 грудня 2018 року №876 "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель с. Стрілкове".

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податковий орган протиправно нарахував ФОП ОСОБА_1 земельний податок за 2021 рік на підставі скасованого рішення Стрілківської сільської ради від 21 грудня 2018 року №876 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель с. Стрілкове». Доказів наявності іншого рішення Стрілківської сільської ради про затвердження нормативної грошової оцінки земель с. Стрілкове сторони суду не надали.

За таких обставин, податковий орган не довів правомірність спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки не обґрунтував нормативну грошову оцінку для нарахування земельного податку.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно положень ч.ч. 2-5 ст.134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.ч. 6, 7 ст.134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ч.ч. 7, 9 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, для підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, надано до суду наступні документи:

- копію договору про надання правової допомоги від 23 вересня 2020 року між адвокатом Андрюк А.М. та позивачем (а.с.41, зворотній бік);

- Акт прийому-передачі наданих послуг по договору від 08 вересня 2020 року про надання правової допомоги (правових послуг) з описом виконаних робіт.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог позивача про стягнення з відповідачів витрат на правничу допомогу у розмір 4000,00 грн. на користь позивача, оскільки такий розмір гонорару є співмірним зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час.

При цьому, колегія суддів наголошує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг і своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 05 вересня 2019 року по справі №826/841/17.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з того, що судом першої інстанції було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та відзиву на позов. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.

Статтею 316 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат, згідно вимог ст.139 КАС України, не передбачено.

Керуючись ст.ст.308,311,316,322,325,328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі залишити без задоволення.

Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню у касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає.

Повний текст судового рішення складений 07.04.2022 року.

Головуючий суддя Стас Л.В.Судді Шеметенко Л.П. Турецька І.О.