Постанова

від 04.04.2022 по справі 909/978/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" квітня 2022 р. Справа №909/978/21

м.Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кордюк Г.Т.

суддів Кравчук Н.М.

Плотніцького Б.Д.

без повідомлення учасників справи

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сальве-Львів» вих. №2 від 13.01.2022 (вх.№01-05/222/22 від 17.01.2022)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 14.12.2021 (повний текст складено 24.12.2021)

у справі №909/978/21 (суддя Максимів Т.В.)

за позовом Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління», м.Львів,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Сальве-Львів», м. Івано-Франківськ,

про стягнення витрат, пов`язаних з проведенням демонтажу рекламних конструкцій та вивісок, їх транспортування та зберігання в сумі 63 479,20 грн.

ВСТАНОВИВ:

08.10.2021 у Господарський суд Івано-Франківської області звернулось Комунальне підприємство «Адміністративно-технічне управління» (далі по тексту - КП «Адміністративно-технічне управління») з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сальве-Львів» (далі по тексту - ТОВ «Сальве-Львів») про стягнення витрат, пов`язаних з проведенням демонтажу рекламних конструкцій та вивісок, їх транспортування та зберігання в сумі 63 479,20 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ТОВ «Сальве-Львів» у добровільному порядку не виконало вимог Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та Департаменту містобудування Львівської міської ради щодо демонтажу самовільно встановлених конструкцій, внаслідок чого КП «Адміністративно-технічне управління» понесло витрати, пов`язані з примусовим демонтажем рекламних конструкцій та вивісок, їх транспортуванням та зберіганням на загальну суму 63 479,20 грн.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 14.12.2021 у справі №909/978/21 вищезазначений позов задоволено. Присуджено до стягнення з ТОВ «Сальве-Львів» на користь КП «Адміністративно-технічне управління» 63 479, 20 грн. витрат, пов`язаних з проведенням демонтажу рекламних конструкцій та вивісок, їх транспортування та зберігання, а також 2270, 00 грн. судового збору.

Встановивши, що КП «Адміністративно-технічне управління» понесло витрати, пов`язані з примусовим демонтажем рекламних конструкцій та вивісок, їх транспортуванням та зберіганням на загальну суму 63 479,20 грн. суд першої інстанції дійшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог, оскільки відшкодування понесених позивачем витрат у розмірі, який заявлено до стягнення, передбачено рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №310 від 13.04.2017.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 14.12.2021 у справі №909/978/21 та прийняти нове, яким позов задоволити частково, стягнути з відповідача витрати за демонтаж та транспортування вивісок у розмірі 1 688,33 грн., а в задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що:

1)суд першої інстанції всупереч правових висновків, які викладені у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі №908/2415/17 та від 13.08.2018 у справі №904/9538/17, не кваліфікував спірні правовідносини, оскільки не визначив правову природу сум, які позивач заявив до стягнення, а тому не визначив, які правові норми підлягають застосуванню;

2)відшкодування в п?ятикратному розмірі витрат за демонтаж та зберігання повторно встановленої вивіски, демонтованої 06.08.2020 на підставі рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №310 від 13.04.2017 не грунтується на законі, оскільки суперечить ч. 3 ст. 22 ЦК України, відповідно до якої збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі;

3)оскільки предметом позову є вимога про стягнення збитків, а не стягнення вартості наданих послуг, то суд першої інстанції безпідставно стягнув витрати, які поніс позивач з урахуванням ПДВ.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач погодився з висновками місцевого господарського суду та навів мотиви, аналогічні викладеним в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною десятою статті 270 ГПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 7 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено, що у 2022 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня становить 2481 гривень.

Оскільки ціна позову в даній справі становить 63 479,20 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб 248 100,00 грн. (2481,00 грн. * 100), то апеляційний господарський суд в силу ч. 10 ст. 270 ГПК України розглядає справу без повідомлення учасників справи.

Дослідивши доводи і заперечення, які наведені в апеляційній скарзі та у відзиві, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Згідно зі встановленими судом першої інстанції та неоспореними обставинами, а також обставини, встановленими судом апеляційної інстанції, і визначеними відповідно до них правовідносини вбачається, що Департамент економічного розвитку Львівської міської ради виявив порушення ТОВ "Сальве-Львів" вимог ч.1 ст.16 Закону України "Про рекламу" та Порядку встановлення малих архітектурних форм (вивісок), затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 11.11.2016 № 1025, а саме: самовільно встановлено спеціальну конструкцію зовнішньої реклами (штендер) на вул. Виговського, 47 у м. Львові. А також неоднаразове, самовільне встановлення рекламних конструкцій та малих архітектурних форм (вивісок) на вул. Зеленій,115 у м.Львові.

29.11.2018 Департамент економічного розвитку Львівської міської ради направив на адресу відповідача вимоги №23/Р-14-5202 та №23/Р-14-5203 та 27.02.2020 №23/Р-2-511, відповідно до яких запропонував відповідачу добровільно усунути допущені порушення в термін до 14.12.2018 та до 11.03.2020 та попередив, що у разі невиконання цієї вимоги демонтаж здійснить КП "Андміністративно - технічне управління", а на відповідача буде покладений обов"язок компенсації витрат пов`язаних з демонтажем та зберіганням конструкцій. Докази направлення приєднані до матеріалів справи.

05.03.2019 Департамент економічного розвитку Львівської міської ради також направив на адресу відповідача вимогу №23/Р-7-782, відповідно до якої запропонував відповідачу добровільно усунути допущені порушення в термін до 10.03.2019 та попередив, що у разі невиконання цієї вимоги демонтаж здійснить КП «Адміністративно-технічне управління», а на відповідача буде покладений обов"язок компенсації витрат пов`язаних з демонтажем та зберіганням конструкцій. Докази направлення приєднані до матеріалів справи.

Як стверджував позивач та не заперечував відповідач вказані вимоги залишені без виконання.

На підставі наказів Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради від 18.03.2019 №19-Д "Про демонтаж самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами" та 21.12.2018 №264 і 19.03.2020 №38 "Про демонтаж самовільно встановлених малих архітектурних форм (вивісок)" самовільно встановлені ТОВ "Сальве -Львів" конструкції демонтовані позивачем із залученням підрядних організацій, що підтверджується актами проведення демонтажу спеціальних конструкцій № 2 від 02.04.2019, № 1 від 24.10.2019, №2 від 24.10.2019 та №22 від 06.08.2020, копії яких приєднані до матеріалів справи.

Демонтаж самовільно встановлених рекламних конструкцій та малих архітектурних форм (вивісок) проводив підрядник ФОП Флис Т.І. згідно договорів про надання послуг №03/04/18 від 03.04.2018 та № 10/02/2020 від 10.02.2020 та ФОП Алєксєєва М. М. згідно договору про надання послуг №02/04/2019 від 02.04.2019, копії яких приєднані до матеріалів справи.

Вартість робіт з демонтажу самовільно встановлених конструкцій та вивісок ТОВ "Сальве -Львів" проведених 02.04.2019 та 24.10.2019 складає 1210 грн 00 коп., демонтаж вивіски здійснений 06.08.2020 становить 380 грн 00 коп. що підтверджується рахунками та актами надання послуг, які долучені до позовної заяви та зазначені у розрахунку позовних вимог.

Транспортування демонтованих малих архітектурних форми (вивісок) здійснював підрядник ФОП Кухарський О.В. згідно договору про надання послуг №03/01/19 від 03.01.2019, копія якого приєднана до матеріалів справи.

Вартість послуг з транспортування демонтованих вивісок склала 98 грн 33 коп., що підтверджується рахунком та актом надання послуг, які долучені до позовної заяви та зазначені у розрахунку позовних вимог.

На виконання вказаних договорів позивач оплатив надані послуги з демонтажу та транспортування в розмірі 1688 грн 33 коп., що підтверджується копіями банківських виписок, які долучені до матеріалів справи.

Як вбачається з матеріалів справи демонтовані самовільно встановлені конструкції зовнішньої реклами та малих архітектурних форм (вивісок) передані ФОП Флисом Т.І. та ФОП Алєксєєвою М. М. на зберігання на склад КП «Адміністративно-технічне управління», що підтверджується копіями накладних № 37 від 06.08.2020, №27 від 02.04.2019 та №133 від 24.10.2019.

Позивач, посилаючись на положення п.13.4.2 "Правил благоустрою Львівської міської ради територіальної громади", затверджених ухвалою сесії Львівської міської ради №376 від 21.04.2011, відповідно до якого за зберігання спеціальної конструкції їх власники сплачують витрати у розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожну добу зберігання, вважає що відповідач має відшкодувати витрати пов"язані із зберіганням демонтованих 02.04.2019 та 24.10.2019 конструкцій в сумі 18666 грн 00 коп., а також 6205 грн 00 коп. за зберігання повторно демонтованої 06.08.2020 вивіски.

Як вбачається з розрахунку позивача загальна вартість витрат КП «Адміністративно-технічне управління» понесених у зв"язку з демонтажем, транспортуванням зберіганням конструкцій зовнішньої реклами та малих архітектурних форм (вивісок) становить 63479 грн 20 коп. з ПДВ, з яких 23969 грн 20 коп. - витрати пов"язані із демонтажем, транспортуванням та зберіганням самовільно встановлених конструкцій, котрі демонтовані 02.04.2019 та 24.10.2019; 39510 грн 00 коп. - витрати пов"язані із демонтажем, транспортуванням та зберіганням самовільно встановлених конструкцій, котрі демонтовані 06.08.2021 ( 7902 грн 00 коп. * 5 = 39510 грн 00 коп. відповідно до рішення Львівської міської №310 від 13.04.2017 "Про внесення змін до рішення виконавчого комітету від 11.11.2016 №1025»).

З метою досудового врегулювання спору відповідачу скеровувались листи-вимоги №2410-10-3540 від 25.06.2021, №2410-10-3190 від 10.05.2019, №2410-10-3539 від 25.06.2021, №2410-10-6553 від 12.11.2019, № 2410-10-3541 від 25.06.2021, № 2410-10-6559 від 12.11.2019, №2410-10-3538 від 25.06.2021, №2410-10-3541 від 25.06.2021, № 2410-10-6553 від 12.11.2019 про повернення витрат понесених КП «Адміністративно-технічне управління» у зв`язку з демонтажем, транспортуванням та зберіганням конструкцій, докази направлення яких містяться в матеріалах справи.

16.07.2021 відповідач на вказані листи вимоги надав позивачу лист-відповідь №24, відповідно до якого повідомив, що згоден розглянути питання щодо відшкодування понесених позивачем витрат за демонтаж, транспортування та зберігання конструкцій зовнішньої реклами та малих архітектурних форм, проте лише в межах їх однократного розміру, а також просив розстрочити виплату вказаних витрат на строк 6 місяців. Вказаний лист- відповідь позивач отримав 28.07.2021.

29.07.2021 КП «Адміністративно-технічне управління» надало ТОВ "Сальве -Львів" відповідь на вищезазначений лист № 2410-10-4507, відповідно до якої зазначило, що у зв"язку із повторним демонтажем 06.08.2020 самовільно встановлених малих архітектурних форм (вивісок) на вул. Зеленій, 115, витрати повинні нараховуватись у п"ятикратному розмірі, а також повідомило, що погоджує розтермінування вказаних витрат на шість місяців починаючи з серпня 2021 року.

Однак станом на 08.10.2021 відповідач не оплатив витрати позивача, понесені у зв`язку з демонтажем, транспортуванням та зберіганням самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами та вивісок, у зв"язку з чим він звернувся за захистом порушеного права до суду.

Відповідач факт самовільного встановлення конструкцій зовнішньої реклами та вивісок і відшкодування витрат понесених позивачем на їх демонтаж та транспортування не заперечив, проте не погоджується з розміром таких витрат та нарахуванням ПДВ на ці витрати.

Отже спір у даній справі виник у зв?язку з несплатою в повному обсязі витрат, понесених позивачем на демонтаж, транспортування та зберігання самовільно встановленої відповідачем малої архітектурної форми (вивіски).

Відповідно до п.7 ч.1 ст.30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження щодо організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.

Акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території ( ч.1 ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні»).

Статтею 1 Закону України "Про рекламу" встановлено, що реклама - це інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару. Зовнішня реклама - це реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.

Частинами 1, 4 статті 20 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" передбачено, що організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом. Рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов`язковими для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають.

Згідно з статтею 16 Закону України "Про рекламу" розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та у порядку, встановленому цими органами на підставі Типових правил, що затверджені Кабінетом Міністрів України. Зовнішня реклама на територіях, будинках та спорудах розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб).

Відповідно до пункту 4.2.10. Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові, затверджених рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 569 від 21.05.2010 (надалі - Правила), підставою для розміщення конструкцій зовнішньої реклами є у встановленому порядку виданий дозвіл.

Правила розміщення зовнішньої реклами в місті Львові розроблені відповідно до Законів України "Про рекламу", "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", на підставі Типових правил розміщення зовнішньої реклами, і визначає порядок розміщення реклами, який є обов`язковим для всіх фізичних і юридичних осіб.

У пункті 5 статті 16 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" встановлено, що на об`єктах благоустрою забороняється самовільно встановлювати об`єкти зовнішньої реклами, торговельні лотки, павільйони, кіоски тощо.

Аналогічні за змістом норми містяться у пункті 3 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, відповідно до якого зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.

Пунктом 2.1. Правил передбачено, що самовільно встановлений рекламний засіб - це рекламний засіб, розміщений без виданого у встановленому порядку дозволу або не демонтований власником після прийняття робочим органом рішення про відмову у продовженні дозволу або виконавчим комітетом рішення про його скасування у встановлений термін.

У межах своєї компетенції Робочий орган (Департамент економічного розвитку ЛМР) забезпечує контроль за виконанням вимог Закону України "Про рекламу", Типових Правил розміщення зовнішньої реклами, Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові усіма особами незалежно від форм власності та відомчої належності. Робочий орган уповноважений у сфері реклами звертатися до юридичних і фізичних осіб з вимогами про усунення виявлених порушень у визначений у вимогах термін.

Згідно з пунктом 8.1.1. Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові демонтажу підлягають самовільно встановлені рекламоносії, власник яких не виконав вимогу про демонтаж.

Згідно з пунктом 8.3. Правил, примусовий демонтаж рекламних засобів проводиться власними силами Оператора КП «Адміністративно-технічне управління») або на його замовлення - підрядною організацією.

Відповідно до ч.6 ст.9 Закону України "Про рекламу" вивіска чи табличка з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщена на внутрішній поверхні власного чи наданого у користування особі приміщення, на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу в таке приміщення, не вважається рекламою.

Відповідно до пункту 1.7 Порядку розміщення малих архітектурних форм (вивісок), затвердженого рішенням виконкому Львівської міської ради від 11.11.2016 № 1025 (надалі-Порядок), паспорт малої архітектурної форми (вивіски) - проектна документація, яка є підставою, для встановлення малої архітектурної Форми (вивіски). Паспорт малої архітектурної форми (вивіски) виготовляє власник (користувач) вивіски у разі відсутності на дану будівлю паспорта комплексного розміщення малих архітектурних форм. Узгоджений паспорт розміщення малих архітектурних форм (вивісок) підлягає внесенню у реєстр погоджених проектів малих архітектурних форм (вивісок), ведення якого забезпечує КП «Адміністративно-технічне управління».

Пунктом 1.7. Порядку передбачено, що самовільно встановлена мала архітектурна форма (вивіска) - елемент декоративного оздоблення фасаду будинку, який розміщується з порушенням вимог діючого Порядку.

Пунктом 6.2. Порядку передбачено, що власникам самовільно встановлених малих архітектурних форм (вивісок) скеровуються вимоги уповноваженого органу (департаменту містобудування) про усунення допущеного порушення.

Пунктом 49 Типових правил розміщення реклами, затверджених Постановою КМУ від 29.12.2003 року № 2067 визначається, що демонтаж вивісок чи табличок, розміщених з порушенням вимог цих правил здійснюється й у разі невідповідності розміщення вивіски чи таблички вимогам щодо її розміщення, наданим у визначенні та архітектурним вимогам, державним нормам, стандартам і правилам, санітарним нормам. Розміщені вивіски чи таблички підлягають демонтажу за рахунок коштів юридичних осіб або фізичних осіб-підприємців, якими вони були встановлені.

Відповідно до пункту 6.6. Порядку, примусовий демонтаж малих архітектурних форм (вивісок) організовує КП «Адміністративно-технічне управління» за наказом уповноваженого виконавчого органу Львівської міської ради.

Згідно з пунктом 6.1. Порядку самовільно встановлені малі архітектурні форми (вивіски) підлягають демонтажу.

Пунктом 13.4. Правил благоустрою м. Львова, затверджених ухвалою Львівської міської ради №376 від 21.04.2011, встановлено, що витрати з проведення демонтажу самовільно встановлених рекламних конструкцій, вивісок, їх транспортування та зберігання відшкодовують їх власники:

-за демонтаж та транспортування спеціальної конструкції - у розмірі фактичних витрат;

-за зберігання спеціальної конструкції - у розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожну добу зберігання.

Згідно з пунктом 8.5. Правил компенсація витрат оператора, який організував демонтаж або проводив самостійно демонтаж рекламного засобу, покладається на власника (законного користувача) демонтованого рекламного засобу.

Пунктом 6.11. Порядку передбачено, що компенсація витрат КП «Адміністративно-технічне управління», пов`язаних з примусовим демонтажем, транспортуванням та зберіганням малої архітектурної форми (вивіски) покладається на власника (користувача) демонтованої малої архітектурної форми (вивіски).

13.04.2017 виконавчий комітет Львівської міської ради з метою запобігання практики багаторазового самовільного встановлення вивісок суб"єктами господарювання за однією адресою, вирішив внести зміни до рішення від 11.11.2016 № 1025 доповнивши п.6.11. Порядку розміщення малих архітектурних форм (вивісок) у м. Львові", абзацом в такій редакції: у разі повторного самовільного встановлення суб"єктом господарювання вивіски за адресою, де самовільно встановлена вивіска уже була демонтована силами КП «Адміністративно-технічне управління», витрати на демонтаж, транспортування та зберігання такої вивіски постійно відшкодовуються суб"єктом господарювання у п?ятикратному розмірі.

Згідно з приписами статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитки в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Відповідно до статті 224 ГК України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

При цьому, відповідно до вимог ч. 2 ст. 623 ЦК України, розмір збитків завданих порушенням зобов`язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини.

Згідно ст. 226 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов`язаний відшкодувати на вимогу суб`єкту завдані збитки у добровільному порядку в повному обсязі.

Стаття 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду про те, що у діях відповідача наявний складу цивільного правопорушення. Відповідно спростовуються твердження апелянта про те, що місцевий господарський суд не визначив правову природу заявленої до стягнення суми.

Таким чином місцевий господарський суд правильно встановив факт самовільного та згодом повторного встановлення конструкцій зовнішньої реклами та малих архітектурних форм (вивісок), їх демонтаж, транспортування та зберігання відповідач визнав та вказане підтверджується матеріалами справи.

Щодо твердження апелянта про те, що позовні вимоги не належать до задоволення, оскільки в їх обґрунтування позивач посилається на ст. 22 ЦК України та 224 ГК України, в яких закріплені положення щодо відшкодування збитків, а витрати пов?язані із зберіганням самовільно встановлених конструкцій та нарахування ПДВ на ці витрати не є збитками в розумінні цих норм, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в постановах від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 та від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 висловила правову позицію про те, що суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, які фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Відтак суд за наявності належних та допустимих доказів, що підтверджують вказані в позовній заяві обставини, відхиляє вказане відповідачем заперечення.

Також апеляційний господарський суд відхиляє аргументи апелянта щодо безпідставності нарахування позивачем витрат пов`язаних з демонтажем, транспортуванням та зберіганням вивіски демонтованої 06.08.2020 в п"ятикратному розмірі, так як, саме такий розмір встановлений рішенням виконавчого комітету Львіської міської ради від 13.04.2017 №310 у разі повторного самовільного встановлення вивісок. Відповідно до п.1. ст.73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти виконавчого комітету міської ради, прийняті в межах наданих повноважень є обов"язковими до виконання всіма суб"єктами на відповідній території. Доказів скасування чи визнання незаконним вказаного рішення матеріали справи не містять.

Щодо доводів позивача про понесені ним витрати в загальній сумі 5311,87 грн ПДВ, суд апеляційної інстанції зазначає, що матеріалами справи не підтверджено понесення позивачем таких витрат у звітному періоді.

Лист ДФС України від 28.10.2016 за №23363/6/99-99-15-03-02-15, який місцевим господарським судом враховано як належний доказ для нарахування позивачем ПДВ, на думку суду апеляційної інстанції не може враховуватись при розгляді цього спору, оскільки вказаний лист містить роз`яснення щодо особливостей оподаткування ПДВ сум бюджетних коштів, отриманих за кодом бюджетної класифікації 2610 «Субсидії та поточні трансфери підприємствам (установам, організаціям)», разом з тим позивач не є бюджетною установою.

Окрім того, позивач не надавав жодних послуг, відповідно в силу ст. 188 Податкового кодексу не може сплачувати ПДВ.

З огляду на це обгрунтованими є доводи апеляційної скарги в цій частині, а тому рішення місцевого господарського суду щодо стягнення з відповідача на користь позивача 5311,87 грн ПДВ підлягає скасуванню з прийняттям нового про відмову в позові.

Таким чином апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Сальве-Львів» вих. №2 від 13.01.2022 (вх.№01-05/222/22 від 17.01.2022) підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого господарського суду в частині стягнення 5311,87 грн ПДВ - скасуванню з прийняттям нового про відмову в позові.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 11 ст. 129 ГПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи залишення часткове задоволення апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про необхідність розподілу судових витрат пропорційно розміру задоволених вимог, шляхом зменшення розміру судового збору, який відповідач має відшкодувати позивачу за подання позовної заяви на 474,88 грн., з яких: 284,93 грн. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції та 189,95 грн. за розгляд справи в суді першої інстанції. Тому за подання позовної заяви відшкодуванню підлягає не 2270,00 грн., а 1795,12 грн

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сальве-Львів» вих. №2 від 13.01.2022 (вх.№01-05/222/22 від 17.01.2022) - частково задоволити.

Скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 14.12.2021 у справі №909/978/21 в частині стягнення 5311,87 грн ПДВ.

В цій частині прийняти нове рішення.

Відмовити в задоволенні позову Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сальве-Львів» про стягнення 5311,87 грн ПДВ.

В решті рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 14.12.2021 у справі №909/978/21 - залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сальве-Львів» (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Дністровська, 22а, код ЄДРПОУ - 36248737) на користь Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» (79005, м. Львів, вул. Міцкевича, 6/7, код ЄДРПОУ - 13804591) 1795,12 грн. за подання позовної заяви.

Місцевому господарському суду видати наказ у порядку ст. 327 ГПК України

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий-суддя: Г.Т. Кордюк

Судді:Н.М. Кравчук

Б.Д. Плотніцький