Рішення

від 07.04.2022 по справі 120/19343/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2022 р. Справа № 120/19343/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області (далі - Липовецька міська рада, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що в жовтні 2021 року позивачі звернулися до відповідача із письмовими клопотаннями (кожен окремо) про надання їм дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності, орієнтованою площею 2,00 га (для кожного), які розташовані на території Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області, за межами с. Зозів. Однак, відповідач своїм рішенням від 18.11.2021 № 602 (пункти 27-33) відмовив у наданні такого дозволу з тієї підстави, що бажана для них земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, право оренди на які виставляються на земельні торги (аукціон) та до завершення торгів не може відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування. Позивачі вважають, що така підстава для відмови суперечить положенням ч. 7 ст. 118 та ст. 136 Земельного кодексу України, оскільки лише сам факт прийняття рішення про включення земельної ділянки в перелік ділянок, права на які виставляються на земельні торги, без послідуючого виставлення земельної ділянки на торги, не є самостійною підставою для заборони її відчужувати. За наведених обставин позивачі вказують на протиправність винесеного рішення, що й спонукало їх звернутись до суду з даним позовом.

Ухвалою від 30.12.2021 судом відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення. Цією ж ухвалою у відповідача витребувано додаткові докази, необхідні для вирішення справи.

25.01.2022 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву з витребуваними доказами. Так, заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що вказана у клопотаннях позивачів земельна ділянка за кадастровим номером 0522281400:05:000:1053, на яку позивачі бажають отримати дозвіл на розробку проекту землеустрою, включена до переліку земельних ділянок, права оренди на які виставляються на земельні торги згідно рішення Липовецької міської ради від 18.06.2021 № 373. А відтак, на вказану земельну ділянку поширюється заборона, передбачена ч. 5 ст. 136 ЗК України щодо неможливості відчуження земельних ділянок включених до переліку земельних ділянок права на які виставлені на земельні торги, до завершення торгів. З огляду на викладене, відповідач просить відмовити у задоволені вимог адміністративного позову в повному обсязі.

Інших заяв по суті справи від сторін спору до суду не надходило.

Дослідивши наявні у справі докази та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив, що позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 звернулися до Липовецької міської ради із клопотаннями, які датовані 28.09.2021, про надання кожному із них дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення (із земельної ділянки за кадастровим номером 0522281400:05:000:1053), орієнтованою площею 2 га (для кожного), для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області, за межами с. Зозів.

До поданих клопотань кожним із заявників додано копію паспорта громадянина України - заявника, документ про присвоєння ідентифікаційного номера, а також графічні матеріали із позначенням місця розташування бажаної земельної ділянки і її кадастровий номер.

За наслідком розгляду вказаних клопотань, рішенням 24-ої сесії 8 скликання Липовецької міської ради від 18.11.2021 за № 602 (пункти 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33 цього рішення) позивачам відмовлено у наданні відповідного дозволу на розробку проекту із землеустрою з тієї підстави, що вказана в клопотаннях земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги (аукціон), та до завершення торгів така земельна ділянка не може відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування.

Незгода позивачів із прийнятим рішенням у відповідній частині зумовила їх звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України в редакції, діючій на час виникнення спірних правовідносин) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Положеннями частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Статтею 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно пункту "б" ч. 1 ст. 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України.

Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України.

Зокрема, ч. 6 ст. 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, якими є:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України, а тому відмова у вирішенні заяви на будь-яких інших підставах, які не передбачені даною нормою, суперечить вимогам закону.

Аналогічна правова позиція із цього приводу неодноразово була висловлена Верховним Судом у своїх постановах від 25.02.2020 року в справі за № 723/1964/14-а, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 22.04.2020 року в справі за № 818/1707/16 та від 14.05.2020 року в справі за № 360/536/17-а, та інших.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина 1 статті 122 ЗК України).

Повноваження відповідних органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України, статтями 26, 33, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (надалі Закон N 280/97-ВР).

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону N 280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Відповідно до статті 59 Закону N 280/97-ВР рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.

Таким чином, рішення Липовецької міської ради від 18.11.2021 за № 602 "Про відмову у наданні дозволу та затвердженні документації із землеустрою" вважається прийнятим у передбаченій законом формі (належним чином оформленим) та органом, до повноважень якого законом віднесено вирішення цього питання.

Що ж до підстав, якими керувався відповідач відмовляючи позивачам у задоволенні їхніх клопотань, то суд зважає на таке.

Як вже встановлено судом, підставою для відмови позивачам у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стало те, що зазначена на графічних матеріалах земельна ділянки (із земельного масиву за кадастровим номером: 0522281400:05:000:1053) включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, права оренди на які можуть бути реалізовані на земельних торгах відповідно до рішення Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області №373 від 18.06.2021.

Так, процедура продажу земельних ділянок державної та комунальної власності та прав на них на земельних торгах передбачена главою 21 Земельного кодексу України "Продаж земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах" (статті 134-139).

Згідно вказаних норм можна виділити наступні етапи земельних торгів:

- добір земельних ділянок для продажу;

- підготовка лотів до земельних торгів;

- проведення торгів та встановлення їх результатів;

- оприлюднення інформації про проведені торги.

Згідно із положеннями ч. 4 ст. 136 ЗК України, проведення земельних торгів щодо земельних ділянок або прав на них здійснюється за рішенням організатора земельних торгів, у якому зазначаються: а) виготовлення, погодження та затвердження у встановленому законодавством порядку документації із землеустрою у випадках, визначених цим Кодексом; б) стартова ціна лота; в) строк, інші умови користування земельною ділянкою у разі набуття права користування нею на земельних торгах, обмеження у використанні земельної ділянки; г) відомості про особу, уповноважену організатором земельних торгів на укладення (підписання) договору купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки, яка або право на яку виставляється на земельні торги; ґ) проект договору купівлі-продажу, оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки.

Відповідно до ч. 5 ст. 136 ЗК України, земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності, або права на них, виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися в користування до завершення торгів.

Із аналізу вказаних норм слідує, що заборона відчужувати та надавати у користування земельні ділянки розпочинає свою дію не з моменту включення цієї ділянки до переліку земельних ділянок, а саме з моменту, коли конкретна земельна ділянка або права на неї вже виставлені на земельні торги.

Таким чином, суд доходить висновку, що сам лише факт прийняття рішення про включення земельної ділянки в перелік земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги, не є самостійною підставою для заборони її відчужувати та надавати у користування.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові №816/2119/16 від 27.01.2020 року перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги, серед іншого, в обов`язковому порядку має містити кадастровий номер відповідної земельної ділянки. При цьому фактично формуванню переліку земельної ділянки передує процедура підготовки лоту до торгів, в межах якої організатор торгів, зокрема здійснює відведення такої земельної ділянки та державну реєстрацію останньої із присвоєнням відповідного кадастрового номеру.

Відповідно до ч. 1 ст. 136 ЗК України, підготовку лотів до проведення земельних торгів забезпечує організатор земельних торгів. Підготовка лотів до проведення земельних торгів включає: а) виготовлення та затвердження у встановленому законодавством порядку документації із землеустрою (у разі формування земельної ділянки, зміни цільового призначення земельної ділянки та в разі, якщо відомості про земельну ділянку не внесені до Державного земельного кадастру); б) державну реєстрацію земельної ділянки; в) державну реєстрацію речового права на земельну ділянку; г) отримання витягу про нормативну грошову оцінку земельної ділянки відповідно до Закону України "Про оцінку земель" у разі продажу на земельних торгах права оренди на неї; ґ) проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки відповідно до Закону України "Про оцінку земель", крім випадків проведення земельних торгів щодо набуття права оренди земельної ділянки; д) встановлення стартової ціни продажу земельної ділянки, яка щодо земель державної та комунальної власності не може бути нижчою за експертну грошову оцінку земельної ділянки; е) встановлення стартового розміру річної орендної плати, який щодо земель державної та комунальної власності не може бути меншим, ніж розмір орендної плати, визначений Податковим кодексом України, а щодо земельних ділянок державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь - не може бути меншим 7 відсотків їх нормативної грошової оцінки; є) встановлення стартової ціни продажу прав емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, яка щодо земель державної чи комунальної власності не може бути нижчою за вартість відповідного права, визначену шляхом проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок; ж) визначення дати проведення земельних торгів.

Один лот складається виключно з однієї земельної ділянки або прав на неї (ч. 2 ст. 136 ЗК України).

Отже, з урахуванням викладеного суд доходить висновку, що саме після закінчення етапу із підготовки лоту до торгів та вчинення всіх вище перерахованих дій, зокрема, визначення дати та місця проведення земельних торгів, можна стверджувати, що земельна ділянка виставлена на торги та відповідно діє заборона на відчуження, передачу в заставу та надання у користування.

Відповідно до частини першої статті 137 ЗК України, технічні вимоги до підготовки до проведення та проведення земельних торгів, встановлення та оприлюднення їх результатів, визначення розміру, порядку сплати, повернення реєстраційних, гарантійних внесків учасників та винагороди, що сплачується переможцем аукціону оператору електронного майданчика, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Організатор земельних торгів через особистий кабінет публікує в електронній торговій системі оголошення про проведення земельних торгів, до якого додаються документи та матеріали на лот (документація), що підтверджують виконання вимог, визначених частиною третьою статті 135 і частиною першою статті 136 цього Кодексу.

Логічне тлумачення вищезазначених норм дозволяє прийти до висновку про те, що частина 5 статті 136 ЗК України може бути застосована як самостійна підстава для відмови у наданні особі дозволу на розробку проекту землеустрою лише у тому разі, якщо земельні ділянки/права на них включені до переліку земельних ділянок, які фактично вже виставлені на земельні торги, тобто знаходяться в активній стадії процедури земельних торгів/аукціону.

Суд звертає увагу на відмінність понять "земельні ділянки/права на них, які виставлені на земельні торги" та "земельні ділянки/права на них, які виставляються на земельні торги".

У першому випадку йдеться про доконаний факт, який свідчить про прийняте організатором торгів рішення запропонувати конкретну земельну ділянку, яка має індивідуальний кадастровий номер, місце розташування, площу, цільове призначення та інші суттєві характеристики для продажу/оренди.

Натомість, у другому випадку йдеться про намір виставити певну земельну ділянку для продажу/оренди у майбутньому у разі оголошення відповідної конкурентної процедури.

З наданих відповідачем документів слідує, що Липовецька міська рада відповідно до рішення від 18.06.2021 року №373 лише здійснила намір виставити у майбутньому певні земельні ділянки, у тому числі і земельну ділянку кадастровий номер 0522281400:05:000:1053, для продажу/оренди на земельних торгах.

У той же час, суду не надано жодних доказів, які б свідчили про те, що спірна земельна ділянка виставлена на земельні торги (аукціон).

Зважаючи на це, включення земельної ділянки до переліку земельних ділянок, які пропонуються для продажу на земельних торгах або права на які виставляються для такого продажу, саме по собі не є підставою для обмеження права позивачів на отримання відповідного дозволу на розробку документації із землеустрою, оскільки не свідчить про те, що конкретно визначена земельна ділянка дійсно виставлена на земельні торги.

Суд не заперечує право органу місцевого самоврядування вирішувати питання, пов`язані з виведенням певних земель з-під процедури, передбаченої статтею 118 ЗК України, для їх подальшої передачі в оренду шляхом аукціону або земельних торгів. Разом з тим, буквальне та логічне тлумачення змісту частини 5 статті 136 ЗК України у її системному зв`язку з іншими нормами, про які суд зазначив вище, дозволяє вважати передчасним висновок відповідача щодо відмови у задоволенні клопотань позивачів про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 137 ЗК України документація щодо кожного лота розміщується організатором земельних торгів в електронній торговій системі як окремий електронний документ, підписаний організатором або його представником та складений за формою, встановленою Кабінетом Міністрів України.

Документація щодо кожного лота після визнання торгів такими, що відбулися, передається організатором земельних торгів переможцю торгів.

З огляду на викладене, вся необхідна інформація щодо земельних торгів з продажу земельної ділянки із кадастровим номером 0522281400:05:000:1053, або прав на неї, в тому числі результати цих торгів, повинна бути опублікована на офіційному веб-сайті Держгеокадастру, а саме: "http://torgy.land.gov.ua/auction".

При цьому, програмні можливості вказаної веб-сторінки дають змогу здійснити пошук земельних торгів, які заплановано або вже відбулися, за багатьма критеріями, в тому числі, за місцем розташування земельної ділянки.

Втім, жодних відомостей про виставлення спірної земельної ділянки на торги судом не встановлено та відповідачем такої інформації також надано не було, що свідчить про те, що така земельна ділянка на земельні торги взагалі не виставлялась.

Таким чином, виходячи із вищевикладеного, суд приходить до висновку, що рішення Липовецької міської ради № 602 від 18.11.2021 в частині відмови у наданні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є протиправним, а тому підлягає скасуванню.

Принагідно суду зазначає, що такої ж правової позиції у спорах з аналогічними правовідносинами дотримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд у своїх постановах від 28.01.2022 у справі № 120/12996/21-а, від 16.03.2022 у справі № 120/8710/21-а, від 16.02.2022 у справі №120/7804/21-а.

Щодо наступної позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати позивачам дозвіл на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, орієнтованою площею 2 га кожному окремо, для ведення особистого селянського господарства (01.03), що розташована за межами с. Зозів Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області, то суд зазначає таке.

Згідно з Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. А відтак, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Окрім того суд враховує висновки, до яких дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду за результатами перегляду судових рішень у справі №820/2307/17 з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі №509/1350/17: "Застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача шляхом зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні. В такому разі, суд під час перевірки підстав прийняття рішення, перевіряє конкретні підстави відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У разі визнання незаконності підстав, що стали причиною прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, доцільним способом захисту є власне зобов`язання уповноваженого суб`єкта прийняти конкретне рішення, а не зобов`язання повторно розглянути клопотання. Оскільки клопотання вже було розглянуто, рішення прийнято, тому повторний розгляд клопотання не захистить прав заявника".

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Слід звернути увагу, що "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

В свою чергу, питання передачі у власність бажаної для позивачів земельної ділянки не вирішується на етапі отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

У постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 814/2458/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:

1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;

2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;

3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;

4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Як зазначено у частині четвертій статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Враховуючи те, що судом встановлено виконання усіх умов, визначених законом для прийняття такого рішення, зокрема заявниками подано усі належні документи, між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів, суд вважає, що відповідача слід зобов`язати надати позивачам дозволи на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, оскільки це забезпечить ефективний судовий захист порушених прав позивачів та призведе до реального їх відновлення.

Подібну правову позицію вже висловлював Верховний Суд, зокрема у постановах від 24.01.2019 по справі N 806/2978/17, від 16.05.2019 по справі N 812/1312/18, від 14.08.2019 по справі N 0640/4434/18, від 28.05.2020 по справі № 819/654/17 та інших.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на наведене суд надав правову оцінку визначальним доводам сторін. Інші ж аргументи жодним чином не відображаються на повноті та об`єктивності дослідження судом обставин справи та не вплинули на результат розгляду даної справи.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій і докази, надані позивачами, суд приходить до переконання про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так, в матеріалах справи наявні розрахункові документи - банківські квитанції про сплату кожним з позивачів окремо судового збору в розмірі по 908,00 грн., а загалом 6356 грн. (908 х 7).

Отже, у зв`язку з задоволенням позову, понесені судові витрати підлягають стягненню на користь позивачів за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення 24 сесії 8 скликання Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області № 602 від 18 листопада 2021 року в частині відмови ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (пункти 30, 31, 32, 33, 27, 28, 29 цього рішення).

Зобов`язати Липовецьку міську раду Вінницького району Вінницької області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства (01.03), яка розташована за межами с. Зозів Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області.

Зобов`язати Липовецьку міську раду Вінницького району Вінницької області надати ОСОБА_2 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства (01.03), яка розташована за межами с. Зозів Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області.

Зобов`язати Липовецьку міську раду Вінницького району Вінницької області надати ОСОБА_3 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства (01.03), яка розташована за межами с. Зозів Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області.

Зобов`язати Липовецьку міську раду Вінницького району Вінницької області надати ОСОБА_4 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства (01.03), яка розташована за межами с. Зозів Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області.

Зобов`язати Липовецьку міську раду Вінницького району Вінницької області надати ОСОБА_5 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства (01.03), яка розташована за межами с. Зозів Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області.

Зобов`язати Липовецьку міську раду Вінницького району Вінницької області надати ОСОБА_6 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства (01.03), яка розташована за межами с. Зозів Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області.

Зобов`язати Липовецьку міську раду Вінницького району Вінницької області надати ОСОБА_7 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства (01.03), яка розташована за межами с. Зозів Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати на оплату судового збору в розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_2 понесені витрати на оплату судового збору в розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_3 понесені витрати на оплату судового збору в розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_4 понесені витрати на оплату судового збору в розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_5 понесені витрати на оплату судового збору в розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_6 понесені витрати на оплату судового збору в розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_7 понесені витрати на оплату судового збору в розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 08.04.22.

Інформація про учасників справи:

Позивачі: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 );

ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 );

ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 );

ОСОБА_5 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП: НОМЕР_5 );

ОСОБА_6 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП: НОМЕР_6 );

ОСОБА_7 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП: НОМЕР_7 );

Відповідач: Липовецька міська рада Вінницького району Вінницької області (вул. Героїв Майдану, 4, м. Липовець, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04325957).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович