Рішення

від 07.04.2022 по справі 320/120/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2022 року справа №320/120/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Обухівської міської ради Київської області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Обухівської міської ради Київської області, у якому просить суд:

- визнати протиправним рішення Обухівської міської ради Київської області №477/155-18-VIII від 16.12.2021, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, загальною площею 3,300 га (кадастровий номер 3223185100:03:002:0036) для ведення фермерського господарства за межами с.Красне на території Обухівської міської ради;

- зобов`язати Обухівську міську раду надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 3,300 га (кадастровий номер 3223185100:03:002:0036) для ведення фермерського господарства за межами с.Красне на території Обухівської міської ради.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що за результатами розгляду його клопотання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 3223185100:03:002:0036, загальною площею 3,300 га, яка розташована за межами с.Красне на території Обухівської міської ради, відповідачем було прийнято рішення від №477/155-18-VIII від 16.12.2021, яким позивачу відмовлено у наданні відповідного дозволу у зв`язку з тим, що під час поіменного голосування рішення не набрало потрібної кількості голосів.

Позивач не погоджується з правомірність прийняття відповідачем спірного рішення, оскільки воно не містить визначених ст.118 Земельного кодексу України підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.01.2022 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 3223185100:03:002:0036 перебуває у користуванні Фермерського господарства "Агрорусь" на підставі договору оренди №143/57-20-ДО від 22.12.2020, її передача у власність голові фермерського господарства, ОСОБА_1 , можлива лише після припинення права користування на підставі такого договору.

Крім того, відповідач зауважив, що відповідно до Публічної кадастрової карти України вказана земельна ділянка належить до земель державної власності, а тому відповідач немає повноважень щодо розпорядження нею.

Відповідач зауважив, що саме вказані обставини зумовили те, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не набрало потрібної кількості голосів.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З огляду на зазначене, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт № НОМЕР_1 , виданий Подільським районним відділом Головного управління ДМС у м.Києві 22.10.2021.

Відповідно до статуту Фермерського господарства "Агрорусь", затвердженого протоколом загальних зборів засновників фермерського господарства від 05.09.2019 №1, ОСОБА_1 є головою фермерського господарства.

22.12.2020 між Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області (Орендодавець) та Фермерським господарством "Агрорусь" (Орендар) було укладено договір оренди землі №143/57-20-ДО, за умовами якого орендодавець зобов`язався передати орендарю у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 3223185100:03:002:0036, яка розташована за межами населеного пункту на території Красненської сільської ради Обухівського району Київської області.

Відповідно до пункту 2.1 договору в оренду передається земельна ділянка, загальною площею 5,00 га - пасовища.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що строк дії договору складає 7 років.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до Обухівської міської ради з клопотанням від 23.11.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3223185100:03:002:0036, орієнтовною площею 3,300 га, що складає розмір земельної частки (паю), визначеного для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території Красненської сільської ради для ведення фермерського господарства, яка розташована на території Красненської сільської ради Обухівського району Київської області поза межами населеного пункту.

До вказаного клопотання додані: графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування; копія паспорту громадянина України - ОСОБА_1 ; копія довідки про присвоєння ідентифікаційного коду; копія витягу з Єдиного державного реєстру юридчиних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; копія нотаріально завіреної згоди землекористувача на вилучення ділянки; копія відповіді Головного управління Держгеокадастру у Київській області.

За результатом розгляду вказаного клопотання Обухівською міською радою Київської області було прийнято рішення від 16.12.2021 №477/155-18-VIII, яким було відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення відповідної земельної ділянки у власність, у зв`язку з тим, що під час поіменного голосування рішення не набрало потрібної кількості голосів.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем спірного рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання його протиправним та скасування та зобов`язання вчинити певні дії, з приводу чого суд зазнає таке.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 Земельного кодексу України).

Частинами третьою та четвертою статті 116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Частиною першою статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство.

Частиною першою статті 122 Земельного кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з абзацом 1 частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Частиною п`ятою статті 46 цього Закону передбачено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №545/808/17 (номер в Єдиному державному реєстру судових рішень - 72532460) та від 05.03.2019 у справі №360/2334/17 (номер в Єдиному державному реєстру судових рішень - 80269760), від 20.01.2021 у справі №360/1590/16-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 94264145), від 08.09.2020 у справі №812/1450/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 91414791).

При цьому, відповідно до положень статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.06.2020 у справі №808/3187/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 89792839).

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Як зазначено вище, підставою відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки є не набрання данним рішенням потрібної кількості голосів під час поіменного голосування.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 3223185100:03:002:0036 перебуває у користуванні Фермерського господарства "Агрорусь" на підставі договору оренди №143/57-20-ДО від 22.12.2020, її передача у власність голові такого фермерського господарства, ОСОБА_1 , можлива лише після припинення права користування на підставі такого договору.

Крім того, відповідач зауважив, що відповідно до Публічної кадастрової карти України вказана земельна ділянка належить до земель державної власності.

Відповідач зауважив, що саме вказані обставини зумовили те, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не набрало потрібної кількості голосів.

Разом з тим, суд наголошує на тому, що вказані обставини не були зазначені у спірному рішенні в якості підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Так, як зазначено вище, спірне рішення лише містить формулювання "під час поіменного голосування дане рішення не набрало потрібної кількості голосів".

Суд зазначає, що загальне формулювання "під час поіменного голосування дане рішення не набрало потрібної кількості голосів" має бути розкрито у змісті рішення вказівкою на конкретні невідповідності прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, тощо.

Наведений висновок узгоджується із встановленими законом вимогами щодо "обґрунтованості рішення", що полягають в дослідженні суб`єктом владних повноважень усіх обставин, що є істотними у процесі його прийняття, аналізі таких обставин та їх правової оцінки. Усі мотиви якими керується суб`єкт у процесі оцінки та аналізу обставин повинні бути чітко та повно відображені у рішенні. В такий спосіб зацікавленій особі створюються гарантії того, що навіть у випадку якщо рішення прийнято не на її користь, вона зможе оскаржити його, та обґрунтувати свою незгоду із одним чи декількома аргументами які чітко зазначені в рішенні.

Висновок узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, який у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява N 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява N 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.comS.r.l. проти Молдови", заява N 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява N 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява N 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява N 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Враховуючи вказане, суд вважає, що відповідач, приймаючи спірне рішення, не дотримався принципу належного урядування, з огляду на те, що не навів у спірному рішенні обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Такі недоліки у діяльності відповідача перешкоджають позивачу у реалізації права на обґрунтування своєї незгоди із усіма аргументами відповідача та ефективне і швидке оскарження рішення.

Оскільки спірне рішення є невмотивованим, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Обухівської міської ради Київської області №477/155-18-VIII від 16.12.2021.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Обухівської міської ради надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 3,300 га (кадастровий номер 3223185100:03:002:0036) для ведення фермерського господарства за межами с.Красне на території Обухівської міської ради, суд зазначає таке.

Так, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Натомість, у цій справі, повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання ухвалити рішення.

Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов`язання відповідача ухвалити рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

Частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.

Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.

Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Також слід зазначити, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 31.07.2020 у справі №810/2474/18.

У цій справі відповідачем було відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку землевпорядної документації з підстав того, що "під час поіменного голосування дане рішення не набрало потрібної кількості голосів", що, як було вказано вище, суперечить положенням чинного земельного законодавства.

Наведене, у свою чергу, свідчить про те, що відповідачем не були досліджені по суті надані позивачем матеріали на предмет їх відповідності вимогам статей 118, 121, 122 Земельного кодексу України, у тому числі, щодо форми власності земельної ділянку, яку позивач має намір отримати у власність, та, відповідно, наявності у Обухівської міської ради повноважень щодо розпорядження нею.

Зокрема, суд звертає увагу на те, що згідно з договором оренди землі від 22.12.2020 земельної ділянки з кадастровим номером 3223185100:03:002:0036 належить до земель сільськогосподарського призначення державної форми власності.

Відповідна інформація міститься і у відомостях Державного земельного кадастру, посилання на яке зазначено у пояснювальній записці до проекту спірного рішення, підготовленій начальником відділу земельних ресурсів.

Згідно з частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Натомість, наведені обставини підлягають дослідженню Обухівською міською радою лише під час розгляду по суті клопотання позивача та прийняття відповідного рішення, від здійснення чого відповідач фактично ухилився, оскільки спірне рішення було прийнято не з підстав відсутності повноважень на передачу землі у власність, а через те, що "під час поіменного голосування дане рішення не набрало потрібної кількості голосів", що, як було вказано вище, суперечить нормам Земельного кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Таким чином, захист порушених прав позивача потребує зобов`язання відповідача на найближчій сесії повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 23.11.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3223185100:03:002:0036, орієнтовною площею 3,300 га, та прийняти відповідне рішення по суті цього клопотання.

Таким чином позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн., про що свідчать квитанції від 05.01.2022 №0.0.2405896658.1 на суму 908,00 грнн. та від 12.01.2022 №0.0.2412953972.1.

Враховуючи задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 992,40 грн. підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигувань суб`єкта владних повноважень - Обухівської міської ради Київської області.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Обухівської міської ради Київської області №477/155-18-VIII від 16.12.2021.

3. Зобов`язати Обухівську міську раду Київської області на найближчій сесії повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 23.11.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3223185100:03:002:0036, орієнтовною площею 3,300 га, та прийняти відповідне рішення по суті цього клопотання.

4. В іншій частині в позові відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ,місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві грн. 40 коп.) за рахунок бюджетних асигувань суб`єкта владних повноважень - Обухівської міської ради Київської області (ідентифікаційний код 35161650, місцезнаходження: 08700, Київська обл., м.Обухів, вул.Київська обл., буд.10).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.