Постанова

від 06.04.2022 по справі 506/329/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2251/22

Номер справи місцевого суду: 506/329/17

Головуючий у першій інстанції Чеботаренко О. Л.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.04.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І.,

при секретарі: Павлючук Ю.В.,

переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Сонька Валерія Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 04 грудня 2020 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Флора» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про спонукання до виконання договірних зобов`язань, за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Флора» про визнання правочину недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Флора» про розірвання договору оренди землі, -

встановив:

08 червня 2017 року ТОВ «Флора» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про спонукання до виконання договірних зобов`язань.

20 вересня 2017 року позивачем уточнено позовні вимоги в частині зобов`язання відповідачів не вчиняти дії, що перешкоджають орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою та стягнення з відповідачів суми судового збору, сплаченого ТОВ «Флора» під час подання до суду вищезазначеної позовної заяви.

01 грудня 2017 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_3 до ТОВ «Флора» про визнання правочину недійсним (справа №506/763/17) та позовна заява ОСОБА_2 до ТОВ «Флора» про визнання правочину недійсним (справа №506/764/17).

Ухвалами Красоокнянського районного суду Одеської області від 12 грудня 2017 року вказані справи об`єднані в одне провадження зі справою №506/329/17.

Крім того, 01 грудня 2017 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ТОВ «Флора» про визнання правочину недійсним (справа №506/765/17).

Ухвалою Красоокнянського районного суду Одеської області від 12 грудня 2017 року вказана справа також була об`єднана зі справою №506/329/17.

Ухвалою Красоокнянського районного суду Одеської області від 04 вересня 2019 року до участі у справі залучено як правонаступника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 .

12 червня 2020 року відповідач ОСОБА_1 подав зустрічний позов до ТОВ «Флора» про розірвання договору оренди землі на підставі ст. ст. 8, 16, 203 ЦК України, ст. 30 Закону України «Про оренду землі», ст. ст. 49, 127, 193 ЦПК України.

03 липня 2020 року ухвалою Красоокнянського районного суду Одеської області ОСОБА_1 поновлено процесуальний строк для подання зустрічної позовної заяви до ТОВ «Флора» про розірвання договору оренди землі.

Крім того, ухвалою Красоокнянського районного суду Одеської області від 17 липня 2020 року прийнято відмову ОСОБА_1 , від позову до ТОВ «Флора» про визнання правочину недійсним, а провадження у справі в цій частині закрито.

Ухвалою Красоокнянського районного суду Одеської області від 17 липня 2020 року прийнято відмову ОСОБА_4 від позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «Флора» про визнання правочину недійсним, а провадження в цій частині у справі закрито.

21 липня 2020 року ухвалою Красоокнянського районного суду Одеської області зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «Флора» про розірвання договору оренди землі прийнято до спільного розгляду з позовом ТОВ «Флора» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про спонукання до виконання договірних зобов`язань та стягнення збитків та за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Флора» про визнання правочину недійсним, а справу ухвалено розглядати спочатку у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Красоокнянського районного суду Одеської області від 04 грудня 2020 року прийнято відмову представника позивача ТОВ «Флора» Басюк О.М. від частини позовних вимог, щодо стягнення збитків за позовом ТОВ «Флора» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про спонукання до виконання договірних зобов`язань та стягнення збитків.

Ухвалою Красоокнянського районного суду Одеської області від 04 грудня 2020 року закрито провадження в частині позовних вимог за позовом ТОВ «Флора» до ОСОБА_4 про спонукання до виконання договірних у зв`язку із відсутністю предмету спору.

Позовна заява ТОВ «Флора» обґрунтовувалася тим, що 01 січня 2006 року між ТОВ «Флора» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 були укладені відповідно договори оренди земельних ділянок № НОМЕР_1 площею 4,35 га, № НОМЕР_2 площею 4,36 га, які були зареєстровані у 2007 році, строк дії договорів складає 15 років, тобто договори є чинними до 2022 року.

Вказані договори у 2007 році були зареєстровані Красноокнянським відділом Одеської регіональної філії центру ДЗК. Позивач зазначив, що ТОВ «Флора» свої обов`язки відповідно до зазначених договорів виконувало належним чином. Крім того, у 2010 році між орендодавцями та ТОВ «Флора», в тому числі із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 було укладено додаткові угоди до договорів оренди від 01.01.2006 року, згідно із якими орендна плата збільшена до 3% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, і на підставі вказаних угод орендна плата, починаючи з 2010 року, зросла удвічі, при цьому жодних претензій чи пропозицій щодо збільшення розміру орендної плати в подальшому від орендодавців не надходило до серпня 2015 року, коли від відповідачів, всупереч умовам договору та чинного законодавства, на адресу позивача надійшли листи, у яких йшлося про розірвання договору оренди в односторонньому порядку у зв`язку із низькою орендною платою, без зазначення пропозицій щодо бажаного розміру орендної плати. Позивачем, у зв`язку із викладеним, відповідачам було направлено відповідь про чинність договору та відсутність підстав для його розірвання в односторонньому порядку. Однак у вересні 2015 року відповідачами було грубо порушено обов`язки орендодавця, передбачені ст. 24 Закону України «Про оренду землі», що виразилось у перешкоджанні позивачу в користуванні орендованими земельними ділянками шляхом встановлення межових знаків та самовільного обробітку вказаних земельних ділянок.

В подальшому позивачем були збільшенні та уточнені позовні вимоги і позивач просив зобов`язати відповідачів належним чином виконувати вимоги ст. 24 Закону України «Про оренду землі» та п. 29 вказаних договорів оренди землі, а саме не вчиняти дії, які перешкоджають орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою та просив суд стягнути із відповідачів суму судового збору сплаченого ТОВ «Флора» під час подання до суду позовної заяви по 3 200 грн. з кожного.

ОСОБА_2 у позовній заяві про визнання правочину недійсним зазначила, що вона з вимогами ТОВ «Флора», які викладені в позовній заяві, поданої до неї, про спонукання до виконання договірних зобов`язань та стягнення збитків повністю не згодна. Оскільки в договорі оренди землі, укладеному між ТОВ «Флора» та ОСОБА_2 №184, який став підставою для заявлення позовних вимог ТОВ «Флора», підписи замість неї зроблено іншими особами, і ці підписи суттєво відрізняються від її дійсних підписів, що, як зазначено позивачем, може бути підтверджено проведенням судової почеркознавчої експертизи. Також в позові про визнання правочину недійсним ОСОБА_2 зазначено, що про існування договорів оренди землі вона довідалася, лише отримавши ухвалу суду від 16 червня 2017 року про відкриття провадження у справі №506/329/17 та матеріали, додані до позовної заяви. Тому, на її думку, про порушення своїх прав, що є підставою для звернення до суду із даним позовом, їй стало відомо у 2017 році. У зв`язку із вищезазначеним ОСОБА_2 у позовній заяві просила суд визнати недійсним договір оренди землі №184 від 01.01.2006 року, укладений між ТОВ «Флора» та ОСОБА_2 ..

Відповідач (позивач за зустрічним позовом) ОСОБА_1 у зустрічній позовній заяві про розірвання договору зазначив, що ТОВ «Флора» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про спонукання до виконання договірних зобов`язань та стягнення збитків, з яким ОСОБА_1 категорично не згоден, оскільки, за твердженням ТОВ «Флора», договір оренди землі №182, укладений 01 січня 2006 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Флора», є чинним, та його порушення і стало підставою для заявлення позовних вимог про спонукання до виконання договірних зобов`язань та стягнення збитків. Однак, на думку ОСОБА_1 , даний договір є припиненим ще з 25 серпня 2015 року, оскільки сторони припинили виконувати зустрічні зобов`язання одне перед одним. Так, починаючи з 2015 року, у зв`язку з недосягненням згоди з приводу розміру орендованої плати, яка не переглядалася з боку ТОВ «Флора» протягом 13 років дії договору, в порушення умов п.п.10,13 договору, сторони погодились розірвати договір оренди землі, у зв`язку із чим була складена заява від 25.08.2015 року про розірвання договору оренди землі та угода від 25.08.2015 року про розірвання договорів оренди, які ТОВ «Флора», на думку позивача за зустрічним позовом, прийняло без зауважень і заперечень та наступними своїми діями підтвердило факт її погодження. Так, зібравши врожай у 2015 році, ТОВ «Флора» залишило земельну ділянку, яка належить йому, не привів її до належного стану, у зв`язку із чим позивач за зустрічним позовом змушений був за власні кошти залучати третіх осіб для проведення необхідних агротехнічних робіт, пов`язаних із обробітком землі від зібраного врожаю 2015 року та підготовкою до посівних робіт 2016 року. При цьому ним були понесені витрати, в тому числі і сплата податку на землю. Хоча ТОВ «Флора» йому не повернуло примірники угод про розірвання договорів оренди, однак будь-яких перешкод для обробітку третіми особами земель, які належать позивачу, не вчиняло, що свідчить, на думку позивача за зустрічною позовною заявою, про прийняття ТОВ «Флора» його пропозиції про розірвання договору оренди землі. У зв`язку із вищезазначеним, ОСОБА_1 просив суд з 25 серпня 2015 року розірвати договір оренди землі №182 від 01 січня 2006 року, укладеного із ТОВ «Флора», та стягнути із ТОВ «Флора» судові витрати по сплаті судового збору.

У судовому засіданні представник позивача (відповідача за об`єднаним та зустрічним позовами) ТОВ «Флора» адвокат Басюк О.М. підтримала позовні вимоги ТОВ «Флора» в повному обсязі, зазначивши, що ТОВ «Флора» на даний час є законним землекористувачем згідно укладених та зареєстрованих договорів оренди земельних ділянок відповідачів, і договори по теперішній час є чинними та не скасованими. Договірні відносини передбачають певний обсяг прав та обов`язки для кожної із сторін, і ТОВ «Флора» виконувало свої зобов`язання, передбачені договорами оренди, належним чином, однак, на думку позивача, саме орендодавці порушили умови договору, розпочавши самовільно обробляти земельні ділянки, які належать їм на праві власності, проте перебувають у користуванні ТОВ «Флора», що є підставою для задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідачів виконувати умови договорів оренди належним чином.

Щодо об`єднаного позову ОСОБА_2 , то представник позивача (відповідача за об`єднаним та зустрічним позовами) ТОВ «Флора» у судовому засіданні зазначила, в позові ОСОБА_2 йдеться про те, що остання нібито не знала про договір оренди землі і дізналася лише після отримання ухвали про відкриття провадження по справі, однак це не відповідає дійсності, що також підтверджується листом відповідача, датованим 25 серпня 2015 року, в яких ОСОБА_2 виявила бажання розірвати договір у зв`язку із низькою орендною платою, проте ТОВ «Флора» на лист було надано відповідь про відсутність підстав для зміни розміру орендної плати та підстав для розірвання договору. При цьому відповідачем у вказаному листі були вказані реквізити договору, що свідчить про обізнаність відповідача про наявність договору. Крім того, представник позивача (відповідача за об`єднаним та зустрічним позовами) зазначила, що відповідачем ОСОБА_2 в ході розгляду справи було заявлено клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, однак експертиза так і не була проведена, оскільки остання як ініціатор призначення цієї експертизи не оплатила вартість її проведення, а це був єдиний спосіб довести, що ОСОБА_2 договір про оренду землі не підписувався і що про його існування їй не було відомо. При цьому у матеріалах справи є докази, які свідчать що відповідач ОСОБА_2 знала і підписувала договір оренди землі із ТОВ «Флора», так вона зверталася із заявою від 26 вересня 2017 року до ТОВ «Флора», в якій просила встановити 15 відсотків орендної плати. Стосовно твердження сторони відповідача, що акт, складений комісією про самовільне захоплення відповідачами ділянок, є неналежним доказом, то представник позивача (відповідача за об`єднаним та зустрічним позовами) зазначила, що інші відповідачі, які фактично є членами однієї родини і всі земельні ділянки розташовані поряд, майже єдиним земельним масивом, у засіданнях під час надання пояснень / до розділення провадження у справах /, визнали, що вони зайняли земельні ділянки, які їм належать і самостійно обробляють їх. Цей акт лише констатує, що відповідачі самовільно зайняли земельні ділянки.

Що стосується зустрічного позову ОСОБА_1 , то представник позивача (відповідача за об`єднаним та зустрічним позовами) ТОВ «Флора», зазначила, що твердження відповідача, що ним самостійно утримується земельна ділянка та сплачуються платежі, в тому числі податки, не відповідає дійсності, оскільки доказів на підтвердження вищезазначеного ОСОБА_1 не надано. Так, ОСОБА_1 надано квитанцію про сплату податку, однак із даної квитанції не вбачається чи саме за дану ділянку ОСОБА_1 сплачувався податок та на яких підставах, оскільки, так як договори оренди землі є зареєстровані, то платником податку є саме ТОВ «Флора». Однак ,у зв`язку із тим, що ТОВ «Флора» сплачується податок за весь масив, то надати докази сплати податку саме по земельній ділянці ОСОБА_1 , позивач не може. Щодо позиції відповідача (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_1 , про те, що, на його думку, договір оренди землі є розірваним з 2015 року, то представник зазначила, що це не відповідає дійсності, оскільки відповідач розумів, що договір є чинним, а саме він порушував умови договору, що підтверджується його заявою до ТОВ «Флора» у вересні 2017 року стосовно розміру оплати оренди, а у разі відмови просив договір розірвати, тобто навіть у вересні 2017 відповідач визнає, що договір діє, є чинний і не розірваним. Однак тоді ТОВ «Флора» не погоджувався на збільшення орендної плати, оскільки не може окремим орендодавцям збільшити плату, а іншим - ні. Також представник позивача (відповідача за об`єднаним та зустрічним позовами) ТОВ «Флора» зазначила, що доказом того , що договір є нерозірваними, може слугувати сам факт розгляду справи у суді і позивачем по справі є саме ТОВ «Флора».

Представник позивача (відповідача за об`єднаним позовом) ОСОБА_2 та відповідача (позивача за об`єднаним позовом) ОСОБА_1 адвокат Сонько В.В. зазначив, що вони позов ТОВ «Флора» не визнають повністю, оскільки вважають, що ТОВ «Флора» не додано доказів для доведення обставин, на які позивач посилається у позові, оскільки надані ТОВ «Флора» довідки та акти, які підписані не уповноваженими особами, та є нечинні та сфальшовані, не є належними доказами, на які суд не може посилатися при прийнятті рішення. Що стосується об`єднаного позову ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, представник заначив, що на їх думку, договір, укладений ОСОБА_2 у 2006 року з ТОВ «Флора», має ознаки недійсності відповідно до ст. ст. 215, 203 ЦПК України і вказаний позов, відповідно до ст. 16 ЦК України як спосіб захисту її прав, є ефективним, і тому на підставі вищезазначеного, просить суд визнати договір, укладений між ТОВ «Флора» та ОСОБА_2 у 2006 році, недійсним. Що стосується зустрічного позову ОСОБА_1 , то представник зазначив, що у зустрічній позовній заяві ОСОБА_1 просить розірвати договір оренди, укладений із ТОВ «Флора», оскільки, за твердженням ОСОБА_1 , їх правовідносини фактично були припинені, починаючи з 2015 року, тому що ТОВ «Флора» перестало вчиняти дії щодо обробітку земельної ділянки, щодо підтримання її у належному стані. На думку представника позивача за зустрічним позовом, це сталося фактично у зв`язку із досягненням згоди про розірвання договору, яка належним чином не була оформлена, оскільки нема договору про припинення договору, але дії сторін свідчили про те, що така угода була досягнута. Так, ТОВ «Флора» передало земельні ділянки власнику, а саме припинила вчиняти дії щодо оброблення земельної ділянки. На сьогоднішній день земля обробляється та утримується не орендодавцем, а ОСОБА_1 . Тому, на їх думку, з огляду на положення щодо чинності договору, договір є припиненим, а вимоги ОСОБА_1 про розірвання договору оренди землі, укладеного із ТОВ «Флора», є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідач (позивач за об`єднаним позовом) ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомила.

Відповідач (позивачзазустрічнимпозовом) ОСОБА_1 дозмінипозовних вимогусудовомузасіданні повідомивсуд,щодоговіроренди землібувукладений неправильно,тому вінвирішивсамобробляти землю,такякстрок договорузакінчивсяу2015році.Першийдоговірбув укладенийу2000році,апотім2004роцівінотримав державнийакт,якийвіддавТОВ «Флора»дляпереоформленнядоговору оренди;прицьомузауважив,щоу2006роцініякогодоговору віннепідписував,однакоренднуплату продовжувавотримувати,вважаючи,щодієдоговір 2000року.В2015роцівінпочав самостійнооброблятиземельнуділянку. Також ОСОБА_1 у судовому засіданні зазначив, що він звертався неодноразово до ТОВ «Флора» з пропозицією розірвання договору оренди, у зв`язку із тим, що виплачувалась маленька орендна плата.

Рішенням Красноокнянського районного суду Одеської області від 04 грудня 2020 року позов ТОВ «Флора» задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_1 не вчиняти дій, які перешкоджають ТОВ «Флора» користуватися орендованою відповідно до договору оренди №182 від 01 січня 2006 року земельною ділянкою.

Зобов`язано ОСОБА_2 не вчиняти дій, які перешкоджають ТОВ «Флора» користуватися орендованою відповідно до договору оренди №184 від 01 січня 2006 року земельною ділянкою.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Флора» судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1 600 грн..

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Флора» судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1 600 грн..

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ТОВ «Флора» про визнання правочину недійсним відмовлено.

У задоволенні позову ОСОБА_1 про розірвання договору оренди землі відмовлено.

В апеляційній скарзі адвокат Сонько В.В. в інтересах ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Флора» та задовольнити зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

На підставі ст. 29 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», на виконання рішень зборів суддів Одеського апеляційного суду від 02.03.2022р. та 16.03.2022р., узв`язку із введенням на території України воєнного стану відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022р.,керуючисьстаттею 26 ЗУ «Про правовий режим воєнного стану», враховуючи рішенняРади суддів України №9від24.02.2022р. та рекомендації Ради суддів України від 02.03.2022р. щодо роботи судів в умовах воєнного стану,з метоювжиття невідкладних заходів для забезпечення безперебійного функціонування Одеського апеляційного суду, головою суду видано Розпорядження №1 від 02 березня 2022 року, до якого внесені зміни розпорядженням №2 від 16 березня 2022 року, відповідно до п.п. 3-4 якого:

Зважаючи на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через задіяння до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, підрозділів територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв`язку з небезпекою для життя, розгляд цивільних справ продовжитибез участі учасників провадженняв приміщенні Одеського апеляційного суду.

Справи розглядаються без участі учасників провадження за наявності повідомлення про дату, час та місце розгляду справи та за відсутності заяви (заяв) про відкладення розгляду справи.

Згідно із ч. 2 ст.372ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Сторони по справі сповіщені належним чином, при цьому, явка сторін не визнавалась апеляційним судом обов`язковою.

Відповідно до ч. 5 ст.268ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 07 квітня 2022 року.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскількирішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм процесуального та матеріального права.

Рішення суду першої інстанції оскаржується адвокатом Сонько В.В. в інтересах ОСОБА_1 в частині задоволенихвимог за первісним позовом та відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 й в цих межах переглядається судом апеляційної інстанції.

У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що,здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Правомірний правочин є підставою виникнення та підтвердженням наявності цивільних прав та обов`язків (частина 2 статті 11 ЦК України).

Відповідно до пунктів 2, 3 статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Згідно зі статтею 93 ЗК України, право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідної орендареві для провадження підприємницької діяльності та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду юридичним особам. Орендодавцями земельних ділянок їх власники або уповноважені ними особи. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Визначення поняття зобов`язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом частини другоїстатті 792 ЦК Українимайнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, найму регулюються актами земельного законодавства -ЗК України,Законом України «Про оренду землі».

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

За правилами, передбаченими ст. ст. 1, 6, 13, 14, 16, 18, 20, 24, 27, 31, 32 Закону України «Про оренду землі», чинного на час виникнення спірних правовідносин, оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Орендарі набувають право на оренду земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельні ділянку.

Укладення договору оренди земельної ділянки може бути здійснено на підставах цивільно-правового договору.

Договір оренди набуває чинності після його державної реєстрації.

Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою.

Орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права на земельну ділянку відповідно до закону.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 4,36 га цільового призначення «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», кадастровий номер 5123155100:01:004:0117, яка розташована на території Красноокнянської (Окнянської) селищної ради Красноокнянського (Окнянського) району Одеської області, що посвідчено Державним актом на право власності на земельну ділянку серія ОД №061675, виданим 05 жовтня 2004 року (т. 6 а.с. 103).

01 січня 2006 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Флора» був укладений договір оренди землі №184, згідно з яким орендодавець передав орендарю в оренду земельну ділянку загальною площею 4,36 га, що належить орендодавцю на підставі державного акту серії ОД №061675 та яка розташована на полі №29 під №276. Договір укладено на 15 років. Договір зареєстровано 20 листопада 2007 року Красноокнянським відділом Одеської регіональної філії центру ДЗК (т. 1, а.с. 27-28).

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 4,35 га цільового призначення «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», кадастровий номер 5123155100:01:004:0111, яка розташована на території Красноокнянської (Окнянської) селищної ради Красноокнянського (Окнянського) району Одеської області, що посвідчено Державним актом на право власності на земельну ділянку серія ОД №061667, виданим 05 жовтня 2004 року (т. 6 а.с. 102).

01 січня 2006 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Флора» був укладений договір оренди землі №182, згідно з яким орендодавець передав орендарю в оренду земельну ділянку загальною площею 4,35 га, що належить орендодавцю на підставі державного акту серії ОД №061667 та яка розташована на полі №29 під №267. Договір укладено на 15 років. Договір зареєстровано 20 листопада 2007 року Красноокнянським відділом Одеської регіональної філії центру ДЗК (т. 1, а.с. 13-14).

17 березня 2010 року між ТОВ «Флора» та ОСОБА_1 та 03 червня 2010 року між ТОВ «Флора» та ОСОБА_2 укладені додаткові угоди до договорів оренди землі від 01 червня 2006 року №182, №184 (т.1 а.с. 15, 29).

Разом із тим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 25 серпня 2015 року у зв`язку із тим, що їх не влаштовував розмір орендної плати за вищезазначеними договорами, звернулися до ТОВ «Флора» із заявами про розірвання договорів, надавши проекти угод про розірвання договорів (т. 1, а.с. 16-17, 30-31).

ТОВ «Флора» відмовило їм у розірванні договорів оренди через відсутність підстав (т. 1, а.с. 18, 32).

Директором ТОВ «Флора» видано наказ №44 від 01 серпня 2016 року про створення комісії для обстеження полів, на яких власники земельних ділянок встановили межові знаки з порушенням умов договорів оренди у складі обліковця ОСОБА_5 , бухгалтера ОСОБА_6 та юрисконсульта ОСОБА_7 (т. 1, а.с. 166).

Із наданих ТОВ «Флора» актів, складених комісією у складі: обліковця ОСОБА_5 , бухгалтера ОСОБА_6 та юрисконсульта ОСОБА_7 , вбачається, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , самовільно встановили межові знаки та розпочали оброблення земельних ділянок №№267, 276 на полі №29-а (т. 1, а.с. 19, 33).

Відповідач ОСОБА_1 не заперечував факту встановлення межових знаків та самостійного оброблення вказаної земельної ділянки, посилаючись на те, що, на його думку, він змушений був це зробити, так як орендна плата його не влаштовувала, а позивач сам відмовився від оброблення його ділянки з осені 2015 року. Відповідач ОСОБА_2 будь-яких заперечень проти твердження ТОВ «Флора», що нею встановлено межові знаки та самостійно обробляється земельна ділянка, яка їй належить, однак перебуває у користуванні ТОВ «Флора», до суду не надала, зазначивши в об`єднаній позовній заяві лише те, що нею договір оренди землі від 01 січня 2006 року не підписувався.

Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що права орендаря, як щодо усунення перешкод у користуванні землею, так і щодо стягнення збитків, захищаються нормами ст.27 Закону України «Про оренду землі». При цьому захист прав орендаря даний Закон (ст.28) розповсюджує і на випадки, коли права орендаря порушуються і самим власником земельної ділянки. В свою чергу ст.24 Закону України «Про оренди землі» зобов`язує власника земельної ділянки не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою.Отже, орендодавціпорушили умови договорів оренди й вимоги позивача в частині зобов`язання відповідачів як власників земельних ділянокне вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованими земельними ділянками, підлягають задоволенню.

Як зазначено у частинах 1 та 2 статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно із частиною 1 статті 32 Закону України «Про оренду землі», на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним Кодексом України та іншими законами України.

Істотними умовами договору оренди землі є об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату(стаття 15 Закону України «Про оренду землі»).

Судом першої інстанції встановлено, що позивачі за зустрічним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 25 серпня 2015 року звернулися з листами до орендаря ТОВ «Флора»із заявами про розірвання договорів оренди землі, у зв`язку з тим, що їх не влаштовував розмір орендної плати за зазначеними договорами.

Після відмови орендаря, ТОВ «Флора», розірвати договори оренди землічерез відсутність підстав, орендодавці з осені 2015 року приступили до самостійного оброблення земельних ділянок, що вони визнавали у судовому засіданні.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачі не виконали умов договору та вимог закону та до закінчення строку дії договору фактично самовільно приступили до використання спірних земельних ділянок.

Тому суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що вимоги позивача в частині зобов`язання відповідачів як власників земельної ділянки не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою, підлягають задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції правильно виходив з того, що факт самовільного використання відповідачем з осені 2015 року по теперішній час переданих ним в оренду земельних ділянок знайшов своє підтвердження, тому з осені 2015 року до часу розгляду справи ТОВ «Флора» не за власною волеюне користуєтьсяземельною ділянкою відповідача й будь-які зобов`язання щодо сплати орендної плати відсутні, при цьому нарахування та можлива виплата орендної плати може бути лише вільним волевиявленням ТОВ «Флора».

Посилання ОСОБА_8 в інтересах відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки судом безпідставно не враховано, що орендар з 2016 року по 2018 рік не сплачував орендну плату та фактично відмовився обробляти орендовані земельні ділянки, що є законною підставою для розірвання договорів оренди землі, не приймаються до уваги за таких підстав.

Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленомустаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та,що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».

Проте, ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 не доведено належним чином те, що орендар істотно порушивумови договорів оренди землі, оскількиз 2016 року по 2018 рік не сплачував орендну плату та фактично відмовився обробляти орендовані земельні ділянки.

Так, однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сутність добросовісності передбачає вірність зобов`язанням, повагу до прав інших суб`єктів, обов`язок до співставлення власних та чужих інтересів, унеможливлення заподіяння шкоди третім особам.

Згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Усуваючи розбіжності у застосуванні норм матеріального права, а саме, частини 2 статті 651 ЦК України, Верховний Суд України у постанові від 18 вересня 2013 року у справі №6-75цс13 дійшов до наступного правового висновку: «оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона».

За загальними положеннями ЦПК України обов`язок суду під час ухвалення рішення - вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Згідно із частиною 4 статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)

Аналізуючи зазначені норми матеріального та процесуального права, правовихвисновків Верховного Суду України та Верховного Суду, положень Європейської конвенції з прав людини та практики Європейського суду з прав людини, з`ясовуючи вказані обставини, що мають значення для правильного вирішення спору та наявні у справі докази, надані сторонами у справі, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції з достовірністю та об`єктивністю встановлено, що у даному випадку орендодавці порушують умови договорів оренди землі, оскільки діють недобросовісно та порушують права ТОВ «Флора» у зв`язку тим, що з осені 2015 року по теперішній час самовільно користуються переданими ними в оренду земельними ділянками й зобов`язані не перешкоджати орендодавцю користуватися орендованою землею. ТОВ «Флора» виконувало умови договорів оренди землі, у тому числі по сплаті орендної плати, належним чином й обґрунтовано не сплачує орендодавцям орендну плату з 2016 року, тому підстави для розірвання спірних договорів оренди відсутні.

За своєю юридичною природою позов - це матеріально-правова вимога до суду заінтересованої особи (позивача) про здійснення правосуддя в цивільній справі на захист прав, свобод чи інтересів, порушених чи оспорюваних іншого особою (відповідачем).

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Таким чином, підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту є порушення, невизнання абооспорення відповідного права.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.

У абзаці 2 п. 11 постанови №14 Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року Верховний Суд України роз`яснив, що, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Таким чином, суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивачемза зустрічним позовом ОСОБА_1 не доведено належним чином порушення його прав та інтересів відповідачем ТОВ «Флора» під час виконання умов спірного договору оренди землі, й навпаки судом обґрунтовано виходив, що орендодавці з осені 2015 року перешкоджають ТОВ «Флора» користуватися орендованою землею, чим порушили умови договорів, тому у відповідності до положень статей 15, 16 ЦК України право позивача за первісним позовом підлягає захисту судом, а позивачів за зустрічним позовом не підлягає захисту.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14.

Також безпідставними є доводипредставника позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції дав неналежну оцінку наявним у справі доказам.

Отже, суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом» дав їм правильну оцінку та правильно виходив з того, що є законні підстави для задоволення первісного позову частково й відмови у задоволенні зустрічного позову.

Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.

Системний аналіз наведених норм права, правового висновку Верховного Суду України, правового висновку Верховного Суду, положень Європейської конвенції з прав людини та практики Європейського суду з прав людини, дає підстави вважати, що рішення суду першої інстанції є справедливим, відповідає засаді верховенства права та його складовій принципу правової визначеності. Внаслідок вирішення спорупозивачза первісним позовом отримавефективний засіб юридичного захисту свого права на мірне володіння майном, що передбачено статтею 13 та статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1статті 9 Конституції Українита приймаючи до уваги ратифікаціюЗаконом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 рокуКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняттяЗакону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IVвід 23 лютого 2006 року, суди також повинні застосовуватиКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод(Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28 жовтня 2010 року, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11Конвенції(див. вищепункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (GarciaRuiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Тому, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Сонька Валерія Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 04 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено: 07 квітня 2022 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

А.І. Дришлюк

Р.Д. Громік