Рішення

від 07.04.2022 по справі 140/16612/21

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2022 року ЛуцькСправа № 140/16612/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Денисюка Р.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління статистики у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення у виконанні посадових обов`язків, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Головного управління статистики у Волинській області (далі - Управління статистики, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , третя особа) про визнання протиправним та скасування наказу від 08.11.2021 № 214-к "Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ", поновлення у виконанні посадових обов`язків головного спеціаліста відділу збирання даних та взаємодії з респондентами поліського регіону управління збирання даних та взаємодії з респондентами районів області у Головному управлінні статистики у Волинській області з 08.11.2021, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач працює в Головному управлінні статистики у Волинській області та займає посаду головного спеціаліста відділу збирання даних та взаємодії з респондентами поліського регіону управління збирання даних та взаємодії з респондентами районів області з 24.12.2019. До зазначеної дати позивач працювала у відповідача на різних посадах з 1992 року. За весь період роботи (27 років) не мала жодних конфліктних ситуацій ні з керівництвом, ні з колегами по роботі, а також будь-яких дисциплінарних стягнень.

13.10.2021 у приміщенні Головного управління статистики у Волинській області було розміщено наказ МОЗ України від 04.10.2021 №2153 щодо обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 для ознайомлення та підпису усіма працівниками. Проте, позивач відмовилася ставити підпис про ознайомлення із зазначеним наказом.

28.10.2021 керівник ОСОБА_2 довів до відома наказ МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 та зміни до нього, а також надав на ознайомлення цей підзаконний акт. Однак, позивач знову відмовилася ставити свій підпис під згаданим наказом.

02.11.2021 позивача було викликано на засідання комісії відповідача, на якому складено акт про відмову позивача підписуватися під вказаним вище наказом МОЗ. Цього ж дня позивач особисто вручила ОСОБА_2 заяву з поясненнями стосовно своєї позиції по ненаданню відповідних документів, які підтверджують проведення вакцинації від COVID-19. Однак, лист позивача не було зареєстровано.

05.11.2021 співробітником сектору управління персоналом відповідача було вручено позивачу повідомлення «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» від 05.11.2021 №11-09/276-21, в якому зазначалося, що з 08.11.2021 щеплення проти COVID-19 є обов`язковим для працівників Управління статистики. У даному повідомленні містилося прохання до 16.00 05.11.2021 надати сектору управління персоналом документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, або довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого Міністерством охорони здоров`я від 16.09.2011 №595. У разі ненадання зазначених документів до вказаного терміну позивача було попереджено, що 08.11.2021 її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 №1545-III.

08.11.2021 відповідачем винесено наказ №214-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ».

Позивач вважає, що оскаржуваний наказ є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки він грубо порушує основоположне конституційне право позивача на працю, що включає у себе можливість заробляти собі на життя працею та право на державну службу, суперечить приписам трудового законодавства, Закону України "Про державну службу", є прийнятим за відсутності визначеного законом порядку відсторонення, має форму протиправного втручання у право позивача на працю, через примушування до щеплення, яке проводиться з порушення закону.

З врахуванням наведеного просить позов задовольнити повністю.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 24.01.2022 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд якої постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти позову, просив у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що відмова або ухилення працівника, який не надає медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації, від обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COV1D-19 є підставою для відсторонення від роботи працівників, які визначені Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COV1D-19. Відсутність підтвердження факту проходження працівником обов`язкового щеплення є підставою для його відсторонення.

Звертає увагу на те, що Головним управлінням статистики у Волинській області як роботодавцем, починаючи з літа 2021 року, здійснено заходи щодо сприяння отриманню працівниками вакцинації проти COV1D-19. Так, виїзною мобільною вакцинувальною бригадою КП «Медичне об`єднання Луцької міської територіальної громади» здійснювалася вакцинація працівників відповідача та членів їх сімей від COV1D-19 і всі охочі могли отримати щеплення на робочому місці.

Вважає безпідставними доводи позивача про порушення її права на працю, оскільки вона не такого права не позбавлена та з роботи не звільнена, а лише відсторонена від виконання своїх функціональних обов`язків.

Третя особа пояснень щодо позову та щодо відзиву до суду не подавав.

Ухвалою суду від 21.02.2022 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Дослідивши письмові докази, а також пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

Позивач ОСОБА_1 з 1992 року працює в Головному управлінні статистики у Волинській області та з 24.12.2019 займає посаду головного спеціаліста відділу збирання даних та взаємодії з респондентами поліського регіону управління збирання даних та взаємодії з респондентами районів області.

05.11.2021 за № 11-09/276-21 Головне управління статистики у Волинській області скерувало позивачу повідомлення про те, що з 08.11.2021 щеплення проти СOVID-19 є обов`язковим для працівників Головного управління статистики у Волинській області. У повідомленні містилося прохання до 16.00 05.11.2021 надати сектору управління персоналом документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, або довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого Міністерством охорони здоров`я від 16.09.2011 №595. У разі ненадання зазначених документів до вказаного терміну позивача було попереджено, що 08.11.2021 її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 №1545-III.

Від ознайомлення з вказаним повідомленням про обов`язкове профілактичне щеплення проти СOVID-19 ОСОБА_1 відмовилась, про що 05.11.2021 складено відповідний акт.

05.11.2021 о 15.50 Головним управлінням статистики у Волинській області складено протокол № 1 про доведення повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти СOVID-19 до відома ОСОБА_1 .

Міністерство економіки України листом від 03.11.2021 № 4706-06/52950-03, як головний орган у системі центральних органів виконавчої влади, що відповідно до положення про нього забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері праці, зайнятості населення, трудової міграції, трудових відносин, соціального діалогу (постанова Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 459 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 17.02.2021 № 124), разом з Міністерством юстиції України і Національним агентством України з питань державної служби на виконання пункту 8 доручення Прем`єр-міністра України Дениса Шмигаля від 12.10.2021 № 47166/0/1-21, за результатами селекторної наради, проведеної під головуванням Президента України 11.10.2021, з урахуванням норм Постанови 1236 надало Державній службі статистики України рекомендований алгоритм дій роботодавця відносно осіб, які не дотримуються вимог щодо обов`язкової вакцинації проти COVID-19.

08.11.2021 відповідачем складено акт засвідчення випадку ухилення або відмови працівника від проходження вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, про те, що станом на 07.50 08.11.2021 ОСОБА_1 не надано документ, який підтверджує отримання повного курсу вакцинації від COVID-19, отримання однієї дози дводозної вакцини, однієї дози однодозної вакцини або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19.

Цього ж дня Головним управлінням статистики у Волинській області відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу» на виконання вимог пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 винесено наказ № 214-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », відповідно до якого ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділу збирання даних та взаємодії з респондентами поліського регіону управління збирання даних та взаємодії з респондентами районів області відсторонено від роботи з 08.11.2021 до усунення причин, що зумовили відсторонення, як таку, що відмовляється, або ухиляється від проведення профілактичних щеплень проти COVID-19, обов`язковість яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 № 2153 та не надала копію медичного висновку про наявність абсолютних протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я. З вказаним наказом позивач ознайомлена 08.11.2021 та вказала про незаконність, про що свідчить її власноручний підпис.

Не погодившись з наказом про відсторонення від роботи, позивач звернулася з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.

Згідно з статтею 2-1 КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Відповідно до статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, який визначений статтею 46 Кодексу, не є виключним; положення цієї статті передбачають можливість його розширення, проте лише актами законодавства України.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про Основи законодавства України про охорону здоров`я» від 19.11.1992 №2801-ХІІ (далі - Закон №2801-ХІІ) держава забезпечує планомірне науково обґрунтоване попередження, лікування, локалізацію та ліквідацію масових інфекційних захворювань.

Особи, які є носіями збудників інфекційних захворювань, небезпечних для населення, усуваються від роботи та іншої діяльності, яка може сприяти поширенню інфекційних хвороб, і підлягають медичному нагляду і лікуванню за рахунок держави з виплатою в разі потреби допомоги по соціальному страхуванню. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України.

У разі загрози виникнення або поширення епідемічних захворювань Кабінетом Міністрів України у порядку, встановленому законом можуть запроваджуватися особливі умови і режими праці, навчання, пересування і перевезення на всій території України або в окремих її місцевостях, спрямовані на запобігання поширенню та ліквідацію цих захворювань.

Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування зобов`язані активно сприяти здійсненню протиепідемічних заходів.

Перелік особливо небезпечних і небезпечних інфекційних захворювань та умови визнання особи інфекційною хворою або носієм збудника інфекційного захворювання визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я і публікуються в офіційних джерелах.

Також пунктом «б» частини першої статті 10 Закону №2801-ХІІ встановлено, що громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Згідно із наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.07.1995 №133 «Про затвердження Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб» (зі змінами, внесеними наказом Міністерства охорони здоров`я України №521 від 25.02.2020) особливо небезпечною інфекційною хворобою є «COVID-19».

Серед основних принципів профілактики інфекційних хвороб стаття 10 Закону України від 06.04.2000 №1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон №1645-ІІІ) виділяє дотримання підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та громадянами санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил і норм при здійсненні будь-яких видів діяльності.

Частинами 1-4, 6 статті 12 Закону №1645-ІІІ визначено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення.

Отже, статтею 12 Закону №1645-ІІІ до обов`язкових віднесено щеплення лише проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця та туберкульозу; щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 за статтею 12 Закону не є обов`язковим. Нормами цієї статті передбачено запровадженні інших обов`язкових щеплень, проте виключно в порядку, встановленому законом.

Згідно із статтею 5 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24.02.1994 № 4004-ХІІ (далі - Закон № 4004-ХІІ) громадяни зобов`язані:

піклуватися про своє здоров`я та здоров`я і гігієнічне виховання своїх дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян;

брати участь у проведенні санітарних і протиепідемічних заходів;

проходити обов`язкові медичні огляди та робити щеплення у передбачених законодавством випадках;

виконувати розпорядження та вказівки посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби при здійсненні ними державного санітарно-епідеміологічного нагляду;

виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.

Відповідно до вимог статті 7 вказаного Закону підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до частин першої - третьої статті 27 Закону № 4004-ХІІ профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими.

Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов`язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Порядок внесення посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби України подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності згідно з Законом 4004, а також форма подання та терміни відсторонення встановлені Інструкцією про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.041995 № 66, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01 серпня 1995 року за № 270/806 (далі - Інструкція № 66).

Пунктом 2.3 Інструкції № 66 встановлено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання.

Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додаток 1 до Інструкції №66.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Отже, посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служби зобов`язані вносити подання про усунення працівників від роботи у визначений законодавством спосіб.

Відповідачем не надано суду належним чином оформленого подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення ним від роботи позивача, яка відмовляється або ухиляється від профілактичних щеплень.

Пунктами 1, 2 розділу І Календаря профілактичних щеплень в Україні, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 № 595 "Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 за № 1159/19897 (зі змінами), передбачено, що Календар профілактичних щеплень в Україні (далі - Календар) - нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, яким встановлюються перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення. Цей Календар включає обов`язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз. Інші обов`язкові щеплення встановлюються відповідно до цього Календаря для груп населення: за віком; щеплення дітей з порушенням цього Календаря; щеплення ВІЛ-інфікованих осіб; за станом здоров`я; щеплення дітей після алло/ауто-ТСГК (трансплантація стовбурових гемопоетичних клітин); щеплення на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями. Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи.

Системний аналіз вказаних нормативно-правових актів дає підстави дійти висновку про те, що громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках робити щеплення, та у разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

В той же час, профілактичні щеплення проти інфекційних хвороб (як планові, так і за епідемічними показаннями) проводяться виключно за добровільної згоди особи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 31 травня 2022 року установлено на території України карантин.

Пунктом 41-6 Постанови №1236 визначено, що керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу";

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Системний аналіз наведених норм дає суду підстави для висновку, що відсторонення працівника від роботи через ухилення чи відмову від обов`язкового профілактичного щеплення допускається за умов: виникнення у працівника обов`язку пройти таке щеплення, про що він має бути проінформований; надання працівникові розумного строку для проходження медичного огляду та отримання щеплення чи документу про протипоказання; документування факту відмови чи ухилення від щеплення. При цьому, відмова від обов`язкового профілактичного щеплення згідно з ч.7 ст.12 Закону №1645-ІІІ повинна бути засвідчена лікарем; видання керівником підприємства, установи, організації наказу про відсторонення працівника від роботи із зазначенням конкретної правової і фактичної підстави (ухилення чи відмова) та строку відсторонення.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», визначено, що обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають, зокрема, працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності; 4) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади».

Як встановлено судом, позивача призначено з 24.12.2019 на посаду головного спеціаліста відділу збирання даних та взаємодії з респондентами поліського регіону управління збирання даних та взаємодії з респондентами районів області. В подальшому позивачу присвоєно черговий ранг державного службовця під час проходження ним державної служби на зазначеній посаді.

Отже, позивач є державним службовцем в розумінні Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889) та проходить державну службу у Державній службі статистики України на посаді провідного спеціаліста відділу розвитку системи електронної звітності управління організації збирання даних і взаємодії з постачальниками даних департаменту координації процесу збирання даних.

За правилами статті 72 Закону №889 відсторонення державного службовця від виконання посадових обов`язків здійснюється лише одночасно з прийняттям рішення про порушення дисциплінарного провадження або під час його здійснення, тобто у зв`язку з вчинення дисциплінарного проступку у випадках: порушення Присяги державного службовця; перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення; невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця; використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб; подання під час вступу на державну службу недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а також неподання необхідної інформації про такі обставини, що виникли під час проходження служби; прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну, якщо такі дії не містять складу кримінального або адміністративного правопорушення.

Відповідно до частини третьої статті 5 Закону №889 дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

За таких обставин, до спірних відносин підлягає застосуванню стаття 46 КЗпП України, якою визначено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в інших випадках, передбачених законодавством.

Разом з тим, суд наголошує, що відсторонення працівника від роботи має відбуватись з дотриманням легітимної мети та на підставі прийнятих законів України.

У свою чергу, відсторонення позивача від роботи відбулось на підставі підзаконних нормативно-правових актів, які мають нижчу юридичну силу.

Також з наведених судом нормативних актів вбачається, що вакцинація від COVID-19 не включена до календаря щеплень ні як обов`язкова, ні як обов`язкове профілактичне щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Крім цього, суду також не надано доказів, зокрема, рішення Головного державного санітарного лікаря України, головних державних санітарних лікарів регіонів про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями.

Суд констатує, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова Кабінету Міністрів України і Наказ МОЗ.

Відтак, на думку суду, наказом відповідача про відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19 порушено її право на працю.

Відповідно до пункту 2 статті 116 Конституції Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянами, втім цей орган не наділений повноваженнями ухвалювати нормативно-правові акти, спрямовані на звуження або обмеження цих прав.

Суд зазначає, що вакцинація проти COVID-19 направлена на запобігання зараженню вірусом всіх працівників підприємства, у тому числі й самого позивача. Суд погоджується з тим, що запобігання зараженню вірусом, може розглядатись як легітимна мета, проте не може розглядатись як легітимна мета для обмеження позивача в праві на працю та на повагу до його приватного життя, яке полягає у праві вчиняти або не вчиняти дії, які не є обов`язковими для нього.

Відповідач не довів суду, що обмежувальний захід, у виді відсторонення позивача від роботи, який мав для останньої негативні наслідки, сприяв запобіганню зараженню вірусом інших працівників. Відповідачем не надано доказів, що застосовувалися інші альтернативні заходи обмеження контакту з працівниками, які б враховували, що позивач не був хворим, а також щодо неефективності інших протиепідемічних заходів, зокрема дотримання правил респіраторної гігієни, дотримання соціальної дистанції, дезінфекція тощо.

У свою чергу, відповідач, відсторонивши позивача від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19, фактично поклав на нього обов`язок вчинити дії (виконати обов`язок - зробити щеплення), які у наведених вище Законах не визначені як обов`язкові.

Враховуючи наведене, суд вважає, що в даному випадку не дотримано справедливого балансу між суспільними інтересами та повагою до прав позивача, гарантованих Конституцією України.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що наказ Головного управління статистики у Волинській області від 08.11.2021 № 214-к про відсторонення ОСОБА_1 від роботи є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Згідно з положеннями частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, з метою ефективного захисту прав позивача суд ухвалює рішення про допуск останньої до роботи.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з Головного управління статистики у Волинській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час відсторонення від роботи, суд виходить з такого.

Як визначено в частині першій статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Судом було встановлено, що в період з 09.11.2021 з дня відсторонення від роботи позивача, останній було призупинено виплату заробітної плати.

Оскільки судом встановлено, що в порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, то підлягає до задоволення і позовна вимога про нарахування та виплати середньої заробітної плати за час відсторонення від роботи, що прирівнюється до часу вимушеного прогулу.

Положення статті 235 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

У випадках стягнення на користь працівників середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи середній заробіток визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарних місяці роботи.

Згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

За змістом пунктів 5, 8 Порядку №100, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Так, згідно довідки Головного управління статистики у Волинській області від 22.11.2021 №10.2-24/169-21 середньомісячна заробітна плата позивача за два останні місяці роботи становить 10923,15 грн та визначено розмір середньоденної заробітної плати, яка складає 520,15 грн.

Період відсторонення від роботи з 09.11.2021 по 07.04.2022 включно складає 104 робочих дні.

Таким чином, середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи позивача становить 520,15 грн (середньоденна заробітна плата) *104 (кількість робочих днів) = 54 095,60 грн. Така сума обраховується без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час відсторонення від роботи, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час відсторонення від роботи при виплаті працівнику, внаслідок чого присуджена до виплати працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку зменшується на суму податків і зборів.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, рішення суду в частині стягнення з Головного управління статистики у Волинській області на користь позивача середнього заробітку за час відсторонення від роботи в межах суми за один місяць 10923,15 грн, без урахування обов`язкових податків та зборів та допуску до роботи на посаді головного спеціаліста відділу збирання даних та взаємодії з респондентами поліського регіону управління збирання даних та взаємодії з респондентами районів області підлягає негайному виконанню.

Отже, з огляду на встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Крім того, відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Як визначено частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частинами першою, третьою статті 132 КАС України установлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Позивач просив стягнути з відповідача понесені судові витрати, які складаються зі сплати судового збору у сумі 908,00 грн, а також витрат на професійну правничу допомогу в сумі 13500,00 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору про надання правової допомоги від 26.11.2021 №1431, укладеного між Адвокатським об`єднанням "Інвікта" та позивачем ОСОБА_1 (а.с. 21), попереднього орієнтовного розрахунку суми витрат, платіжного доручення від 29.11.2021 та квитанції від 29.11.2021, позивачу надано Адвокатським об`єднанням "Інвікта" у даній справі правову допомогу на загальну суму 13500,00 грн., з яких оплачено 6000,00 грн.

Відповідно до попереднього орієнтовного розрахунку суми витрат правова допомога складається з правового аналізу документів, формування правової позиції та підготовка позовних матеріалів (6 год) - 9000,00 грн та підготовка відповідей на відзиви, пояснень на заперечення (3 год) - 4500,00 грн.

Суд вказує, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.

Крім того, враховуючи вимоги статей 134, 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами сьомою-дев`ятою статті 139 КАС України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Таким чином, з наведеної правової позиції слідує, що суд вправі зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката і з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами сьомою-дев`ятою статті 139 КАС України, з урахуванням конкретних обставин справи та з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Також слід зауважити, що при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, суд має виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.

Відтак, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору.

Суд звертає увагу, що послуги із правового аналізу документів, формування правової позиції та підготовка позовних матеріалів, підготовки відповідей на відзиви, пояснень на заперечення охоплюються загальною діяльністю адвоката та повинні входити до складу послуги "підготовка позовної заяви", а отже не можуть бути самостійною складовою витрат на правову допомогу та і не є співрозмірними зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.

Отже, на переконання суду, попередній орієнтовний розрахунок судових витрат є необґрунтованим, неспівмірним із затраченим часом та обсягом наданих адвокатом послуг.

Тому, на думку суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України (зокрема, складність справи, яку розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження; час, який об`єктивно необхідно було витратити на підготовку позовної заяви, зважаючи на наявну судову практику у справах цієї категорії; обсяг наданих адвокатом послуг), на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн. Решту витрат повинен понести позивач.

Відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 908,00 грн., сплаченого за подання позову немайнового характеру квитанцією від 17.12.2021 №2736 (а. с. 27) та витрат на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 139, 241-243, 246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління статистики у Волинській області від 08.11.2021 №214-к "Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 "

Допустити ОСОБА_1 до роботи на посаді головного спеціаліста відділу збирання даних та взаємодії з респондентами поліського регіону управління збирання даних та взаємодії з респондентами районів області Головного управління статистики у Волинській області.

Стягнути з Головного управління статистики у Волинській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи в розмірі 54 095,60 грн (п`ятдесят чотири тисячі дев`яносто п`ять гривень 60 копійок), з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.

Рішення суду в частині допуску ОСОБА_1 до роботи на посаді головного спеціаліста відділу збирання даних та взаємодії з респондентами поліського регіону управління збирання даних та взаємодії з респондентами районів області Головного управління статистики у Волинській області та в частині стягнення середнього заробітку за відсторонення від роботи в межах суми за один місяць 10923,15 грн (десять тисяч дев`ятсот двадцять три гривні 15 копійок), з відрахуванням податків і зборів, підлягає негайному виконанню.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління статистики у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок) та витрати на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн (три тисячі гривень 00 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління статистики у Волинській області (43025, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Шопена, 12, код ЄДРПОУ 02359662).

Третя особа: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ).

Суддя Р.С. Денисюк