Рішення

від 27.02.2022 по справі 160/26755/21

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2022 року Справа № 160/26755/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

23.12.2021 року представник ОСОБА_1 , адвокат Корнєєв Євгеній Володимирович, звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, в якій просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-113601-17У від 05.07.2021 року на суму 8495,30 грн.;

- зобов`язати ГУ ДПС у Дніпропетровській області відкоригувати в інформаційній системі органів ДПС дані інтегрованої картки платника ОСОБА_1 шляхом виключення недоїмки заборгованості з єдиного соціального внеску;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються зі сплати судового збору в сумі 908,00 грн., і витрат на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.

В обґрунтування позову зазначає, що з 21.04.2003 року по 21.12.2020 року позивач була зареєстрована суб`єктом підприємницької діяльності, але з 2003 року підприємницької діяльності не здійснювала.

05.07.2021 року відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-113601-17У на суму 8495,30 грн., з якою позивач не погоджується, оскільки упродовж 2016-2020 рр. позивач працювала найманим працівником в ТОВ «Телеміст» і ТОВ «Аппарель Дистрибьюшн Компані», з доходів яких роботодавцями нараховувався та сплачувався єдиний соціальний внесок. Окрім того, позивач вважає, що відповідачем порушено строк надсилання (вручення) вимоги, адже така вимога мала бути направлена на його адресу протягом 20 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла недоїмка. Позивач також зазначає, що оскаржувану вимогу отримала лише 16.12.2021 року за результатами ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження № 67832684, а тому просила поновити пропущений процесуальний строк на звернення до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.12.2021 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/26755/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, зобов`язання вчинити певні дії за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядкустатті 262 КАС України. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.

27.01.2022 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній просить суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на приписи Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та зазначаючи, що платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Позивач як фізична особа-підприємець є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, відтак має сплачувати єдиний внесок у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць. Відповідач також зазначає, що порушення контролюючим органом строку направлення вимоги про сплату боргу не є підставою для звільнення платника податку від обов`язку сплати боргу. Підставою для формування вимоги є облікові дані з інформаційної системи відповідача, як і акти перевірки чи податкова звітність. У відзиві на позов відповідач заперечує проти заявленого позивачем розміру судових витрат на правничу допомогу, вважає витрати необґрунтованими й надмірними та просить суд відмовити у їх задоволенні.

31.01.2022 року через систему «Електронний суд» від представника позивача, адвоката Корнєєва Є.В., надійшло клопотання/заява, у якому останній просив виправити технічну описку та замість невірного номеру вимоги «Ф-113601-17/61У» вірним вважати номер «Ф-113601-17У».

31.01.2022 року через систему «Електронний суд» від представника позивача, адвоката Корнєєва Є.В., надійшла відповідь на відзив, у якій останній зазначає, що посилання відповідача на рішення, яке не долучено до відзиву, є необґрунтованим; посилання відповідача на практика, Верховного Суду, яка стосується не аналогічних правовідносин, є недоречним; витрати на правничу допомогу є обґрунтованими та доведеними, з огляду на що вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

09.02.2022 року до суду від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких останній зазначає, що у наданій позивачем довідці за формою ОК-7 відсутні виплати за квітень та травень 2020 року, натомість оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) містить нарахування за 1, 2 та 3 квартали 2020 року. Також зазначає, що вимога позивача про здійснення коригування інтегрованої картки платника податків шляхом виключення недоїмки є передчасною, оскільки заявлена на майбутнє, а не спрямована на захист вже порушеного права.

08.02.2022 року через систему «Електронний суд» від представника позивача, адвоката Корнєєва Є.В., надійшли заперечення проти заперечень на відповідь на відзив, у яких зазначається, що відповідачем порушено встановлений судом п`ятиденний строк на подання заперечення на відзив; відповідачем не долучено доказів направлення оскаржуваної вимоги позивачеві; доводи відповідача щодо відсутності виплати ЄСВ за квітень та травень 2020 року є недостовірними, оскільки згідно з оскаржуваною вимогою ОСОБА_1 нараховано мінімальний розмір ЄСВ у 2020 році на місяць, а саме: за січень 1039,06 грн.; за лютий 1039,06 грн.; за березень 0 грн.; за квітень 0 грн.; за травень 0 грн.; за червень 1039,06 грн.; за липень 1039,06 грн.; за серпень 1039,06 грн.; за вересень 1100,00 грн.; за жовтень 1100,00 грн.; за листопад 1100,00 грн.; усього на загальну суму 8495,30 грн. При цьому згідно з п. 910 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2464-VI звільняються від нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, в частині сум, що підлягають нарахуванню, обчисленню та сплаті такими особами за періоди з 1 по 31 березня, з 1 по 30 квітня та з 1 по 31 травня 2020 року за себе. При цьому положення абзацу другого пункту 2 частини першої статті 7 цього Закону щодо таких періодів для таких осіб не застосовуються, що доводить безпідставність доводів відповідача.

Виходячи з положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд адміністративної справи здійснено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

З 21.04.2003 року по 21.12.202 року ОСОБА_1 була зареєстрована фізичною особою-підприємцем та перебувала на податковому обліку в ГУ ДПС у Дніпропетровській області, Амур-Нижньодніпровська ДПІ (Амур-Нижньодніпровський район м. Дніпра) як платник єдиного внеску з загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У зв`язку із наявністю у позивача заборгованості зі сплати єдиного внеску станом на 17.11.2021 року в розмірі 8495,30 грн. ГУ ДПС у Дніпропетровській області 05.07.2021 року сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-113601-17У.

Судом встановлено, що позивач упродовж 2016-2020 років працювала як найманий працівник у ТОВ «Телеміст» (код ЄДРПОУ 34823863) та у ТОВ «Аппарель Дистрибьюшн Компані» (код ЄДРПОУ 33475007), з доходів яких роботодавцями нараховувався та сплачувався єдиний соціальний внесок.

Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.07.2021 року № Ф-113601-17У протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом про її скасування.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення облік, є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).

Відповідно до статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом ст. 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску.

Як передбачено нормою ч. 12 ст. 9 Закону № 2464-VI, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність, у тому числі про основне місце роботи працівника, членство у профспілковій організації, про нарахування єдиного внеску в розмірах, визначених відповідно до цього Закону, у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку) до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки та порядку, встановлені Податковим кодексом України.

Враховуючи положення ч. 3 ст. 6 Закону № 2464-VI, вказані обов`язки поширюються також на платників єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, тобто і на позивача у справі.

Абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону № 2464-VI передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

База нарахування єдиного внеску визначається ст. 7 Закону № 2464-VI.

Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 цього Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Водночас, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи - підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Таким чином, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником) така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

З урахуванням вищевикладеного, тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (але господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, фактично спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Вказані правові висновки наведені в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі № 440/2149/19.

На підставі ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 упродовж 2016-2020 років працювала як найманий працівник у ТОВ «Телеміст» (код ЄДРПОУ 34823863) та у ТОВ «Аппарель Дистрибьюшн Компані» (код ЄДРПОУ 33475007), з доходів яких роботодавцями нараховувався та сплачувався єдиний соціальний внесок, що підтверджується довідкою з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-7). Даний факт також встановлений рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.04.2021 року у справі № 160/1521/21 та відповідачем не спростовується. Позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього нараховували та сплачували протягом зазначеного періоду роботодавці, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як фізичною особою - підприємцем, що призвело б до подвійної сплати єдиного внеску у мінімальному розмірі.

Таким чином, ГУ ДПС у Дніпропетровській області протиправно нараховано позивачу єдиний внесок за 2020 рік, тобто період, коли за позивача у встановленому законом порядку були сплачені страхові внески.

Оскільки оскаржувана вимога від 05.07.2021 року № Ф-113601-17У визнана судом протиправною, отже підлягає задоволенню і похідна вимога позивача про коригування в інформаційній системі органів ДПС даних інтегрованої картки платника ОСОБА_1 шляхом виключення недоїмки заборгованості з єдиного соціального внеску.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскільки матеріали справи свідчать про відсутність у позивача як у фізичної особи-підприємця обов`язку зі сплати єдиного соціального внеску за 2020 рік, у той час як відповідачем не було надано належних та допустимих доказів, які б спростовували наведене вище, суд дійшов висновку про те, що спірна вимога прийнята протиправно та підлягає скасуванню.

За наведених обставин справи, здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються ст. 134 КАС України. Відповідно до ч. 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За приписами ч. ч. 3, 4 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 7 статті 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Судом встановлено, що позивачем 16.11.2020 року було укладено договір б/н про надання правової допомоги з адвокатом Корнєєвим Євгенієм Володимировичем.

Пункт 4.1. вказаного договору визначає, що за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар (винагороду), розмір якого визначається виходячи з фіксованого розміру та/або погодинної оплати. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

16.12.2021 року між позивачем та адвокатом Корнєєвим Є.В. укладено додаткову угоду до договору про надання правової допомоги б/н від 16.11.2020 року, якою визначено порядок оплати послуг адвоката та встановлено їх вартість.

До матеріалів справи долучено платіжне доручення № 012020016 від 20.12.2021 року, яке підтверджує факт оплати позивачем послуг адвоката на суму 5000,00 грн.

Суд, вирішуючи питання про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України враховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові від 21.01.2021 року у справі 280/2635/20, відповідно до якого КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017 року, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Суд бере до уваги, що адвокатом дійсно надані послуги, які включали в себе консультацію з питань здійснення виконавчого провадження, складання клопотання про ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження №67832684, ознайомлення із зазначеним виконавчим провадженням, складання і подання адміністративного позову, складання і подання до суду заперечення на відзив тощо, з огляду на що заявлені позивачем витрати на правову допомогу є доведеними, обґрунтованими та підлягають стягненню на користь позивача.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Таким чином, оскільки позов задоволено повністю, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача понесених ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подачу позовної заяви у розмірі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією № ПН/69 від 17.12.2021 року., які підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Дніпропетровській області.

Керуючись ст. 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А, код ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-113601-17У від 05.07.2021 року, якою визначено суму боргу ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування у розмірі 8 495,30 грн.

Зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А, код ЄДРПОУ 44118658) відкоригувати в інформаційній системі органів ДПС дані інтегрованої картки платника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) шляхом виключення недоїмки заборгованості з єдиного соціального внеску.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору за подачу позовної заяви у розмірі 908,00 грн., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко