Постанова

від 11.04.2022 по справі 904/8268/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.04.2022 м. Дніпро Справа № 904/8268/21

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Білецької Л.М. (доповідач),

суддів: Вечірка І.О., Паруснікова Ю.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення - виклику сторін) апеляційну скаргу Фермерського господарства Кропови Р.Г. на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2021 (повний текст складено 24.12.2021, суддя Панна С.П.) у справі № 904/8268/21

за позовом Слобожанської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі

позивача-1. Міністерства аграрної політики та продовольства України, м. Київ

позивача-2. Українського державного фонду підтримки фермерських господарств, м. Київ, в особі Дніпропетровського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств, м. Дніпро

до Фермерського господарства Кропови Р.Г., Дніпропетровська область, с. Спаське

про стягнення коштів поворотної фінансової допомоги за договором про надання фінансової підтримки

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст обставин справи і рішення суду першої інстанції.

Слобожанська окружна прокуратура Дніпропетровської області звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі позивачів Міністерства аграрної політики та продовольства України та Українського державного фонду підтримки фермерських господарств в особі Дніпропетровського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств з позовною заявою про стягнення з Фермерського господарства Кропови Р.Г. (далі - ФГ Кропови Р.Г., ФГ) 150 000,00 грн. - основного боргу, 19 664,38 грн. - пені, 16 480,00 грн. - інфляційних втрат та 5 481,52 грн. - 3% річних (в редакції заяви про збільшення позовних вимог).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням ФГ умов Договору №26ФГ-2017 від 01.12.2017 про надання фінансової підтримки на поворотній основі фермерському господарству в частині порушення відповідачем графіку повернення коштів фінансової підтримки (допомоги) на поворотній основі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2021 позовні вимоги задоволено частково. Провадження у справі про стягнення суми основного боргу у розмірі 150 000,00 грн. закрито. Стягнуто з ФГ Кропови Р.Г. на користь Українського державного фонду підтримки фермерських господарств:

- пеню у розмірі 6 523,33 грн. за період з 02.12.2020 по 02.06.2021;

- інфляційні втрати у розмірі 16 307,51 грн. за період з грудня 2019 по жовтень 2021;

- 3% річних у розмірі 5 481,52 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення мотивовано тим, що факт оплати основної суми боргу під час розгляду справи не заперечувався прокурором та позивачами, доказів на спростування факту оплати суду не надано. Оплата суми основного боргу відбулася після звернення прокурора з позовом до суду. На підставі ч. 1 ст. 231 ГПК України суд дійшов висновку про закриття провадження в частині стягнення 150 000,00 грн.

Щодо вимог про стягнення пені місцевий господарський суд, встановивши невідповідність наданих позивачами розрахунків положенню ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, здійснив їх перерахунок та визнав обґрунтованими вимоги про стягнення пені у розмірі 6 523,33 грн. за період з 02.12.2020 по 02.06.2021 на суму 100 000,00 грн. В іншій частині відмовлено.

За перерахунком суду першої інстанції інфляційні втрати за період з грудня 2019 по жовтень 2021 становлять 16 307,51грн., оскільки позивачами невірно визначено період нарахування компенсаційних витрат.

Помилок при розрахунку 3% річних виявлено не було, отже, суд визнав обґрунтованими 5 481,52 грн. за період з 02.12.2019 по 20.10.2021.

2. Короткі узагальнені доводи апеляційної скарги.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач - ФГ Кропови Р.Г. звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в частині стягнення пені, інфляційних та 3% річних, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині.

В обґрунтування наведеного скаржник зазначає про таке:

І. Щодо повноважень прокуратури:

- мають місце обставини незаконного набуття прокуратурою представництва інтересів Укрдержфонду. Не було досліджено підстави набуття представництва прокуратурою, в оскаржуваному рішенні відсутні судові мотиви цього питання;

- суд першої інстанції, встановивши відсутність законних підстав прокуратури для представництва державної установи в суді, все одно задовольнив позовні вимоги;

- не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб, зокрема, з посиланням на положення ст. 170 Цивільного кодексу України, скаржник наголошує про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства - Українського державного фонду підтримки фермерських господарств в особі Дніпропетровського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств (з посиланням на судову практику);

- позовні вимоги прокурора, на думку скаржника, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, отже, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ у частині таких вимог.

ІІ. Щодо інфляційних, річних та пені:

- кінцевим строком дії договору є 01.11.2022 (п.п. 4.1., 4.2. Договору), борг може виникнути тільки після цієї дати. До боргу, який виник після вказаної дати, застосовуються умови п.5.1. (інфляційні) та п.5.2. (пеня) Договору;

- суд першої інстанції помилково застосував до п.3.4.2. Договору (графік платежів) умови п.п.5.1, 5.2 Договору, оскільки зміст цих пунктів містить загальне посилання про прострочене виконання зобов`язання з повернення коштів фінансової підтримки та несвоєчасне повернення коштів фінансової підтримки, тобто яке міститься в п.4.1. Договору. На думку скаржника, умови вказаних пунктів не підлягають застосуванню до прострочення виконання зобов`язання з повернення коштів фінансової підтримки відповідно за графіком;

- суд не звернув уваги, що у випадку невиконання встановленого графіку повернення коштів, тобто п.3.4.2. Договору, підлягає застосуванню п.3.1.2. Договору (Укрдержфонд має право вимагати від ФГ повернення фінансової підтримки на поворотній основі відповідно до графіка та у разі прострочення ФГ повернення коштів більш, ніж на 30 днів, Укрдержфонд має право в односторонньому порядку розірвати Договір з достроковим поверненням повної суми наданої фінансової підтримки та застосування штрафних санкцій відповідно до пунктів 5.1., 5.2. цього Договору);

- ані у позовній заяві, ані у заяві про збільшення позовних вимог не зазначено про настання умов застосування пунктів 5.1. та 5.2. Договору, оскільки, на думку скаржника, вказані пункти договору можуть бути застосовані тільки у прив`язці до п.4.1. Договору, яким передбачений кінцевий термін повернення боргу;

ІІІ. Щодо інших аргументів, то на думку скаржника були проігноровані місцевим господарським судом такі факти:

- втручання податкової служби в господарську діяльність фермерського господарства (нереєстрація податкових накладних, в результаті чого підприємство понесло фінансові втрати протягом 2020-2021 років);

- невиконання контрагентом договірних зобов`язань, внаслідок чого ФГ також понесло фінансові втрати;

- у 2020 році був неврожай соняшника, в результаті чого ФГ майже не мало прибутку;

- у зв`язку з кредитуванням відповідача у 2017 році, останнім тільки в період з жовтня 2021 по грудень 2021 сплачено 44 000,00 грн., а також відсотки по кредиту за рік - 12 000,00 грн.

3. Узагальнені доводи інших учасників справи.

Позивачі та прокурор не скористались своїм правом надати відзив на апеляційну скаргу, що не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення першої інстанції в апеляційному порядку в силу положень ч. 3 ст. 263 ГПК України.

4. Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.03.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства Кропови Р.Г. на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2021 у справі № 904/8268/21; вирішено здійснювати розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні ним рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскаржуване рішення слід залишити без змін з таких підстав.

5. Встановлені та неоспорені судом обставини справи і відповідні їм правовідносини.

01.12.2017 між Українським державним фондом підтримки фермерських господарств (позивач - 2) в особі генерального директора Покришки О.В. та ФГ Кропови Р.Г. в особі голови цього господарства Кропови Р.Г. (відповідач) укладено Договір №26ФГ-2017 про надання фінансової підтримки на поворотній основі фермерському господарству (далі - Договір), відповідно до умов якого Укрдержфонд зобов`язується надати фінансову підтримку на поворотній основі ФГ Кропови Р.Г. у сумі 400 000,00 грн., а фермерське господарство зобов`язується використати її за цільовим призначенням і повернути зазначену суму фінансової підтримки у строк та на умовах, що визначені цим Договором.

Відповідно до п. 3.2.1 Договору Укрдержфонд зобов`язаний надати обумовлену Договором суму фінансової підтримки у безготівковому порядку шляхом перерахування зазначеної суми платіжним дорученням на поточний рахунок фермерського господарства, відкритий у банківській установі.

Укрдержфондом на виконання п. 3.2.1 Договору у безготівковому порядку шляхом перерахування на поточний рахунок ФГ Кропови Р.Г. перераховано 400 000,00 грн. згідно з платіжним дорученням №257 від 06.12.2017.

Відповідно до п. 3.4.2 Договору ФГ Кропови Р.Г. зобов`язане повернути кошти фінансової підтримки Укрдержфонду згідно з встановленим графіком:

- до 01.12.2018 в сумі 50 000 грн.;

- до 01.12.2019 в сумі 50 000 грн.;

- до 01.12.2020 в сумі 100 000 грн.;

- до 01.12.2021 в сумі 100 000 грн.;

- до 01.11.2022 в сумі 100 000 грн.

Зі змісту п. 2 Договору вбачається, що фінансова підтримка на поворотній основі надається для придбання техніки, обладнання, поновлення обігових коштів та п. 4.1 договору - фінансова підтримка надається фермерському господарству з кінцевим терміном повернення до 01.11.2022.

Позивачі та прокурор наголошують, що станом на 02.06.2021 сума основного боргу ФГ Кропови Р.Г. перед Укрдержфондом складає 150 000,00 грн., термін повернення якої сплинув 01.12.2020. На підтвердження вказаного Дніпропетровським відділенням Укрдержфонду надано розрахунок розміру заборгованості за Договором, відповідно до якого прострочена заборгованість 150 000,00 грн.

Листом-вимогою від 30.03.2021 за №53-4/ЗК/З0-03/21/2 Дніпропетровським відділенням Укрдержфонду повідомлено ФГ Кропови Р.Г. про необхідність повернення коштів фінансової допомоги, який залишений без відповіді/задоволення адресатом.

Згідно з п. 5.1. Договору відповідно до законодавства України у випадку прострочення строку виконання зобов`язання з повернення коштів фінансової підтримки Укрдержфонду фермерське господарство зобов`язане сплатити суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежу.

За несвоєчасне повернення коштів фінансової підтримки фермерське господарство сплачує Укрдержфонду пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення (п. 5.2. Договору).

На підставі п. 5.2. Договору прокурором нараховано пеню за прострочення виконання зобов`язання у розмірі 19 664,38 грн. за період з 20.10.2020 по 20.10.2021.

Також, керуючись положеннями ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та п. 5.1. Договору, на суму простроченого боргу прокурор нарахував 3% річних - 5 481,52 грн. за період з 02.12.2019 по 20.10.2020 та інфляційні втрати - 16 480,00 грн. за період листопад 2019 - жовтень 2021.

Відповідачем не дотримано обов`язку зі своєчасного розрахунку з позичальником - Укрдержфондом за умовами укладеного договору фінансової підтримки на поворотній основі, що стало підставою звернення прокурора з відповідним позовом.

6. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У апеляційній скарзі не міститься вимог та доводів щодо рішення суду першої інстанції в частині закриття провадження у справі стосовно основного боргу - 150 000,00 грн. Тому, в силу ст. 269 ГПК України, оскаржуване рішення переглядається в частині задоволених вимог про стягнення пені у розмірі 6 523,33 грн. за період з 02.12.2020 по 02.06.2021, інфляційних у розмірі 16 307,51 грн. за період грудень 2019 - жовтень 2021, 3% річних у розмірі 5 481,52 грн. в межах вимог та доводів апеляційної скарги.

Статями 610, 612 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Положеннями ст. 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Штрафними санкціями в розумінні ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом статті 231 Господарського кодексу України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.1. договору встановлено, що відповідно до законодавства України у випадку прострочення строку виконання зобов`язання з повернення коштів фінансової підтримки Укрдержфонду фермерське господарство зобов`язане сплатити суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежу.

Відповідно до п. 5.2. Договору за несвоєчасне повернення коштів фінансової підтримки фермерське господарство сплачує Укрдержфонду пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення.

Перевіривши наведений у позовній заяві розрахунок заявленої до стягнення суми пені, колегія суддів підтримує висновок місцевого господарського суду в цій частині та вважає вірною до стягнення суму 6 523,33 грн. за період з 02.12.2020 по 02.06.2021 на суму простроченої заборгованості 100 000,00 грн. Вказане спростовує твердження відповідача в цій частині вимог та доводи його апеляційної скарги. Стягнення пені та інфляційних обумовлено виключно фактом прострочення зобов`язань, у т.ч. згідно погодженого графіка періодичних платежів і не ставиться у залежність від закінчення строку дії договору, про що помилково стверджує в апеляційній скарзі відповідач.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Інфляційні нарахування - це збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов`язання з причини девальвації грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, який розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; сума, що внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

В період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання може мати місце як збільшення суми основного боргу (інфляція), так і зменшення суми основного боргу (дефляція) і для застосування до боржника судом цього виду виключної відповідальності, встановленої законом в зв`язку з неналежним виконанням грошового зобов`язання, необхідні умови існування у боржника простроченого грошового зобов`язання протягом місяця. Причому саме визначена сума боргу повинна не змінюватись протягом місяця. Якщо відповідачем здійснювались часткові оплати боргу, то застосовується відповідальність у вигляді інфляційних тільки до тієї суми боргу, що не була сплачена та існувала певний час протягом місяця.

Так, відповідно до п. 3.4.2 Договору ФГ Кропови Р.Г. було зобов`язане повернути кошти фінансової підтримки Укрдержфонду згідно із встановленим графіком:

- до 01.12.2018 в сумі 50 000 грн.;

- до 01.12.2019 в сумі 50 000 грн.;

- до 01.12.2020 в сумі 100 000 грн.;

- до 01.12.2021 в сумі 100 000 грн.;

- до 01.11.2022 в сумі 100 000 грн.

Фінансова підтримка на поворотній основі надається для придбання техніки, обладнання, поновлення обігових коштів та п. 4.1 договору, фінансова підтримка надається фермерському господарству з кінцевим терміном повернення до 01.11.2022 (п. 2 Договору).

Проте, відповідачем в порушення вказаного графіку платежів допущено порушення строків повернення коштів поворотної фінансової допомоги.

Згідно з п. 5.1. Договору відповідно до законодавства України у випадку прострочення строку виконання зобов`язання з повернення коштів фінансової підтримки Укрдержфонду фермерське господарство зобов`язане сплатити суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зазначила, що зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (п. 43 мотивувальної частини постанови).

На підставі викладеного, колегія суддів констатує факт обставності вимоги позивачів про застосування до простроченої заборгованості відповідача положень ст. 625 Цивільного кодексу України та стягнення з ФГ збільшеної суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов`язання з причини девальвації грошової одиниці України у період, що не суперечить законодавству, а також річних.

Суд апеляційної інстанції, додатково перевіривши розрахунок інфляційних втрат та річних, погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість і математичну вірність інфляційних втрати за період грудень 2019 - жовтень 2021 у сумі 16 307,51 грн. та 3% річних - 5 481,52 грн. за період з 02.12.2019 по 20.10.2021, і констатує недоведеність тверджень відповідача про його невірність в цій частині.

7. Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу.

Доводи апеляційної скарги щодо безпідставності нарахування інфляційних, річних та пені, а також подальше їх стягнення не відповідають дійсним умовам договору та свідчать про їх довільне трактування відповідачем.

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, Українського державного фонду підтримки фермерських господарств в особі Дніпропетровського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств і посилань скаржника на положення ст. 170 Цивільного кодексу України, колегія суддів зауважу про таке.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 ГПК України (ч. 4 ст. 53 ГПК України).

При цьому, визначальним для застосування вказаної вище норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) №3-рп/99 від 08.04.1999 року Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Особливістю суспільних (публічних) інтересів є те, що на відміну від приватних, їх майже не можливо захищати в суді безпосереднім носієм (носіями), а тому в державі обов`язково повинен існувати інструмент захисту такого інтересу у формі спеціального суб`єкта, яким може і повинен за чинної Конституції України виступати такий орган як прокуратура.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 вказаної вище статті, крім випадку, визначеного абз. 4 цієї частини, за умовами якого представництво інтересів держави у суді у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави здійснюється прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а у визначених законом випадках - прокурорами Офісу Генерального прокурора в порядку та на підставах, визначених Цивільним процесуальним кодексом України. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Отже, системне тлумачення положень ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. (пункти 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999).

Особливість сучасного конституційного статусу прокурора в суді, деталізованого в процесуальних кодексах та Законі України "Про прокуратуру", полягає у тому, що представництво прокурором інтересів держави у суді носить допоміжний характер, оскільки основну роль у цьому процесі мають відігравати профільні суб`єкти владних повноважень, які повинні самостійно звертатимуться до суду. Такий підхід до визначення ролі прокурора у сфері представництва інтересів держави у суді було закладено у Перехідних положеннях Конституції України 1996 року та в подальшому втілено в життя з урахуванням досвіду функціонування прокуратури в європейських державах, стандартів Ради Європи, а також висновків та рекомендацій, які надавалися Венеціанською Комісією щодо законопроектів про реформування прокуратури України.

Таким чином, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень (органи державної влади, органи місцевого самоврядування або інші суб`єкти владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах), а не прокурор, між тим, для того щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. У кожному випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Враховуючи вищевикладене, чинне законодавство України, зокрема, Закон України "Про прокуратуру", фактично наділяє прокурора правом в окремих випадках здійснювати захист інтересів держави, звертаючись до суду з відповідними позовами в інтересах останньої виключно в особі компетентних суб`єктів владних повноважень.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Натомість, зі змісту оскаржуваного рішення не вбачається жодних правових висновків суду з питання наявності/відсутності повноважень Слобожанської окружної прокуратури Дніпропетровської області здійснювати у обраний спосіб захист інтересів держави у спірних правовідносинах.

У той же час, саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абз. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.

Вказана правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 06.08.2019 у справі №910/6144/18 та від 06.08.2019 у справі №912/2529/18.

При цьому суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен встановлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи, оскільки питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Отже, прокурор, подаючи позов, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

З огляду на викладене вище, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу, який має відповідні повноваження щодо вчинення дій, направлених на захист прав та охоронюваних законом інтересів, про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

У такому разі суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Аналогічну правову позицію Верховним Судом, зокрема, викладено в постанові від 25.02.2021 у справі №910/261/20.

У даному випадку, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі позивачів-1,2, прокурор у позовній заяві обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в особі Фонду підтримки, визначивши, в чому саме полягає порушення інтересів держави, та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, вказав на наявність підстав для звернення до суду з позовом у відповідності до вимог ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

При цьому, виходячи не тільки зі місту позову, але й додатків до нього, колегією суддів встановлено, що на підтвердження своєї правової позиції щодо наявності вказаних вище підстав для представництва, прокурором надано копії листів:

- №04/66-563вих-21 від 22.04.2021 та №04/66-786вих-21 від 12.05.2021, якими Слобожанська окружна прокуратура Дніпропетровської області повідомляла Дніпропетровське відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств про виявлений факт порушення ФГ Кропови Р.Г. умов Договору №26ФГ-2017 про надання фінансової підтримки на поворотній основі;

- лист №04/66-782вих-21 від 12.05.2021, яким було повідомлено Український державний фонд підтримки фермерських господарств про виявлені органом нагляду факти порушення ФГ Кропови Р.Г. умов Договору №26ФГ-2017 про надання фінансової підтримки на поворотній основі та про необхідність вжиття відповідних заходів на усунення порушень. У відповіді (лист №52/04-154 від 26.05.2021) Укрдержфонд наголошував про відсутність фінансової можливості сплатити судовий збір та просив допомоги прокуратури у поновленні прав та інтересів державного органу;

- Дніпропетровське відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств повідомило прокуратуру, що не планує звертатись до суд з позовом на предмет усунення виявлених правоохоронним органом порушень ФГ Кропови Р.Г. умов договору (лист №53-4/ЗК/02-06/21 від 02.06.2021);

- Дніпропетровське відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств і Міністерство аграрної політики та продовольства України спрямували листи (а.с.17, 42) керівнику обласної прокуратури з проханням вжити заходи прокурорського реагування. Слобожанська окружна прокуратура Дніпропетровської області повідомила позивачів про наявність підстав для пред`явлення позову (а.с.43-45).

Отже, викладене свідчить, що доводи скаржника в цій частині є безпідставними та підлягають відхиленню. Факт ненадання правової оцінки повноваженням прокурора при здійсненні представництва інтересів держави у даних правовідносинах не спростовує вірних висновків суду по суті спору.

8. Чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права та інтереси особи, за захистом яких вона звернулась до суду.

Аргументи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції. Право скаржника порушено не було.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З дотриманням передбачених законодавством меж перегляду справи в апеляційній інстанції, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення прийнято з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, підстави для його зміни чи скасування відсутні.

10. Судові витрати.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275-284 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства Кропови Р.Г. на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2021 у справі № 904/8268/21 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2021 у справі № 904/8268/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя Л.М. Білецька

Суддя І.О. Вечірко

Суддя Ю.Б. Парусніков