Рішення

від 10.04.2022 по справі 711/4071/21

ПРИДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРКАС

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/4071/21

Провадження № 2/711/412/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2022 року Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого - судді Скляренко В.М.,

при секретарі: Гладиш О.Ю., Тарасевич М.Р.

за участі:

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Азот» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, -

в с т а н о в и в :

Позивач ПрАТ «Азот» звернувся до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що рішенням Придніпровського райсуду м. Черкаси від 03.05.2018 року (справа № 711/1752/18) позов ОСОБА_1 до ПрАТ «Азот» задоволено, стягнуто з підприємства на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 14 819 грн. 67 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 76 041 грн. 20 коп., з відрахуванням при виплаті всіх податків та обов`язкових платежів. Вказане рішення суду набрало законної сили 04.06.2018 року.

Також, зазначає, що 13.06.2018 року приватним виконавцем Плесюком Олексієм Степановичем було відкрито виконавче провадження № 56588758 про стягнення з ПАТ «Азот» на користь стягувача заборгованості по заробітній платі в сумі 14 819 грн. 67 коп. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 76 041 грн. 20 коп., з відрахуванням при виплаті всіх податків та обов`язкових платежів.

27.06.2018 року постановою приватного виконавця Плесюка Олексія Степановича виконавче провадження № 556588758 було закінчене у зв`язку з повним фактичним виконанням.

Однак, під час виконання вказаних виконавчих проваджень відповідач отримав середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні без відрахування всіх обов`язкових платежів, передбачених законом, тобто у розмірі більшому, ніж встановлено чинним законодавством України та рішеннями судів.

Також, вказує, що позивач повністю виконав вимоги податкового законодавства і дотримався правового механізму оподаткування доходу та, як податковий агент, сплатив податок на доходи фізичних осіб та військовий збір за відповідача ОСОБА_1 за свій кошт, не маючи можливості відрахувати необхідну суму з належних відповідачу коштів.

Таким чином, на думку позивача, у нього виникло право вимагати від відповідача відшкодування понесених на сплату податку і збору витрат, а у відповідача відповідне зобов`язання відшкодувати позивачу ці витрати.

На письмову вимогу позивача до відповідача сплатити ці кошти, останній не відреагував.

Таким чином, позивач просить суд, - стягнути з відповідача ОСОБА_1 на свою користь грошові кошти в сумі 14 828 грн. 04 коп. та судові витрати.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30.07.2021 року відкрито провадження по справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Проти цього учасники справи не заперечували.

15.12.2021 року відповідач ОСОБА_1 подав до суду письмові пояснення по суті пред`явлених до нього позовних вимог, в якому він просить відмовити в задоволенні позову. Дані пояснення обґрунтовує тим, що саме Приватне акціонерне товариство «Азот», при виконанні судового рішення від 03.05.2018 року по справі № 711/1752/18 за позовом ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, припустилось незаконного відступу від прямої вказівки суду, зазначеної в самому рішенні. Крім того, відповідач зазначає, що, відповідно до чинних нормативних актів, суми компенсації працівникам втрат частини заробітної плати, у зв`язку з порушенням термінів її виплати, входить до додаткової заробітної плати, яка в свою чергу, є складовою частиною заробітної плати.

Разом з тим, до наданих письмових пояснень відповідачем була долучена заява про застосування строків позовної давності, яка мотивована тим, що саме позивач 20.06.2018 року, при виконанні судового рішення, припустився незаконного відступу від прямої вказівки суду про виплату на користь відповідача заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з відрахуванням при виплаті всіх податків та обов`язкових платежів та перерахував загальну суму боргу, вказану в рішенні суду. Таким чином, порушення права позивача відбулось 20.06.2018 року, відтак, строк позовної позовної давності спллив 20.06.2021 року. Тому, відповідач просить суд, у разі встановлення, що право або охоронюваний законом інтерес позивача дійсно порушені, застосувати наслідки спливу строків позовної давності та в задоволенні позовних вимог відмовити.

23.12.2021 року представник позивача - ПрАТ «Азот» - адвокат Савенко Ю.Н. подала до суду відповідь на заяву відповідача ОСОБА_1 про застосування строків позовної давності та на його письмові пояснення, в яких зазначає, що строк позовної давності на пред`явлення даного позову позивачем пропущений не був.

В судовому засіданні 16.12.2021 року представник позивача - адвокат Савенко Ю.Н. позовні вимоги ПАТ «Азот» підтримала та просила їх задовольнити в повному обсязі. При цьому, просила врахувати, що строк позовної давності позивачем не був пропущений. В судове засідання 04.04.2022 року представник позивача ПрАТ «Азот» - адвокат Савенко Ю.Н. не з`явилась, попередньо подавши суду письмове клопотання про розгляд справи у відсутність представника позивача, в якому вона одночасно вказує, що позовні вимоги підтримує повністю та просить суд їх задовольнити.

В судовому засіданні 16.12.2021 року та 04.04.2022 року відповідач ОСОБА_1 просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з підстав, викладених у письмових поясненнях на позовну заяву. Також просив врахувати, що позивачем, при зверненні до суду з даним позовом, був пропущений строк позовної давності, тому просив застосувати наслідки пропуску строку позовної давності.

Заслухавши пояснення представника позивача - адвоката Савенко Ю.Н. (с/з 16.12.2021 року), відповідача ОСОБА_1 (с/з 16.12.2021 року, 04.04.2022 року), дослідивши письмові матеріали справи і докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову, виходячи із наступних підстав.

Як визначено ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Цивільне процесуальне законодавство закріплює положення щодо того, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому жодні докази для суду не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК).

В судовому засіданні встановлено, що рішенням Придніпровського райсуду м. Черкаси від 03.05.2018 року (справа № 711/1752/18) позов ОСОБА_1 до Публічого акціонерного товариства «Азот» (правонаступниуом якого є Приватне акціонерне товариство «Азот») про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні повністю задоволено: стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Азот» (правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Азот») на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату в сумі 14 819 грн. 67 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 76 041 грн. 20 коп., з відрахуванням при виплаті всіх обов`язкових податків та платежів (а.с. 8-9). Вказане рішення суду набрало законної сили 04.06.2018 року.

Також, з матеріалів справи вбачається, що 13.06.2018 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Лисенко М.А. було відкрито виконавче провадження № 56588758 про стягнення з ПАТ «Азот» на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі в сумі 14 819 грн. 67 коп. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 76 041 грн. 20 коп., з відрахуванням при виплаті всіх податків та обов`язкових платежів (а.с. 10).

В подальшому, 27.06.2018 року постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Вельган Оксани Василівни виконавче провадження № 556588758 було закінчене у зв`язку з повним фактичним виконанням (а.с. 11).

Разом з тим, в судовому засіданні встановлено, що відповідачу ОСОБА_1 позивачем за рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03.05.2018 року був сплачений середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати звільненому працівнику в загальній сумі 76 041 грн. 20 коп. При цьому, цей середній заробіток був виплачений ОСОБА_1 без відрахування податку на доходи фізичних осіб в сумі 13 687 грн. 42 коп. та військового збору в розмірі 1 140 грн. 62 коп. (загальна сума 14 828 грн. 04 коп.), що стверджується довідками ПрАТ «Азот» від 13.01.2021 року № 44 (а.с. 13) та від 22.04.2020 року № 502 (а.с. 12), хоча у вказаному вище рішенні суду від 03.05.2018 року було зазначено, що стягнення коштів мало здійснюватись саме із відрахуванням при виплаті всіх обов`язкових податків та платежів (а.с. 8-9).

На письмовий лист-вимогу від 15.06.2020 року № 501-06/367 щодо перерахування на рахунок підприємства грошових коштів, сплачених ним вказані вище податки і збори (а.с. 15), відповідач ОСОБА_1 не відреагував.

Згідно з принципом диспозитивності (ст. 13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 49 ЦПК України).

Предметом спору в даному випадку є повернення на користь позивача, як податкового агенту, коштів у вигляді не відрахованих із заробітної плати звільненого працівника податку та військового збору у спосіб, визначений ст. 1212 ЦК України.

Обраний позивачем спосіб захисту свого цивільного права не суперечить положенням ст. 16 ЦК України.

Частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що, у разі не виплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Статтею 163 Податкового кодексу України визначені доходи, які є об`єктом оподаткування. Зокрема, об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід та доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання). Таким чином, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні є доходом, який підлягає оподаткуванню.

Згідно з пунктом 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Підпунктами 168.1.1 та 168.1 ст.168 Податкового кодексу України визначено, що податковий агент, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 Кодексу.

Відповідно до п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України, ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Згідно з п. 16-1 підр.10 розд. ХХ ПК України, тимчасово, до набрання чинності рішенням ВР України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлено військовий збір. Ставка збору становить 1,5 % від об`єкта оподаткування.

Відповідно до п. 6 роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в рішенні суду.

Також, слід зазначити, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є і об`єктом щодо сплати військового збору, що становить 1,5 відсотка об`єкта оподаткування.

За даними листа Державної фіскальної служби України від 05.11.2015 р. №23714/6/99-99-17-03-03-15, роботодавець має виконати функції податкового агента щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходу у вигляді середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, нарахованої на підставі рішення суду.

Державна фіскальна служба України у листі від 09 березня 2016 року № 665/4/99-99-17-03-03-13 зазначила, що відповідно до пп. 14.1.48 ПКУ, заробітна плата це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні й компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв`язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Оскільки виплата доходу у вигляді суми середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку під час звільнення працівника, здійснюється звільненому працівнику й не пов`язана з відносинами трудового найму, такий дохід обкладається ПДФО за ставкою 18% і військовим збором за ставкою 1,5%, як інші доходи.

Підприємство, яке виплачує такий дохід, для такого платника податку являється податковим агентом, а тому повинно утримати ПДФО та військовий збір із суми доходу, перерахувати їх до бюджету та відобразити виплату у формі № 1ДФ.

Суми середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні працівника, слід класифікувати як інші доходи, відповідно до п.п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, оскільки між роботодавцем і колишнім працівником уже відсутні трудові відносини. При цьому, визначення виду доходу впливає на його відображення у податковому розрахунку 1-ДФ, а інші доходи зазначаються за ознакою «127». Оскільки об`єкти оподаткування військового збору фактично дублюють об`єкти оподаткування податку на доходи фізичних осіб, то із даного доходу утримується також військовий збір, за ставкою 1,5 %, відповідно до п. 161 Перехідних положень Податкового кодексу України.

Ставка податку на доходи фізичних осіб, згідно з ст. 167 зазначеного Кодексу, на суму середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні працівника становить 18%.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку зменшується на суму податків і зборів.

Тому, незважаючи на те, що призначена судом сума зменшується на суму податкових відрахувань, цей факт в жодному разі не погіршує становище працівника, адже якби працівник просто отримував зарплату, а вимушено був відсутній на роботі, то таку зарплату він отримував би також з урахуванням утримання обов`язкових податкових платежів.

Схожі правові висновки містяться в постановах Верховного Суду від 07.10.2020 року у справі №523/14396/19, від 05.08.2020 року у справі №817/893/17, від 27.11.2019 року у справі №401/1813/16-ц, від 18.07.2018 року у справі №359/10023/16-ц, Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 року у справі №522/13736/15 та у справі №369/10046/18, а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі №910/4518/16.

За змістом частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані нормами Глави 83 Цивільного кодексу України про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття (придбання) майна виникають за наявності трьох умов: 1) має місце набуття або збереження майна; 2) вказане набуття або збереження майна здійснено за рахунок іншої особи; 3) має місце відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Стаття 1215 ЦК України встановлює випадки, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

Відповідно до ч. 1 ст. 1215 ЦК України, не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

До правовідносин щодо набуття грошових коштів без достатньої правової підстави, якщо ці кошти є заробітною платою і платежами, що прирівнюються до неї, яка проведена іншою особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, застосуванню підлягають положення ст. 1215 ЦК України, за якою зазначені грошові кошти поверненню не підлягають.

Подібні висновки щодо застосування ст. 1215 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 02.07.2014 року (справа 6-91цс14), від 22.01.2014 року (справа 6-151цс13) та у постановах Верховного Суду від 07.03.2018 року (справа №517/186/17), від 28.03.2018 року (справа №173/166/17), від 03.05.2018 року (справа №473/2859/17).

Виходячи із системного аналізу ст. 1215 ЦК України, безпідставно набуте майно не підлягає поверненню за відсутності рахункової помилки при виплаті коштів, а також добросовісності з боку набувача. Обов`язок довести недобросовісність набувача грошових сум, зазначених у ч. 1 вказаної статті, покладається на сторону, яка вимагає повернення цих коштів.

Отже, закон встановлює два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.

Тобто, відсутність розрахункової помилки та добросовісність набувача презюмується, а тягар доказування наявності розрахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника: за загальним правилом цивільного процесу щодо змагальності сторін.

Однак, згідно з ч. 1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно із п.п. 14.1.48 ПК України заробітна плата - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв`язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

У рішенні від 15.10.2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Отже, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

При цьому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці», тому на неї не розповсюджується правило ст. 1215 ЦК України.

Таким чином, за результатами розгляду справи, суд дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_1 , отримавши у порядку примусового виконання, за рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03.05.2018 року (справа №711/1752/18) всю суму коштів, яка була стягнута вказаним рішенням суду, тобто без відрахування всіх необхідних податків та платежів, набув частину таких коштів в загальній сумі 14 828 грн. 04 коп. (які складаються із податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходу) без достатньої правової підстави, оскільки дана сума мала бути сплачена його податковим агентом в дохід держави, а, враховуючи, що позивачем - ПрАТ «Азот» також сплачені всі необхідні податки та збори, то вказані вище кошти в загальній суму 14 828 грн. 04 коп. підлягають стягненню із відповідача на користь позивача.

Щодо заяви відповідача ОСОБА_1 про застосування наслідків строку позовної давності, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлена тривалістю три роки (ст. 257 ЦК).

Частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Варто зазначити, що позовна давність є строком для пред`явлення позову безпосередньо особою, право якої порушене. Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з наявністю об`єктивної можливості знати про ці обставини. Правило ч. 1 ст. 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності, в даному випадку юридичної особи, про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення строку, з якого стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК).

Враховуючи встановлену загальну позовну давність тривалістю у три роки, позивач - ПрАТ «Азот», мав звернутись до суду з даним позовом саме протягом такого строку з дня коли він довідався про своє порушене право.

Варто зазначити, що вищезгадане судове рішення у справі № 711/1752/18 виконувалося в примусовому порядку і позивач - ПрАТ «АЗОТ» самостійно не перераховував на рахунок відповідача ОСОБА_1 кошти, стягнуті рішенням суду від 03.05.2018 року, а їх було в порядку безспірного списання (без відома останнього) списано з рахунку товариства через органи ДВС в порядку примусового виконання судового рішення, та перераховано ОСОБА_1 , тому, про порушення своїх прав позивач міг довідався лише після отримання від органу ДВС Головного територіального управління юстиції у Черкаській області постанови від 27.06.2018 року про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішень суду за виконавчим документом (ВП № 56588758).

У відповіді на заяву про застосування строків позовної давності представник позивача зазначила, що про порушення своїх прав позивач дізнався лише після отримання від Відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Черкаській області постанови від 27.06.2018 року про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з фактичним повним виконанням виконавчого провадження № 56588758.

Саме виконавче провадження №56588758 з виконання виконавчого листа Придніпровського районного суду м. Черкаси №711/1752/18 року про стягнення з боржника - ПАТ «Азот» на користь стягувача ОСОБА_1 грошових коштів в загальній сумі 90 860 грн. 87 коп. було закінчене 27.06.2018 року в зв`язку з повним фактичним виконанням. Фактичне стягнення коштів з ПАТ «Азот» на користь стягувачів, в тому числі і ОСОБА_1 , відбувалося в примусовому порядку шляхом списання коштів з рахунків боржника - ПАТ «Азот». Даних про те, що державний виконавець ВПВР УДСВ ГТУЮ у Черкаській області надсилав на адресу ПАТ «Азот» копію постанови від 27.06.2018 року про закінчення виконавчого провадження № 56588758 з примусового виконання виконавчого листа Придніпровського районного суду м. Черкаси № 711/1752/18 від 07.06.2018 року в зв`язку з повним фактичним виконання рішення суду та що ПАТ «Азот» отримував таку постанову матеріали справи не містять. Тому підстав вважати, що ПАТ «Азот» саме з 27.06.2018 року (з дня винесення постанови про закінчення виконавчого провадження) знав про стягнуті з нього суми саме на користь ОСОБА_1 та що таке стягнення було здійснено без відрахування всіх обов`язкових податків та платежів, враховуючи що в рішенні суду навпаки було зазначено про стягнення таких сум з відрахуванням при виплати всіх обов`язкових податків та платежів, немає.

Факт зайво перерахованих коштів за вищевказаними рішеннями суду у справі № 711/1752/18 на рахунок ОСОБА_1 підтверджується довідкою головного бухгалтера ПрАТ «Азот» від 22.04.2020 №5502, що в свою чергу дає суду підстави вважати саме цю дату, датою встановлення даного факту (а.с. 12).

Сам же відповідач, заявляючи клопотання про застосування строку позовної давності, також не довів того факту, що позивач - ПАТ «Азот» знав про порушення свого права своєчасно, тобто 27.06.2018 року та відповідно пропустив строк звернення до суду.

Також, суд враховує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)» (набрав законної сили 02.04.2020 року) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 такого змісту: «12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

З 12.03.2020 року постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 року «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2» на всій території України встановлено карантин. Постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.2021 року № 611 дію карантину на всій території України продовжено до 31.08.2021 року. В подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 11.08.2021 року № 855 дію карантину на всій території України продовжено до 01.10.2021 року; постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2021 року № 981 дію карантину на всій території України продовжено до 31.12.2021 року; постановою Кабінету Міністрів України від 15.12.2021 року № 1336 дію карантину на всій території України продовжено до 31.03.2022 року.

Таким чином, з огляду на приписи статей 256, 258 ЦК України та встановлені судом обставини, у суду відсутні підстави вважати, що строк звернення до суду з даним позовом позивачем є пропущеним, а тому, і відсутні підстави для застосування його наслідків та відмови в задоволенні позову саме з цих підстав.

Таким чином, за результатами розгляду, суд дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_1 , отримавши у порядку примусового виконання, за рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03.05.2018 року (справа № 711/1752/18) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в загальній сумі 76 041 грн. 20 коп., набув частину з цих коштів в загальному розмірі 14 828 грн. 04 коп. (які складаються із податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходу у вигляді середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні) без достатньої правової підстави, оскільки дана сума мала бути сплачена його податковим агентом в дохід держави, а, враховуючи, що позивачем - ПрАТ «Азот» також сплачені всі необхідні податки та збори, то вказані вище кошти в загальній суму 14 828 грн. 04 коп. підлягають стягненню із відповідача на користь позивача.

Разом з тим, відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Азот» сплачений ним при подачі даного позову до суду судовий збір в розмірі 2 270 грн.

На підставі викладеного вище та керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-84, 141, 259, 268 ЦПК України, ст. ст. 11, 257, 261, 267, 1212, 1215 ЦК України, Кодексом законів про працю України, Податковим Кодексом України, Законом України «Про судовий збір», суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Азот» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів - задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Азот» (код ЄДРПОУ 00203826, місцезнаходження за адресою: вул. Героїв Холодного Яру, 72, м. Черкаси, 18028) грошові кошти в сумі 14 828 грн. 04 коп. та судовий збір в розмірі 2 270 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений 11.04.2022 року.

Головуючий: В.М. Скляренко