Постанова

від 03.04.2022 по справі 466/4652/20

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 466/4652/20 Головуючий у 1 інстанції: Свірідова В.В.

Провадження № 22-ц/811/4304/21 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді: Ванівського О.М.

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Соляника Р.А. на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 25 жовтня 2021 року у справі за позовом заступника керівника Львівської місцевої прокуратури №2 Кольченко В.М. (правонаступником якої є Галицька окружна прокуратура міста Львова) в інтересах держави в особі Львівської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки,-

В С Т А Н О В И В:

В червні 2020 року заступник керівника Львівської місцевої прокуратури №2 Кольченко В.М. (правонаступником якої є Галицька окружна прокуратура міста Львова) звернувся до суду в інтересах держави в особі Львівської міської ради з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки, в якій просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Львівської міської ради 84 715,53 грн., стягнути з відповідача на рахунок №35211093000774 в ДКСУ м.Київ, МФО 820172, отримувач - прокуратура Львівської області, код ЄДРПОУ 02910031, сплачений судовий збір в сумі 2102,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що в ході здійснення Львівською місцевою прокуратурою №2 Львівської області (правонаступником якої є Галицька окружна прокуратура міста Львова) представницької діяльності, встановлено факт використання земельної ділянки без оформлення договору оренди, у зв`язку з чим бюджет недоотримав орендну плату в сумі 84 715, 53 грн.

Таким чином, заступник керівника Львівської місцевої прокуратури №2 Кольченко В.М. (правонаступником якої є Галицька окружна прокуратура міста Львова) змушений звертатись до суду в інтересах держави в особі Львівської міської ради за захистом прав та законних інтересів держави у спосіб, який передбачений нормами ЦК України.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 25 жовтня 2021 року позов задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Львівської міської ради безпідставно збережені кошти за використання земельної ділянки в розмірі 84 715 грн. 53 коп. (вісімдесят чотири тисячі сімсот п`ятнадцять грн.53 коп.).

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь прокуратури Львівської області судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду, в розмірі 2 102,00 грн. (дві тисячі сто дві грн.00 коп.) на рахунок №35211093000774 в ДКСУ м.Київ, МФО 820172, отримувач-прокуратура Львівської області, код ЄДРПОУ 02910031.

Вказане рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - адвокат Соляник Р.А.

Вважає, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Покликається на те, що судом першої інстанції невірно трактовано положення ст. 92 та ст. 120 ЗК України, що призвело до помилкових висновків про те, що земельна ділянка не перебуває у відповідача у праві постійного користування.

Зазначає, що до набувача приміщення переходить право постійного користування земельною ділянкою, на якій воно розміщене на тих самих умовах і в тому самому обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Стверджує, що відповідач користувалась ділянкою на праві постійного користування, а тому відсутні підстави для застосування положень ст. 1212 ЦК України, і як наслідок підстави для задоволення позову.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК України).

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З матеріалів справи вбачається, що предметом судового розгляду є стягнення 84 715, 53 грн.

Враховуючи наведене, справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Виключно бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які вже висловлені, зокрема, у позові заяві та апеляційній скарзі, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц).

При цьому, згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач використовував земельну ділянку без оформлення договору оренди, а відтак ненадходження коштів зі сплати орендної плати перешкоджає належному функціонуванню органу місцевого самоврядування, що порушує інтереси держави.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.

Матеріалами справи та судом встановлено, що згідно даних Реєстру прав власності на нерухоме майно, 08.11.2012 року ОСОБА_1 набув на праві приватної власності будівлю цеху №6, загальною площею 1 192, 7 кв.м., по АДРЕСА_1 (номер об`єкта в РПВН 943008, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1788668646101). Підстава виникнення права власності - свідоцтво №2998 від 02.11.2012, видане приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дулик М.Б. (а.с.17-28).

В подальшому, 18.03.2019 року, відповідач відчужив вказане нерухоме майно на підставі договору дарування, серія та номер 224 від 18.03.2019, посвідченого приватним нотаріусом ЛМНО Косаняк С.С.

Разом з цим, 02.08.2016 року ОСОБА_1 звернувся у Львівську міську раду із заявою, що зареєстрована за № 3-Я-41358/АГІ-2403, про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 0,1376 га.(а.с.29).

В подальшому, 01.12.2016 року Львівською міською радою прийнято ухвалу № 1334 «Про надання гр. ОСОБА_1 дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки на АДРЕСА_1 », якою зокрема ухвалено: «надати громадянину ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки на АДРЕСА_1 площею 0,1376 га (кадастровий номер 4610137500:04:003:0030) для обслуговування будівлі цеху за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення» (а.с.30).

Відтак, в період часу з 08.11.2012 року по 17.03.2019 року відповідач був власником будівлі, по АДРЕСА_1 , що знаходяться на земельній ділянці площею 0,1376 га за кадастровим №4610137500:04:003:0030.

Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відомості щодо земельної ділянки за кадастровим №4610137500:04:003:0030 - відсутні.

Згідно інформації Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради №2403-5587 від 09.11.2018 (а.с.31-41), відповідач до міської ради щодо затвердження документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки на АДРЕСА_1 , не звертався, договір оренди земельної ділянки не укладався, відповідно до інформації Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради №2403-вих-41072 від 02.06.2020 рішень про затвердження Відповідачу такої документації не приймалось, договір оренди землі не укладався (а.с.42-43).

Згідно інформації Личаківського управління Головного управління ДІІС у Львівській області №4432/9/55.05 від 26.05.2020, земельний податок та орендна плата за землю за користування земельною ділянкою ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , площею 0,1376 та, за кадастровим №4610137500:04:003:0030 не нараховувалась та не сплачувалась (а.с.44).

За результатами здійснення представницької діяльності Львівською місцевою прокуратурою №2 Львівської області встановлено, що згідно даних публічної кадастрової карти України, інформації Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради щодо чинних договорів оренди землі на території Шевченківського району м. Львова та даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, серед інших, земельна ділянка за кадастровим №4610137500:04:003:0030 є сформованою та перебуває у комунальній власності Львівської міської ради, однак, право оренди на вказану земельну ділянку не оформлено. Відтак, місцевою прокуратурою скеровано лист за вихідним №06/10-3786вих18 від 04.09.2018 на адресу Львівської міської ради щодо надання інформації про перебування зокрема вказаної земельної ділянки в оренді з наданням підтверджуючих документів, а у разі відсутності, місцева прокуратура просила повідомити про нарахування збитків за користування зазначеною земельною ділянкою без правовстановлюючих документів (а.с.45-48).

Листом Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради №2403-5587 від 09.11.2018 (а.с.31), останнє повідомило, що ОСОБА_1 не звертався з приводу затвердження документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, та додатково зазначило, що рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №623 від 15.06.2018 затверджено положення про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам. При цьому зазначено, що склад комісії не затверджено.

В подальшому, листом місцевої прокуратури №04/10-2539вих-19 від 12.06.2019, Львівську міську раду черговий раз інформовано про факт використання земельної ділянки по Жовківській, 30 без правовстановлючих документів з прохання винести на засідання комісії питання щодо нарахування збитків (а.с.49-50).

Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради листом №2403-3514 від 14.08.2019109-20, інформувало місцеву прокуратуру про те, що Управлінням здійснено попередній розрахунок суми збитків недоотриманих коштів міським бюджетом з плати за землю внаслідок використання земельної ділянки без документів, які підтверджують право користування. При цьому, Управлінням зазначено, що у зв`язку із змінами в персональному складі комісії щодо визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, попередній розрахунок суми збитків недоотриманих коштів міським бюджетом з плати за землю внаслідок використання земельної ділянки без документів, які підтверджують право користування буде винесено на засідання зазначеної комісії після внесення змін до рішення виконавчого комітету від 15.06.2018 №623 «Про затвердження Положення про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» (а.с.51).

В подальшому, 29.11.2019 року Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради листом №2403-5282, інформувало місцеву прокуратуру про те, що на засіданні комісії щодо визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам від 12.11.2019 вирішено інформувати місцеву прокуратуру №2 про зміну власника земельної ділянки на АДРЕСА_1 (а.с.52).

07 травня 2020 року місцевою прокуратурою за №14.35/04-17-1960вих-20 на адресу Львівської міської ради скеровано черговий лист, в якому прокуратура просила зокрема надати інформацію щодо вжитих заходів Львівською міською радою та її органами щодо укладення договорів оренди/стягнення коштів/нарахування збитків/вжиття інших заходів до відповідача (а.с.53-54).

Листом Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради №2403-вих-41072 від 02.06.2020 р. останнє інформацію щодо вжитих заходів не надало.

Відповідно до пункту 3 частини першої ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За змістом пункту 3 частини першої ст.131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

У пункті 3 частини першої ст. 131-1 Конституції України міститься відсилання до окремого закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді.

Згідно ч. 1 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором в суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно п. 1 ч. 6 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).

Правовий аналіз змісту частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

За змістом наведених норм Конституції України, Закону України "Про прокуратуру" та ЦПК України, прецедентних рішень Європейського суду, ключовим для застосування конституційної норми щодо можливості прокурора здійснювати представництво інтересів держави в суді є поняття "інтерес держави" та забезпечення судом гарантій ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року стосовно права кожного на справедливий суд в аспекті рівності сторін у доступі до суду.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

З огляду на те, що відповідно до Закону України «Про органи місцевого самоврядування» Львівська міська рада уповноважена державою здійснювати відповідні функції щодо охорони та використання земельних ресурсів, які перебувають і є об`єктами права власності Українського народу, тому остання є матеріальним позивачем у справі. При цьому Львівська міська рада до цього часу не вживає заходів щодо стягнення з відповідачів збитків, що порушує інтереси держави.

З урахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що прокурор у позові обґрунтував наявність "інтересів держави" у вигляді використання земельної ділянки відповідачем, без оформлення документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою відповідно до закону, чим було спричинено втрату місцевого бюджету у виді неодержаного доходу, тобто збитки місцевій громаді в особі Львівської міської ради. З урахуванням наведених норм права, таке обґрунтування відповідає розумінню "інтересів держави", тому суд мав підстави вважати, що позов прокурора має на меті захист суспільних інтересів, якими опікується держава.

Крім того, відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Суб`єктами права на землі комунальної власності згідно статті 80 ЗК України, є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Згідно ст. 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами.

Відповідно до п. 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.

Згідно зі ст.143 Конституції України, носієм права комунальної власності є територіальні громади, які здійснюють правління майном безпосередньо, або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Частиною 1 ст. 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економічним, ефективним витраченням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.

Внаслідок використання відповідачем земельної ділянки без укладення договору оренди землі, територіальна громада міста Львова в особі Львівської міської ради позбавлена можливості отримати дохід у такому розмірі від надання земельної ділянки в оренду, чим порушені охоронювані законом права та інтереси Львівської міської ради, як позивача щодо неодержаних грошових коштів у розмірі орендної плати за землю.

Аналогічна правова позиція узгоджується з постановами Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15 та від 12.04.2017 у справі № 922/207/15.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, набувши право власності на об`єкт нерухомості, розташований на земельній ділянці за кадастровий №4610137500:04:003:0030, незважаючи на факт звернення до міської ради з метою оформлення прав на землю, та винесення в подальшому останньою ухвали № 1334 від 01.12.2016 «Про надання гр. ОСОБА_1 дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки на АДРЕСА_1 », не подав у встановленому порядку міській раді на затвердження технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, що призвело в подальшому до не оформлення правовідносин щодо користування земельною ділянкою. А відтак, відповідач обов`язку щодо оформлення правовідносин щодо користування земельною ділянкою не виконав та від такого обов`язку ухилився.

Згідно з інформацією відділу Держгеокадастру у м. Львові, наданою листом від 19 травня 2020 року №0-13-0.37-271/109-20 та доданим витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земель, нормативна грошова оцінка земельної ділянки за кадастровим №4610137500:04:003:0030, площею 1376 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 , у 2019-2020 роках становить - 1 198, 47 грн. за 1 кв.м., відтак, вартість всієї земельної ділянки становить: 1 198, 47 грн. х 1 376 кв.м = 1 649 094, 72 грн.

Пунктом 1 ухвали Львівської міської ради №1995 від 25 травня 2017 року «Про затвердження Порядку продажу земельних ділянок комунальної власності та нарахування орендної плати за землю у м. Львові» затверджено Порядок продажу земельних ділянок комунальної власності та нарахування орендної плати за землю у м. Львові.

Згідно з п.7.5.1. вказаного Порядку, річний розмір орендної плати встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за винятком коли розмір орендної плати за землю визначений ухвалою міської ради про передачу земельної ділянки в оренду або протоколом аукціону ( у разі набуття права оренди на земельну ділянку на конкурентних засадах) та для земельних ділянок використання яких вказано у пунктах 7.6 - 7.16 цього Порядку.

Розрахунок розміру орендної плати за період з 01.07.2017 по 31.12.2017 (6 місяців) 24736,38грн., з 01.01.2018 по 31.12.2018 (1рік) 49472,84грн., з 01.01.2019 по 17.03.2019 (2місяці 2019року +17 днів березня 2019) 10506,31грн.

Загальна сума безпідставно збережених відповідачем коштів у вигляді орендної плати становить: 24 736, 38 грн.+ 49 472, 84 грн.+ 10 506, 31 грн. = 84 715, 53 грн.

Відтак, всього орендна плата, яку недоотримала Львівська міська рада за весь період користування Відповідачем земельною ділянкою становить 84 715, 53 грн„

Загальна сума безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів складає 84 715,53 грн. Саме цю суму не отримав позивач, але міг би отримати в разі укладення між ним і відповідачем договору оренди землі.

За таких обставин матеріалами справи підтверджений факт використання відповідачем земельної ділянки без достатньої правової підстави.

Правовий механізм переходу прав на землю, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України.

Виходячи зі змісту зазначеної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.

Як вбачається із положень статті 120 Земельного кодексу України, виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

Водночас за змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

Судом встановлено, що відповідач правомірно володіє будівлею цеху №6, загальною площею 1 192, 7 кв. м, розташованої на земельній ділянці по АДРЕСА_1 . Проте, відповідне право щодо вказаної земельної ділянки за відповідачем не зареєстровано.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Позивач, звертаючись до суду з відповідним позовом, як на правову підставу своїх вимог послався на положення статей 1212-1214 Цивільного кодексу України, а обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення 84 715, 53 грн., зауважив, що ця сума є сумою несплаченої відповідачем орендної плати за використання земельної ділянки, яка перебуває у власності Львівської міської ради, без укладення договору оренди за період з 01.07.2017 року по 31.12.2017 року, з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року, з 01.01.2019 року по 17.03.2019 року, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі спірної земельної ділянки в оренду, чим позивачеві завдано збитки у виді неодержаної орендної плати за землю.

Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Згідно статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Відповідно до ст. 141 ЗК України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Згідно ст. 1 Закону України "Про оренду землі"оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Частиною 1ст. 15 Закону України "Про оренду землі"визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Таким чином, відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, збільшили вартість власного майна, а позивач (потерпілий) втрачає належне йому майно (кошти від орендної плати), тобто відбувається факт безпідставного збереження саме орендної плати відповідачами за рахунок позивача.

Згідно з ч. 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, обов`язок сплатити суму безпідставного збагачення виникає в силу самого факту такого збагачення і не залежить від того чи стало воно результатом поведінки набувача чи потерпілого або третіх осіб, або сталось поза волею останніх. При цьому має значення лише сам об`єктивний результат: наявність безпідставного збагачення.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом пункту 4 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовується також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до загальних положень законодавства про відшкодування завданої шкоди таке відшкодування є мірою відповідальності.

На відміну від зобов`язань, які виникають із завдання шкоди, для відшкодування шкоди за пунктом 4 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України вина не має значення, оскільки важливий сам факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Відповідно до ст.1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Судом встановлено, що відповідач, правомірно володіючи майном - будівлею, користується спірною земельною ділянкою.

Оскільки відповідач не є власником спірної земельної ділянки та, як вже було зазначено судом, не може бути постійним землекористувачем, а тому, не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку. Таким чином єдиною формою здійснення оплати за користування спірною земельною ділянкою для відповідача є орендна плата.

Частиною 14.1.136 ст.14 Податкового кодексу України передбачено, що орендна плата за земельні ділянки комунальної власності це обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

При цьому, відповідач належних дій, спрямованих на оформлення права власності або права на постійне землекористування вказаною ділянкою не вчинив.

Та з часу виникнення права власності на нерухоме майно у відповідача виник й обов`язок укласти та зареєструвати договір оренди на спірну земельну ділянку.

Протягом тривалого часу цього обов`язку відповідач не виконував, а отже без законних підстав зберіг у себе майно - кошти за оренду землі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 року по справі № 3-1345гс16.

Із розрахунку недоотриманого доходу, долученого до матеріалів справи, вбачається, що даний розрахунок здійснено з урахуванням загальної площі земельної ділянки, що фактично зайнята відповідачем. Вказаний розрахунок зроблений прокурором за період використання відповідачем земельної ділянки у період з 01.07.2017 року по 31.12.2017 року, з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року, з 01.01.2019 року по 17.03.2019 року в сумі 84 715, 53 грн.

Таким чином, відповідач, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшив свої доходи, а позивач втратив належне йому майно - кошти від орендної плати.

Отже, відповідні кошти підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в порядку ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 та від 25.05.2018 у справі №922/3413/17.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про підставність та обґрунтованість позовних вимог, відповідач ОСОБА_1 , як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування землею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Також, відповідно до практики ЄСПЛ, зокрема у справі «Гарсіа Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain) від 21.01.1999 року (заява 30544/96), п. 26: «…при відхиленні скарги апеляційний суд може в принципі просто схвалити обґрунтування рішення суду нижчого суду…».

Зважаючи на вказане колегія суддів вважає за можливе в цілому схвалити мотиви суду першої інстанції щодо розгляду усіх позовних вимог, викладені в оскаржуваному рішенні, вважаючи такі належними та відповідними до встановлених обставин, що мають значення та вимог закону, без додаткового дублювання.

Згідно ч. 5 статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 04.04.2022 року.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1, 375, 381 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в :

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Соляника Р.А. на рішення - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 25 жовтня 2021 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 04.04.2022 року.

Головуючий : Ванівський О.М.

Судді: Цяцяк Р.П.

Шеремета Н.О.