Рішення

від 19.01.2022 по справі 753/7945/20

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/7945/20

провадження № 2/753/2738/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2022 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Сирбул О.Ф.,

за участю секретаря: Лаптєвої Ю.М.

позивача ОСОБА_1

представників відповідача Черній Т.П., Шкабрій М.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Інформаційні технології» про зобов`язання здійснити перерахунок та стягнення моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

У травні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Інформаційні технології», у вимогах якого просив: - визнати дії Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Інформаційні технології», код ЄДРПОУ 31168846, такими, що порушують права ОСОБА_1 , як споживача телекомунікаційних послуг; - зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Інформаційні технології», код ЄДРПОУ 31168846, зробити перерахунок фактично наданих телекомунікаційних послуг, починаючи з 01 березня 2016 року по 01 лютого 2019 року; - стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Інформаційні технології» на користь ОСОБА_1 83 314 грн 00 коп., за завдану моральну шкоду.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Інформаційні технології» надавало позивачу телекомунікаційні послуги кабельного телебачення та Інтернету. Послуги надавались на умові попередньої оплати, авансом, згідно рахунків. Останні роки, відповідач, постійно включав, в рахунки, вартість послуг, які той не замовляв, та які відповідач не надавав, а саме: за ІТ-консультування та за ІТ консультування абонентів Інтернету. По закінченні розрахункового періоду, рахунок, за фактично надані послуги, відповідач, не надавав. У разі несплати, за вказані послуги, відповідач, відразу відключав послугу, вимагаючи сплатити всю суму.

Позивач неодноразово, письмово звертався до відповідача з претензіями, вимагаючи виставляти рахунки за фактично надані послуги, та привести рахунки, у відповідності до вимог законодавства, але, відповіді не отримував. 23 січня 2019 року, відповідач, вкотре припинив надавати послугу.

Крім того, позивач звертався зі скаргою до Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в м. Києві Згідно листа № 06.5/12787 від 18.07.2019, ГУ Держпродспоживспілки в м. Києві, визнало вину відповідача, у порушенні вимог п. 74 «Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг», затверджених постановою КМ України № 295 від 11.04.2012. Таким чином, вина відповідача, була встановлена ГУ Держпродспоживспілки в м. Києві.

Згідно рахунку за надані телекомунікаційні послуги, що підтверджує ГУ Держпродспоживспілки в м. Києві, рахунок не містить даних, передбачених підпунктами 7-13 пункту 74 Правил, де вказано: «74. Під час здійснення оплати послуг з надсиланням рахунків оператор, провайдер за кожний розрахунковий період безоплатно надсилає абонентові рахунок для оплати послуг, в якому зазначаються: 7) види наданих послуг; 9) плата, отримана протягом розрахункового періоду; 10) сума невикористаних коштів на особовому рахунку абонента на початок та кінець розрахункового періоду; 11) належна до сплати сума за видами послуг; 12) сума податку на додану вартість та інших обов`язкових зборів (платежів) відповідно до законодавства; 13) загальна сума, що належить до сплати;

Відповідач, не вказує в рахунках, інформацію, вказану в підпунктах 7-13, пункту 74 Правил, щомісячно стягуючи з позивача вартість послуг, які він не замовляв, та які відповідач не надавав позивачу. А тому, згідно розрахункам, щомісяця, в кінці розрахункового періоду у позивача залишаються невикористані кошти авансового платежу. Але, відповідач, всупереч законодавства, не надає інформації, щодо залишку коштів на рахунку. Крім того, відповідач, порушив положення Закону України «Про телекомунікації».

Позивач вважає, що відповідач порушив, права споживача телекомунікаційних послуг. Крім того, порушення відповідачем, прав споживача, завдало позивачу моральної шкоди, яку він оцінює у сумі 83 314 грн. 00 коп.

Ухвалою суду від 11.01.2021 відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 23.03.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав, зазначених в позові.

Представники відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували у повному обсязі, вказували на безпідставність та недоведеність позовних вимог, з підстав викладених у відзиві. Зокрема вказуючи на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Інформаційні технології» не є належним відповідачем у справі.

Позивач скористався правом на подачу відповіді на відзив, у якому заперечував позицію відповідача, з підстав того, що згідно виставлених рахунків саме відповідач витавляв рахунки за надані послуги та отримував кошти. Крім того, порушення вимог законодавства відповідачем, було встановлено при перевірці ГУ Держпродспоживспілки в м. Києві, згідно листа від 18.07.2019.

Суд, заслухавши пояснення позивача, заперечення представника відповідача, дослідивши матеріали у справі, приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити, з огляду на наступне.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Вимогами ст. 10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Правовідносини між операторами, провайдерами телекомунікацій та абонентами врегульовані нормами цивільного законодавства України та нормами Закону України «Про телекомунікації», Закону України «Про захист прав споживачів» та постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг» від 11.04.2012 №295 (надалі - Правила).

Закон України «Про телекомунікації» встановлює правову основу діяльності у сфері телекомунікацій, визначає повноваження держави щодо управління та регулювання зазначеної діяльності, а також права, обов`язки та засади відповідальності фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у даній діяльності або користуються телекомунікаційними послугами.

Метою Закону є забезпечення повсюдного надання телекомунікаційних послуг достатніх асортименту, обсягу та якості шляхом обмеженого регулювання ринкових відносин для сприяння ефективному функціонуванню відкритого і справедливого конкурентного ринку. Закон визначає засади захисту прав споживачів та контролю за ринком телекомунікацій з боку держави (стаття 2 Закону).

Згідно абзаців першого-третього, тридцять першого частини першої статті 1 Закону України «Про телекомунікації» абонент - споживач телекомунікаційних послуг, який отримує телекомунікаційні послуги на умовах договору, котрий передбачає підключення кінцевого обладнання, що перебуває в його власності або користуванні, до телекомунікаційної мережі; абонентна плата - фіксований платіж, який може встановлювати оператор телекомунікацій для абонента за доступ на постійній основі до своєї телекомунікаційної мережі незалежно від факту отримання послуг; абонентський номер - сукупність цифрових знаків для позначення (ідентифікації) кінцевого обладнання абонента в телекомунікаційній мережі; персональний номер - абонентський номер, що присвоюється зареєстрованому абоненту за його заявою у порядку, встановленому національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації, централізовано адмініструється і може використовуватися цим абонентом для отримання відповідно до договору телекомунікаційних послуг незалежно від географічного регіону України і типу цих послуг.

Згідно статті 4, частини першої статті 5 Закону України «Про телекомунікації» законодавство України про телекомунікації складається з Конституції України, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини в цій сфері. Дія цього Закону поширюється на відносини суб`єктів ринку телекомунікацій щодо надання та отримання телекомунікаційних послуг і використання телекомунікаційних мереж загального користування.

Згідно частини першої статті 32 Закону України «Про телекомунікації», що регулює права споживачів телекомунікаційних послуг, споживачі під час замовлення та/або отримання телекомунікаційних послуг мають право на: 1) державний захист своїх прав; 2) вільний доступ до телекомунікаційних послуг; 3) безпеку телекомунікаційних послуг; 4) вибір оператора, провайдера телекомунікацій; 5) вибір виду та кількості телекомунікаційних послуг; 6) безоплатне отримання від оператора, провайдера телекомунікацій вичерпної інформації щодо змісту, якості, вартості та порядку надання телекомунікаційних послуг; 7) своєчасне і якісне одержання телекомунікаційних послуг; 8) отримання від оператора, провайдера телекомунікацій наявних відомостей щодо наданих телекомунікаційних послуг; 9) обмеження оператором, провайдером телекомунікацій доступу споживача до окремих видів послуг на підставі його власної письмової заяви; 10) повернення від оператора, провайдера телекомунікацій невикористаної частини коштів у разі відмови від передплачених телекомунікаційних послуг у випадках і порядку, визначених правилами надання і отримання цих послуг, а також договором приєднання щодо виконання благодійного телекомунікаційного повідомлення (у разі укладення такого договору); 11) відмову від телекомунікаційних послуг у порядку, встановленому договором про надання телекомунікаційних послуг; 12) відшкодування збитків, заподіяних унаслідок невиконання чи неналежного виконання оператором, провайдером телекомунікацій обов`язків, передбачених договором із споживачем чи законодавством; 13) оскарження неправомірних дій операторів, провайдерів телекомунікацій шляхом звернення до суду та уповноважених державних органів; 14) відмову від оплати телекомунікаційної послуги, яку вони не замовляли; 15) отримання відомостей щодо можливості та порядку відмови від замовленої телекомунікаційної послуги; 16) безоплатне отримання від оператора, провайдера телекомунікацій рахунків за надані телекомунікаційні послуги. За особистим зверненням споживача з урахуванням технічної можливості обладнання телекомунікаційної мережі нарахована до оплати сума за надані послуги повинна бути розшифрована тільки за той розрахунковий період, до якого споживач має претензії, із зазначенням номера абонента, якого викликав споживач, виду послуги, часу початку і закінчення кожного сеансу зв`язку, обсягу наданих послуг, суми коштів до сплати за кожний сеанс зв`язку. Телекомунікаційні послуги, які надаються знеособлено (анонімно), розшифровці не підлягають; 16-1) перенесення абонентського номера, користування персональним номером та отримання послуг національного роумінгу; 17) інші права, визначені законодавством України та договором про надання телекомунікаційних послуг.

Згідно пункту 5 частини першої статті 33 Закону України «Про телекомунікації» споживачі телекомунікаційних послуг зобов`язані дотримуватися Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, що затверджує Кабінет Міністрів України, зокрема: виконувати умови договору про надання телекомунікаційних послуг у разі його укладення, у тому числі своєчасно оплачувати отримані ними телекомунікаційні послуги.

Згідно з п. 14. Правил, надання послуг здійснюється у разі: 1) укладення договору відповідно до основних вимог, встановлених НКРЗІ; 2) їх оплати споживачем.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; ціну продукції визначено неналежним чином; документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є користувачемпослуг з доступу до мережі Інтернетта кабельного телебачення за адресою: АДРЕСА_1 , що надаються під торгівельною маркою «ІТ» «Інформаційні технології». Послуги надавались на умові попередньої оплати, авансом, згідно рахунків, які позивач регулярно сплачував за надані послуги доступу до мережі Інтернеткабельного телебачення послуги.

Відповідач ТзОВ «Науково-виробниче об`єднання «Інформаційні технології» є оператором телекомунікацій та надає споживачам послуги доступу до мережі Інтернет та послуги інтерактивного телебачення у декількох районах м. Києва, відповідно до Закону України «Про телекомунікації», «Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг», затверджених постановою КМУ № 295 від 11.04.2012.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 33 Закону України «Про телекомунікації» споживачі телекомунікаційних послуг зобов`язані дотримуватися Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, що затверджує Кабінет Міністрів України, зокрема виконувати умови договору про надання телекомунікаційних послуг у разі його укладення, у тому числі своєчасно оплачувати отримані ними телекомунікаційні послуги.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 10 Закону України «Про захист прав споживачів визначає права споживача у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг).

Якщо під час виконання робіт (надання послуг) стане очевидним, що їх не буде виконано з вини виконавця згідно з умовами договору, споживач має право призначити виконавцю відповідний строк для усунення недоліків, а в разі невиконання цієї вимоги у визначений строк - розірвати договір і вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення недоліків третій особі за рахунок виконавця (ч. 2 цього Закону).

Частиною 3 цього Закону визначено, що у разі виявлення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) споживач має право на свій вибір вимагати:

1) безоплатного усунення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) у розумний строк;

2) відповідного зменшення ціни виконаної роботи (наданої послуги);

3) безоплатного виготовлення іншої речі з такого ж матеріалу і такої ж якості чи повторного виконання роботи;

4) відшкодування завданих йому збитків з усуненням недоліків виконаної роботи (наданої послуги) своїми силами чи із залученням третьої особи;

5) реалізації інших прав, що передбачені чинним законодавством на день укладення відповідного договору.

Позивач в обґрунтування позовних вимог вказував на те, що користувався послугами доступу до мережі Інтернет та кабельного телебачення до січня 2019 року, проте відповідач, у порушення вимог Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг», затверджених постановою КМ України № 295 від 11.04.2012 порушував його права як споживача телекомунікаційних послуг, зокрема постійно включав у рахунки, вартість послуг, які той не замовляв, та які відповідач не надавав, а саме: за ІТ-консультування та за ІТ консультування абонентів Інтернету. По закінченні розрахункового періоду, рахунок, за фактично надані послуги, відповідач, не надавав. У разі несплати, за вказані послуги, відповідач, відразу відключав послугу, вимагаючи сплатити всю суму. 23 січня 2019 року відповідач вкотре припинив надавати послуги через виниклу заборгованість.

З даного приводу, позивач звертався зі скаргою до Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в м. Києві.

Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 ЦК України, визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Згідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. ( ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до ч. 5 статті 12 ЦПК України суд сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України передбачено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 2 ст. 12 ЦПК України).

Натомість роль суду зводиться до керування ходом судового процесу; роз`яснення у випадку необхідності учасникам судового процесу їхніх процесуальних прав та обов`язків, наслідків вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК (п.п. 1, 3, 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України).

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 2. ч. 1 ст. 43 ЦПК учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв`язку з положеннями ст. 44 повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства.

Відповідно до п. 2 та 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Законодавцем визначено, а саме ч. 1 ст. 79 ЦПК України, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається в межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Зазначення доказів - це інформація, повідомлення про конкретні засоби доказування, на підставі яких підтверджується наявність чи відсутність викладених обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, що було виконано стороною позивача.

Якість доказування забезпечується визначеним ЦПК процесуальним порядком і способом їх дослідження.

Особливість по доказуванню полягає в тому, що воно виступає як право і обов`язок осіб, які беруть участь у справі. Вони мають право подавати докази, брати участь в їх дослідженні, давати усні і письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування та заперечення, тобто мають право на доказування.

Сторони, подаючи докази, реалізують своє право по доказуванню і одночасно виконують обов`язок по доказуванню. Обов`язок по доказуванню покладається на того, хто звернувся за допомогою до суду.

Право доказування виступає як можливість подання доказів, участь в їх дослідженні, попередній оцінці та гарантується сукупністю процесуальних засобів і реалізується по волі заінтересованих осіб особисто або за допомогою суду у відповідності з своїми інтересами та вибором способу поведінки.

Обов`язок по доказуванню полягає у необхідності виконання комплексу відповідних дій, який гарантується настанням несприятливих правових наслідків у випадку їх невиконання, зокрема, відмовою суду визнати наявність юридичного факту у разі невиконання стороною обов`язку по його доказуванню; якщо позивач не доведе підставу вимоги, то в позові належить відмовити.

Невиконання обов`язку по доказуванню для сторін й інших суб`єктів правового спору матиме матеріально-правові і процесуально-правові наслідки.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ТзОВ «НВО «Інформаційні технології» припинило надання послуг кабельного телебачення в Дарницькому районі м. Києва з 01 лютого 2012 року в зв`язку із закінченням строку дії ліцензії на право на право надання відповідних послуг.

Разом з тим, згідно ліцензії провайдера програмної послуги серії НР №00274-П від 20.10.2011 виданої Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення, саме Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕВСЕСВІТ» з 20.10.2011 по 20.10.2021 надає послуги з кабельного телебачення на території Дарницького району м. Києва.

Всі права та обов`язки з надання послуг кабельного телебачення було передано ТзОВ «ТЕЛЕВСЕСВІТ» на тих же умовах абонентам, які погодяться з заміною провайдера, який надаватиме зазначену послугу (послуги).

Також з пояснень представника сторони відповідача судом встановлено, що послуги з доступу до мережі Інтернет на території Дарницького району м. Києва надає ТОВ «Аксон-45».

Крім того, вказані товариства мають право використовувати у своїй господарській діяльності знак для товарів та послуг «ІТ/Інформаційні технології».

У зв`язку з закінченням строку дії ліцензії ТзОВ «НВО «Інформаційні технології» було письмово повідомлено користувачів послуг листом шляхом його оприлюднення в особистому кабінеті споживача.

Відповідно до роздруківки повідомлення, згодою на заміну провайдера вважається продовження користування послугами, а також відсутність письмової заяви про незгоду із заміною провайдера. позивач продовжив користуватись послугами кабельного телебачення та доступу до мережі Інтернет, повідомлення про незгоду із заміною оператора та провайдера позивачем на адресу відповідача не надсилались.

Керуючись ст.ст. 633 та 634 ЦК України провайдер пропонує та організовує надання послуги «it-tv» необмеженому колу осіб, на умовах, встановлених у цьому публічному договорі.

Примірники публічних договорів розміщенні на сайті www.it-tv.org та в центрах обслуговування клієнтів.

Позивач користувався особистим кабінетом і сайтом і був ознайомлений з публічними договорами.

Таким чином, позивач користувався послугами доступу до мережі Інтернет та кабельного телебачення, що надавались під торгівельною маркою «ІТ»/«Інформаційні технології».

Тобто, вказані послуги за оспорюваний період надавались не відповідачем ТзОВ «НВО «Інформаційні технології», а іншими юридичними особами.

Крім того, з листа ГУ Держспоживслужби в місті Києві від 18.07.2019 №06.5/12787 надісланого позивачу у відповідь на його скаргу щодо порушення вимог законодавства про захист прав споживачів ТОВ «НВО «Інформаційні технології» також вбачається, що позивач користувався телекомунікаційними послугами під торгівельною маркою ІТ/Інформаційні технології.

Посилання позивача на акт перевірки та припис №646 про усунення порушень вимог законодавства складені ГУ Держспоживслужби в місті Києві від 11.07.2019 за результатами здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері захисту прав споживачів, як на підставу доведення порушення відповідачем законодавства, щодо формування рахунку за надані телекомунікаційні послуги судом оцінюються критично, оскільки всі спори щодо якості наданих послуг та їх обсяг підлягають доведенню у судовому порядку і підсудні суду.

Таким чином, судом встановлено, що ТзОВ «НВО Інформаційні технології» не надавало послуг оператора та провайдера у будинку в якому проживає позивач і, відповідно не має господарських правовідносин з позивачем, не має необхідних ліцензій та не надає послуг оператора та провайдера відповідних послуг у спірний період, а відтак позов поданий до неналежного відповідача. Під час розгляду справи, позивач не заявив клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 ЦПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Згідно ч. 2 ст. 50 ЦПК України, участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Відповідно до ч. 2 ст. 48 ЦПК України, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного право уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин. Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права.

Відтак, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати по пред`явленому позову при наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

На позивачеві лежить обов`язок довести, що саме йому належить оспорюване право, а вказаний ним відповідач зобов`язаний виконати покладений на нього законом або договором обов`язок.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`являти позов до належного відповідача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позову.

Інші доводи позивача, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи те, що позивачем пред`явлено позов до неналежного відповідача, суд приходить до висновку про необхідність ухвалення рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Разом з тим, що стосується відшкодування моральної шкоди, суд виходить до висновку, що позовні вимоги у цій частині також не підлягають задоволенню, оскільки судовим розглядом не встановлено порушення відповідачем прав споживача ОСОБА_1 телекомунікаційних послуг.

Позивач від сплати судового збору звільнений на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», тому відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати слід віднести на рахунок держави.

Щодо вимог відповідача щодо стягнення на його користь з позивача витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Частинами 1, 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У той же час, ч. 3 ст. 141 ЦПК України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

На спростування співмірності витрат відповідача на правничу допомогу позивачем заявлено, що розмір таких витрат є вочевидь необґрунтованим та відповідачем не доведено сплату таких витрат адвокату та просив зменшити розмір таких витрат, з огляду на його матеріальне становище, оскільки він є пенсіонером та його дохід складає лише отримання пенсії у досить малому розмірі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

До матеріалів справи долучений Договір про надання правової допомоги, укладений між адвокатом Шкабрієм М.П. та ТзОВ «НВО Інформаційні технології». Згідно п.1 адвокат за цим договором отримує повноваження здійснювати захист прав і законних інтересів ТОВ «НВО Інформаційні технології», пов`язаних із зверненням з позовом ОСОБА_1 до клієнта (справа №753/7645/20) у Дарницькому районному суді міста Києва, акт приймання - передачі наданих послуг від 08.02.2021.

Пунктом 3 вказаного Договору передбачено, що вартість послуг адвоката при виконання повноважень за цим договором погоджується шляхом підписання додатку до цього договору і є невід`ємною частиною.

Фактичне здійснення оплати за надання послуг згідно договору про надання правової допомоги від 01.02.2021 підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №11 від 08.02.2021.

Таким чином, ТзОВ «НВО Інформаційні технології» понесло витрати на правову допомогу у сумі 8500,00 грн., що документально підтверджено у ході розгляду справи.

Cлід відзначити, що наявні у матеріалах справи докази витрат на оплату правничої допомоги адвоката не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат, на підставі чого суд дійшов висновку про доцільність самостійно визначити їх розмір, що підлягає відшкодуванню, виходячи з критерію їх розумної необхідності, і такий висновок суду цілком відповідає висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеному у постанові від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц.

Таким чином, керуючись принципом співмірності та розумності судових витрат, враховуючи критерій реальності понесених витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності підготовки позову та участі у судових засіданнях та значимості таких дій у справі, беручи до уваги клопотання сторони позивача щодо зменшення таких витрат, майновий стан позивача, складність справи, характер виконаної роботи, її обсяг та витрачений час, пропорційність до предмета спору з урахуванням ціни позову, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру, заявлених позивачем витрат, пов`язаних з правничою допомогою до 500,00 грн.

Керуючись ст.ст. 4, 12-13, 78-81, 133, 137, 258, 259, 264, 265, 268, 284, 289, 352-355 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволені позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Інформаційні технології» про зобов`язання здійснити перерахунок та стягнення моральної шкоди- відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Інформаційні технології» (ЄДРПОУ 31168846, адреса: 02091, м. Київ, вул. Поліська, 12) витрати на правову допомогу у розмірі 500 (п`ятсот) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: