Рішення

від 09.02.2022 по справі 201/9414/21

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/9414/21

Провадження № 2/201/652/2022

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

10 лютого 2022 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого судді Наумової О.С., за участю секретаря судового засідання Моренко Д.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерна компанія Інтертехнологія» про стягнення суми боргу за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

17.09.2021р. до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ТОВ «Інженерна компанія Інтертехнологія» про стягнення суми боргу за договором позики (а.с. 2 4).

Ухвалою судді Наумової О.С. від 20.09.2021р. відкрито провадження по справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с. 17).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 08.10.2018р. між ТОВ «Інженерна компанія Інтертехнологія» і ФОП ОСОБА_1 укладено договір позики (поворотної безвідсоткової фінансової допомоги) № 08-10/2018 від 08.10.2018р., відповідно до якого позивач зобов`язується надати відповідачу поворотну безвідсоткову фінансову допомогу у розмірі 140000,00 грн. (п. 1.2 договору), а відповідач зобов`язується повернути її у строк до 31.12.2018р. (п. 1.5 договору).

Цього ж дня ОСОБА_1 передав директору ТОВ «Інженерна компанія Інтертехнологія» Ковальову В.І. зазначену у договорі грошову суму, підтвердженням чого є підписаний договір позики.

Згідно з п. 1.3 договору відсотки на позику за договором не нараховуються.

В порушення п. 1.5 договору відповідач до теперішнього часу не повернув вищевказану грошову суму. На неодноразові звернення позивача про повернення грошових коштів відповіді не отримано.

29.06.2021р. на адресу реєстрації ТОВ «Інженерна компанія Інтертехнологія» відповідач направив вимогу про повернення суми боргу протягом 30 календарних днів з дати отримання вимоги, яку відповідач отримав 30.06.2021р., однак вимога не виконана. Договір не оспорювався відповідачем.

Позивач просить суд стягнути з ТОВ «Інженерна компанія Інтертехнологія» на його користь суму боргу у розмірі 174049,67 грн., яка складається з: суми боргу за договором позики у розмірі 140000,00 грн.; суми втрат від інфляції у розмірі 22830,49 грн.; суми 3% річних у розмірі 11219,18 грн., компенсувати витрати на професійну правничу (правову) допомогу.

Представник позивача адвокат Сава О.М. (діє на підставі договору про надання правової допомоги № 25/08/21 від 25.08.2021р. (а.с. 33) та ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 26.08.2021р. (а.с. 14)) суду надав заяву, в якій зазначив, що не заперечує проти винесення заочного рішення (а.с. 37).

Представник відповідача в судові засідання, призначені на 26.10.2021р., 10.01.2022р. і на 10.02.2022р. не з`явився, про дати, час та місце слухання повідомлявся шляхом направлення судових повісток (а.с. 21, 22, 27, 28-29, 30-31). Про причини неявки суду не повідомив, з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звернувся, відзиву на позовну заяву не надав, а також не надав доказів на спростування позиції позивача.

Отже, належним чином повідомлений про розгляд справи судом, відповідач в судові засідання втретє не з`явився, про причини своєї неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності не надавав, з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звертався, а також не скористався правом надання заперечень проти позову.

Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що відповідач, виходячи з положень ч. 8, ч. 11 ст. 128 ЦПК України, вважається належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, згідно зі ст. 280 ЦПК України, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, враховуючи неявку в судове засідання всіх учасників справи, розгляд справи здійснюється без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши докази у справі за принципами встановленимист. 89 ЦПК України, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1ст. 4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексув межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1ст. 13 ЦПК України).

Статтею 263 ЦПК Українивизначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зіст. 264 ЦПК Українипід час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Судом встановлено, що 08.10.2018р. між ТОВ «Інженерна компанія Інтертехнологія» в особі директора Ковальова В.І. і ФОП ОСОБА_1 укладено договір позики (поворотної безвідсоткової фінансової допомоги) № 08-10/2018 від 08.10.2018р., відповідно до якого ФОП ОСОБА_1 зобов`язується надати ТОВ «Інженерна компанія Інтертехнологія» поворотну безвідсоткову фінансову допомогу у розмірі 140000,00 грн. (п. 1.2 договору) зі строком повернення до 31.12.2018р. (п. 1.5 договору) (а.с. 6-7).

29.06.2021р. на адресу реєстрації ТОВ «Інженерна компанія Інтертехнологія» позивачем направлена вимога про повернення суми боргу та попереджено, що у випадку неповернення боргу протягом 30 календарних днів з дати отримання вимоги позивач буде вимушений звернутися до суду з заявою про стягнення суми боргу, 3% річних, втрат від інфляції, витрат на правову допомогу (а.с. 10, 11).

Згідно з інформацією на веб-сайті Укрпошти у розділі «Трекінг» відправлення за № 4910110932970 вручено відповідачу 30.06.2021р. (а.с. 12).

ТОВ «Інженернакомпанія Інтертехнологія»у порушення умов договору борг не повернуло. Доказів протилежного відповідачем не надано.

Стаття 1046ЦК України передбачає, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В даному випадку відповідно до вимогст. 1047 ЦК Українидоговір позики повинен бути укладеним у письмовій формі.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами (ч. 1 ст. 207 ЦК). Відповідно до ч. 2 вказаної статті на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує укладений між сторонами правочин щодо передання позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 18 вересня 2013 року розглянув справу №6-63цс13, предметом якої був спір про стягнення боргу за договором позики. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Крім того, як вбачається з правової позиції, сформованої Верховним Судом України у постанові від 02.07.2014р. за наслідками розгляду справи №6-79цс14, відповідно до норм ст.ст. 1046, 1047 ЦК Українидоговір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт утримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зіст. 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу.

Згідно зі ч. 1 ст. 530 ЦК, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливості виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи юридичну природу цих правовідносин, як грошових зобов`язань, на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України.

Грошовим зобов`язанням слід вважати будь-яке зобов`язання, яке зводиться до сплати грошей, незалежно від правових підстав його виникнення, про що зазначив Верховний Суд України в постанові від 01.10.2014р. по справі № 6-113цс14.

Стаття 625 ЦК України, розміщена в розділі «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань.

На підставі наведеного, відповідно до ст. 625 ЦК України та правової позиції Великої ПалатиВерховного Суду,що викладенав постановівід 11.04.2018р.по справі№ 758/1303/15-ц(провадження№ 14-68цс18), позивач обґрунтовано вимагає стягнення інфляційного нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання і трьох процентів річних, оскільки, це є відшкодуванням матеріальних витрат позивача від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та компенсація (плата) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зобов`язання, що виникли у відповідача на підставі договору позики (поворотної безвідсоткової фінансової допомоги) № 08-10/2018 від 08.10.2018р. є грошовими та виражені в національній валюті. Відповідач не виконував зазначені зобов`язання належним чином, внаслідок чого грошові кошти знецінюються через інфляційні процеси.

З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов`язання з повернення грошових коштів за договором позики в розмірі 140000,00 грн., у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних за весь період прострочення з 01.01.2019р. по 01.09.2021р. (в межах заявлених позовних вимог), що передбачено ст. 625 ЦК України.

Згідно правової позиції, висловленої в постанові Верховного Суду України від 30.10.2013р. у справі № 6-59цс13, інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, і трьох процентів річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

В силу ст. 417 ЦПК України, зазначене рішення є обов`язковим для всіх судів України, які зобов`язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням ВС України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2ЦПК України).

Положеннями ч. 1статі 13 ЦПК Українивстановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Слід також зазначити, що однією із засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Зважаючи на викладене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення суми боргу підлягають задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума боргу у розмірі 174049,67 грн., яка складається із: суми боргу за договором позики у розмірі 140000,00 грн.; суми втрат від інфляції у розмірі 22830,49 грн.; суми 3% річних у розмірі 11219,18 грн. (а.с. 13).

Вирішуючи питання про стягнення витрати на професійну правничу (правову) допомогу, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це заяву.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частина 3 ст. 137 ЦПК передбачає, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. В такому описі слід зазначати перелік конкретних послуг та вартість кожної послуги, або, в разі погодинної тарифікації послуг адвоката кількість годин, витрачених на надання кожної послуги.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 141 ЦПК).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 137 ЦПК).

Витрати на професійну правничу допомогу покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 2 ст. 141 ЦПК). При цьому суд зобов`язаний врахувати: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч. 3 ст. 141 ЦПК).

За змістом норм ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

При цьому згідно зі статтею 30 згаданого Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Сума заявлених позивачем до відшкодування відповідачем судових витрат на правничу допомогу адвоката співмірна із складністю справи, кваліфікацією і досвідом адвоката, узгоджується з умовами укладеного між адвокатом та клієнтом договором про надання правової допомоги № 25/08/21 від 25.08.2021р. (а.с. 33)

Сам факт надання правової допомоги адвокатом та отримання її клієнтом підтверджується розрахунком суми судових витрат та рахунком фактури № СФ-1002/22 (а.с. 35, 36).

Суд вважає, що позивач (в особі його представника) належними доказами довів понесені ним витрати на професійну правничу допомогу, тому вказана сума підлягає до стягнення з відповідача.

На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судовий збір у розмірі 1740,50 грн. (а.с. 1).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 280-284 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерна компанія Інтертехнологія» про стягнення суми боргу за договором позики задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерна компанія ІНТЕРТЕХНОЛОГІЯ» (ЄДРПОУ 39091383) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму боргу у розмірі 174049,67 грн., яка складається із: суми боргу за договором позики у розмірі 140000,00 грн.; суми втрат від інфляції у розмірі 22830,49 грн.; суми 3% річних у розмірі 11219,18 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерна компанія ІНТЕРТЕХНОЛОГІЯ» (ЄДРПОУ 39091383) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 10000,00 грн.

Стягнути зТовариства зобмеженою відповідальністю«Інженерна компаніяІНТЕРТЕХНОЛОГІЯ» (ЄДРПОУ39091383)на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1740,50 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 289 ЦПК України, а саме, заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.

Повний текст рішення складений 18 лютого 2022 року.

Суддя Наумова О.С.