Постанова

від 11.04.2022 по справі 902/219/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2022 року Справа № 902/219/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Петухов М.Г. , суддя Бучинська Г.Б.

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровіт Груп" на рішення Господарського суду Вінницької області від 13.12.2021 р. у справі №902/219/20, ухвалене суддею Міліціановим Романом Валерійовичем, повний текст рішення складено 21.12.2021 р.

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровіт Груп", вул. Академіка Янгеля, буд. 4, м. Вінниця, 21007, код 38135005

до ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1

про стягнення 110 793,75 грн

До Господарського суду Вінницької області надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровіт Груп" до ОСОБА_1 про стягнення коштів у розмірі 110 793,75 грн, з яких 88 635,00 попередньої оплати та 22 158,75 грн штрафу за договором № 29/03/2018 від 29.03.2018 року.

Вимоги позовної заяви мотивовані тими обставинами, що 29 березня 2018 року між сторонами укладено договір №29/03/2018, згідно умов якого відповідач зобов`язався виготовити, передати та здійснити монтаж воріт, а позивач повинен оплатити виготовлені і змонтовані ворота на умовах 100% попередньої оплати. Позивач перерахував відповідачеві 88 635,00 грн, кінцевий строк виконання зобов`язання сплинув 28.05.2018 року. При розгляді цивільної справи позивач ознайомився з Актом виконаних робіт від 31.05.2021 року, однак директор товариства даний акт не підписував. Оскільки, роботи не було виконано, ТОВ «Агровіт Груп» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів у розмірі 110 793,75 грн, з яких 88 635,00 попередньої оплати та 22 158,75 грн штрафу.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 13.12.2021 р. у справі №902/219/20 відмовлено повністю у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровіт Груп" до ОСОБА_1 про стягнення коштів у розмірі 110 793,75 грн, з яких 88 635,00 попередньої оплати та 22 158,75 грн штрафу за Договором №29/03/2018 від 29.03.2018 року.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агровіт Груп" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 13.12.2021 р. у справі №902/219/20, ухвалити нове рішення, яким позов ТОВ «Агровіт груп» задоволити в повному обсязі.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.01.2022 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровіт Груп" на рішення Господарського суду Вінницької області від 13.12.2021 р. у справі №902/219/20 в порядку письмового провадження. Запропоновано ОСОБА_1 у строк до 21.02.2022 р. надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України та докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів позивачу. Роз`яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться без повідомлення учасників справи в строк передбачений ч.1 ст.273 ГПК України.

Матеріалами справи стверджується, що ухвалу суду від 31.01.2022 було отримано позивачем 03.02.2022, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Також, з матеріалів справи вбачається, що ухвала Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.01.2022 року була направлена судом ОСОБА_1 саме на адресу: АДРЕСА_2 , яка відповідає відомостям зазначеним відповідачем самостійно у всіх документах, які були подані ним до матеріалів справи, у тому числі дана адреса зазначена Товариством з обмеженою відповідальністю "Агровіт Груп" і у апеляційній скарзі.

Однак, поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 31.01.2022, було повернуто за зворотною адресою (Північно-західний апеляційний господарський суд) з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 "за закінченням терміну зберігання".

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №923/1432/15.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи №902/219/20, в суді апеляційної інстанції, проте своїм процесуальним правом на подачу відзиву з приводу поданої апеляційної скарги не скористався.

Відповідно до ч.10 ст.270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За приписами ч.13 ст.8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи ( абзац 2 частина 10 статті 270 ГПК України).

Від учасників справи клопотань про розгляд апеляційної скарги у цій справі в судовому засіданні з повідомленням учасників справи не надходило.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровіт Груп" на рішення Господарського суду Вінницької області від 13.12.2021 р. у справі №902/219/20 без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши надану юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, Північно - західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

1.Зміст рішення суду першої інстанції.

Судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позову в повному обсязі. Зокрема суд першої інстанції, вказав на те, що з огляду на суперечливі покази свідків в частині завершення виконання робіт за Договором №29/03/2018 (свідок ОСОБА_2 повідомив, що роботи відповідачем станом на 31.05.2018 року не виконані, одночасно свідок ОСОБА_3 наполягав за фактичному виконання та завершенні робіт за договором), суд надав перевагу доказам відповідача, які більш вірогідним, враховуючи описані обставини засвідчення Акту приймання-передачі виконаних робіт від 31.05.2018 року та правову оцінку цього правочину.

2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення іншого учасника справи.

Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровіт Груп" мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що із визначеного договором №29/03/2018 від 29.03.2018 року переліку обов`язкових документів на підтвердження виконання зобов`язань у відповідача зберігся виключно акт із підробленим підписом, проте не зберігалися видаткові накладні, акти, технічна документація на товар (технічний паспорт, сертифікати якості, умови експлуатації тощо, передбачені п. 3.4. договору. Дані обставини у своїй сукупності свідчать про фактичне невиконання відповідачем прийнятих зобов`язань.

Також, судом не надано належної оцінки тому факту, що договір № 29/03/2018 від 29.03.2018 року не виконувався відповідачем особисто, як того вимагає ст. 527 ЦК України

Крім того, місцевим судом неправильно застосовано ч. 2 ст. 241 ЦК України.

Апелянт також, акцентує увагу на тому, що при оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 зі справи № 910/8794/16)".

Отже, навіть стосовно правочинів схвалення має виходити від уповноваженої особи, якою на той час був директор ОСОБА_2., але не бухгалтер ОСОБА_4 .

Таким чином, внаслідок неправильного встановлення дійсних обставин справи та неправильної оцінки доказів у справі, суд ухвалив незаконне рішення.

3.Обставини справи, встановлені апеляційним судом.

29 березня 2018 року між ТОВ "Агровіт Груп" та Фізичною особою підприємцем Комплетова Олександра Миколайовича було укладено договір № 29/03/2018.

Згідно п. 1.1. даного договору ФОП Комлетов О.М. зобов`язався виготовити, передати та провести монтаж воріт, а позивач - провести оплату виготовлених та змонтованих воріт на умовах 100% попередньої оплати (п. 2.4. договору).

Загальна ціна укладеного сторонами договору згідно п. 2.1. становить 88 635,00 грн.

Згідно п. 3.2. укладеного договору строк виготовлення, поставки і монтажу товару 35 робочих днів із дня здійснення 100% передоплати (т. 1 а.с. 8-11).

Відповідно до п.6.2. в разі прострочення продавцем строку поставки, монтажу та встановлення (згідно п.3.2.) товару за даним Договором, покупець має право вимагати, а продавець сплачує штраф (неустойку) у розмірі 25% від ціни даного Договору.

Пунктом 6.3. договору передбачено, що при порушенні продавцем строків поставки Товару більш ніж на 20 календарних дні, покупець має право відмовитись від отримання Товару та вимагати повернення сум перерахованої попередньої оплати з урахуванням положення п.6.2. Договору, при цьому продавець зобов`язаний повернути суму попередньої оплати та штрафних санкцій протягом 5 банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги Покупця.

У п. 10.1. Договору сторонами визначено відповідальних представників: від Продавця ( ОСОБА_1 ): ОСОБА_3; від Покупця (ТОВ "Агровіт Груп"): ОСОБА_2.

29.03.2018 року сторонами підписано Специфікацію №1 (Додаток №1 до Договору), де узгоджено обсяг робіт по Договору, а саме поставку воріт відкатних розміром 2100х15200 та 2100х14000, а також виконання монтажних робіт (т. 1 а.с. 12).

Платіжним дорученням від 04.04.2018 року №501 позивачем перераховано відповідачеві 88 635,00 грн (т. 1 а.с. 14), виходячи з чого термін виконання робіт за договором зі сторони ФОП Комплетова О.М. сплинув 28.05.2018 року.

31.05.2018 року сторонами підписано Акт виконаних робіт за Договором № 29/03/2018, у якому зафіксовано факт належного виконання робіт, котрі повністю відповідають умовам договору, та не наведено претензій, зауважень до ФОП Комплетова О.М. по якості виконаних робіт. ціні та обсягу.

Зі сторони ТОВ "Агровіт Груп" Акт підписано директором товариства ОСОБА_2 та скріплено печаткою юридичної особи (т. 1 а.с. 221).

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 12 липня 2018 року вчинений запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем Комплетовим О.М.

12.10.2018р. ТОВ "Агровіт Груп" направлено на адресу відповідача вимогу повернути сплачену попередню оплату в сумі 88 635,00 грн. та штраф у розмірі 22 158,75 грн, у зв`язку з невиконанням зобов`язань за договором від 29.03.2018 р. №29/03/2018, у відповідності до п.6.2., 6.3. зазначеного договору.

У процесі розгляду справи призначались почеркознавчі експертизи підпису директора ТОВ "Агровіт Груп" ОСОБА_2 на Акті виконаних робіт від 31.05.2018 року за Договором № 29/03/2018, який додатково скріплено печаткою товариства.

Згідно висновку судової технічної та почеркознавчої експертизи Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз підпис №4911/4912/20-21 від 15.10.2020 року, підпис у Акті здачі-приймання виконаних робіт від 31.05.2018 року в графі "Покупець" в рядку "М.П.

---

ОСОБА_2" виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів.

Підпис у Акті здачі-приймання виконаних робіт від 31.05.2018 року в графі "Покупець" в рядку "М.П.

---

ОСОБА_2", - ймовірно виконаний не самим ОСОБА_2, а іншою особою (т. 1 а.с. 213-219).

Під час допиту у судових засіданнях в суді першої інстанції експертом надано пояснення відносно того, що на момент складення зазначеного висновку, наданої кількості зразків підпису ОСОБА_2 було недостатньо для категоричного висновку із поставленого запитання.

Згідно висновку додаткової судової технічної та почеркознавчої експертизи Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №3009/3010/21-21 від 25.05.2021 року підпис, з урахуванням вільних зразків підпису ОСОБА_2, наданих ТОВ "Агровіт Груп" до матеріалів справи 17.12.2020 року, підпис у Акті здачі-приймання виконаних робіт від 31.05.2018 року в графі "Покупець" в рядку "М.П.

---

ОСОБА_2", виконаний не самим ОСОБА_2, а іншою особою.

Враховуючи висновки експертиз, неузгодженість відомостей щодо фактичного виконання робіт за Договором, сторонами долучено до матеріалів справи нотаріально посвідчені заяви свідків ОСОБА_2 від 24.04.2020 року (т. 1 а.с. 99), ОСОБА_3 від 31.08.2021 року, ОСОБА_4 від 07.12.2021 року.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 13.12.2021 р. у справі №902/219/20 відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі.

4.Правові норми, застосовані апеляційним судом до спірних правовідносин.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна зі сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі ст. 626 ЦК України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 цього Кодексу, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2 - 4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.

Відповідно до ст. 839 ЦК України, підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором. Підрядник відповідає за неналежну якість наданих ним матеріалу і устаткування, а також за надання матеріалу або устаткування, обтяженого правами третіх осіб.

Статтею 843 ЦК України, передбачено, що у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Згідно ст.846 ЦК України, строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Згідно ч.1 ст.853 ЦК України, замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Згідно ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Відповідно до ст. 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

5. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.

Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглянув справу №910/16505/19, у якій досліджував питання застосування стандарту доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саму ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції було допитано на стадії розгляду справи по суті свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_3 та долучено до матеріалів справи заяву свідка ОСОБА_4 від 07.12.2021 року, підпис якої посвідчено нотаріально.

Згідно заяви свідка ОСОБА_2 від 24.04.2020 року (т. 1 а.с. 99) його підпис, як директора ТОВ "Агровіт Груп" на Акті виконаних робіт від 31.05.2018 року, йому не належить.

31.05.2018 року він уже звільнився з товариства, ОСОБА_1 міг скористатися його відсутністю на робочому місці, надав Акт до бухгалтерії, де без перевірки поставили печатку ТОВ "Агровіт Груп".

Судом першої інстанції встановлено, що викладені у заяві свідка обставини лише частково узгоджуються із його показами у судовому засіданні.

Так, ОСОБА_2 вказав, що 31.05.2021 року був його останнім робочим днем, він не заперечив спілкування по телефону з ОСОБА_3 , як уповноваженою особою від імені ОСОБА_1 , зокрема щодо підписання Акту здачі-приймання виконаних робіт від 31.05.2018 року.

При цьому, свідок ОСОБА_3 у письмовій заяві від 31.08.2021 року описує процес укладення Договору №29/03/2018, організації робіт, поставки матеріалів, Залучення працівників, завершення робіт та монтаж воріт на території ТОВ "Агровіт Груп".

З приводу обставин підписання спірного Акту свідок в суді першої інстанції повідомив, що погодив з ОСОБА_2 дату підписання Акту виконаних робіт, за вказівкою ОСОБА_2 передав 31.05.2018 року Акт до бухгалтерії ТОВ «Агровіт Груп» та за повідомленням бухгалтера отримав відповідний Акт з підписом керівника та печаткою товариства.

Також, з матеріалів справи вбачається, що свідок в суді першої інстанції повідомив, що жодних претензій з приводу виконаної роботи Замовником не пред`явлено.

Оцінюючи докази у сукупності, судом першої інстанції враховано, що за показами свідка ОСОБА_3 , як уповноваженої особи ОСОБА_1 щодо організації виконання робіт за Договором №29/03/20, залучено фахівців, придбано необхідні матеріали для виготовлення та монтажу робіт.

Підтверджуючі документи щодо придбання матеріалів та залучення робітників не збереглися.

Місцевий суд зазначив, що будь - які докази зі спливом певного проміжку часу втрачають свою достовірність (п. 116 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Темченко проти України" від 16 липня 2015 року (заява № 30579/10).

Колегія судів акцентує увагу на тому, що за своєю сутністю покази свідка ОСОБА_3 узгоджуються з показами свідка ОСОБА_2 , який не заперечив, що 31.05.2018 року виконував функцій директора товариства, міг спілкуватися телефоном з ОСОБА_3 з приводу підписання Акту приймання-передачі виконаних робіт.

Обставина дійсності трудових відносин між ОСОБА_2 та ТОВ "Агровіт Груп" станом на 31.05.2018 року підтверджується відомостями ЄДРПОУ (т. 1 а.с. 17, 18) та положеннями п. 2.27 Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 "Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників", згідно якого останнім днем трудових відносин є день звільнення працівника.

Покази свідка ОСОБА_3 також узгоджуються зі змістом нотаріальної заяви свідка ОСОБА_4 від 07.12.2021 року, яка підтвердила, що печатка товариства зберігалася у бухгалтерії.

До 31.05.2018 року директором ТОВ "Агровіт Груп" був саме ОСОБА_2 .

Печатку на спірному Акті поставила саме ОСОБА_4 , однак у червні 2018 року.

Свідок також підтверджує обставини встановлення воріт на території ТОВ "Агровіт Груп", однак їй не відомо хто саме встановив ворота.

Тобто, бухгалтер товариства не заперечувала відвідування бухгалтерії ТОВ "Агровіт Груп" ОСОБА_3 та поставлення печатки за зазначеному Акті.

Підтвердження факту встановлення воріт, без зазначення періоду часу виконання робіт, також не спростовує можливість монтажу воріт саме в рамках виконання Договору №29/03/2018 від 29.03.2018 року.

Наведені обставини тиску щодо перерахування коштів не приймаються судом до уваги, оскільки не надано доказів звернення до правоохоронних органів відносно протиправних дій щодо поставлення печатки ТОВ "Агровіт Груп" на спірному Акті.

Тому, позивачем не спростовано свідчення ОСОБА_3 .

Покази інших свідків в частині не виконання робіт за Договором № 29/03/2018 судами оцінюється критично, оскільки вони на момент виникнення спірних правовідносин були працівниками товариства, тому можуть надавати сприятливі для позивача покази.

Заява свідка є доказом, який за умови дотримання вимог процесуального закону щодо її форми, підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами у справі відповідно до статті 86 ГПК України (Постанова КГС ВС від 24.03.2020 у справі №904/1975/19).

Показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.

Частина 2 ст.87 ГПК України містить припис, що на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах.

За матеріалами даної справи, враховуючи протилежні позиції сторін щодо факту завершення виконання робіт (обставини початку їх виконання не заперечувались), суд першої інстанції врахував покази свідків саме в частині відомостей про засвідчення Акту виконаних робіт від 31.05.2018 року печаткою ТОВ «Агровіт Груп», уповноваженою особою у приміщенні товариства, за попереднім повідомленням ОСОБА_2 , який обіймав станом на 31.05.2018 року посаду директора юридичної особи.

На думку апеляційного суду, суд першої інстанції надав відповідну юридичну оцінку свідченням як доказам на підтвердження певних обставин.

Одночасно з цим, враховуючи висновок експертизи щодо вчинення підпису від імені директора ТОВ "Агровіт Груп" іншою особою, з урахуванням наведеної оцінки показів свідків, зокрема і в частині підтвердження факту проставляння справжньої печатки юридичної особи позивача, апеляційним судом враховується таке.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (ст. 2, 80, 91, 92 ЦК України).

При цьому, особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 цього ж Кодексу).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину (стаття 241 ЦК України).

На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Таким чином, частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча би відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Настання передбачених статтею 241 ЦК України наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено.

Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів та ін.).

Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/11079/17, від 02.04.2019 у справі №904/2178/18, від 19.06.2019 у справі №904/9795/16 та від 01.10.2019 у справі № 910/8287/18.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків (ч.1 ст. 11 ЦК України).

У цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Аналогічний правовий висновок викладено постанові Верховного Суду від 09.11.2018 у справі №911/3685/17.

Крім того, КГС ВС при вирішенні справи №926/2308/19 (Постанова від 24.02.2021 року) встановлено, що неодноразове використання печатки у відносинах контрагентом може свідчити про схвалення правочину.

Судами враховується дані висновки та критично оцінює посилання представника позивача на відсутність вимог закону про використання печатки юридичною особою, у сукупності з висновком експертизи щодо підпису директора товариства.

Суди акцентують увагу на тому, що, матеріали справи не містять відомостей про викрадення або підроблення печатки юридичної особи.

Також дану печатку позивач використовував як при підписанні Договору №29/03/2018 з ОСОБА_1 , так і під час Специфікації №1, оформленні платіжного доручення від 04.04.2018 року, направленні вимоги від 12.10.2018 року.

Згідно ст.7 ЦК України, цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.

Звичай може бути зафіксований у відповідному документі.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів погоджується із твердженням суду першої інстанції стосовно того, що сторони самостійно визначили спосіб оформлення двосторонніх документів у спірних правовідносинах, тому заперечення зі сторони позивача обставин використання свої печатки суперечить засадам добросовісності та чесної ділової практики.

Також позиція позивача не узгоджується із заявою свідка ОСОБА_4 (надана самим позивачем), яка підтвердила факт поставлення в Акті саме печатки товариства нею як особою, уповноваженою на зберігання печатки, ведення бухгалтерського обліку та формування первинних документів звітності.

Печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин.

Наявність на оскаржуваному договорі печатки товариства та враховуючи той факт, що позивач не довів фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само і не надав доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки, відсутні підстави вважати, що печатка товариства використовувалась проти волі позивача.

Позивач має нести відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні її відбитків на договорах, актах, розрахункових документах (Постанови КГС ВС від 02.04.2019 у справі №904/2178/18; від 23.07.2019 у справі №918/780/18; від 21.02.2021 у справі №926/2308/19).

Крім того, факт поставлення печатки бухгалтером товариства, а не керівником не спростовує правомірності таких дій.

Відповідно до частини сьомої статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі - бухгалтер), зокрема, забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Отже, відповідно до вимог Закону бухгалтер має такі повноваження в межах здійснення ним бухгалтерського обліку та посадових обов`язків (аналогічний правовий висновок викладено постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 10.09.2019 у справі №916/2403/18).

Таким чином, з огляду на суперечливі покази свідків в частині завершення виконання робіт за Договором №29/03/2018 (свідок ОСОБА_2 повідомив, що роботи відповідачем станом на 31.05.2018 року не виконані, одночасно свідок ОСОБА_3 наполягав за фактичному виконання та завершенні робіт за договором), суд першої інстанції надав перевагу доказам відповідача, які більш вірогідним, враховуючи описані обставини засвідчення Акту приймання-передачі виконаних робіт від 31.05.2018 року та правову оцінку цьому правочину, з урахуванням наведених правових висновків Верховного Суду. Апеляційний суд вважає такий висновок збалансованим з точки зору вірогідності оцінюваних судом подій.

Отже, навіть наявність підпису неуповноваженої особи, за умови погодження цієї дії зі сторони юридичної особи шляхом поставлення її печатки, не спростовує правомірності підписаного сторонами акту, яким підтверджено належне виконання робіт за договором, а також за відсутність висловлення претензій, указівок на недоліки виконаної роботи тощо зі сторони ТОВ "Агровіт Груп", свідчить про схвалення відповідного правочину з прийняття результатів виконаних робіт.

Підсумовуючи наведені висновки, колегія суддів погоджується із позицією суду першої інстанції, щодо переваги в даній справі доказам відповідача, вважаючи їх більш вірогідними, тому місцевий суд правомірно відмовив у задоволенні позову повністю.

Оскільки, судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позовних вимог по суті, підстави для застосування строків позовної давності згідно заяви представника відповідача від 16.09.2021 року (вх. №01-34/8335/21) відсутні.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів зауважує, що місцевий господарський суд всебічно, повно та об`єктивно дослідив обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права при ухваленні оскаржуваного рішення.

Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів порушення ним норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого ним рішення.

6.Висновки за результатами апеляційного розгляду.

Таким чином, у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.

Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, прийшла до висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.

Керуючись ст.ст.269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровіт Груп" на рішення Господарського суду Вінницької області від 13.12.2021 р. у справі №902/219/20- залишити без задоволення, рішення Господарського суду Вінницької області - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не може бути оскаржена в касаційному порядку згідно п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.

Справу №902/219/20 повернути Господарському суду Вінницької області

Повний текст постанови складений "12" квітня 2022 р.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Бучинська Г.Б.