Постанова

від 15.02.2022 по справі 569/5545/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 569/5545/16-ц

провадження № 61-11882св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючої - Ступак О. В., суддів: Гулейкова І. Ю.,

Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Експансія»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Експансія» на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 01 липня 2021 року у складі колегії суддів: Хилевич С. В., Боймиструк С. В., Ковальчук Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Експансія» (далі - ТОВ «Експансія») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

На обґрунтування позовних вимог зазначало, що 07 вересня 2014 року між ним та ОСОБА_1 , як фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП), укладений договір № 17-09-32 суборенди частини нежилого приміщення, відповідно до умов якого відповідач прийняла в тимчасове платне користування частину нежилого приміщення загальною площею 290 кв. м, що розташоване в торговому центрі, за адресою: АДРЕСА_1 .

28 лютого 2015 року ОСОБА_2 повернула з тимчасового платного користування частину нежилого приміщення, загальною площею 145 кв. м, у зв`язку з чим 01 березня 2015 року сторони уклали додаткову угоду, якою визначили, що у тимчасове платне користування ОСОБА_2 передано частину нежилого приміщення загальною площею 145 кв. м, зі сплатою з 01 березня 2015 року орендної плати у розмірі 12 200,30 грн, у тому числі 20% податку на додану вартість.

Сторони погодили, що плата за суборенду по договору сплачується шляхом попередньої оплати щомісяця до 15 числа поточного місяця за наступний місяць.

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 зобов`язань за договором оренди, у неї утворилася заборгованість у розмірі 45 137,71 грн.

Посилаючись на наведене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість по платі за суборенду у розмірі 45 137, 71 грн, пеню - 29 046,03 грн; три відсотки річних - 1 785,98 грн; інфляційне збільшення суми заборгованості - 31 451,25 грн.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 11 серпня 2016 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Експансія» заборгованість по оплаті за суборенду у розмірі 45 137, 71 грн, пеню - 29 046,03 грн; три відсотки річних - 1 785,98 грн; інфляційне збільшення суми заборгованості - 31 451,25 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 27 квітня 2018 року задоволено заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Рівненського міського районного суду Рівненської області від 11 серпня 2016 року. Рішення Рівненського міського районного суду Рівненської області від 11 серпня

2016 року скасовано та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 25 лютого 2021 року позов ТОВ «Експансія» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Експансія» заборгованість зі сплати суборендної плати у розмірі 45 137,71 грн, пеню - 29 046,03 грн, три проценти річних - 1 785,98 грн, інфляційні втрати - 31 451,25 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявними доказами доведено виникнення між сторонами правовідносин за договором суборенди приміщення та обов`язку відповідача здійснювати оплату за користування об`єктом суборенди. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем грошових зобов`язань, у неї виникла заборгованість, а тому суд вважав обґрунтованими вимоги позивача про стягнення боргу, нарахованих на суму заборгованості інфляційних втрат та трьох відсотків річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 01 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 25 лютого 2021 року скасовано, провадження у справі закрито.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що спір між сторонами виник щодо виконання господарського договору, укладеного між ТОВ «Експансія» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , зобов`язання за яким не припинилися, а тому за своїм предметним складом такий спір підвідомчий суду господарської юрисдикції. Ураховуючи, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Узагальнені доводи касаційної скарги та позицій інших учасників справи

У липні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ «Експансія» на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 01 липня 2021 року.

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ТОВ «Експансія» обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про порушення правил предметної юрисдикції, оскільки не звернув увагу, що станом на момент звернення з позовом до суду (травень 2016 року), відповідач вже втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, а тому відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), чинного на момент звернення з позовом до суду, фізична особа не могла бути стороною у господарському процесі і спір за її участю повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 593/793/14-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 та від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 зроблено висновок, що «фізична особа, яка мала статус суб`єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15 грудня 2017 року не могла бути стороною у господарському процесі, якщо для цього не було визначених ГПК України підстав. З часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи спори за її участю, зокрема пов`язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася нею раніше, слід було розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було відкрите у господарському суді до настання таких обставин».

Суд апеляційної інстанції наведеного не врахував, а тому дійшов передчасного висновку про те, що цей спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи.

Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції 03 листопада 2021 року.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

17 вересня 2014 року між ТОВ «Експансія» та ФОП ОСОБА_1 укладений договір № 17-09-32 суборенди частини нежилого приміщення, відповідно до умов якого позивач передав, а ФОП ОСОБА_1 прийняла в тимчасове платне користування частину нежилого приміщення загальною площею

290,00 кв. м, що розташоване в торговому центрі, за адресою: АДРЕСА_1 .

28 лютого 2015 року ОСОБА_2 повернула частину нежилого приміщення, загальною площею 145 кв. м, у зв`язку з чим 01 березня 2015 року сторони уклали додаткову угоду, відповідно до якої ОСОБА_2 у платне користування передано частину нежилого приміщення загальною площею

145 кв. м, зі сплатою орендної плати у розмірі 12 200,30 гривень, у тому числі 20% податку на додану вартість.

03 вересня 2015 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ТОВ «Експансія» підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин, а також пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Пунктом 1 частини першої статті 12 ГПК України в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, визначено юрисдикцію господарських судів у вирішенні спорів, зокрема, що виникають при виконанні господарських договорів.

Згідно зі статтею 21 ГПК України, у тій же редакції, сторонами у господарському процесі (позивачами та відповідачами) могли бути підприємства й організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, тобто підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, а також громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, господарський суд припиняв провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено діяльність суб`єкта господарювання, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Стосовно фізичних осіб - підприємців, що є сторонами у справах, таке правонаступництво було можливе за одночасної наявності двох умов: відповідні правонаступники мали аналогічний правовий статус (зокрема, фізичних осіб -підприємців); цей статус існував у них на момент вирішення господарським судом питання про правонаступництво. Можливість виникнення правонаступництва в майбутньому не бралася господарським судом до уваги (пункт 1.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України

від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно зі статтею 51 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до відповідного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина сьома статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).

15 грудня 2017 року набрав чинності ГПК України у редакції Закону України

від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», відповідно до якого господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини 1 статті 20 ГПК України спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, яку раніше здійснювала зазначена фізична особа, зареєстрована підприємцем.

Таким чином, фізична особа, яка мала статус суб`єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15 грудня 2017 року не могла бути стороною у господарському процесі. З часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи спори за її участю, зокрема пов`язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася нею раніше, слід було розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було відкрите у господарському суді до настання таких обставин.

Зазначений висновок узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 та 14 березня 2018 року у справі №593/793/14-ц, про неврахування яких посилається заявник у касаційній скарзі.

З відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, убачається, що державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 здійснена 03 вересня 2015 року. Позивач звернувся з позовом до суду 05 травня 2016 року, тобто до 15 грудня 2017 року, а отже зазначений спір належить розглядати за правилами цивільного судочинства.

Закриваючи провадження у цій справі, суд апеляційної інстанції на вказане уваги не звернув, внаслідок чого дійшов помилкового висновку, що спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у постановах від 15 квітня 2020 року у справі №296/5899/17-ц, від 21 липня 2021 року у справі №344/5805/17.

Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги ТОВ «Експансія» про порушення апеляційним судом норм процесуального права, а тому вона підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції. (частина четверта статті 406 ЦПК України).

Порушення апеляційним судом норм процесуального права призвело до постановлення незаконної ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, а ухвала Рівненського апеляційного суду від 01 липня 2021 року підлягає скасуванню з передачею справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Щодо вирішення питання розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витратвирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження

№ 61-39028св18) зроблений висновок, що: «У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом з тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

З огляду на висновок касаційного суду щодо результатів вирішення касаційної скарги, розподіл судових витрат,понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, належить здійснити суду, який ухвалить остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Експансія» задовольнити.

Ухвалу Рівненського апеляційного суду від 01 липня 2021 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко