Ухвала

від 10.04.2022 по справі 944/6128/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

11 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 944/6128/19

провадження № 61-2804ск22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факро Орбіта» на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 05 травня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факро Орбіта» про визнання незаконним і скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив: визнати незаконним і скасувати наказ генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Факро Орбіта» (далі ТОВ «Факро Орбіта») від 08 листопада 2019 року №97-к про звільнення його з роботи; поновити його на посаді електрогазозварника в ТОВ «Факро Орбіта» з 08 листопада 2019 року; стягнути з ТОВ «Факро Орбіта» на свою користь середній заробіток за період з 08 листопада 2019 року по час ухвалення рішення суду про поновлення його на роботі.

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що з 27 травня 2019 року він працював на посаді електрогазозварника в ТзОВ «Факро Орбіта». 31 жовтня 2019 року між ним та Міністерством оборони України було укладено контракт про проходження військової служби в Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу. 31жовтня 2019 року він звернувся до ТОВ «Факро Орбіта» із заявою про звільнення його від виконання посадових обов`язків із збереженням робочого місця, посади і середньої заробітної плати. 26 листопада 2019 року ТОВ «Факро Орбіта» надіслало йому повідомлення про звільнення його з роботи та отримання ним трудової книжки. До повідомлення було долучено копію наказу від 08 листопада 2019 року № 97-к про звільнення його з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України у зв`язку із вступом на військову службу. Підставою для звільнення зазначено: контракт про проходження ним військової служби та витяг з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 31 жовтня 2019року № 258. З 31 жовтня 2019року він перебуває на військовій службі. Звільнення його з роботи суперечить вимогам чинного законодавства.

Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 05 травня 2021 року позов задоволено. Визнано незаконним і скасовано наказ генерального директора ТОВ «Факро Орбіта» від 08 листопада 2019 року № 97-к про звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України у зв`язку із вступом на військову службу. Поновлено ОСОБА_1 на посаді електрогазозварника в ТОВ «Факро Орбіта» з 08листопада 2019 року. Стягнуто з ТОВ «Факро Орбіта» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 08 листопада 2019 року по 05 травня 2021 року в розмірі 243336,36 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Львівського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року (повний текст якої складено 06 грудня 2021 року) апеляційну скаргу ТОВ «Факро Орбіта» залишено без задоволення, а рішення Яворівського районного суду Львівської області від 05 травня 2021 року без змін.

15 лютого 2022 року ТОВ «Факро Орбіта» подало засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Яворівського районного суду Львівської області від05травня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від15листопада 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б)особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з частиною дев`ятою статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» передбачено, що у 2022 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2022 року (на час подання касаційної скарги) 2481 грн.

Предметом позову в цій справі є стягнення середнього заробітку в розмірі 243336,36 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2481 грн х 100 = 248100). Також предметом позову в цій справі є визнання незаконним і скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.

Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.

Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень з цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Касаційна скарга містить посилання на випадок, передбачений підпунктом а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності якого судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Необхідність розгляду справи в касаційному порядку ТОВ «Факро Орбіта» мотивувало тим, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки в учасників цивільно-правових правовідносин виникають різні підходи до розуміння положень частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України і темпоральних меж дії «особливого періоду» в Україні, який надає гарантії збереження посади і середнього заробітку для працівників. Чинна редакція частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України та її подальше застосування у правозастосовчій практиці створить підґрунтя для упередженого і дискримінаційного ставлення до роботодавців, які тлумачать вказану норму не так, як це роблять наймані працівники.

Наведені заявником обставини, передбачені підпунктом а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки заявником на зазначено посилань на неоднакове застосування судами одних і тих самих норм права (пункту 3 частини першої статті 36 і частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України) у подібних правовідносинах, що б вказувало на необхідність формування єдиної правозастосовчої практики. Також заявником не наведено прикладів неоднакового тлумачення касаційним судом пункту 3 частини першої статті 36 і частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України чи неправильного їх застосування.

Аргументи заявника фактично зводяться до власного тлумачення пункту 3 частини першої статті 36 і частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України, що не є підставою для перегляду справи в касаційному порядку.

Вирішуючи питання щодо темпоральних меж дії особливого періоду в розумінні Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду зауважила, що за змістом наведених визначень, навіть за невведення в країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи. Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення всіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу. Такої ж позиції дотримувалося й Міністерство оборони України, про що свідчить його лист від 01 жовтня 2015 року № 322/2/8417, в якому зазначено, що особливий період в Україні настав з 17березня 2014 року на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» та триває дотепер, а його скасування буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на Сході України. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 355/1218/17 та погодилася з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, про те, що оскільки позивач був призваний на строкову військову службу в період дії особливого періоду, то за ним зберігається місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації відповідно до статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та статті 119 Кодексу законів про працю України.

Наведене викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 11-609апп19).

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі №545/1415/20 (провадження 61-9971св21) зазначено, що гарантії, передбачені частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

Тобто наразі сформовано єдину правозастосовчу практику щодо застосування пункту 3 частини першої статті 36 і частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України у подібних правовідносинах.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Заявник не пояснив яким чином виконання вимог чинного законодавства щодо забезпечення соціальних гарантій працівників, прийнятих на військову службу за контрактом в особливий період, призведе до дискримінації роботодавців.

Виходячи із статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

В постанові від 27 жовтня 2020 року у справі №127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, ціну позову складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Зазначення апеляційним судом в оскаржуваній постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову в цій справі та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень на відмову у відкритті касаційного провадження.

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягає окремому розгляду клопотання ТОВ «Факро Орбіта» про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Яворівського районного суду Львівської області від05 травня 2021 року та постанови Львівського апеляційного суду від15листопада 2021 року.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктами 1, 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Факро Орбіта» на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 05 травня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факро Орбіта» про визнання незаконним і скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В.А.СтрільчукВ. М. ІгнатенкоС. О. Карпенко