Ухвала

від 07.04.2022 по справі 160/5057/22

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

08 квітня 2022 р. Справа № 160/5057/22 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н. В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Селищного Голови Черкаської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області Таран Юрія Васильовича про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

04 квітня 2022 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна Селищного Голови Черкаської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області ОСОБА_2 , в якій позивач просить суд:

-визнати незаконною відмову відповідача в укладенні договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер 1223256200:01:005:0011);

-зобов`язати Відповідача передати ОСОБА_1 , земельну ділянку площею 4,2 (кадастровий номер 1223256200:01:005:0011) в оренду без зміни її меж цільового призначення, з послідуючим укладенням договору оренди землі строком на 49 років.

Позовна заява обґрунтована протиправною відмовою відповідача позивачу в укладенні договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер 1223256200:01:005:0011).

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/5057/22 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.

Відповідно до пунктів 3 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України та чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в даній справі, зважаючи на наступне.

Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статі 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За змістом наведених приписів участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Проте, сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим і розглядати його за правилами адміністративної юрисдикції. Вирішуючи питання про юрисдикцію спору, суд повинен з`ясовувати, у зв`язку з чим він виник, і за захистом яких прав чи інтересів особа звернулася до суду.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Тобто, до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до змісту позовної заяви позивач просить визнати протиправною відмову відповідача в укладенні договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер 1223256200:01:005:0011).

В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач зазначає, що ОСОБА_1 02 березня 2011 року за договором купівлі продажу нерухомого майна ВРЕ №857390-857391, реєстр №424 від 02.03.2011 р. придбала у ОСОБА_3 об`єкт нерухомого майна- заміську базу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яка розташована земельній ділянці кадастровий номер 1223256200:01:005:0011, площею 4,2 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, поза межами населеного пункту за адресою: АДРЕСА_1 .

Тобто, спірні правовідносини обумовлені незгодою позивача з відмовою відповідача укласти договір оренди земельної ділянки.

Згідно зі ст. 5 Земельного кодексу України, одним із принципів земельного законодавства є забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

Пунктами "а", "б" ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Тобто, реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. У таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб`єктами підприємницької діяльності.

За змістом зазначених вище норм чинного законодавства, рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб`єкту у користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог цього Кодексу, спрямованих на раціональне використання землі як об`єкта нерухомості (власності).

В той же час, індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права й обов`язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підсудні судам з урахуванням відповідності суб`єктного складу сторін таких правовідносин.

Відповідач у правовідносинах у даній справі виступає власником земельної ділянки (органом, уповноваженим управляти майном, яке перебуває у власності територіальної громади), що лежить поза межами публічно-правових відносин.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За правилами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто, позовні вимоги ОСОБА_1 слід розглядати у порядку цивільного судочинства, оскільки спір у цій справі не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів місцевого самоврядування, а стосується захисту його приватних інтересів.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року (справа №802/1792/17-а), від 17 квітня 2018 року (справа №815/6956/15), від 29 травня 2018 року (справа №826/19487/14), від 20 вересня 2018 року (справа №816/389/15-а).

Також, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 15.05.2018 року у справі №911/4144/16 вказує на те, що спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справі Сокуренко і Стригун проти України) суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі Занд проти Австрії (Zand v. Austria) від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття суд, встановлений законом у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…). З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Суд, також, роз`яснює позивачу, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 7 Закону України від 08.07.2011 року №3674-VI "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 170, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Селищного Голови Черкаської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області Таран Юрія Васильовича про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Роз`яснити позивачеві, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до частини 5 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.

Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко