Постанова

від 30.03.2022 по справі 160/7308/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

31 березня 2022 року м. Дніпросправа № 160/7308/21

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач),

суддів: Шлай А.В., Щербака А.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Господарського суду Дніпропетровської області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.09.2021 в адміністративній справі №160/7308/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Державної судової адміністрації України, Господарського суду Дніпропетровської області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

07 травня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді господарського суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застуванням обмеження нарахування у сумі 248 864,45 грн.;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату судді господарського суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року на підставі частин 2, 3, 5, 6 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у загальній сумі 248 864,45 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач працює на посаді судді господарського суду Дніпропетровської області, однак, суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року (включно) їй нараховано та виплачено на підставі ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», а не ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до зменшення її розміру і, відповідно, порушення її прав та гарантій.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.09.2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Господарського суду Дніпропетровської області щодо нарахування та виплати судді господарського суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застуванням обмеження нарахування у сумі 248 864,45 грн. Зобов`язати Господарський суд Дніпропетровської області провести нарахування та виплату судді господарського суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року на підставі частин 2, 3, 5, 6 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у загальній сумі 248 864,45 грн. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач - Господарський суд Дніпропетровської області звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом вимог норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати в частині вимог щодо визнання протиправними дій заявника та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що Господарський суд Дніпропетровської області як розпорядник бюджетних коштів не міг виплачувати позивачу суддівської винагороди понад виділені йому для цього бюджетні асигнування. Заявник зазначає, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Господарський суд Дніпропетровської області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом норм процесуального права, надану правову оцінку дослідженим судом доказам по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що указом Президента України «Про призначення суддів» від 07.12.2009 року №1016/2009 ОСОБА_1 призначено на посаду судді господарського суду Дніпропетровської області строком на 5 років.

Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 21.05.2015 року № 479-VIII позивача обрано на посаду судді господарського суду Дніпропетровської області (безстроково).

Наказом голови господарського суду Дніпропетровської області «Про встановлення надбавки за вислугу років суддям» №3-к від 02.01.2020 року ОСОБА_1 станом на 01.01.2020 встановлено доплату за вислугу років 60%.

18.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-ІХ, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29 наступного змісту: "Стаття 29. Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосудця, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).".

На виконання вказаного Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-ІХ, з 18.04.2020 встановлено обмеження, що застосовуються при нарахуванні суддівської винагороди суддям господарського суду Дніпропетровської області в розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, установленої на 1 січня 2020 року.

Згідно довідки господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2021 № 07-49/577/21 з 18.04.2020 по 28.08.2020 включно, позивачу виплачена суддівська винагорода: квітень - 74 819,67 грн.; травень - 38 020,15 грн.; червень - 125 686,53 грн.; липень - 53 527,65 грн.; серпень - 55 853,77 грн. Всього: виплачено з урахуванням вказаних змін щодо обмеження - 347 907,77 грн., не виплачено - 248 864,45 грн.

Таким чином, з 18.04.2020 по 28.08.2020 позивач отримав суддівську винагороду у меншому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Не погодившись з обмеженням суддівської винагороди, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що Господарський суд Дніпропетровської області та Державна судова адміністрація України допустили протиправну бездіяльність щодо виплати позивачу судової винагороди у розмірі меншому ніж це передбачено чинним законодавством.

Суд апеляційної інстанції вважає такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі обґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Відповідно до ч. 1 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, з урахуванням положень Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виключено цим закон встановлюється та регулюється розмір винагороди судді та цей розмір не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2-3 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 55 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною 4 ст. 135 вказаного Закону визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Відповідно до ч. 5 - 8 ст. 135 вказаного Закону суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Відповідно до ч.9 ст.135 вказаного Закону обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють:

1) Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності;

1-1) вищий спеціалізований суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності;

2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.

Згідно ст. 149 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Частиною 1 ст.151 цього Закону визначено, що Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

З урахуванням наведеного вбачається, що розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України.

12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX внесено зміни до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", зокрема, доповнено статтями 28-32.

Відповідно до статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

При цьому, зміни щодо розміру винагороди судді, передбачені Законом України "Про судоустрій і статус суддів", який є спеціальним законом, що регулює вказане питання у відповідності до норм Конституції України, не вносились.

Суд зазначає, що у рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі №1-8/2016, Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема, надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

У рішенні від 03.06.2013 №3-рп/2013 у справі №1-2/2013, Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

У рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Відповідно до ч.4 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку, суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Таким чином, з огляду на те, що законодавцем визначено регулювання суддівської винагороди виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів", суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України, Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та нормам міжнародного права, а отже, до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України, як норми прямої дії та Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Також суд зазначає, що положення частини 1 та 3 статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 10-р/2020 від 28.08.2020.

Зазначені обставини виключають необхідність звернення до Верховного Суду з клопотанням щодо внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності статті 29 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік".

В рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 зазначено, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону № 294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).

Враховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).

Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).

Отже, обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів.

Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак, такого роду обмеження, має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.

Водночас, суд апеляційної інстанції враховує те, що Верховний Суд у постанові від 25 червня 2018 року у справі № 208/1131/17 зазначив, що суд повинен досліджувати правомірність рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень на момент прийняття (вчинення) та не може обґрунтовувати юридичну правильність (правомірність) таких актів із урахуванням подій, які сталися, або могли статися у майбутньому.

Отже, ухвалене Конституційним Судом України рішення не може вплинути на результат вирішення цієї справи. Разом з цим, суд враховує висновки вищезазначеного рішення та юридичні позиції Конституційного Суду України в контексті обставин справи.

Наведене дає підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір суддівської винагороди, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає необхідним зазначити, що Закон України "Про судоустрій і статус суддів" є спеціальним законом, а отже має перевагу над загальним законом, яким є Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, а тому загальний закон, навіть що ухвалений пізніше в часі, не скасовує закону спеціального (lex posterior generalis non derogat priori speciali).

Зазначена позиція ґрунтується на загальновизнаних принципах права, які в тому числі враховуються й Конституційним Судом України, зокрема у рішенні від 18.06.2020 року № 5-р (ІІ) 2020.

Суд апеляційної інстанції враховує, що позивачу було проведено виплату суддівської винагороди у спірний період в обсязі меншому аніж це передбачено Законом, однак суд враховує, що бюджетні кошти для виплати суддівської винагороди виділяються з державного бюджету головним розпорядником коштів, виплата проводиться розпорядником коштів.

Заявник апеляційної скарги зазначає, що грошові кошти для проведення виплат ОСОБА_1 були виділені йому Державною судовою адміністрації не в повному обсязі, а лише в обсязі з урахуванням обмежень по виплатах, у зв`язку з чим, позивачу було здійснено виплати не в повному обсязі.

З метою визнання фактичного руху коштів на виплату суддівської винагороди позивачеві, ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 09.02.2022 року було зобов`язано Державну судову адміністрацію України подати до суду інформацію стосовно того, чи в повному розмірі від потреби ДСА України виділило Господарському суду Дніпропетровської області кошти для виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року.

Копію означеної ухвали суду Державною судовою адміністрацією України було отримано поштовим зв`язком 21.02.2022 року, в електронний кабінет ДСА України в системі «Електронний суд» копію ухвали було доставлено 24.02.2022 року.

Станом на час розгляду справи, інформації на виконання вимог ухвали суду від Державної судової адміністрації України на адресу суду не надійшло.

Таким чином, ДСА України не спростовано доводів Господарського суду Дніпропетровської області щодо неповного фінансування виплат суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів, приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшовши правильного висновку, що виплата позивачу суддівської винагороди не в повному обсязі за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року є протиправною, натомість, суд дійшов необґрунтованого висновку, що протиправні дії щодо виплати позивачеві суддівської винагороди не в повному обсязі допустив Господарський суд Дніпропетровської області нарівні з ДСА України.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач - Господарський суд Дніпропетровської області не мав належної можливості виплатити позивачеві суддівську винагороду в повному обсязі через відсутність надходження відповідних бюджетних асигнувань ДСА України, відтак, саме ДСА України допустила протиправні дії щодо забезпечення виплат суддівської винагороди ОСОБА_1 в повному обсязі, відтак саме на ДСА України слід покласти обов`язок по проведенню відповідних виплат

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду слід скасувати із прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. 243, 308, 311, 315, 317, 321, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Господарського суду Дніпропетровської області - задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.09.2021 року в адміністративній справі №160/7308/21 - скасувати та прийняти нову постанову.

Визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо нарахування та виплати судді господарського суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застуванням обмеження нарахування.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України провести нарахування для виплати судді господарського суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року на підставі частин 2, 3, 5, 6 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у загальній сумі 248 864,45 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.

Головуючий - суддя О.О. Круговий

суддя А.В. Шлай

суддя А.А. Щербак