Ухвала

від 11.04.2022 по справі 569/14343/20

РІВНЕНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 569/14343/20

1-кс/569/1504/22

УХВАЛА

11 квітня 2022 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області, в особі слідчого судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , представника власника майна адвоката ОСОБА_3 , прокурора ОСОБА_4 , слідчого ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_6 про скасування арешту майна частково, -

ВСТАНОВИВ:

До Рівненського міського суду Рівненської області надійшло клопотання адвоката ОСОБА_3 про часткове скасування арешту майна у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42020180000000112 від 11.08.2020, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 240-1 КК України.

Представник власника майна адвокат ОСОБА_3 в судовому засіданні повністю підтримав клопотання, просив провести його розгляд без фіксації судового засідання технічними засобами та задоволлити з викладених у ньому підстав за виключенням питання, що стосується документів, щодо купівлі-продажу бурштину загалом на 430 аркушах.

Прокурор Рівненської обласної прокуратури ОСОБА_4 та слідчий ОСОБА_5 в судовому засіданні просили відмовити в задоволенні клопотання за безпідставністю.

З урахуванням заяв учасників судового розгляду, відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України, фіксація під час розгляду клопотання слідчим суддею за допомогою технічних засобів не здійснювалась.

Заслухавши думку часників судового розгляду, дослідивши клопотання та надані до нього матеріали, слідчий суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що слідчим управлінням ГУНП в Рівненській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42020180000000112 від 11.08.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 240-1 КК України, а саме: за фактом незаконного придбання, зберігання, пересилання та перевезення групою осіб бурштину у великих розмірах, законність якого не підтверджується відповідними документами.

11.11.2020 у рамках вказаного провадження під час обшуку квартири за місцем проживання ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_1 було виявлено та вилучено: каміння схоже на бурштин-сирець вагою приблизно 1, 5 кг; каміння схоже на бурштин-сирець вагою приблизно 200 г; каміння схоже на бурштин-сирець вагою приблизно 50 г; ноутбук марки «Lenovo» чорного кольору та зарядний пристрій до нього; поліетиленові пакети ТОВ «Нова пошта» в кількості 16 штук; печатки ТБ «УКББ», ФОП « ОСОБА_6 », ТОВ «Меді Стар»; трудова книжка ОСОБА_6 ; три скретч-карти «Київстар», «МТС», «Лайфселл»; мобільний телефон «Samsung»; мобільний телефон «Samsung» (ІМЕІ1: НОМЕР_1 (0), ІМЕІ2: НОМЕР_2 (0)); мобільний телефон «Samsung» (ІМЕІ1: НОМЕР_3 ()), ІМЕІ 2: НОМЕР_4 (0)); мобільний телефон «Sony»; чотири флеш-носія (три - чорного кольору, один синього кольору); грошові кошти у сумі 4000 доларів США; флеш-носій «мікро СД» 32 Гб; сім-картка з номером НОМЕР_5 ; сім-картка з номером НОМЕР_6 ; документи стосовно купівлі-продажу бурштину загалом на 430 аркушах.

16.11.2020 слідчим суддею Рівненського міського суду Рівненської області ОСОБА_7 прийнято ухвалу про арешт вищевказаного майна ОСОБА_6 .

Право людини на недоторканість житла, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя, недоторканість прав власності нормативно визначено в Конституції України та є основними засадами кримінального провадження. Право на недоторканність житла закріплено багатьма міжнародними документами з прав людини, а саме: ст. 12 Загальної декларації прав людини 1948 р., ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р., ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 р. та іншими.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. проголошено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до статті 30 Конституції України, право на недоторканність житла є правом кожного на державну охорону його житла від незаконних вторгнень, обшуків та інших посягань з боку службових осіб та окремих громадян. Ця стаття передбачає, що не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду або обшуку інакше, як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, що підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Згідно зі ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до положень ст.ст. 7, 16 КПК України, загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом. При цьому обмеження права власності повинно бути розумним та співрозмірним завданням кримінального провадження.

Згідно із ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ч. 1, п. 5 ч. 9 ст. 100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу. Питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. При цьому: гроші, цінності та інше майно, що були предметом кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, конфіскуються, крім тих, які повертаються власнику (законному володільцю), а якщо його не встановлено - переходять у власність держави в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», а саме частиною 3 пункту 1 зазначено, що за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 Кримінального процесуального кодексу України до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок.

Відповідно дост. 170 КПК Україниарешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

При вирішенні питання про арешт майна або його скасування для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст.94,132,173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Згідно з п. 7 ч. 2ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. У відповідності до п. 1 ч. 3ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі АГОСІ проти Об`єднаного Королівства). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

У справі Раймондо проти Італії (Raimondo v. Italy, рішення 24.01.1994), в яких заявники скаржилася на контроль за використанням власності в зв`язку з провадженням кримінального розслідування, не знайшовши у цьому випадку порушення ст.1 протоколу №1, Суд відзначив порушення в тому, що уряд не вжив швидких заходів для того, щоб знову надати в повноправне користування власність після закінчення відповідних розслідувань (п.35).

Відповідно до п. 14 Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження від 07.02.2014 року за результатами аналізу судової практики застосування слідчими суддями такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна встановлено, що слідчі судді мають враховувати співрозмірність обмеження права власності.

За ст.ст. 7, 16 КПК України, загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

За ч. 2 ст. 1 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.

За ч.1ст.8КПК України, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За ч. 2 цієї ж статті, принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за № 3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року та сталу практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ, Високий Суд), як джерело права.

Таким чином, при вирішенні питання про скасування арешту майна слідчий суддя враховує практику Європейського Суду з прав людини, за якою володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, п. п. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», п. п. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.11.2006 у справі «Волохи проти України» Високий Суд вказує, що верховенство права між іншим (inter alia) передбачає, що втручання органів виконавчої влади у права осіб має підлягати ефективному контролю, який зазвичай має здійснюватися судовим органом, щонайменше як останньою інстанцією, оскільки судовий контроль дає найбільші гарантії незалежності, безсторонності та здійснення належного провадження.

У п. 74 рішення Європейського суду з прав людини «Свіргунець проти України» за № 38262/10 від 30 квітня 2020 року, зазначається, що насамперед, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції вимагає, щоб будь-яке втручання органів державної влади у володіння майном відбувалося згідно із законом: відповідно до другого речення першого абзацу цієї статті будь-яке позбавлення власності має здійснюватися «на умовах, передбачених законом»; другий абзац надає державам право здійснювати контроль за користуванням, вводячи в дію «закони». До того ж, верховенство права, як один із основоположних принципів демократичного суспільства, є невід`ємною частиною всіх статей Конвенції (див. рішення у справі «Амуур проти Франції» (Amuur v. France), від 25 червня 1996 року, пункт 50, Збірник 1996-III, та згадане рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), пункт 58).

Згідно п. 75 цього ж рішення, оскільки другий абзац статті 1 Першого протоколу до Конвенції повинен тлумачитися у контексті загального принципу, закріпленого в першому реченні цієї статті, має існувати розумна пропорційність між застосованими засобами та переслідуваною метою: Суд повинен визначити, чи був забезпечений справедливий баланс між вимогами загального суспільного інтересу щодо цього та інтересами відповідної окремої компанії (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Г.І.Е.М.С.Р.Л. та інші проти Італії» [ВП] (G.I.E.M.S.R.L. and Others v. Italy) [GC], заява № 1828/06 та 2 інші заяви, пункт 293, від 28 червня 2018 року).

Згідно п. 76 цього ж рішення, будь-яке втручання у мирне володіння майном має супроводжуватися процесуальними гарантіями, які надають відповідній фізичній чи юридичній особі обґрунтовану можливість звернутися зі своєю справою до компетентних органів державної влади для ефективного оскарження заходів, які становлять втручання у права, гарантовані цим положенням. Під час оцінки дотримання цієї умови необхідно здійснити комплексний розгляд відповідних судових та адміністративних процедур (див. рішення у справі «Лекіч проти Словенії» [ВП] (<...>) [GC], заява № 36480/07, пункт 95, від 11 грудня 2018 року, з подальшими посиланнями на практику Суду).

Відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Як встановлено в ході судового розгляду, органом досудового розслідування допитані потерпілі, свідки та підозрювані по справі, вилучені необхідні речові докази, проведені відповідні слідчі (розшукові) та процесуальні дії, проведені відповідні судові експертизи, при цьому ОСОБА_6 підозри не оголошено.

При цьому органом досудового розслідування не встановлено, що вищевказане арештовані речі, документи також грошові кошти мають незаконне походження та можуть підлягати спеціальній конфіскації в порядку та у спосіб визначений законодавцем.

Наведене вище свідчить про те, що потреби у фактичному утриманні відповідного майна ОСОБА_6 , на даній стадії кримінального провадження, - немає, водночас, подальше утримання такого майна здійснюватиметься безпідставно, чим порушуватиметься право ОСОБА_6 , як володільця цього майна, за відсутності будь-яких даних про оспорювання такого володіння, в тому числі, й органом досудового розслідування та прокурором, зокрема, володіти, розпоряджатися та користуватися цим майном.

Відтак, жодних із ознак, які б характеризували вказане арештоване майно, як речовий доказ, відповідно до ст. 98 КПК України немає, а тому, підлягає поверненню його власнику.

З На підставі вище викладеного, враховуючи норми Конституції України, ЦК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України від 03 червня 2016 року №5 " Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», дослідивши надані матеріали, слідчий суддя прийшов до висновку, про наявність достатніх підстав для скасування арешту майна.

Керуючисьст. 174 КПК України, слідчий суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання - задовольнити.

Скасувати арешт накладений на речі та документи, а також грошові кошти, зокрема:

- ноутбук марки «Lenovo» чорного кольору та зарядний пристрій до нього;

- поліетиленовий пакет ТОВ «Нова пошта» в кількості 16 штук;

- печатки ТБ «УКББ», ФОП « ОСОБА_6 », ТОВ «Меді Стар»;

- трудова книжка ОСОБА_6 ;

- три скретч-карти «Київстар», «МТС», «Лайфселл»;

- мобільний телефон «Samsung»;

- мобільний телефон «Samsung» (ІМЕІ1: НОМЕР_1 (0), ІМЕІ2: НОМЕР_2 (0));

- мобільний телефон «Samsung» (ІМЕІ1: НОМЕР_3 (0)), ІМЕІ 2: НОМЕР_4 (0));

- мобільний телефон «Sony»;

- чотири флеш-носія (три - чорного кольору, один - синього кольору);

- грошові кошти у сумі 4000 доларів США;

- флеш-носій «мікро СД» 32 Гб;

- сім-картка з номером НОМЕР_5 ;

- сім-картка з номером НОМЕР_6 .

Зобов`язати слідчого, що здійснює досудове розслідування кримінального провадження № 42020180000000112 від 11.08.2020, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 240-1 КК України, повернути вищевказане майно його власнику ОСОБА_6 .

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1