Ухвала

від 11.04.2022 по справі 908/3468/13

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 квітня 2022 року

м. Київ

Справа № 908/3468/13

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Банаська О. О.

розглянув матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця Руденка Анатолія Петровича

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2022

у складі колегії суддів: Паруснікова Ю. Б., Білецької Л. М., Верхогляд Т. А.

у справі за позовом ОСОБА_1

до

1. Публічного акціонерного товариства "Запорізький сталепрокатний завод"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Метизи"

3. Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк"

4. Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"

5. Публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк"

6. Публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк"

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергомаш-Інвест"

про визнання недійсними укладених між Публічним акціонерним товариством "Запорізький сталепрокатний завод" та Публічним акціонерним товариством "Креді Агріколь Банк" договору застави рухомого майна від 31.03.2010 N 22-з (зі змінами та доповненнями), від 08.04.2010 N 30-з (із змінами та доповненнями), від 08.04.2010 N 31-з (із змінами та доповненнями), від 29.04.2010 N 42-з (зі змінами та доповненнями), від 28.12.2010 N 27-з (зі змінами та доповненнями); Публічним акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" договору застави товарів в обороті від 19.04.2012 N 190412-3 (із змінами та доповненнями); Публічним акціонерним товариством "Перший український міжнародний банк" договору застави рухомого майна від 29.03.2010 N 97/16.1-3/10 (зі змінами та доповненнями) та від 15.09.2011 N 583/16.1-3/11 (із змінами та доповненнями); Публічним акціонерним товариством "Укрсиббанк" договору застави рухомого майна від 22.09.2011 N 2011-ОЗ-К/К/З (зі змінами та доповненнями) та договору поруки від 22.09.2011 N 249.301 (із змінами та доповненнями)

в межах справи № 908/3468/13

про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Запорізький сталепрокатний завод"

ВСТАНОВИВ:

22.02.2022 Фізична особа-підприємець Руденко Анатолій Петрович звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2022 у справі № 908/3468/13 (про скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 02.02.2021 та додаткового рішення Господарського суду Запорізької області від 16.02.2021 у вказаній справі).

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 908/3468/13 визначено колегію суддів у складі: Банасько О. О. - головуючий, Картере В. І., Пєсков В. Г., що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 22.02.2022.

Водночас, у період з 15.02.2022 до 25.02.2022 суддя Банасько О. О. перебував на лікарняному.

Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Відповідно до наказу Голови Верховного Суду від 02.03.2022 № 29/0/8-22 "Про встановлення особливого режиму роботи Верховного Суду в умовах воєнного стану" з 02.03.2022 встановлено особливий режим роботи Верховного Суду в умовах воєнного стану та запроваджено організаційні заходи, згідно яких тимчасово зупинено розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судового процесу до усунення обставин, які в умовах воєнної агресії проти України зумовлюють загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів, суддів і працівників апарату Верховного Суду; встановлено, що судді Верховного Суду здійснюють свої повноваження дистанційно.

Наказом Голови Верховного Суду від 29.03.2022 № 33/0/8-22 "Про припинення здійснення суддями Верховного Суду своїх повноважень дистанційно" припинено здійснення суддями Верховного Суду своїх повноважень дистанційно.

Таким чином розгляд матеріалів касаційної скарги здійснюється судом в межах розумного строку з урахуванням зазначених вище обставин.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд вважає за необхідне залишити її без руху з огляду на таке.

Статтею 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачені вимоги до форми і змісту касаційної скарги.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено судові рішення, що оскаржуються.

За текстом касаційної скарги вбачається, що касаційна скаргу подана у справі № 908/3468/13, водночас у вступній та прохальній частинах касаційної скарги, скаржником зазначено про оскарження судових рішень у справі № 908/3864/13.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено у Законі України "Про судовий збір".

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Об`єктом касаційного оскарження у цій справі є постанова Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2022 у справі № 908/3468/13, якою скасовано скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 02.02.2021 та додаткового рішення Господарського суду Запорізької області від 16.02.2021, прийняте за результатами нового розгляд позову про визнання недійсними укладених між Публічним акціонерним товариством "Запорізький сталепрокатний завод" та Публічним акціонерним товариством "Креді Агріколь Банк" договору застави рухомого майна від 31.03.2010 N 22-з (зі змінами та доповненнями), від 08.04.2010 N 30-з (із змінами та доповненнями), від 08.04.2010 N 31-з (із змінами та доповненнями), від 29.04.2010 N 42-з (зі змінами та доповненнями), від 28.12.2010 N 27-з (зі змінами та доповненнями); Публічним акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" договору застави товарів в обороті від 19.04.2012 N 190412-3 (із змінами та доповненнями); Публічним акціонерним товариством "Перший український міжнародний банк" договору застави рухомого майна від 29.03.2010 N 97/16.1-3/10 (зі змінами та доповненнями) та від 15.09.2011 N 583/16.1-3/11 (із змінами та доповненнями); Публічним акціонерним товариством "Укрсиббанк" договору застави рухомого майна від 22.09.2011 N 2011-ОЗ-К/К/З (зі змінами та доповненнями) та договору поруки від 22.09.2011 N 249.301 (із змінами та доповненнями).

Згідно з підпунктом 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання касаційної скарги у справі про банкрутство становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Підпунктом 10 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що ставка судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки, як встановлено з судових рішень у справі № 908/3468/13 позовну заву про визнання 10 правочинів недійсними (зі змінами та доповнення позовної заяви) подано до суду у 2018 році, відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня встановлено у розмірі 1 762,00 грн.

Отже, за подання до Верховного Суду касаційної скарги на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2022 у справі № 908/3468/13 скаржнику належало сплатити судовий збір у розмірі 35 240,00 грн (1 762,00 грн * 10* 200%).

Натомість, скаржником доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі до касаційної скарги не надано.

Водночас, за текстом касаційної скарги скаржником зазначено про наявність обставин визначених пунктом 7 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", зокрема від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються громадяни, які у випадках, передбачених законодавством, звернулися із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб.

Стверджуючи про наявність вказаних обставин, скаржник зазначає, що ним подано касаційну скаргу як головою комітету кредиторів в інтересах боржника. Водночас скаржник повідомляє, що він виступає в якості фізичної особи-підприємця.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір". За статтею 2 вказаного Закону платниками судового збору є: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

За змістом пункту 7 частини першої статті 5 вказаного Закону, на який посилається скаржник, від сплати судового збору звільняються громадяни, які у випадках, передбачених законодавством, звернулися із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб.

Однак, касаційна скарга подана фізичною особою-підприємцем, яка є головою комітету кредиторів у справі про банкрутство.

Відтак, фізична особа-підприємець Руденко Анатолій Петрович, який підписав касаційну скаргу не є заявником до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб, а тому відсутні підстави вважати, що скаржник у даній справі звільнений від сплати судового збору.

Подібний висновок щодо неможливості застосування підстав, визначених Законом України "Про судовий збір" до одного із учасників/сторін у справі про банкрутство викладений у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 01/10/5026/779/2011.

Разом з тим, касаційна скарга містить посилання скаржника не те, що в нього мінімальна пенсія, однак дані посилання не підтверджені належними доказами.

Крім того, статтею 290 ГПК України передбачені вимоги до форми і змісту касаційної скарги, зокрема щодо обов`язкового та конкретного зазначення скаржником підстав касаційного оскарження, передбачених статтею 287 ГПК України.

Так, частиною другою статті 287 ГПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Приписами частини третьої статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

Таким чином, з огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити:

пункт 1) - формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується касатор, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням в чому саме полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах;

пункт 2) - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення;

пункт 3) - зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

При цьому касатору слід враховувати, судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом фактичні обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі N 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі N 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі N 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі N 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі N 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі N 522/2732/16-ц).

У разі оскарження судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційна скарга має містити зазначення обставин, наведених у частинах першій, третій статті 310 ГПК України та їх змістовне обґрунтування.

Так, у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

При цьому слід враховувати, що за приписами частини другої статті 311 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

До того ж, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України відкриття касаційного провадження через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 ГПК України, є вичерпним.

Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

З урахуванням змін до ГПК України внесених Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15.01.2020 № 460 - IX, які набрали чинності 08.02.2020, касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Таким чином процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку.

Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів ГПК України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Скаржник повинен розуміти, що призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, формування обґрунтованої правової позиції стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу "правової визначеності", що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права в Україні (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини") умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Зважаючи на наведене скаржник повинен усвідомлювати, що зазначення будь-яких із визначених пунктами 1-4 частини другої статті 287 ГПК України випадків потребує належних, вичерпних обґрунтувань, позаяк відкриття касаційного провадження за відсутності або неточності таких обґрунтувань може призвести до порушення принципу "правової визначеності".

З урахуванням зазначеного, перевіркою щодо форми та змісту касаційної скарги на відповідність вимогам статті 290 ГПК України вбачається, що касаційна скарга хоча і містить посилання на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, однак її зміст не відповідає вимогам пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, оскільки не містить належного обґрунтування наявності підстав визначених відповідним (и) пунктом (пунктами) частини другої статті 287 ГПК України.

Відповідно до частини другої статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Частиною другою статті 174 ГПК України передбачено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Відтак, суд зазначає, що касаційна скарга Фізичної особи-підприємця Руденка Анатолія Петровича на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2022 у справі № 908/3468/13 підлягає залишенню без руху з наданням скаржнику строку на усунення недоліків поданої ним касаційної скарги, а саме надання:

- доказів, що підтверджують сплату судового збору у розмірі 35 240,00 грн;

- письмових пояснень в яких чітко зазначити підстави касаційного оскарження, а саме чітко вказати (1) пункт частини другої статті 287 ГПК України, (2) формулювання застосованого судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується касатор, (3) норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній або вичерпне обґрунтування іншої, передбаченої частиною другою статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження;

- чітко зазначити судові рішення, що оскаржуються.

На підставі викладеного та керуючись статтями 174, 234, 235, 290, 292, 304, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду

УХВАЛИВ:

1. Фізичної особи-підприємця Руденка Анатолія Петровича на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2022 у справі № 908/3468/13 залишити без руху.

2. Надати скаржнику строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали.

3. Попередити скаржника про наслідки недотримання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, передбачені частиною четвертою статті 174 Господарського процесуального кодексу України, а саме у разі невиконання вимог ухвали, у строк встановлений судом, касаційна скарга вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із касаційною скаргою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Верховного Суду О. О. Банасько