Постанова

від 12.04.2022 по справі 179/78/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1607/22 Справа № 179/78/21 Суддя у 1-й інстанції - Ковальчук Т. А. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н ОВ А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2022 року Дніпровський Апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М.

за участю секретаря - Піменової М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору оренди землі

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2021 року,-

В С Т А Н О В И В:

20 січня 2021 року позивач звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання договору оренди земельної ділянки. Позивач посилається, на те, що вона є власником земельної ділянки площею 5.6 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Жданівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1222382500:01:001:0644. Земельну ділянку позивач успадкувала від свого родича ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Договір оренди земельної ділянки б/н від 26.04.2018 року було укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 посвідчено Дажук М.В., приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за №1343. В порушення умов договору оренди, відповідач ОСОБА_2 з моменту укладення договору оренди і до теперішнього часу жодного разу не здійснила оплату орендної плати за користування земельної ділянки. Ні позивач, ні нині покійний ОСОБА_3 , жодного разу не бачили та не спілкувалися з відповідачем ОСОБА_2 . Її засоби зв`язку були невідомі. Від імені відповідача усі справи, пов`язані з орендною земельної ділянки, вів ОСОБА_4 , прізвище якого позивачеві не відомо. Після того як наприкінці 2018 року ОСОБА_3 звернувся до ОСОБА_4 з проханням здійснити оплату орендної плати, той перестав виходити на зв`язок, а згодом взагалі відключив телефон. Ще за життя ОСОБА_3 мав бажання розірвати договір оренди з причини відсутності оплати орендної плати з боку орендаря, але не встиг це зробити з причини хвороби та смерті. Так як засоби зв`язку відповідачки позивачеві невідомі, то з метою спонукати її здійснити оплату орендної плати за 2018, 2019 та 2020 роки, позивач направила на адресу відповідача вимогу від 08.09.2020 р. про розірвання договору оренди. Вищевказана вимога була отримана відповідачкою 15.09.2020 р., однак не здійснила оплату орендної плати та не здійснила ніяких дій для розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки з оренди. Порушення відповідачем умов договору оренди землі в частині нездійснення орендної плати з 2018 року по теперішній час і стало підставою для звернення позивачки з даним позовом до суду (а.с.2-4).

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2021 року у задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору оренди землі - відмовлено (а.с.110-113)

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (а.с. а.с. 118-124,136-140).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 02 липня 2020 року позивачеві належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 5.6 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Жданівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1222382500:01:001:0644 (а. с. 11-12).

26 квітня 2018 року між сторонами укладено договір оренди належної ОСОБА_3 земельної ділянки площею 5,6 га, кадастровий номер 1222382500:01:001:0644, строком на 49 років (а. с. 6-8).

Відповідно до п. 4.1 договору оренди, орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі, готівкою. Щорічна орендна плата за користування земельною ділянкою складає 3%від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. На дату укладання Договору оренди, щорічна орендна плата у грошовому виразі складає 7576,51 грн.

Відповідно до п. 4. 3 договору оренди, Орендар вносить щорічну орендну плату протягом року, одним або кількома платежами. За перший рік оренди, орендна плата сплачується до 31 грудня року, в якому укладено цей Договір, пропорційно фактичній кількості днів оренди. В подальшому щорічна орендна плата сплачується до 31 грудня поточного року.

Згідно п. 4.4 договору оренди, зміна розміру орендної плати здійснюється за згодою Сторін шляхом укладення додаткової угоди між Орендарем і Орендодавцем.

Згідно п. 4.6 договору оренди, за письмовою заявою орендодавця орендар має право здійснити виплату орендної плати наперед (за майбутній (і) період (и) оренди). В такому випадку розрахунок розміру орендної плати здійснюється з урахуванням такого розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки, який встановлено на 1 січня року, в якому здійснюється така виплата. При цьому розмір орендної плати, виплата якої була здійснена наперед, не підлягає перерахунку, зокрема, але не виключно, і в зв`язку з розрахунком нового (их) коефіцієнту (ів) індексації нормативної грошової оцінки земель.

Згідно розписки від 26 квітня 2018 року, ОСОБА_3 отримав від відповідача кошти в розмірі 252 550 грн. 22 коп. в рахунок оренди земельної ділянки за 49 років (а. с. 75).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд 1 інстанції виходив із їх необґрунтованості та недоведеністю.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Так, на підставі ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, при цьому кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Спірні правовідносини регулюються Законом України Про оренду землі зі змінами станом на моменту укладення договору, який є спеціальним законом і має пріоритет перед іншими законами в застосуванні щодо даних правовідносин, а також нормами Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України.

Згідно до ст. 90 Земельного Кодексу України, яка регламентує права власників земельних ділянок власники земельних ділянок мають право: а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину.

Статтею 93 ЗК України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

У відповідності до ст. 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У відповідності до 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору та умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Статтею 531 ЦК України визначено, що боржник має право виконати свій обов`язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

У відповідності до ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Стаття 141 Земельного кодексу України передбачає, що однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати .

Так, відповідно до тлумачень ст. 651 ЦК України однією із підстав зміни або розірвання договору є істотне порушення договору другою стороною. Істотним вважається таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору, тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору, при цьому сторона, яка ставить питання про розірвання чи зміну договору, має довести наявність істотного порушення договору та наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною.

За ч. 1 ст. 32 Закону України Про оренду землі , який є спеціальним законом і має пріоритет перед іншими законами в застосуванні щодо даних спірних правовідносин, на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Виходячи з наведених положень та обставин справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 достроково виконала зобов`язання за договором оренди в частині виплати орендної плати, шляхом особистого надання коштів орендодавцю, що підтверджується відповідною розпискою. Натомість, орендодавець як сторона договору оренди прийняв виконання зобов`язання від відповідача, що свідчить про погодження сторонами вказаного порядку та умов отримання орендної плати за договором.

При цьому судом 1 інстанції вірно враховано і те, що пункт оспорюваного договору стосовно порядку розірвання договору оренди узгоджується із вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України, де вказано, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Ані суду 1 інстанції, а ні суду апеляційної інстанції не надано об`єктивних доказів, що відповідачем істотно та систематично порушується договір, а також не доведено той факт, що дострокова виплата орендної плати відповідачем істотно порушує умови договору, виходячи з обставин того, що орендодавець особисто отримав вказані кошти в рахунок орендної плати.

З урахуванням викладеного, колегія дійшла висновку про відсутність істотних та систематичних порушень відповідачем умов договору оренди земельної ділянки, а тому суд 1 інстанції дійшов правильного висновку про необхідність відмови в розірванні договору оренди земельної ділянки.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував позовні вимоги, доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду має бути залишено без змін.

Керуючись ст. ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2021 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Судді: