Постанова

від 12.04.2022 по справі 809/381/17

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2022 рокуЛьвівСправа № 809/381/17 пров. № А/857/14003/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Бруновська Н.В.,

суддя Шавель Р.М.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.06.2021 року у справі № 809/381/17 (головуючий суддя Микитин Н.М., розглянуто в порядку письмового провадження в м. Івано-Франківськ) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (позивач) 10.03.2017 звернувся з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (відповідач, ДПІ у м. Івано-Франківськ, (правонаступником якого є Головне управління ДПС в Івано-Франківській області )), у якому просив суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.08.2016 №0029851701 про збільшення суми грошового зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб в розмірі 165840,94 грн, в т.ч. основний платіж - 132672,75 грн, штрафні (фінансові) санкції - 33168,19 грн; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.08.2016 № 0029841701 про накладення штрафних санкцій у сумі 510 грн; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.08.2016 року № 00299861701 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем військовий збір в розмірі 9947,44 грн, в т.ч. основний платіж - 7957,95 грн, штрафні (фінансові) санкції - 1989,49 грн; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.08.2016 року №0029871701 про застосування штрафних санкції в розмірі 510 грн; - визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 29.08.2016 року № 0029901701 у сумі 104840,86 грн. та застосуванні штрафні санкції у сумі 11960,30 грн.; - податкову вимогу відповідача № 0029911701 від 29.08.2016 року про сплату боргу в сумі 104840,86 грн.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав наступне. Усі спірні рішення податкового органу є неправомірними, оскільки ґрунтуються на необґрунтованих та помилкових висновках перевірки. Так, позивач погоджується із визначеними розмірами його валових доходів у ході перевірки: 2013 рік - 1300891,47 грн; 2014 рік - 928253,03 грн; 2015 рік - 3712902,90 грн. Однак позивач не погоджується з висновками акту перевірки в частині визначення суми витрат пов`язаних із здійсненням господарської діяльності. Вважає, що ревізором-інспектором неправомірно виключено зі складу витрат за 2013-2015 роки вартість списаних матеріалів, які були використані для виготовлення залізобетонних виробів, що безпосередньо пов`язана з отриманням доходу в розмірі 455491,28 грн. Також, відповідачем включено суми за передані ПСК «Прикарпаткоопбуд» ТМЦ до доходів, однак їх собівартість на загальну суму 40069,58 грн. не включена до витрат. Відтак, на думку позивача його чистий оподатковуваний дохід не відповідає розміру наведеному в акті перевірки з огляду на наступні розрахунки: 2013 рік: 1300891,47 грн. (загальний оподатковуваний дохід) - 1306971,81 грн. (документально підтверджені витрати, пов`язані з господарською діяльністю) - 6080,33 грн. (чистий дохід розрахований позивачем) замість 137445,40 грн. (чистий дохід розрахований в акті перевірки); 2014 рік: 928335,03 грн. (загальний оподатковуваний дохід) - 928274,59 грн. (документально підтверджені витрати, пов`язані з господарською діяльністю) - 39,56 грн. (чистий дохід розрахований позивачем) замість 158627,1 грн (чистий дохід розрахований в акті перевірки); 2015 рік: 3712902,90 грн. (загальний оподатковуваний дохід) - 3213453,37 грн. (документально підтверджені витрати, пов`язані з господарською діяльністю) = 481449,52 грн. (чистий дохід розрахований позивачем) замість 674818,1,1 грн. (чистий дохід розрахований в акті перевірки).

Відтак вважає, що внаслідок неправомірного завищення відповідачем чистого доходу незаконно донараховано до сплати по податку на доходи фізичних осіб суму в частині 83333,80 грн., що свідчить про протиправність податкових повідомлень-рішень від 29.08.2016 № 0029841701 та № 0029851701, яким збільшено суму грошового зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб за основним платежем на 132672,75 грн.

Щодо розрахунку єдиного соціального внеску позивач вказує, що ним не занижувався дохід на який нараховується ЄСВ та вважає протиправним нарахування відповідачем суми в розмірі 89995,12 грн, оскільки відповідач не дослідив первинні бухгалтерські та звітні документи, які б свідчили про обсяги помісячного отриманого доходу позивача в періоді 2013-2015 роках. Натомість, податковий орган в порушення вимог ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», самостійно здійснив розрахунок ЄСВ шляхом розподілу сукупного річного оподатковуваного доходу на 12 місяців. Вказане свідчить про наявність підстав до скасування рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 29.08.2016 року № 0029901701 у сумі 104840,86 грн. та застосуванні штрафні санкції у сумі 11960,30 грн. та податкової вимоги №0029911701 від 29.08.2016.

В частині доводів про протиправність податкового повідомлення-рішення від 29.08.2016 року № 0029871701 щодо застосування штрафних санкції в розмірі 510 грн. за не надання документів, позивач зазначив, що вимоги про конкретний перелік документів до нього при проведенні перевірки не надходило. З наведених підстав просив задовольнити позов.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.06.2021 року в задоволені позову відмовлено повністю.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу. З посиланням на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати, та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Апеляційна скарга фактично мотивована доводами адміністративного позову.

Відповідно до вимог п. 1 п.п.1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи зі їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

30.05.2017 постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду, що залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2017, у задоволенні позову відмовлено (том 5 а.с. 134-144, том 5 а.с. 248-259).

Постановою Верховного Суду від 24.04.2018 касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.05.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2017 скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції (том 6 а.с. 108-114).

Відповідно до наведених у постанові висновків, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності віднесення будь-яких витрат до складу витрат фізичної особи-підприємця, що враховуються з метою обчислення розміру чистого оподаткованого доходу суб`єкта господарювання лише за умови здійснення таких витрат в межах своєї господарської діяльності. При цьому господарські операції, внаслідок яких понесено витрати, мають спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського і податкового обліку, що відображають реальність таких операцій.

Разом з тим, як вказав Верховний Суд, поза дослідженням судів першої та апеляційної інстанцій залишилися обставини щодо того чи є понесені позивачем витрати у межах спірного податкового періоду, пов`язаними із його господарською діяльністю в розумінні пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, за якою здійснюється оподаткування доходів, отриманих фізичною особо-підприємцем від провадження господарської діяльності. Верховний Суд також вказав на необхідність дослідження наявності або відсутності тих витрат підприємця, які не включаються до їх складу відповідно до підпункту 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України.

За наслідками нового судового розгляду Івано-Франківський окружний адміністративний суд рішенням від 12.12.2018, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.08.2019 в задоволенні позову відмовив повністю (том 6 а.с. 231-244, том 7 а.с. 113-119).

Згідно постанови Верховного Суду від 02.07.2020 касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 7 серпня 2019 року у справі №809/381/17 скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення першої та апеляційної інстанції колегія суддів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду зазначила, що висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються виключно на обставинах відмінності наданих під час судового розгляду справи документів від тих, які надавалися до перевірки, без фактичного дослідження документів, які надавалися до перевірки, на предмет доведення/спростування висновків контролюючого органу.

Зауважено, що висновки судів попередніх інстанцій, про те що у спірних правовідносинах норма пункту 177.4 статті 177 ПК України підлягає застосуванню у редакції, чинній станом на 1 січня 2013 року, є помилковими, оскільки одним із періодів, що перевірявся, був саме 2015 рік, а відтак, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ПК України та інших нормативно-правових актів в редакціях чинних у відповідний період, охоплений перевіркою.

Разом з тим, зі змісту судових рішень неможливо встановити перелік наданих позивачем до перевірки документів на підтвердження задекларованих показників, відповідно, неможливо перевірити обсяг досліджених судами документів, на підставі яких суди дійшли висновку про правомірність висновків контролюючого органу. Тобто, суди попередніх інстанцій, посилаючись на документи, які надані позивачем безпосередньо під час судового розгляду і які суди визнали такими, що не підлягають врахуванню, не зазначили, які ж саме документи свідчать про факт заниження позивачем чистого оподатковуваного доходу - об`єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи, зокрема, встановити і перевірити висновки контролюючого органу, висловлені в Акті перевірки, з урахуванням предмета доказування у цій справі, з перевіркою їх належними та допустимими доказами, надати належну правову оцінку кожному доказу окремо та у їх сукупності. Судове рішення, з урахуванням встановлених обставин та зібраних доказів, повинно містити обґрунтування, чому суд приймає або відхиляє той чи інший доказ на підтвердження висновків контролюючого органу, висловлених в Акті перевірки, надавши правову оцінку усім доводам сторін в межах заявленого позову.

Виконуючи рекомендації Верховного Суду суд першої інстанції витребував у позивача та відповідача документи які можуть підтверджувати правомірність заявлених позовних вимог, та відповідно докази які спростовують такі (том 8, а.с. - 12-14, 22-43, 47-51, 62-64, 68-69, 71-73, 74-76, 81-85, 106-109).

Відмовляючи у задоволені адміністративного позову суд першої інстанції зазначив, що підсумовуючи все вищенаведене у сукупності щодо всіх оскаржуваних рішень, суд приходить до висновку, що всі оскаржувані рішення відповідають вимогам податкового законодавства. Досліджені та оцінені судом докази у справі вказують на обґрунтованість оскаржуваних рішень, які є вірними по суті. Встановлені обставини та наведені норми законодавства дали суду першої інстанції дійти висновку, що при винесенні оспорюваних податкових повідомлень-рішень від 29.08.2016 №№0029851701, 0029841701, 0029861701, 0029871701, вимоги №0029911701, рішення №0029901701 від 29.08.2016 відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України. Доводи позивача не спростовують правомірності прийняття вказаних рішень і вимоги та не дають суду підстав для визнання їх протиправним. Відтак у задоволенні позову належить відмовити повністю.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає.

ОСОБА_1 з 5 травня 2010 року зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності, перебуває на загальній системі оподаткування та є платником податку на додану вартість. Основним видом його діяльності є роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами, не віднесеними до інших угруповань.

Державною податковою інспекцією у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області проведено документальну планову виїзну перевірку позивача, щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року, за результатами якої складено акт від 19 липня 2016 року № 2936/09-15-13-04-09/3206420158 (далі - Акт перевірки).

У висновках Акта перевірки зроблено висновки про встановлені порушення: - неналежне ведення обліку доходів та витрат в порушення пункту 6 статті 128 Господарського кодексу України, пункту 176.1 статті 176, пункту 177.2, пункту 177.3, пункту 177.4, пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб в розмірі 11112,96 грн за 2013 рік, в розмірі 15547,40 грн за 2014 рік, в розмірі 106012,39 грн за 2015 рік; - ненадання контролюючому органу документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, незабезпечення зберігання документів протягом установлених строків їх зберігання (не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи), що є порушенням пунктів 44.1, 44.3 статті 44 Податкового кодексу України; - неподання відомостей податкового розрахунку форми 1-ДФ Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за I-IV кв. 2015 року, що є порушенням пункту 51.1 статті 51, підпункту "б" пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України; - недотримано вимог пункту 2 частини першої статті 7, частини одинадцятої статті 8, статті 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , що призвело до заниження розміру єдиного внеску в сумі 29524,20 грн за 2013 рік, в сумі 35389,50 грн за 2014 рік, в сумі 39927,16 грн за 2015 рік; - недотримано вимог підпунктів 1.2, 1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 Розділу XX Податкового кодексу України, що призвело до заниження розміру військового збору за 2015 рік в сумі 7957,95 грн.

На підставі висновків Акта перевірки ДПІ у м. Івано-Франківську 29 серпня 2016 року прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0029851701, яким збільшено позивачу суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 165840,94 грн, з яких за основним зобов`язанням - 132672,75 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 33168,19 грн; № 0029841701, яким до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 510 грн; № 0029861701, яким збільшено позивачу суму грошового зобов`язання з військового збору в розмірі 9947,44 грн, з яких за основним зобов`язанням - 7957,95 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1989,49 грн; № 0029871701, яким до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 510 грн.

Також 29 серпня 2016 року контролюючим органом прийнято рішення № 0029901701 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 11960,30 грн та сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0029911701 з єдиного внеску в сумі 104840,86 грн.

Не погодившись із зазначеними рішеннями позивачем 10.03.2017 року звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з відповідною позовною заявою в якій просив визнати протиправними їх та скасувати.

Згідно із п.п. 75.1.2 п. 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Стаття 16 ПК України визначає обов`язки платника податків, зокрема, платник податків зобов`язаний: вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів (п.п. 16.1.2); подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів (п.п. 16.1.3); забезпечувати збереження документів, пов`язаних з виконанням податкового обов`язку, протягом строків, установлених цим Кодексом (п.п. 16.1.12).

Стосовно правомірності винесення відповідачем податкового повідомлення-рішення від 29.08.2016 року за № 0029841701, суд вважає обґрунтованим нарахування контролюючим органом штрафу у сумі 510 грн. за порушення позивачем пункту 51.1 статті 51, підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України через неподання відомостей податкового розрахунку форми 1-ДФ Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за I-IV кв. 2015 року з огляду на наступне.

В ході перевірки позивача за І квартал 2015 року не подано форму 1-ДФ про перераховані кошти ФОП ОСОБА_2 в сумі 1897 грн за товар (плівка, щітки, держаки та ін.) згідно розрахунків №№ 50,51 від 09 березня 2015 року; за II квартал 2015 року про перераховані кошти ФОП ОСОБА_2 в сумі 832 грн за товар згідно рахунку № 15 від 20 квітня 2015 року; за III квартал 2015 року не подана форма 1-ДФ про перераховані кошти ФОП ОСОБА_2 в сумі 1187 гривень за товар згідно рахунку №201 від 21 липня 2015 року та в сумі 266 гривень згідно рахунку №203 від 22.07.2015 року, в сумі 1349 гривень згідно рахунку №247 від 01.09.2015 року в сумі 820 гривень згідно рахунку № 257 від 09.09.2015 року; за ІV квартал 2015 року не подано форма 1-ДФ про перераховані кошти ФОП ОСОБА_3 в сумі 10972,50 гривень за щебінь згідно рах. 90 від 14.12.2015 року.

Дані факти позивачем не спростовано.

Відповідно до ч. 51.1 ст. 51 Податкового кодексу України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) податковий агент зобов`язаний подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, а також сум нарахованого та утриманого з них податку контролюючому органу за місцем свого обліку.

Згідно абзацу Б п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України(в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані: подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування.

Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.08.2016 року за № 0029841701 не підлягають до задоволення.

Щодо наявності підстав скасування податкового повідомлення-рішення № 0029871701 від 29.08.2016, колегія суддів зазначає.

07.06.2016 року позивачем отримано вимогу про надання документів ДПІ у м. Івано-Франківську за № 4435/10/09-15-13-04-22/2467 від 15.04.2016 року, якою зобов`язано його надати у строк до 21.06.2016 всі необхідні документи, що підтверджують дані податкових декларацій та розрахунків, пов`язаних із сплатою податків та інших обов`язкових платежів до бюджету та держаних цільових фондів, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2013 р. по 31.12.2015 р. В другому абзаці вказаної вимоги зазначено перелік витребовуваних документів.

Направлення ДПІ у м. Івано-Франківську від 17 червня 2016 № 00000320 на проведення документальної планової перевірки пред`явлено 21 червня 2016 р. представнику позивача згідно довіреності від 18.06.2016р. № 3253.

Перевірка проводилась в приміщенні ДПІ у м. Івано-Франківську відповідно до заяви представника підприємця ОСОБА_4 від 21.06.2016 (том 3 а.с. 69).

21.06.2016, на виконання вимоги відповідача за № 4435/10/09-15-13-04-22/2467 від 15.04.2016, ОСОБА_1 подано 21.06.2016 письмові пояснення в яких ним зазначено що в Книзі обліку доходів і витрат дані заповнювались підсумком щомісячно у зв`язку з великою кількістю найменувань товару. Витрати обраховувались по сумі отриманих товарів в отриманих ПН щомісячно. Власного складу немає. Кредиторсько-дебіторську заборгованість не надано, оскільки бухгалтерський облік не ведеться(том 3 а.с. 70).

Відповідно до Реєстру документів, які надавались позивачем, до перевірки останнім було надано документи частинами, а саме, 21.06.2016, 25.06.2016, 27.06.2016, 29.06.2016 та 07.07.2016. Зазначено, що документи пов`язані із підприємницькою діяльністю представлені повністю.

23.06.2016 у письмових поясненнях позивач зазначив, що реєстр виданих та отриманих ПН за 2013, та перше півріччя 2014 не представлені у зв`язку з втратою при поломці комп`ютера та долучено як додаток залишки ТМЦ станом на 01.01.2013, 01.01.2014, 01.01.2015 на 3 аркушах.

Лист-роз`яснення про необхідність надання первинних документів та від 01.07.2016 № 7682/10/09-15-13-04-22/4032 вручено представнику позивача 01.07.2016р.

Акт ненадання документів, запропонованих надати позивачу, згідно вимоги від 15.04.2016р. №4435/10/09-15-13-04-22/2467 складено 01.07.2016р. за №16, а саме надано: не всі рахунки, договори з покупцями ТОВ «Інкомбуд» , ТОВ «Маріні» , ТОВ «ЛММ сервіс» та ін.; не всі отримані прихідні накладні, за листопад 2013 року, прихідні накладні від ППФК «Екоенергосервіс» за березень, квітень, 2014, акти списання матеріалів за 2013, 2014, 2015 роки; акти взаємозаліків з ПСК «Прикарпаткоопбуд»; не всі отримані прихідні накладні за 2015 р. та ін. (том 4 а.с.184).

Терміни проведення перевірки продовжено згідно відповідного наказу №446 від 01.07.2016, який вручено представнику підприємця 05.07.2016. Як зазначено в наказі підставою продовження термінів проведення перевірки в тому числі слугувало непредставлення всіх документів та неналежне ведення доходів та витрат(том 6 а.с.82-83).

Наведене свідчить, що контролюючим органом були вжиті передбачені законом заходи для надання можливості позивачу виконати покладений на нього обов`язок щодо подання всіх первинних документів та податкової звітності під час перевірки.

08.07.2016 представником позивача подано письмові пояснення в яких він зазначив про відсутність прихідної накладної ТОВ «Промкабель Електрика» на загальну суму 5275,14 грн та не включення такої до витрат (том 4 а.с. 193).

Цього ж дня представником позивача подано супровідним листом наступні документи до перевірки: видаткові накладні № 10 від 16.03.2015, № 12-1 від 03.05.2015, № 28 від 14.08.2015 № 6 від 29.09.2015 (всього 4 арк); акти прийому передачі матеріалів на матеріальне зберігання від 30.04.2015, 30.05.2015, 30.06.2015, 30.07.2015, 31.08.2015, 31.12.2015 (всього на 6 арк); акт здачі-прийняття робіт від 15.05.2015 на 1 арк; розшифровка витрат за 2013, 2014, 2015 роки на 3 арк (том 4 а.с. 194).

11.07.2016, як додаток до акту, посадовою особою відповідача складено опис копій документів наданих в ході проведення планової документальної перевірки позивачем, а саме: договір на виготовлення продукції з давальницької сировини з ПСК «Прикарпаткоопбуд» від 01.03.2015 № 01-04 на 2 арк; розшифровки витрат до декларацій за 2013-2015року на 5 арк.; акт звірки з ТОВ «Контиліум» за 2015 на 1 арк.; акт звірки з ПСК «Прикарпаткоопбуд» за 2013-2015 роки на 4 арк.; протоколи про залік взаємних вимог з ПСК «Прикарпаткоопбуд» від 31.12.2013, 31.12.2014 на 2 арк.; договори з ТОВ «Контиліум» на 4 арк.; акти взаємозаліку з ТОВ «Контиліум» за 2015 рік на 5 арк.; прихідні накладні ТОВ «Контиліум» від 17.08.2015 та 25.08.2018 на 2 арк.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із вимогами пункту 44.3 статті 44 Податкового кодексу України платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Як свідчить зміст пункту 121.1. статті 121 Податкового кодексу України незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.

Обставини, щодо не забезпечення зберігання документів пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, та ненадання позивачем під час проведення перевірки витребовуваних документів свідчить акт ненадання документів від 01.07.2016р. за №16, а також письмові пояснення позивача від 21.06.2016 про те, що кредиторсько-дебіторську заборгованість не надано, оскільки бухгалтерський облік не ведеться та поясненнями від 23.06.2016 у яких позивач зазначив, що реєстр виданих та отриманих ПН за 2013, та перше півріччя 2014 не представлені у зв`язку з втратою при поломці комп`ютера.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим п. 44.1 ст. 44 ПКУ.

Пунктом 44.3 ст. 44 ПКУ визначено, що платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених п. 44.1 ст. 44 ПКУ, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством термінів, але не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до ст. ст. 39 та 39 прим. 2 ПКУ) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого ПКУ граничного терміну подання такої звітності та документів, пов`язаних з виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, - не менш як 1095 днів з дня здійснення відповідної господарської операції (для відповідних дозвільних документів - не менш як 1095 днів з дня завершення терміну їх дії).

Платник податків зобов`язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до органу державної податкової служби, митного органу.

Однак, позивач не подав суду будь-яких доказів дотримання вимог пункту 44.5 статті 44 Податкового кодексу України щодо поновлення втрачених документів податкового обліку. Також жодних дій щодо відновлення такої звітності(документів) позивачем вчинено не було. Відтак, у суду не має підстав вважати, що втрата первинних документів сталася не навмисно, а їх не відновлення, є прямим порушенням власного обов`язку платника податків, який зобов`язаний забезпечити поновлення втрачених документів у силу вимог прокоментованої норми Закону.

При цьому покликання сторони позивача про те, що вимоги щодо конкретного переліку документів до позивача при проведенні перевірки не надходило спростовуються врученням йому вимоги відповідача за № 4435/10/09-15-13-04-22/2467 від 15.04.2016, в якому наведено перелік витребовуваних документів, натомість ні позивач ні його представник під час проведення перевірки не звертались до податкового інспектора за роз`ясненнями щодо такого переліку.

Таким чином, позивачем не було виконано обов`язок передбачений п.85.1 ст.85 Податкового кодексу України про надання посадовим особам контролюючих органів після початку перевірки у повному обсязі всіх документів, що належали або пов`язані з предметом перевірки.

Зазначене також підтверджує неможливість визначення контролюючим органом реквізитів первинних документів, що не були надані, оскільки записи у Книзі обліку доходів та витрат велися не належно саме позивачем та містили записи підсумками щомісячно, що унеможливило зазначення конкретних первинних документів та їх реквізитів у акті перевірки посадовою особою відповідача. Дотримання покладеного на контролюючий орган обов`язку зазначення чіткого переліку документів, які не були надані до перевірки передує обов`язок платника податків належно вести в установленому порядку облік доходів і витрат, який було порушено ФОП ОСОБА_1 .

Відтак, позивачем покладені на нього пунктом 44.1 та пунктом 44.3 статті 44 ПК України обов`язки виконано не було, що зумовлює наявність достатніх та необхідних правових підстав для застосування до нього штрафної (фінансової) санкції в розмірі 510 гривень.

Згідно п. 1.13 акту перевірки при перевірці суцільним порядком первинних облікових документів позивачем накладні представлені не всі. Дебіторську та кредиторську заборгованість платником податків не представлено. Платіжні доручення до перевірки також не надавались.

Відтак, твердження позивача про надання до перевірки всіх первинних документів є необгрунтованим, та недоведеним матеріалами справи.

ФОП на загальній системі зобов`язані вести облік доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. ПКУ дозволяє вести облік доходів і витрат в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через Електронний кабінет. Типова форма, за якою здійснюватимуть облік доходів і витрат, та порядок ведення такого обліку визначить Мінфін. На сьогодні і до моменту затвердження нової форми Мінфіном залишається чинною Книга обліку доходів і витрат, яку ведуть ФОП, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, яка затверджена наказом Міндоходів від 16.09.2013 р. № 481.

Пунктом 177.10 статті 177 та пунктом 178.6 статті 178 Податкового кодексу України фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, та фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність (самозайняті особи), зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат (Книга), у якій за підсумком робочого дня, протягом якого отримано дохід, на підставі первинних документів здійснюються записи про отримані доходи та документально підтверджені витрати.

Пунктом 5 цього Порядку передбачено, що записи у Книзі виконуються за підсумками робочого дня, протягом якого отримано дохід.

Відповідно до підпункту 6.5 пункту 6 Порядку, самозайняті особи заносять до Книги відомості у такому порядку, а саме, у графі 5 зазначаються реквізити документа, який підтверджує понесені витрати, безпосередньо пов`язані з отриманим доходом. Документами, які підтверджують витрати можуть бути, зокрема, платіжне доручення, прибутковий касовий ордер, квитанція, фіскальний чек, акт закупки (виконаних робіт, наданих послуг) та інші первинні документи, що засвідчують факт оплати товарів, робіт, послуг.

Перевіркою дотримання встановленого порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, що здійснюють діяльність на загальній системі оподаткування, встановлено, що позивачем облік доходів та витрат належним чином не вівся - заповнювались тільки щомісячно підсумкові дані.

Відтак, не виконання позивачем, як фізичною особою-підприємцем, обов`язку належного ведення Книги обліку доходів та витрат, зокрема в частині зазначення реквізитів первинних документів, що не заперечує та не спростовує позивач у позовній заяві, унеможливило зазначення переліку таких документів та їх реквізитів контролюючим органом під час проведення перевірки в акті перевірки.

Щодо наявності підстав до збільшення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 165840,94 грн. колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції що вказане рішення прийнято на підставі пункту першого висновків акту перевірки про неналежне ведення обліку доходів та витрат в порушення пункту 6 статті 128 Господарського кодексу України, пункту 176.1 статті 176, пункту 177.2, пункту 177.3, пункту 177.4, пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб в розмірі 11112,96 грн за 2013 рік, в розмірі 15547,40 грн за 2014 рік, в розмірі 106012,39 грн за 2015 рік.

В ході проведення вищенаведеної перевірки контролюючим органом встановлено та відображено в акті перевірки, що у період з 01.01.2013 по 31.12.2015, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 провадив діяльність одноосібно на загальній системі оподаткування по торгівлі залізобетонними виробами (в основному перемичками, плитами перекриття), які виготовлялись ПСК «Прикарпаткоопбуд» , згідно укладеного договору на виготовлення продукції з давальницької сировини та будівельними матеріалами згідно статтею 177 Податкового кодексу України. Оплата за товар проводилась виключно по перерахунку.

Позивач складського приміщення не має, а залишки товару (матеріалів) знаходяться на виробничо-складських майданчиках ПСК «Прикарпаткоопбуд», що підтверджується письмовими поясненнями останнього від 21.06.2016.

Щодо визначення валового доходу ФОП ОСОБА_1 , то фактично у період, що перевірявся, фізична особа-підприємець отримав дохід в 2013 році в сумі 1300891,47 гривень, в 2014 році в сумі 928235,03 гривень, в 2015 році в сумі 3712902,90 гривень.

Перевіркою встановлено, що помилково до складу доходів та витрат включено суми податку на додану вартість та по картковому рахунку були поступлення коштів від фізичних осіб за продані особисті речі, відтак дохід за 2013 рік було завищено на суму 238296,53 грн, за 2014 рік занижено на суму 19395,00 грн, за 2015 рік занижено на суму 286334,90 грн.

Пунктом 177.3 ст. 177 ПК України встановлено, що для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Позивачем визнаються визначені відповідачем в ході перевірки встановлені валові доходи, про що ним зазначено у позовній заяві, та не спростовані матеріалами справи.

Згідно ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

З наведеного вбачається, що рішення, дії чи бездіяльність відповідача щодо визначення валового доходу позивача за 2013-2015 роки зафіксовані в акті перевірки - не є предметом оскарження, відповідно не є предметом доказування (дослідження, встановлення, тощо) у цій справі.

Щодо дотримання позивачем встановленого порядку ведення Книги обліку доходів і витрат суд зазначає наступне.

Під час перевірки встановлено, що позивачем, як фізичною особою-підприємцем, що здійснює діяльність на загальній системі оподаткування, облік доходів та витрат належним чином не вівся - заповнювались тільки щомісячно підсумкові дані, що також підтверджено письмовими поясненнями позивача наданими в ході проведення перевірки від 21.06.2016.

Дана обставина позивачем не спростована.

На вимогу контролюючого органу та в межах його повноважень, визначених законодавством, платники податку зобов`язані пред`являти документи і відомості, пов`язані з виникненням доходу або права на отримання податкової знижки, обчисленням і сплатою податку, та підтверджувати необхідними документами достовірність відомостей, зазначених у податковій декларації з цього податку.

Відповідно до п. 176.1 ст. 176 ПК України (в редакції станом час виникнення спірних правовідносин) платники податку зобов`язані: а) вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов`язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку. Форми такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику; б) отримувати та зберігати протягом строку давності, встановленого цим Кодексом, документи первинного обліку, в тому числі на підставі яких визначаються витрати при розрахунку інвестиційного прибутку та формується податкова знижка платника податку; в) подавати податкову декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього розділу таке подання є обов`язковим.

Пунктом 1 вказаного Порядку визначено, що відповідно до пункту 177.10 статті 177 та пункту 178.6 статті 178 Податкового кодексу України фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, та фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат, у якій за підсумком робочого дня, протягом якого отримано дохід, на підставі первинних документів здійснюються записи про отримані доходи та документально підтверджені витрати.

Згідно із пунктом 5 цього Порядку передбачено, що записи у Книзі виконуються за підсумками робочого дня, протягом якого отримано дохід.

Відповідно до підпункту 6.1-6.8 пункту 6 Порядку, самозайняті особи заносять до Книги відомості у такому порядку: 1) у графі 1 зазначається дата запису; 2) у графі 2 відображається сума доходу, отриманого від здійснення господарської або незалежної професійної діяльності із сумарним підсумком за місяць, квартал, рік, зокрема кошти, що надійшли на поточний рахунок, касу платника податків та/або отримано готівкою сума заборгованості, за якою минув строк позовної давності, вартість безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг); 5) у графі 5 зазначаються реквізити документа, який підтверджує понесені витрати, безпосередньо пов`язані з отриманим доходом. Документами, які підтверджують витрати можуть бути, зокрема, платіжне доручення, прибутковий касовий ордер, квитанція, фіскальний чек, акт закупки (виконаних робіт, наданих послуг) та інші первинні документи, що засвідчують факт оплати товарів, робіт, послуг; 6) у графі 6 відображається сума витрат, які документально підтверджені та безпосередньо пов`язані з отриманням доходу за підсумками дня; 7) у графі 7 відображається сума витрат на оплату праці та нарахування на оплату найманих осіб, понесені у звітному місяці); 8) у графі 8 відображається сума фактично понесених інших витрат, безпосередньо пов`язаних з одержанням доходу, які не зазначені в графах 6 та 7, зокрема, витрати на сплату послуг, зв`язку, орендних та комунальних платежів тощо.

Пунктом 9 цього Порядку передбачено, що дані Книги заповнюються у гривнях копійками та використовуються самозайнятою особою для заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи.

Враховуючи викладене, а також те, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 під час розгляду даної справи не заперечується порушення порядку ведення Книги обліку доходів та витрат шляхом заповнення щомісячно підсумкових даних, що свідчить про порушення останнім встановленого обов`язку передбачено пунктом 177.10 статті 177 Податкового кодексу України.

Оскільки Книгу обліку доходів і витрат позивач вів з порушенням вимог законодавства України, то відповідач, в силу приписів п. 86.10 ст. 86 та п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України, був зобов`язаний самостійно визначити розмір податкових зобов`язань позивача за наслідками перевірки, для чого необхідно було встановити величини витрат позивача, пов`язаних з господарською діяльністю та доходів позивача, якого такі витрати стосуються на підставі первинних та розрахункових документів.

Щодо формування позивачем витрат.

Оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням № 0029851701 від 29.08.20116 ФОП ОСОБА_5 донараховано контролюючим органом податку на доходи фізичних осіб в загальній сумі 132672,75 грн основного платежу.

Позивач, вказуючи у позовній заяві на неправомірне завищення відповідачем чистого оподатковуваного доходу, вважає безпідставним донарахування по податку на доходи фізичних осіб в розмірі 83333,80 грн., що є спірною в цій справі, а в решті нарахування - 49338,2 грн позивач не наводить заперечень.

Позивачем при проведенні документальної перевірки було надано ДПІ у м. Івано-Франківську договір за № 01-04 від 01 березня 2012 року на виготовлення продукції з давальницької сировини, що складається із 13 пунктів, укладений між ппозивачем, як «Замовником» та ПСК «Прикарпаткоопбуд» як «Підрядником». Відповідно до пункту 1.1 наданого до планової перевірки договору на виготовлення продукції з давальницької сировини позивач зобов`язується оплатити (в тому числі фінансові витрати /електроенергія, газ, податкові платежі пов`язані з виробництвом), а Підрядчик в порядку та на умовах, визначених цим договором зобов`язується на власний ризик виконувати роботи визначені у п.2.1. Договору, а саме, систематичне виробництво залізобетонних виробів та їх комплектуючих на виробничих площах Підрядчика з матеріалів Замовника.

При цьому, суд не надає оцінку іншому договору укладеному між вказаними сторонами без номера від 01 березня 2012 року на виготовлення продукції з давальницької сировини, що складається з 8 пунктів, оскільки при прийнятті оскаржуваного рішення контролюючим органом такий не було враховано у зв`язку з ненаданням його до перевірки( том 1 а.с.106).

Актом перевірки встановлено завищення суми витрат в загальному розмірі 639 169,09 грн, в тому числі за 2013 рік на суму 312381,92 грн, за 2014 рік на суму 82592,02 грн та за 2015 рік на 244195,15 грн.

Підставою такого завищення слугував висновок контролюючого органу про те, що ФОП включено всю вартість списаних матеріалів для виготовлення залізобетонних виробів, а не вартість матеріалів, що безпосередньо пов`язані з отриманням доходу, а вартість оплачених послуг, не включено до графи інші витрати, включаючи вартість виконаних робіт, наданих послуг , виявлені наступні розбіжності внаслідок неналежного ведення обліку доходів та витрат, відсутності в підтвердження витрат деяких первинних документів витрачених сум згідно з операціями, за результатами або за участю яких у податковому періоді безпосередньо отриманий дохід.

Відтак, актом перевірки встановлено заниження позивачем витрат на підставі документів, які надавалися до перевірки шляхом їх співставлення між собою та задекларованими показниками у звітності, в основному це: виписки банку; отримані та видані накладні; податкові накладні; акти наданих послуг; актів здавання-прийняття виконаних робіт; касових ордерів, розшифровки витрат до декларацій (додано до реєстру наданих документів та пояснення від 08.07.16 р.) (том 1 а.с. 82).

Як вбачається з матеріалів справи податковим органом було використано всю наявну в його розпорядженні інформацію для з`ясування обґрунтованості сформованих позивачем податкових зобов`язань.

За 2013 рік позивач задекларував 1475828,00 грн. документально підтверджених витрат згідно декларації 04.07.2014 № 1400050397, однак під час перевірки встановлено, що позивачем завищено витрати на 312381,92 грн. та відповідно такі становлять 1163446,08 грн.

Позивачем включено до витрат всю вартість списаних матеріалів в сумі 1464588,00грн. для виготовлення залізобетонних виробів (вартість використаних ТМЦ згідно декларації та акту списання за 2013 рік), а не вартість матеріалів, що безпосередньо пов`язані з отриманням доходу в сумі 866590,20грн. (вартість списаних матеріалів для виготовлення залізобетонних виробів, що безпосередньо пов`язана з отриманням доходу в сумі 722687,88грн, та вартість інших проданих товарів в сумі 143902,32 грн).

Відтак, позивачем завищено витрати на вартість використаних ТМЦ на суму 597997,80 грн, за рахунок включення вартості всіх списаних матеріалів (витрати на ЗБВ від реалізації яких не відбулось поступлення коштів), а не вартості матеріалів пов`язаних з одержанням доходу, оскільки не всі поставлені ФОП ЗБВ були оплачені покупцями, а тому відносити до витрат вартість всіх списаних матеріалів для виготовлення ЗБВ без отримання доходу від реалізації товарів було передчасним та неправомірним.

До складу інших витрат за 2013 рік позивачем віднесено суму 11240,00грн., проте відповідно до представлених документів перевіркою враховано до інших витрат суму в розмірі 296855,88 грн в т.ч. включено вартість послуг по виготовленню ЗБВ ПСК «Прикарпаткоопбуд» в сумі 292970,08 грн, послуги банку в сумі 1646,80 грн, оплату за послуги зв`язку в сумі 900,00 грн., вартість канцтоварів в сумі 915,00 грн вісник ПСУ в сумі 184,00грн. та інші послуги в сумі 240,00грн.

Оскільки позивачем задекларовано 11240,00 грн. інших витрат то контролюючим органом збільшено інших витрат на суму 285615,88 грн.

Враховуючи зменшення перевіркою витрат на ЗБВ від реалізації яких не відбулось поступлення коштів на суму 597997,80 грн. та збільшення інших витрат на суму 285615,88 грн. відповідачем встановлено завищення витрат ФОП ОСОБА_1 витрат за 2013р. всього у сумі 312381,92 грн.

В частині розрахунку витрат за 2014 рік, суд встановив наступне.

За вказаний період позивач відповідно до заповненої ним декларації від 18.02.2015 № 9080768778 задекларував 852 220,00 грн витрат.

Проте відповідачем під час проведення перевірки встановлено завищення ФОП витрати на 82592,02 грн, та вказано, що такі становлять 769607,98 грн.

Так, позивачем до витрат включено всю вартість списаних матеріалів в сумі 852200,00 грн. для виготовлення залізобетонних виробів (вартість використаних ТМЦ згідно декларації та акту списання за 2014 рік), а не вартість матеріалів, що безпосередньо пов`язані з отриманням доходу в сумі 479291,31 грн (вартість списаних матеріалів для виготовлення залізобетонних виробів, що безпосередньо пов`язана з отриманням доходу).

Таким чином, позивачем завищено витрати на вартість використаних ТМЦ на суму 372908,69 грн за рахунок включення вартості всіх списаних матеріалів (витрати на залізобетонні вироби від реалізації яких не відбулось поступлення коштів), а не вартості матеріалів пов`язаних з одержанням доходу, оскільки не всі поставлені ФОП ОСОБА_1 залізобетонні вироби були оплачені покупцями.

Під час перевірки скориговано графу інші витрати, до складу якої за 2014 рік позивачем віднесено суму 0 грн, проте, відповідно до наданих документів перевіркою враховано до інших витрат суму в розмірі 290316,67 грн, що включає вартість послуг по виготовленню залізобетонних виробів ПСК «Прикарпаткоопбуд» в сумі 289007,00 грн, послуги банку в сумі 648,00 грн, оплата за послуги зв`язку в сумі 661,67грн.

Із врахуванням зменшення витрат на залізобетонні вироби від реалізації яких не відбулось поступлення коштів на суму 372908,69 грн., та збільшення інших витрат на суму 290316,67 грн. контролюючим органом встановлено завищення витрат позивачем витрат за 2014 рік всього у сумі 82592,02 грн.

За 2015 ФОП ОСОБА_1 задекларував 3282280,00 грн. документально підтверджених витрат згідно декларації від 15.02.2016 № 9275687026.

Однак перевіркою встановлено, що позивачем завищено витрати на 244195,15 грн., та відповідно такі становлять 3038084,85 грн. ФОП ОСОБА_1 включено до витрат всю вартість списаних матеріалів в сумі 3255240,00 грн. для виготовлення залізобетонних виробів (вартість використаних ТМЦ згідно декларації та акту списання за 2015 рік), замість вартості матеріалів, що безпосередньо пов`язані з отриманням доходу в сумі 2685128,56 грн (вартість списаних матеріалів для виготовлення залізобетонних виробів, що безпосередньо пов`язана з отриманням доходу в сумі 1656595,56 грн, та вартість інших проданих товарів в сумі 1028533,00 грн).

Відтак, позивачем завищено витрати на вартість використаних ТМЦ на суму 570111,44 грн. за рахунок включення вартості всіх списаних матеріалів (витрати на залізобетонні вироби від реалізації яких не відбулось поступлення коштів), а не вартості матеріалів пов`язаних з одержанням доходу, оскільки не всі поставлені ФОП ОСОБА_1 залізобетонні вироби були оплачені покупцями.

Перевіркою встановлено, що до складу інших витрат за 2015 рік позивачем віднесено суму 27040,00грн, однак відповідно до поданих документів перевіркою враховано до інших витрат суму в розмірі 352956,29 грн., а саме включено вартість послуг по виготовленню залізобетонних виробів ПСК «Прикарпаткоопбуд» в сумі 299088,33 грн., послуги банку в сумі 1800,00 грн., вартість канцтоварів в сумі 1200,00 грн, єдиний соціальний внесок в сумі 50067,96 грн. та інші послуги в сумі 800,00грн.

Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську у відповіді від 31.05.2015р. за № 2569/04 поінформувало про те, що позивач за період з 01.01.2011 року по 30.09.2013 року не нараховував та не звітувався по єдиному внеску, згідно картки особового рахунку платника єдиного внеску ФОП на загальній системі оподаткування; переплата станом на 01.01.2013 р. становила 17600,50 грн., на 01.10.2013р. - 42600,50 грн.

Оскільки позивачем задекларовано 27040,00 грн. інших витрат то контролюючим органом збільшено інших витрат на суму 325916,29 грн.

Враховуючи зменшення перевіркою витрат на залізобетонні вироби від реалізації яких не відбулось поступлення коштів на суму 570111,44 грн., та збільшення інших витрат на суму 290316,67 грн. контролюючим органом встановлено завищення витрат ФОП ОСОБА_1 витрат за 2015 рік всього у сумі 82592,02 грн.

Відповідно пункту 177.4 статті 177 ПК України (в редакції чинній до 1 січня 2015 року) до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Пунктом 138.1 статті 138 Кодексу визначено, що витрати, які враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Кодексу передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, які підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 Кодексу до складу витрат не включаються витрати не пов`язані з провадженням господарської діяльності. Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Кодексу не включаються до складу витрат, витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення - і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Норма пункту 177.4 статті 177 ПК України, в редакції чинній з 1 січня 2015 року, передбачає, що до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать, зокрема: - 177.4.1. витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат; - 177.4.2. витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); - обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством;- 177.4.3. суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; - 177.4.4. інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Отже, положення пункту 177.4 статті 177 ПК України (в редакції, чинній з 1 січня 2015 року) не містять прив`язки до поняття «операційної діяльності», разом з тим, прямо пов`язують витрати із безпосереднім отриманням доходу. Однак, для набуття права на облік витрат, відповідно до положень зазначеної статті, має бути наявним прямий зв`язок між понесеними витратами з отриманим доходом.

Прямі матеріальні витрати пов`язані з отриманим доходом, тому такі витрати можуть бути обліковані виключно після того, як буде отримано дохід від реалізації готової продукції, товарів, робіт, послуг.

Відповідно до пунктів 6, 7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318, витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Прямі матеріальні витрати пов`язані з отриманим доходом, тому такі витрати можуть бути обліковані виключно після того, як буде отримано дохід від реалізації готової продукції, товарів, робіт, послуг. Виключенням з цього правила може бути отримання підприємцем доходу від реалізації готової продукції, товарів, робіт, послуг раніше за заплановану дату оплати ним придбаних у постачальника товарів, робіт, послуг, які пов`язані з вже отриманим доходом. У такому випадку, і дохід і витрати обліковуються в тому звітному періоді, в якому вони фактично одержані, понесені (відповідно).

Відповідач в акті посилається на різні редакції пункту 177.4 статті 177 ПК України, до 01.01.2015 та після вказаної дати з огляду на охоплення перевіркою періоду господарської діяльності 2013-2015 роки.

Таким чином, висновки акту перевірки ґрунтуються на тому, що ФОП ОСОБА_1 у 2013 та 2015 роках включено до складу витрат всю вартість списаних матеріалів для виготовлення залізобетонних виробів, а не вартість матеріалів, що безпосередньо пов`язані з отриманням доходу, оскільки не всі залізобетонні вироби були оплачені покупцями, тобто у звітних періодах позивачем не було отримано доходу, пов`язаного з понесеними витрати, тому такі витрати безпідставно та передчасно віднесені ним до складу витрат, натомість вартість оплачених послуг, не включено до графи інші витрати включаючи вартість виконаних робіт, наданих послуг.

Також перевіркою встановлено відсутність в підтвердження витрат деяких первинних документів витрачених сум згідно з операціями, за результатами або за участю яких у податковому періоді 2015 року отримано дохід.

Як встановлено судом, позивачем не зазначалися у Книзі обліку доходів і витрат, реквізити документів, що підтверджують понесені витрати, а така заповнювалась підсумками щомісяця в порушення вимог п. 6 Порядку №481, то відповідач в силу приписів п. 86.10 ст. 86 та п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України був зобов`язаний самостійно визначити розмір податкових зобов`язань позивача за наслідками перевірки, для чого необхідно було встановити величини витрат позивача, пов`язаних з господарською діяльністю та доходів позивача, якого такі витрати стосуються на підставі первинних та розрахункових документів.

Згідно п. 1.13 акту перевірки при перевірці первинних облікових документів, які підтверджують оприбуткування та відвантаження ТМЦ підприємницької діяльності позивачем методом охоплення суцільним рядком накладні представлені не всі.

У пункті 1.23 акту перевірки щодо аналізу дебіторської та кредиторської заборгованості то вказано, що відповідно до пояснення від 21.06.2016 ОСОБА_1 дебіторську та кредиторську заборгованість представити не може, оскільки бухгалтерський облік не ведеться.

Позивач у адміністративному позову стверджує, що усі придбані матеріали були використані для виготовлення залізобетонних виробів, які були реалізовані ним в межах звітних періодів. Проте, відповідач не заперечує реалізацію виготовлених позивачем залізобетонних виробів, однак вказує на те, що не всі поставлені залізобетонні вироби були оплачені покупцями, що свідчить про відсутність отримання доходу від реалізації такого товару. Також зазначає про ненадання позивачем всіх первинних документів за 2015 рік під час проведення перевірки щодо витрачених сум згідно з операціями, за результатами або за участю яких у податковому періоді отримано дохід. Вказані висновки відповідача не спростовані позивачем в ході розгляду справи.

Відтак, суд першої інстанції правомірно погодився з висновками відповідача про завищення позивачем витрат у 2013-2015 роках.

Перевіркою правильності визначення чистого оподатковуваного доходу, відображеного в податкових деклараціях про майновий стан і доходи за 2013-2015 роки, з даними про суми чистого оподатковуваного доходу, визначеними в ході перевірки обґрунтовано встановлено, що в порушення п.177.2, п.177.3 п.177. 4 ст. 177 ПК України, позивачем чистий дохід внаслідок вищевказаних порушень за 2013 рік занижено на 74086,39 грн., за 2014 рік на 101987,05 грн. та за 2015 рік на 530530,05 грн.

Відповідно до положень ст.177 ПК України та за ставкою податку з доходів, зазначеною в пунктом 167.1 ст. 167 ПК України, відповідачем вірно проведено розрахунок податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності та донараховано ФОП ОСОБА_1 - 11 112,96 грн. за 2013рік, 15 547,40 грн. за 2014 рік та 10 6012,39 грн. за 2015 рік.

Щодо нарахування позивачу єдиного внеску.

Як встановлено в ході перевірки при веденні обліку сум, на які нараховується єдиний внесок, встановлено неналежне ведення Книги обліку доходів та витрат в порушення п.п. 16.1.2 п. 16.1 ст. 16, п. 176.1ст. 176, п. 177.10 ст. 177 ПК України.

Оскільки базою нарахування ЄСВ, як зазначає ДПІ, є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладанню податком на доходи фізичних осіб, то дані, зазначені в рядку 06 декларації про майновий стан і доходи мають збігатися з даними, зазначеними у звітності з єдиного внеску. Такі особи єдиний внесок мають нараховувати на суму, що визначається шляхом ділення річного чистого доходу (прибутку) на кількість календарних місяців, протягом яких він отриманий (на підставі Книги обліку доходів і витрат).

В Акті перевірки зазначається, що контролюючим органом встановлено заниження чистого оподатковуваного доходу за 2013-2015 роки на загальну суму 302135,40 грн., чим порушено вимоги абз. 1 п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI. Зазначається також, що згідно з п. 11 ст. 8 Закону єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 ч. 1 ст. 4 Закону, встановлюється у розмірі 34,7 % визначеної пунктами 2 та 3 ч. 1 ст. 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Відтак, перевіркою встановлено заниження єдиного внеску, що підлягає сплаті, у загальній сумі 104840,86 грн., у т.ч. за 2013 рік - 29524,20 грн, за 2014 рік - 35389,50 грн., за 2015 рік - 39927,16 грн.

Платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»).

Частиною третьою статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.

Згідно абз.1 п.2 ч.1 ст.7 Закону, для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім`ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ним підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Отже, для фізичних осіб - підприємців базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є сума доходу, отриманого від діяльності що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, але не менше за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід та не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої п.4 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи, що дорівнює за період 01.01.2013р. по 31.12.2015р. сімнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на місяць, за який нараховується дохід.

Згідно з п.11 ст.8 Закону, єдиний внесок, для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7% визначеного пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування внеску.

Як позивач, так і відповідач під час розгляду справи не заперечували, що позивач є платником єдиного внеску в рамках Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (п. 4 ч. 1 ст. 4., в редакції на час виникнення спірних відносин) та щодо його обов`язку за певних умов нараховувати та сплачувати єдиний внесок.

Верховний Суд у постанові від 02.07.2020 також зазначив, що збільшення грошового зобов`язання з військового збору та донарахування єдиного внеску є похідним від збільшення сум грошового зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб. На цьому акцентують увагу і сторони, хоча доводи позивача ґрунтуються на правильному формуванні позивачем сум доходу для цілей нарахування ЄСВ.

Виходячи з вищенаведених висновків суду, доводи та висновки ДПІ щодо формування загального оподатковуваного доходу, витрат, чистого доходу, та щодо донарахування ПДФО є обґрунтованими та вірними по суті, а відтак, відносно визначення ЄСВ, у суду відсутні підстави для висновку про безпідставність визначення ДПІ бази нарахування ЄСВ та донарахованої суми ЄСВ з урахуванням дотримання рівня максимальної величини.

Відповідно до ч. 4 ст. 25 вищезгаданого Закону орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону, недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Відтак, враховуючи те, що ДПІ вірно визначена сума ЄСВ, яка не була нарахована та сплачена позивачем, прийняття оскаржуваної вимоги є правомірним у зв`язку з чим відсутні підстави для її скасування.

Пунктом 3 частини 11 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» встановлено, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску. За висновками акту перевірки заниження сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з сум доходу, на який нараховується єдиний внесок, призвело до застосування до позивача штрафних санкцій в розмірі 11960,30 грн рішенням від 29.08.2016 № 0029901701.

Щодо висновків ДПІ відносно військового збору судом встановлено.

Пунктом 16-1 Підрозділу 10 Розділу ХХ ПК України, який набрав чинності з 01.01.2015, передбачено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу (п.1.1.). Позивачем, не заперечується те, що він є платником військового збору.

Об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені ст. 163 ПК України, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання) (п.п. 1.2 п. 16-1 підрозд. 10 розд. XX ПКУ).

Згідно з п.п. 164.1.3 п. 164.1 ст. 164 ПКУ загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із ст. 177 ПКУ.

Об`єктом оподаткування фізичної особи - підприємця є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (пункт 177.2 статті 177 Кодексу).

Ставка збору складає 1,5% об`єкта оподаткування (п.п. 1.3 п. 16-1 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ).

Отже, фізичні особи - підприємці (крім тих що обрали спрощену систему) за результатами звітного податкового року самостійно розраховують військовий збір в розмірі 1,5 відсотки чистого оподатковуваного доходу, відображають в річній податковій декларації та сплачують в терміни передбачені для сплати податку на доходи фізичних осіб за відповідний період.

У даному випадку, як звернув увагу Верховний Суд у постанові від 02.07.2020 по цій справі, що збільшення грошового зобов`язання, зокрема, з військового збору є похідним від збільшення сум грошового зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб, тобто залежать від правильності визначення об`єкта оподаткування (чистого доходу) - різниці між загальним річним оподатковуваним доходом (виручкою у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відтак, враховуючи вищенаведені висновки суду щодо правомірності визначення ДПІ загального доходу, витрат та чистого доходу за спірний період, суд не вбачає підстав для висновку щодо неправомірного чи необґрунтованого визначення ДПІ об`єкта оподаткування військовим збором. Враховуючи вимоги п. 123.1 ПК України, відповідно, відсутні також підстави для висновку про протиправність визначення штрафних санкцій.

З урахуванням встановлених обставин, доводи податкового органу щодо завищення позивачем понесених витрат і, відповідно, заниження податку на доходи з фізичних осіб, єдиного соціального внеску та військового збору за період, що перевірявся, знайшли своє підтвердження під час судового розгляду справи, а тому суд погоджується з висновками податкового органу про правомірність збільшення позивачу суми грошового зобов`язання за зазначеними вище платежами, а відтак і про обґрунтованість оскаржуваної вимоги про сплату боргу та рішень про застосування штрафних санкцій.

Щодо доводів позивача про не включення відповідачем за результатами перевірки до витрат позивача 40069,58 грн. собівартості товарно-матеріальних цінностей переданих позивачем ПСК «Прикарпаткоопбуд» та ТОВ «Контиліум» в рахунок оплати за послуги по виготовленню ЗБВ як взаємозалік суд зазначає.

Як встановлено в ході перевірки вказана сума була врахована при визначенні отриманого доходу позивача у 2013 та 2014 роках. Щодо не включення такої суми відповідачем до витрат, що такого порушення відповідач при визначенні витрат позивача не встановив. Тоді як в наданих позивачем оновлених розшифровках витрат до декларацій, суми вартості матеріалів для ЗБВ відповідають списанню матеріалів на виготовлення ЗБВ (металопрокат, цемент, щебінь, пісок, ольвол, електроди), так позивачем в 2013 році списано матеріалів на загальну суму 992249 грн. (з ПДВ), в 2014 році на загальну суму 695044,25 грн. (з ПДВ), в 2015 році на загальну суму 2235404 грн. (з ПДВ).

Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції вжив всіх заходів на з`ясування обставин, які мають значення для даної справи, в тому числі витребував пояснення і докази з власної ініціативи (ухвали суду про призначення до розгляду від 17.07.2020, ухвала суду про витребування доказів від 03.11.2020 та ухвала суду про витребування доказів від 30.12.2020).

Представлені відповідачем пояснення та докази у своїй сукупності дають підстави вважати що оскаржувані рішення є правомірними, прийнятими обґрунтовано, з дотриманням норм чинного законодавства.

Одночасно суд апеляційної інстанції зважає на положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючисьч.3 ст.243, ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.06.2021 у справі № 809/381/17 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. І. Довга судді Н. В. Бруновська Р. М. Шавель