Постанова

від 11.04.2022 по справі 756/8715/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 756/8715/19

провадження № 61-16608св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 травня 2021 року у складі судді Шевчука А. В. та постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Сліпченка О. І., Сушко Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

Позовну заяву мотивовано тим, що з 24 вересня 2005 року до 06 травня 2019 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , під час перебування сторін у шлюбі у них народилися син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 06 травня 2019 року шлюб між сторонами розірвано.

Після розірвання шлюбу діти проживають з нею та знаходяться на її утриманні.

ОСОБА_3 вважала, що ОСОБА_2 має можливість надавати матеріальну допомогу на утримання дітей в розмірі 30 000,00 грн, оскільки працює капітаном дальнього плавання торгового флоту, що здійснює міжнародні рейси, та отримує заробітну плату у розмірі не меншому ніж 2 500,00 дол. США на місяць, а дітей повною мірою не утримує.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 30 000,00 грн щомісячно, починаючи стягнення з дати розірвання шлюбу 06 травня 2019 року і до повноліття дітей, а у разі вступу до вищого навчального закладу - до його закінчення.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 26 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 9 000,00 грн щомісяця, починаючи стягнення з 03 липня 2019 року до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суди виходили із того, що для визначення розміру аліментів має бути не лише саме по собі бажання стягувача і розмір раніше отримуваної заробітної плати платника, а, перш за все, кошти, реально необхідні для гармонійного та повноцінного існування дитини. Позивач належним чином не обґрунтувала та не надала до суду належних і допустимих доказів на підтвердження дійсної потреби у стягненні аліментів на утримання дітей саме в розмірі 30 000,00 грн.

Також суд першої інстанції зазначив, що критично ставиться до відомостей податкової декларації ОСОБА_2 , за якою загальна сума задекларованого доходу ОСОБА_2 з 14 травня 2019 року до 31 грудня 2019 року становить 89 470,00 грн, а за 2020 рік - 102 450,00 грн, тобто орієнтовно 13 000,00-15 000,00 грн на місяць, оскільки задекларована останнім сума отриманого щомісячного доходу явно не відповідає не лише його освіті, фаху, досвіду роботи та кваліфікації, але й реальним заробітним платам населеного пункту, у якому проживає та зареєстрований ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просила скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що ОСОБА_3 надала до суду об`єктивні докази, які підтверджують обґрунтованість позовних вимог, зокрема щодо розміру аліментів для щомісячного утримання дітей. Суди не дослідили об`єктивно докази матеріального стану відповідача, а саме його заробітну плату не менше 3 000,00 дол. США, що призвело до ухвалення несправедливого судового рішення.

Витрати позивача значно перевищують розмір грошових коштів, які визначили суди попередніх інстанцій.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначив, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про те, що він має можливість сплачувати аліменти на утримання дітей у розмірі 30 000,00 грн.

Аліменти, стягнуті судом першої інстанції в розмірі 9 000,00 грн, є більш ніж достатніми для матеріального забезпечення дітей, їх потреб у цьому віці, і відповідають принципу рівноправності визначених обов`язків кожного з батьків для матеріального утримання та забезпечення дітей.

У відповіді на відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначила, що відзив ОСОБА_2 не містить належного обґрунтування на спростування доводів касаційної скарги та не підтверджений належними і допустимими доказами.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року залишено без руху для усунення недоліків.

У листопаді 2021 року заявником у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року, зазначено, що справа є малозначною відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України, проте має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, а тому відповідно до підпункту в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у цій справі підлягають касаційному оскарженню, і витребувано з Оболонського районного суду міста Києва цивільну справу № 756/8715/19.

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

24 вересня 2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб, який рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 06 травня 2019 року розірвано.

Під час перебування сторін у шлюбі у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_1 від 02 жовтня 2007 року, серії НОМЕР_2 від 20 травня 2016 року.

Відповідно до відомостей з контракту від 07 квітня 2019 року ОСОБА_2 отримував щомісячну заробітну плату в розмірі 6 000,00 дол. США, з яких 5 500,00 дол. США перераховано на банківський рахунок ОСОБА_1 .

З травня 2009 року ОСОБА_2 зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, як приватна особа-підприємець і перебуває на спрощеній системі оподаткування.

Згідно з податковими деклараціями платника єдиного податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 за період з 14 травня 2019 року до 31 грудня 2019 року задекларував дохід у розмірі 89 470,00 грн, за перше півріччя 2020 року - 82 050,00 грн, за 2020 рік - 102 450,00 грн (т. 1, а. с. 38, 143), що також підтверджується поясненнями ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 178-180).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на утримання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліментів у розмірі 30 000,00 грн. щомісяця.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 і стягнення з відповідача на її користь аліментів на утримання двох малолітніх дітей у розмірі 9 000,00 грн щомісячно, суди виходили з того, що ця сума є співмірною із мінімальною заробітною платою відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» та середньою заробітною платою по місту Києву станом на березень 2021 року, належних та допустимих доказів на підтвердження витрат на утримання дітей саме в розмірі 30 000,00 грн. позивач суду не надала.

Крім того, судами встановлено і не спростовується матеріалами справи, що з травня 2019 року відповідач зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, як приватна особа-підприємець і перебуває на спрощеній системі оподаткування.

При цьому суд першої інстанцій зазначив у рішенні про критичне ставлення до відомостей податкової декларації ОСОБА_2 , за якою загальна сума задекларованого доходу ОСОБА_2 з 14 травня 2019 року до 31 грудня 2019 року становить 89 470,00 грн, а за 2020 рік - 102 450,00 грн, тобто орієнтовно 13 000,00-15 000,00 грн на місяць. Це твердження суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано тим, що «задекларована останнім сума отриманого щомісячного доходу явно не відповідає не лише його освіті, фаху, досвіду роботи та кваліфікації, але й реальним заробітним платам населеного пункту, у якому проживає та зареєстрований ОСОБА_2 ».

Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини), держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (частина третя статті 181 СК України).

Положеннями частини першої статті 182 СК України у редакції, чинній на час виникнення та існування спірних правовідносин, визначено коло обставин, які суд враховує при визначенні розміру аліментів: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів (частина друга статті 182 СК України).

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша, друга статті 77 ЦПК України).

Виходячи зі змісту статті 19 ЦПК України, податкові спори не розглядаються судами у порядку цивільного судочинства.

Питання відповідальності платників податків за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, подання податкової звітності про суми доходів з недостовірними відомостями або з помилками регулюється, зокрема, статтями 47, 119 Податкового кодексу України.

Матеріали справи не містять докази на підтвердження того, що ОСОБА_2 порушив порядок заповнення і подання документів податкової звітності, як і того, що його було притягнуто у порядку, встановленому законодавством України, до відповідальності за порушення порядку заповнення документів податкової звітності і/чи недостовірність інформації у цих документах.

Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про те, що «задекларована відповідачем сума отриманого щомісячного доходу явно не відповідає не лише його освіті, фаху, досвіду роботи та кваліфікації, але й реальним заробітним платам населеного пункту, у якому він проживає та зареєстрований», а отже, не повинна братися до уваги при встановленні обставин, передбачених частиною першою статті 182 СК України, зроблено судом з порушенням вимог статей 77, 78, 89 ЦПК України.

Однак зазначений висновок не вплинув на правильність визначення судами першої та апеляційної інстанцій розміру аліментів на утримання дітей.

Крім того, переоцінка доказів, згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Також судом апеляційної інстанції обґрунтовано зазначено, що відповідно до вимог частини першої статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Щодо розподілу судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк