Постанова

від 16.09.2021 по справі 756/8715/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №756/8715/19 Головуючий у 1 інстанції: Шевчук А.В.

Провадження №22-ц/824/10884/2021 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.

16 вересня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Гаращенка Д.Р.

суддів Сліпченка О.І., Сушко Л.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та адвоката Дроган Олени Василівни представника ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 травня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,-

ВСТАНОВИВ

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 30 000 грн щомісячно, починаючи стягнення з дати розірвання шлюбу 06 травня 2019 року і до повноліття дітей, а у разі вступу до вищого навчального закладу - до його закінчення.

В обґрунтування позовних вимог вказувала, що у період з 24 вересня 2005 року по 06 травня 2019 року перебувала у зареєстрованому шлюбу з відповідачем, у період якого у них народились ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після розірвання шлюбу діти проживають та знаходиться на її утриманні.

Відповідач у повній мірі не забезпечує, тому вона змушена звернутись із даним позовом до суду.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 26 травня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дітей - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 аліменти у розмірі 9 000 грн щомісяця, починаючи стягнення з 03.07.2019 року до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 908 грн.

Вирішено, що рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на дітей у розмірі 30 000 грн щомісячно до повноліття дітей.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що висновки суду першої інстанції є необґрунтованими та незаконними, ухвалені при неповному з`ясуванні обставин справи, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Вказує, що визначений судом розмір аліментів на утримання дітей є необґрунтованим, оскільки не забезпечує їхні мінімальні потреби: харчування, медичне обслуговування, одяг.

Посилається й на те, що окрім своєї участі в несенні матеріальних витрат вона повинна фактично цілодобово доглядати дітей: готувати їжу, прати, піклуватися за стан їх здоров`я, фізичний та розумовий розвиток. При цьому, відповідач належним чином не виконує обов`язки у піклуванні дітей, не спілкується з ними.

Не погоджуючись з рішенням суду, адвоката Дроган О.В. представник ОСОБА_2 також подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в частині визначення суми аліментів скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення з нього аліментів на утримання дітей у розмірі 4500 грн.

Вказує, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм законодавства.

Відповідач добровільно сплачує аліменти на утримання дітей у розмірі 4500 грн. Цей розмір на думку апелянта є обґрунтованим та достатнім для матеріального забезпечення дітей, їх потреб у віці та відповідає принципу рівноправності визначених обов`язків кожного з батьків по матеріальному утриманню та забезпеченню дітей.

Зауважує, що визначаючи розмір аліментів суд першої інстанції не врахував матеріальний стан відповідача.

Сторона відповідача подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить її апеляційну скаргу залишити без задоволення. Вказує, що позивач не довела та не надала докази на підтвердження її витрат на дітей у розмірі саме 30 000 грн. Також посилається на обґрунтованість тверджень позивача про те, що відповідач не спілкується з дітьми, оскільки саме позивач чинить йому перешкоди в спілкуванні з дітьми.

Крім того, позивач також подала відзив на апеляційну скаргу сторони відповідача, в кому просила її залишити без задоволення. Вважає, що мета реєстрації ФОП була не для реального ведення підприємницької діяльності, а для зменшення розміру аліментів на утримання дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

У порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

За положеннями ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції підставно виходив з їх доведеності та обґрунтованості.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи частково позовні вимоги та стягуючи з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дітей у розмірі 9000 грн суд першої інстанції вважав, що такий розмір аліментів на утримання дітей, на даний час, значно перевищує встановлений прожитковий мінімум дітей даного віку, співмірний із середньою заробітною платою населеного пункту місця проживання і роботи відповідача із врахуванням додаткових компенсацій, а отже, є достатнім та належним для забезпечення рівня життя дітей, достатній для їх фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.

Судом встановлено, що у період з 24 вересня 2005 року по 06 травня 2019 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбу, в період якого у них народились: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після розірвання шлюбу діти проживають разом із матір`ю.

Вказані обставини не заперечуються сторонами, тому в силу положень ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Відповідно до положень ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно із ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

За положеннями ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Згідно із ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватись із максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №78-ХІІ, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Пунктом 17 постанови Пленуму Верховного Суду України Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів №3 від 15 травня 2006 року передбачено, що згідно ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК) і виплачуються щомісячно.

Судом встановлено, що діти сторін на даний час проживають разом із матір`ю та перебувають на її утриманні.

Відповідач зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців як приватна особа-підприємець і перебуває на спрощеній системі оподаткування.

Беручи до уваги обов`язок батьків утримувати неповнолітніх дітей, враховуючи положення норм законодавства, що регулюють відносини сторін по даній справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача аліментів на утримання дітей у розмірі 9000 грн, оскільки саме такий розмір щомісячного грошового забезпечення на думку апеляційного суду є необхідним та достатнім для забезпечення потреб дітей, їх фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.

Згідно ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно прецедентної практики Європейського Суду з прав людини об`єктом статті 8 указаної Конвенції є, в основному, захист людини від будь-якого втручання з боку державних органів. Однак це положення не просто змушує державу утримуватись від такого втручання. Крім цього, насамперед поряд з існуванням негативних зобов`язань, існують позитивні зобов`язання, пов`язані з ефективною повагою до приватного або сімейного життя. Ці зобов`язання можуть включати в себе вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин між окремими особами (рішення Європейського Суду з прав людини у справі М. С. проти України від 11 липня 2017 року (заява №2091/13).

Ухвалюючи рішення в справі М. С. проти України від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.

Ураховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. 7 ст. 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.

У відповідності до ст.8 Закону України Про охорону дитинства кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, посувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України Про охорону дитинства ).

Визначений судом розмір аліментів відповідає найкращим інтересам дітей, а також засадам розумності та справедливості.

Доводи позивача на необхідність стягнення з відповідача на її користь аліментів на утримання дітей у розмірі 30 000 грн, що буде забезпечувати їхні мінімальні потреби: харчування, медичне обслуговування, одяг та ін., апеляційний суд оцінює їх критично з огляду на таке.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках

Згідно з положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст.76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч.1-3 ст. 89 ЦПК України).

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження здійснення витрат на утримання дітей саме у розмірі 30 000 грн.

Тому доводи апелянта про те, що відповідач є здоровим та працездатним чоловіком, а відтак має сплачувати аліменти у розмірі 30 000 грн на утримання спільних дітей не заслуговують на увагу, оскільки в даному випадку позивачем не доведено обставин понесення нею витрат на утримання дітей саме у вказаному розмірі на місяць.

Доводи позивача про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що окрім своєї участі в несенні матеріальних витрат вона повинна фактично цілодобово доглядати дітей: готувати їжу, прати, піклуватися за стан їх здоров`я, фізичний та розумовий розвиток, не заслуговують на увагу зважаючи на те, що законодавець визначив, що матір, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Також є необґрунтованими доводи апеляційної скарги позивача про те, що батько не приймає участі у вихованні та піклуванні за дітьми. Суд апеляційної інстанції вважає зазначити, що в межах даної справи не досліджується питання участі батька у вихованні та піклуванні за дітьми, а в даній справи вирішується питання щодо утримання дітей, відтак вищевказані доводи не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до Закону України Пpo Дepжавний бюджeт України на 2021 рік прожитковий мінімум для дітей вікoм від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень.

Як зазначалося вище за положеннями ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Отже, визначений судом першої інстанції розмір аліментів значно перевищує прожитковий мінімум для дитини відповідного віку.

Доводи апеляційної скарги сторони відповідача не містять жодного посилання на те, що стягнутий розмір аліментів є несправедливим та таким, що значно перевищує витрати на дітей.

Зміст апеляційної скарги свідчить про те, що відповідач свої власні інтереси ставить вище, ніж свої обов`язки щодо надання дітям належного рівня життя.

Посилання на те, що відповідач має невеликий дохід, суд не приймає з огляду на те, що проживаючи у місті Києві відповідач з метою належного виконання своїх обов`язків щодо утримання дитини має можливість влаштуватись на роботу з більшою заробітною платою .

Апеляційний суд також враховує те, що відповідач є здоровою працездатною людиною, оскільки протилежного матеріали справи не містять, та відповідачем не доведено, що при відповідальному ставленні до своїх батьківських обов`язків надати належний рівень матеріального забезпечення своїм дітям він має можливість у регіоні, в якому він проживає, заробити достатньо коштів.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції роз`яснює, що за положеннями ч. 1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Доводи апеляційних скарг про порушення судом першої інстанції норм процесуального права не впливають на правильність висновків суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375 , 381 - 383 ЦПК України , суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та адвоката Дроган Олени Василівни представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.Р. Гаращенко

Судді О.І. Сліпченко

Л.П. Сушко