Постанова
від 14.04.2022 по справі 147/1165/21
ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 147/1165/21

Провадження № 22-ц/801/594/2022

Категорія: 77

Головуючий у суді 1-ї інстанції Натальчук О. А.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2022 рокуСправа № 147/1165/21м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого Ковальчука О. В.,

суддів : Берегового О.Ю., Шемети Т.М.,

розглянувши впорядкуписьмовогопровадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Опорного закладу освіти «Тростянецький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Тростянецької селищної ради Вінницької області» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати та моральної шкоди,

за апеляційною скаргою Опорного закладу освіти «Тростянецький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Тростянецької селищної ради Вінницької області» на рішення Тростянецького районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 26 січня 2022 року суддею цього суду Натальчук О.А., зі складанням його повного тексту 28 січня 2022 року,

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Опорного закладу освіти «Тростянецький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Тростянецької селищної ради Вінницької області» (далі - ОЗО «Тростянецький ЗЗСО І-ІІІ ст. №1») про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати та моральної шкоди, мотивуючи його тим, що 08 листопада 2021 року вона отримала наказ №73-вн від 08 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи Галини ГОРБАНЬ», яким її було відсторонено від роботи вчительки молодших класів з 08 листопада 2021 року у зв`язку із ухиленням від обов`язкового профілактичного щеплення від COVІD-19 на строк до здійснення щеплення проти гострої респіраторної хвороби, але не більше ніж до закінчення дії карантину, встановленого КМУ.

Крім того, цим наказом їй було призупинено виплату заробітної плати.

Позивач зазначає, що оскаржуваним наказом було порушено її конституційні права на працю з боку відповідача та посилаючись на положення Конституції України, Загальної декларації прав людини, Європейської соціальної хартії, Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права вважає відсторонення незаконним. Зазначає, що наказ про відсторонення є незаконним, так як Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачає обов`язкове щеплення саме обов`язковими щепленнями. Звертає увагу, що виключно Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється перелік обов`язкових щеплень. Однак вказаним законом щеплення від COVID-19 не встановлено, а тому відсторонення є незаконним та безпідставним.

Також позивач вказала, що незаконним відстороненням від роботи відповідач завдав їй моральну шкоду, яку вона оцінює в 90000 грн., оскільки відповідач залишив її без улюбленої роботи та єдиного джерела існування.

Пославшись на викладене, ОСОБА_1 просила суд: визнати незаконним та скасувати наказ №73-вн від 08 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи Галини ГОРБАНЬ» та поновити її на роботі на посаді учителя молодших класів опорного закладу освіти «Тростянецький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Тростянецької селищної ради Вінницької області»; стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за період відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року по день ухвалення рішення суду з розрахунку 16000 грн за місяць; стягнути з відповідача на її користь 90000 грн завданої моральної шкоди та 20000 грн за надання професійної правничої допомоги адвокатом; допустити рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за весь час незаконного відсторонення від роботи до негайного виконання.

Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 26 січня 2022 року позову задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ №73-вн від 08 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи Галини ГОРБАНЬ». Стягнуто з Опорного закладу освіти «Тростянецький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Тростянецької селищної ради Вінницької області» на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за час відсторонення від роботи та витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 3000 гривень. В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з ОЗО «ТростянецькийЗЗСО І-ІІІст.№1»на користьдержави судовівитрати посплаті судовогозбору врозмірі 1816грн.

Не погодившись із ухваленим рішенням, ОЗО «Тростянецький ЗЗСО І-ІІІ ст. №1», посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, невірне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати, постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві ОСОБА_1 зазначила, що оскаржуване рішення вважає законним та обґрунтованим, а тому просить апеляційний суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак, рішення суду цим вимогам не відповідає, тому апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши його законність і обґрунтованість у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Частково задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи та про стягнення заробітної плати за час відсторонення від роботи, виходячи з необов`язковості щеплення від COVID-19 за діючим законодавством, яке регулює спірні правовідносини.

Із такими висновками суду першої інстанції не можна погодитись з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 працює у ОЗО «ТростянецькийЗЗСО І-ІІІст.№1» з 15 серпня 2000 року та 01 вересня 2021 року переведена на посаду вчителя початкових класів (а. с. 38, 53-55).

Відповідно до інформації про оцінку стану здоров`я особи від 31 березня 2021 року, ОСОБА_1 відмовилась від проведення щеплення, оскільки не довіряла жодній із запропонованих вакцин (а. с. 63).

03 листопада 2021 року, наказом директора ОЗО «ТростянецькийЗЗСО І-ІІІст.№1» № 85-к «Про попередження щодо відсторонення працівників закладу освіти» допущено до роботи з 08 листопада 2021 року працівників ОЗО «Тростянецький ЗЗСО І-ІІІ ст. №1», які мають щеплення проти COVID-19; працівників ОЗО «Тростянецький ЗЗСО І-ІІІ ст. №1», які не мають підтверджуючих документів щеплення проти COVID-19, відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. Позивач була ознайомлена з цим наказом та вказала про незгоду з ним (а. с. 64).

З доповідної записки на ім`я директора від медичної сестри ОСОБА_2 від 05 листопада 2021 року вбачається, що починаючи з кінця березня нею регулярно проводились бесіди про необхідність вакцинації проти COVID-19 та роз`яснювалось про перелік наявних вакцин і повідомлялось про графіки та місця проведення щеплень (а.с.65).

08 листопада 2021 року директору ОЗО «Тростянецький ЗЗСО І-ІІІ ст. №1» від медичної сестри було надано доповідну записку, відповідно до якої учитель початкових класів ОСОБА_1 заповнила інформаційну згоду, затверджену Наказом МОЗ України від 31 грудня 2009 року №1086, форма первинної облікової документації №063-2/0, в якій вказала, що не дає згоди на будь-яке щеплення, тому що не довіряє жодній з вакцин та не надала жодного підтверджуючого документу щодо протипоказань або відтермінування щеплення (а. с. 67).

Відповідно до акту ненадання документів від 08 листопада 2021 року, складеного методистом ОСОБА_3 , медичною сестрою ОСОБА_4 та старшим інспектором з кадрів Скапровською Н., станом на 8 год 45 хв 08 листопада 2021 року працівники закладу освіти, в числі яких ОСОБА_1 , не надали підтверджуючих документів про проведення щеплення проти COVID-19 або медичних висновків про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданих закладом охорони здоров`я (а. с. 66).

Наказом директора ОЗО «Тростянецький ЗЗСО І-ІІІ ст. №1» №73-вн від 08 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи Галини ГОРБАНЬ», відсторонено учителя молодших класів ГОРБАНЬ Г.М. від роботи з 08 листопада 2021 року у зв`язку з ухиленням від обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на строк до здійснення щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але не більше ніж до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Наказано бухгалтерам, на період відсторонення працівника, призупинити виплату заробітної плати (а. с. 68).

Згідно із ч.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частиною 1 статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

У визначенні поняття «законодавством» суд враховує рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/09 (справа про тлумачення терміну «законодавство»), відповідно до якого термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 КЗпП України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

За змістом вищеназваної статті КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом (правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц (провадження № 61-18651св18)).

Таким актом є, зокрема Закон України «Про захист населення від інфекційний хвороб», який передбачає відсторонення працівників як в разі відмови від обов`язкових щеплень, так і в разі ухилення від обов`язкових щеплень.

Згідно з ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, є Міністерство охорони здоров`я України (надалі - МОЗ).

Наказом МОЗ від 5 лютого 2020 року за №521 розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, який затверджений наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, доповнено пунктом 39 такого змісту: «COVID-19».

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (надалі - Перелік № 2153), відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, в тому числі закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Відповідно до примітки до Переліку № 2153 обов`язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року №2070).

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (в редакції від 26 жовтня 2021 року, що діяла на час спірних правовідносин) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року установлено на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 20 травня 2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та від 22 липня 2020 р. № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236» ця постанова доповнена п.41-6, відповідно до якого «керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 року № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Відповідно до ст.10 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Вказані нормативні акти неконституційними, нечинними чи незаконними на час вирішення спору в передбаченому законодавством порядку не визнавалися, а в даному спорі загальний місцевий суд не може вирішувати питання неконституційності законів України та протиправності рішень Кабінету Міністрів України і наказу Міністерства охорони здоров`я України, що стали підставою для відсторонення позивача від роботи.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді учителя молодших класів ОЗО «Тростянецький ЗЗСО І-ІІІ ст. №1» та входить до кола працівників, визначених вказаними актами, які підлягають щепленню.

Відповідачем було повідомлено позивача про необхідність щеплення проти COVID-19 та надання відповідних документів про проходження цієї процедури або про наявність абсолютних протипоказань до такого щеплення, а також роз`яснено наслідки ненадання одного з таких документів у вигляді відсторонення від роботи без збереження заробітної плати.

Як слідує зі змісту позовної заяви та наданих суду доказів, ОСОБА_1 щеплення немає, від його проведення відмовилась та суду не надано доказів про наявність у неї абсолютних протипоказань до проведення щеплення проти гострої респіраторної хвороби.

Отже в даному випадку відсторонення ОСОБА_1 від роботи ґрунтується на вимогах закону, здійснено в спосіб, передбачений законом та за існування правових та фактичних підстав.

Посилання позивача на те, що ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не передбачено жодних посилань на обов`язкову вакцинацію від гострої респіраторної вірусної інфекції COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, суд вважає необґрунтованими, оскільки частина друга цієї ж статті встановлює, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб, якою є в тому числі гостра респіраторна вірусна інфекція COVID-19.

Статтею 46 КЗпП України передбачено можливість відсторонення працівників від роботи в інших випадках, передбачених законодавством. Саме такий випадок і передбачений частиною 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», відповідно до якої у разі ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт, що, на думку суду, має місце в даному випадку.

Суд звертає увагу, що норми чинного законодавства України не містять норм щодо примусової вакцинації, тому діюче законодавство у разі відмови чи ухилення від обов`язкової вакцинації дозволяє відсторонювати таких працівників без виплати заробітної плати.

Слід визначити, що відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19).

Суд зазначає, що обов`язковість щеплення є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантоване ст.8 Конвенцією.

Між тим, такі втручання цілком припустимі.

Європейський суд дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.

Досліджуючи питання наявності закону Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в ухваленому 08 квітня 2021 року рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13) у рішенні, яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266):

«Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, «Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки» [GC], №№ 28859/11 і 28473/12, § 167, 15 листопада 2016 р., з додатковим посиланням).»

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні ж таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272):

«Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи:

«285. … Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З огляду на викладене суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

Держава, встановивши відсторонення працівників освіти від виконання обов`язків, які ухиляються чи відмовляються від профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й дітей. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має виправдану мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

З огляду на викладене, суд вважає, що обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ від 19 липня 1995 року № 133 зі змінами належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, однак це було прямим наслідком свідомого рішення позивача відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначеного ст.43 Конституції України, оскільки за позивачем зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений. Обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей.

Відповідно до ст.43 Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Тобто, саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні, а не право на працю.

Верховний Суд в постанові від 10 березня 2021 року в справі № 331/5291/19 зазначив: «згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Зважаючи на це, не освіта, а саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту.

Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян.

Індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення батьками дитини при збереженні обсягу права дитини на здобуття освіти протиставляється загальному праву (інтересу) інших батьків та їх дітей, які провели щеплення, перед направленням дитини для здобуття освіти до освітніх закладів з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров`я.

Отже, держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущеною до занять, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я не тільки всіх учнів і працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином саму дитину, яка не отримала профілактичні щеплення. З огляду на суспільні інтереси, тимчасове відсторонення (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) дитини від занять не призвело до порушення конституційного права дитини на освіту, яку вона може отримати в інших формах».

З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач з метою забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст.46 КЗпП України правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення від роботи позивача.

Зважаючи на викладене, позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу №73-вн від 08 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи Галини ГОРБАНЬ» задоволенню не підлягають, а виходячи з цього, задоволенню не підлягають і вимоги про стягнення заробітної плати за час відсторонення.

Також не підлягають задоволенню вимоги про поновлення на роботі, через те, що вимога про поновлення на роботі є неналежним способом захисту прав відстороненого від роботи працівника, оскільки поновленню на роботі підлягають лише звільнені працівники. Звільнення працівника, на відміну від відсторонення, веде до повного припинення трудових відносин із працівником. Відсторонення ж від роботи є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків та на період відсторонення від роботи робоче місце за працівником зберігається.

Оскільки суд визнає законним та відмовляє у скасуванні наказу, то відповідно не підлягають задоволенню вимоги про стягнення моральної шкоди, завдання якої, крім того, позивач не обґрунтувала та не довела належними та допустимими доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в законній силі залишатись не може та відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно дочастин 1та 2цієї жстатті,судовий збірпокладається насторони пропорційнорозміру задоволенихпозовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, то судові витрати за надання правової допомоги позивачу та сплату судового збору за позовну вимогу про стягнення моральної шкоди слід залишити за позивачем.

Оскільки, відповідно до п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір»позивач звільнена від сплати судового збору за позовні вимоги про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, то відповідно до ч. 7 ст. 141 ЦПК України їх слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судовий збір за вимоги позову про визнання незаконним та скасування наказу, за подання яких, позивач, відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір», не звільнена, слід стягнути з позивача.

Також з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в цій частині, в решті, судовий збір за подання апеляційної скарги слід компенсувати за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.367,374,376,382 - 384,389 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргуОпорногозакладу освіти«Тростянецький закладзагальної середньоїосвіти І-ІІІступенів №1Тростянецької селищноїради Вінницькоїобласті» задовольнити,рішення Тростянецькогорайонного судуВінницької області від 26 січня 2022 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Опорного закладу освіти «Тростянецький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Тростянецької селищної ради Вінницької області» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати та моральної шкоди.

Судові витрати, понесені на сплату судового збору за позовну вимогу про стягнення моральної шкоди та за надання правової допомоги, залишити за позивачем.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір за подання позову в частині визнання незаконним та скасування наказу в розмірі 908 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Опорного закладу освіти «Тростянецький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Тростянецької селищної ради Вінницької області» судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1362 грн.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, понесені Опорним закладом освіти «Тростянецький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Тростянецької селищної ради Вінницької області», в розмірі 1362 грн, компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Тростянецьким РВ УМВС України у Вінницькій області 04 лютого 2005 року, місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Опорний заклад освіти «Тростянецький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Тростянецької селищної ради Вінницької області», код ЄДРПОУ 24903149, місцезнаходження за адресою: вулиця Шкільна, будинок 10, смт Тростянець, Гайсинський район, Вінницька область.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: О.Ю. Береговий

Т.М. Шемета

СудВінницький апеляційний суд
Дата ухвалення рішення14.04.2022
Оприлюднено22.06.2022
Номер документу103969794
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них про поновлення на роботі, з них

Судовий реєстр по справі —147/1165/21

Постанова від 14.04.2022

Цивільне

Вінницький апеляційний суд

Ковальчук О. В.

Ухвала від 14.03.2022

Цивільне

Вінницький апеляційний суд

Ковальчук О. В.

Ухвала від 15.02.2022

Цивільне

Вінницький апеляційний суд

Ковальчук О. В.

Ухвала від 10.02.2022

Цивільне

Вінницький апеляційний суд

Ковальчук О. В.

Рішення від 26.01.2022

Цивільне

Тростянецький районний суд Вінницької області

Натальчук О. А.

Рішення від 26.01.2022

Цивільне

Тростянецький районний суд Вінницької області

Натальчук О. А.

Ухвала від 25.11.2021

Цивільне

Тростянецький районний суд Вінницької області

Натальчук О. А.

Ухвала від 16.11.2021

Цивільне

Тростянецький районний суд Вінницької області

Натальчук О. А.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні