Постанова

від 14.04.2022 по справі 752/25336/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 752/25336/21 Головуючий у І інстанції Машкевич К.В.

Провадження №22-ц/824/4837/2022 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 квітня 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Таргоній Д.О., Голуб С.А., Писаної Т.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 06 грудня 2021 року по справі за заявою ОСОБА_1 , зацікавлені особи: Київська міська територіальна виборча комісія, Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація, Інститут садівництва Національної академії аграрних наук України, об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ягідка 60» про встановлення факту, що має юридичне значення, -

УСТАНОВИВ:

у жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з даною заявою, в якій просив встановити факт постійного місця проживання останнього за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2021 року заява залишена без руху та надано строк для усунення недоліків.

15 листопада 2021 року ОСОБА_1 було подано уточнену заяву.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 06 грудня 2021 року заяву ОСОБА_1 , зацікавлені особи: Київська міська територіальна виборча комісія, Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація, Інститут садівництва Національної академії аграрних наук України, об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ягідка 60» про встановлення факту, що має юридичне значення повернуто заявнику.

Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить зазначену ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції, повертаючи дану заяву, фактично надав правову оцінку заявленим вимогам, що не передбачено нормами ЦПК України на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Заявник посилається на те, що він звернувся до суду з метою реалізації свого конституційних прав, а саме для встановлення факту від якого залежить виникнення, зміна або припинення його конституційних прав. Вказує, що дана заява не є спором про право та містить докази, на підставі яких суд має встановити юридичний факт.

Крім того, в апеляційній скарзі вказано, що суд першої інстанції, посилаючись на ст. ст. 175, 177, 185 ЦПК України без фактичних недоліків, грубо порушив ст. ст. 3, 19, 22, 124 Конституції України та права заявника.

Відзивів на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходило.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

За правилом пункту 9 частини 1 статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду.

Згідно із частиною 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У зв`язку з цим, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2021 року заяву ОСОБА_1 було залишено без руху у зв`язку із невиконанням заявником вимог ЦПК України та надано останньому строк на усунення недоліків.

Вказано, що зі змісту поданої заяви про усунення недоліків вбачається, що ОСОБА_1 не усунув недоліки поданої заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, оскільки не зазначив доказів неможливості встановлення даного факту, не зазначив, які юридичні наслідки для останнього породжує даний факт і що встановлення факту може якимось чином вплинути на виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав.

Апеляційний суд не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Елементом права на справедливий судовий розгляд є право на доступ до суду.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду, як елементу права на справедливий суд, згідно зі ст. 6 Конвенції.

Так у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.

Водночас у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Згідно висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»).

Частина 1 статті 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, що у жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення факту постійного місця проживання останнього за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.3-4).

Разом із вказаною заявою ОСОБА_1 подав копію відповіді на інформаційний запит №280/17 (вх.. Київської міської ради №08/122 (з) від 03 лютого 2017 року) (а.с. 5), з якого вбачається, що в АДРЕСА_1 , довідку про реєстрацію місця поживання заявника від 05 жовтня 2017 року - зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 є АДРЕСА_1 (а.с.6), довідку про реєстрацію місця поживання заявника від 28 березня 2019 року - зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 є АДРЕСА_3 (а.с.7), довідку Національної академії аграрних наук України, в якій вказано про те, що житловий буд. АДРЕСА_4 (а.с.8), довідку Національного аграрного інституту садівництва, вказане місце знаходження житлового буд. АДРЕСА_4 (а.с.9).

З вищезазначених поданих ОСОБА_1 документів вбачаються розбіжності в правильності зазначення адреси проживання останнього.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2021 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, зокрема: зазначити які є докази неможливості встановлення даного факту в порядку, визначеному закону, які юридичні наслідки для заявника потягне за собою встановлення факту, з якою метою заявник просить встановити юридичний факт, а також зазначено, щ з самої заяви неможливо встановити, обставину, що факт, який просить встановити заявник, неможливо встановити іншим шляхом та яким чином встановлення даного факту впливатиме на зміну або припинення особистих чи майнових прав заявника (а.с.16-17).

В подальшому, на адресу суду першої інстанції надійшла уточнена заява про встановлення факту, від якого залежить виникнення прав фізичної особи (а.с.20-22).

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 06 грудня 2021 року заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто заявнику (а.с.39-40).

Відповідно до положень ч.1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Тобто, таке провадження не містить ні матеріально-правових вимог, ні адресатів такої вимоги та спрямоване на швидкий та ефективний захист безспірних прав осіб.

Частиною 4 ст.294 ЦПК України встановлено, що справи окремого провадження суд розглядає за участі заявника і заінтересованих осіб.

Відповідно до ч.1 ст.294 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи.

Згідно із п.1 ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

Відповідно до ст.318ЦПК України у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення обов`язково зазначається мета встановлення такого факту та причина неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.

Таким чином, юридичні факти можуть бути встановленні лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Так, зі змісту поданої ОСОБА_1 заяви вбачається, що метою встановлення факту, що має юридичне значення, є встановлення правильної адреси місця проживання ОСОБА_1 , а саме: АДРЕСА_1 для реалізації його подальших конституційних прав, зокрема виборчого права.

Положення статті 318 ЦПК України передбачають вимоги щодо заяви про встановлення юридичного факту. У заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт.

До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

Згідно з вимогами частини 1 статті 187 ЦПК України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження, суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 ЦПК України.

Вимоги до форми та змісту позовної заяви визначені статями 175, 177 ЦПК України.

В них зазначено, зокрема, що позовна заява подається в письмовій формі і повинна містити зміст позовних вимог та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує вимоги та зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Частинами 1, 2 статті 185 ЦПК України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу, в якій зазначає недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Згідно з пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим для заяв у справах окремого провадження, якщо в заяві не зазначено, який конкретно факт просив встановити заявник, з яких причин неможливо одержати або відновити документ, що посвідчує даний факт, якими доказами цей факт підтверджується або до заяви не приєднано довідки про неможливість одержання чи відновлення необхідних документів, суддя постановляє ухвалу про залишення заяви без руху і надає заявникові строк для виправлення недоліків. У разі невиконання цих вказівок заява вважається неподаною і повертається заявникові, про що суддя постановляє мотивовану ухвалу.

Згідно ч.2ст.294 ЦПК України з метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.

Крім того, суд не позбавлений можливості з`ясувати, яким чином встановлення факту, що має юридичне значення, впливатиме на особисті чи майнові права заявника після відкриття провадження у справі.

Щодо доводів суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження причини неможливості одержання документів, що посвідчують факт родинних відносин, то слід зазначити наступне.

Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що згідно частини 1 статті 229 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Таким чином, ЦПК України встановлює обов`язок позивача зазначити у позовній заяві докази, що підтверджують вказані обставини якими він обґрунтовує свої вимоги, а на суд - обов`язок безпосередньо дослідити докази під час розгляду справи, однак, не надає суду право на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі вирішувати питання щодо належності та допустимості цих доказів.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред`явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику.

Таким чином, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що подання доказів можливе і на наступних стадіях цивільного процесу.

Крім того, в даній категорії справ, з метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.

ОСОБА_1 , на його думку, надав всі необхідні докази на підтвердження поданої заяви, тому колегія суддів вважає, що в цій частині також було дотримано вимог закону заявником.

Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції).

Суд першої інстанції на зазначені обставини і вимоги закону уваги не звернув та, діючи всупереч вимогам частини 5 статті 12 ЦПК України, яка зобов`язує суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, підійшов до вирішення цього питання формально та передчасно повернув заяву про встановлення юридичного факту.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що достатніх підстав для визнання заяви неподаною та повернення її заявниці у суду першої інстанції не було, суд порушив норми процесуального права та допустив неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду першої інстанції, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З огляду на вищевикладені обставини справи ухвала Голосіївського районного суду м. Києва від 06 грудня 2021 року підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.274, 367-369, 374, 381- 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 06 грудня 2021 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції;

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 15 квітня 2022 року.

Суддя-доповідач Д.О. Таргоній

Судді: С.А. Голуб

Т.О. Писана