Постанова

від 13.04.2022 по справі 442/4688/20

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 442/4688/20 Головуючий у 1 інстанції: Хомик А.П.

Провадження № 22-ц/811/4239/21 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С.М.,

суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретар судового засідання - Юзефович Ю.І.,

з участю - представника позивача - адвоката Зубрицької О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шемеляк Ганни Тарасівни на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25 жовтня 2021 року (повний текст складено 29 жовтня 2021 року), у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

в липні 2020 року позивач звернулась в суд з вказаним позовом, в якому просила поділити майно, що є спільною сумісною власністю подружжя та визнати за нею право власності на Ѕ частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 ; Ѕ частку у праві власності на торговий павільйон продтоварів загальною площею 42,8 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 ; Ѕ частку у праві власності на земельну ділянку площею 0, 015 га, кадастровий номер 4621285700:01:002:0015, яка розташована по АДРЕСА_3 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі; Ѕ частку у праві власності на приміщення магазину загальною площею 142,0 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_4 ; Ѕ частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_5 ; Ѕ частку у праві власності на автомобіль OPEL Vivaro L1H1 1.9 CDTi Bus 100, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , 2002 року випуску, об`єм двигуна 1870 куб.см (74кВт/100к.с.); Ѕ частку у праві власності на автомобіль NISSAN X-Trail 2.0і (Т31) SE-BB-6МТ, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , 2008 року випуску, об`єм двигуна 1998 куб.см (104 кВт/141 к.с.).

В обґрунтування позову зазначає, що з 16 жовтня 1982 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який було розірвано рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 08 серпня 2019 року.

За час перебування у шлюбі сторонами було придбано майно, яке просить суд поділити, оскільки між сторонами не досягнуто згоди щодо його поділу.

У березні 2021 року ОСОБА_1 подав до суду позов до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визначення розміру частки у праві спільної власності.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 11 березня 2021 року постановлено об`єднати в одне провадження цивільну справу № 442/1545/21, провадження № 2/442/601/2021 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визначення розміру частки у праві спільної власності, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 з цивільною справою № 442/4688/20, провадження № 2/442/132/2021 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, присвоївши справі єдиний реєстраційний номер № 442/4688/20, провадження № 2/442/132/2021.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та визначення розміру частки у праві спільної власності - за заявою позивача залишено без розгляду.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25 жовтня 2021 року позов задоволено частково.

Поділено майно, що є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та визнано за ОСОБА_2 право власності на:

- Ѕ частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 145,1 кв.м., житловою 53,4 кв.м.;

- Ѕ частку у праві власності на торговий павільйон продтоварів, загальною площею 42, 8 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер 34153704);

- Ѕ частку у праві власності на земельну ділянку площею 0, 015 га, кадастровий номер 4621285700:01:002:0015, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі;

- Ѕ частку у праві власності на приміщення магазину загальною площею 142,0 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер 34943791);

- Ѕ частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_5 (реєстраційний номер 34943741);

- автомобіль OPEL Vivaro L1H1 1.9 CDTi Bus 100, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , 2002 року випуску, об`єм двигуна 1870 см3 (74кВт/100к.с).

Визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль NISSAN X-Trail 2.0І (Т31) SE-BB-6МТ, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 2008 року випуску, об`єм двигуна 1998 см3 (104кВт/141 к.с).

Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 68 675,00 грн компенсації нерівності часток вартості автомобілів та 6 328 грн 03 коп. понесених судових витрат.

Рішення суду оскаржила представник ОСОБА_1 - адвокат Шемеляк Ганна Тарасівна

В апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції, вирішуючи спір не врахував, що до об`єктів, які підлягали поділу слід було включити також трактор Т-25б/н з причіпом, плугом та копалкою, а також житловий будинок з господарськими спорудами у селі Летня. Залишено поза увагою, що між сторонами, після розірвання шлюбу досягнуто згоди щодо поділу майна, зокрема квартири та нежитлового приміщення в селищі Меденичі, як і не враховано рішення суду у справі № 442/8662/18 щодо цього майна. Наведене свідчить про неповноту судового рішення та несправедливий поділ майна, набутого за час шлюбу з позивачкою. Судом не досліджено на якій підставі відповідачем особисто набуто право власності на спірні квартири, до набуття яких позивачка не має жодного відношення, і це майно не є спільним майном подружжя, адже є фактично особистою власністю відповідача. Тобто, суд не встановив у судовому порядку статусу спільного майна, і така позовна вимога позивачкою не заявлялася. Крім того, судом безпідставно стягнуто з відповідача судовий збір, адже він є інвалідом другої групи, докази чого містяться в матеріалах справи.

Просить скасувати рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25 жовтня 2021 року в частині задоволених позовних вимог та стягнення судових витрат у сумі 6 328 грн 03 коп., та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В лютому 2022 року від позивачки надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Такий мотивований тим, що оскаржуване рішення є законним, обґрунтованим. Звертає увагу на те, що відповідачем не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на майне, яке вона просила суд поділити між сторонами.

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Ухвала Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25 жовтня 2021 року про залишення за заявою ОСОБА_1 його позову без розгляду в апеляційному порядку не оскаржується.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 листопада 2018 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , укладений 16 жовтня 1982 року та зареєстрований у Меденицькій селищній раді Дрогобицького району, актовий запис № 47 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 ) - розірвано; прізвище ОСОБА_2 залишено без змін.

Із свідоцтва про право власності на квартиру від 27 травня 2002 року, виданого виконавчим комітетом Меденицької селищної ради, вбачається, що квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі рішення виконавчого комітету Меденицької селищної ради від 10 травня 2002 року за № 45.

Рішенням виконавчого комітету Меденицької селищної ради «Про затвердження акту № 96 від 13 квітня 2002 року державної технічної комісії про готовність закінчених будівництвом об`єктів садибної забудови до експлуатації гр. ОСОБА_1 » від 10 травня 2002 року за № 45 затверджено акт від 18 квітня 2002 № 96 «Про закінчення і здачу в експлуатацію індивідуальної квартири АДРЕСА_1 , житловою площею 53, 4 кв.м, загальною площею 145,1 кв.м; вирішено оформити право власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1 .

З витягу про Державну реєстрацію прав № 31900658 від 03 листопада 2011 року вбачається, що квартира загальною площею 138,7 кв.м, житлова площа 83, 4 кв.м, яка складається з чотирьох житлових кімнат та однієї кухні, розташована за адресою: АДРЕСА_5 , належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.

Згідно із витягом про Державну реєстрацію прав № 30642478 від 16 липня 2011 року торговий павільйон продтоварів загальною площею 42, 8 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 , належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 13179940 від 21 листопада 2013 року, Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 217273255 від 22 липня 2020 року вбачається, що земельна ділянка кадастровий номер 4621285700:01:002:0015, площею 0, 015 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки серія та номер: 428, виданого 21 листопада 2013 року.

Відповідно до витягу про Державну реєстрацію прав № 31900231 від 03 листопада 2011 року приміщення магазину загальною площею 142, 0 кв.м за адресою: АДРЕСА_4 , належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.

З витягу є Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів від 07 липня 2020 року вбачається, що ОСОБА_1 належать два транспортні засоби: автомобіль OPEL Vivaro, 2002 року випуску, об`єм двигуна 1870 куб.см (74кВт/100к.с.), зареєстрований за особою: 11 травня 2007 року; автомобіль NISSAN X-Trail, 2008 року випуску, об`єм двигуна 1998 куб.см (104 кВт/141 к.с.), зареєстрований за особою: 26 вересня 2008 року.

З відповіді ТСЦ № 462 РСЦ ГСЦ МВС у Львівській області «Про надання інформації» від 26 червня 2020 року № 3-57/Аз вбачається, що згідно даних Єдиного державного реєстру транспортних засобів ОСОБА_1 з 16 жовтня 1982 року по 30 грудня 2018 року мав у власності, зокрема, такі транспортні засоби: з 07 липня 2007 року по теперішній час OPEL Vivaro, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 ; з 07 серпня 2010 року по теперішній час NISSAN X-Trail, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 .

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

При вирішенні спору у цій справі, враховуючи набуття сторонами майна під час шлюбу як до 2004 року, так і після цього, підлягають застосуванню як норми КпШС України, так і норми СК України.

Відповідно до статті 22 КпШС України, який був чинним до 01 січня 2004 року, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно зі статтею 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу (частина перша статті 29 КпШС України).

У статті 60 СК України (набрав чинності з 1 січня 204 року) визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до частини другої статті 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України).

Відповідно до частини першої та другої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Частиною другою статті 69 СК України передбачено, що договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має посвідчуватися нотаріально.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 203/284/17 (провадження № 61-7751св19) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19 (провадження № 61-6722св21).

Висновок щодо застосування положень статті 22 КпШС України викладено у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 листопада 2018 року в справі № 539/2669/15-ц (провадження № 61-18459св18), в якій зазначено, що «в частині першій статті 22 КпШС України передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Установивши, що домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, побудовано під час перебування сторін у шлюбі, тобто є спільною сумісною власністю подружжя, а відповідачем не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що вказане домоволодіння та земельна ділянка під ним підлягають поділу між колишнім подружжям у рівних частках. Доводи відповідача про те, що вказаний будинок побудований до реєстрації шлюбу з позивачем не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вказані обставини вже були предметом дослідження та судами їм надана оцінка на підставі належних і допустимих доказів, а суд касаційної інстанції відповідно до статті 400 ЦПК України не здійснює переоцінку цих доказів».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року у справі №565/495/18 (провадження № 61-1539св19) вказано, що «поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі».

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2021 року в справі № 595/970/20 (провадження № 61-4017св21).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2020 року у справі №266/5267/18 (провадження № 61-6647св19) вказано, що «Поділ спільного нерухомого майна подружжя повинен бути доведений нотаріально посвідченою угодою, а не угодою, укладеною у простій письмовій формі».

У частині перші статті 18 ЦПК України зазначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оцінивши надані сторонами докази, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач не спростував презумпцію спільності права власності подружжя на нерухоме майно, яке просила поділити позивачка, і з огляду на заявлені позовні вимоги, та виходячи з рівності часток колишнього подружжя у такому майні, поділив майно в обраний позивачкою спосіб, а саме шляхом визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

Апеляційна скарга доводів щодо невірного поділу судом рухомих речей, а саме транспортних засобів, не містить.

За обраного позивачкою способу поділу майна подружжя, а також неспростування презумпції спільності права власності на майно подружжя та недоведення відповідачем свого права особистої власності на таке майно, доводи скарги про те, суд не встановив у судовому порядку статусу спільного майна, і така позовна вимога позивачкою не заявлялася, колегія суддів вважає юридично неспроможними.

Враховуючи принцип диспозитивності, з огляду на предмет позову ОСОБА_2 , в якому така не просила здійснити поділ трактора та житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого у селі Летня, а також предмет позову ОСОБА_1 , в якому до об`єктів поділу було включено ці об`єкти, однак позов останнього залишено без розгляду, і ухвала постановлена судом з цього питання, в апеляційному порядку не оскаржується, доводи скарги щодо нездійснення поділу цих об`єктів судом першої інстанції, є безпідставними.

З огляду на обов`язковість судових рішень, закріплених на рівні законодавства, не підлягало поділу або врахуванню під час розгляд справи, що переглядається, майно, яке було предметом позову у справі №442/8662/18.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки її доводи вірних висновків суду не спростовують.

Проте колегія суддів не може погодитись з правильністю висновків оскаржуваного рішення в частині розподілу судових витрат, а саме судового збору.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).

ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, яка встановлена безтермінового (довічно), що підтверджується довідкою МСЕК та пенсійним посвідченням, тому він звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Враховуючи наведене, понесені позивачкою судові витрати у розмірі 6328 грн 03 коп. за подання позовної заяви компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шемеляк Ганни Тарасівни задовольнити частково.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25 жовтня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 6 328 грн 03 коп. понесених судових витрат скасувати, та ухвали у цій частині нове, яким понесені ОСОБА_2 судові витрати за подання позовної заяви у розмірі 6 328 грн 03 коп. компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 18 квітня 2022 року.

Головуючий С.М. Копняк

Судді: С.М. Бойко

А.В. Ніткевич