Постанова

від 13.04.2022 по справі 456/3231/20

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 456/3231/20 Головуючий у 1 інстанції: Бучківська В.Л.

Провадження № 22-ц/811/3840/21 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С.М.,

суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретар судового засідання - Юзефович Ю.І.,

з участю - відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 25 березня 2021 року (повний текст судового рішення виготовлено 05 квітня 2021 року), у справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_3 , третя особа: служба у справах дітей Стрийської районної державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право на користування житлом та зняття їх з реєстраційного обліку,

В С Т А Н О В И Л А:

в серпні 2020 року Акціонерне товариство «Альфа-Банк» звернувся в суду з вказаним позовом.

Позов мотивовано тим, що відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №205041019 та № 205037358 від 23 березня 2020року, було зареєстровано право власності за АТ «Альфа-Банк» на іпотечне майно, а саме на: житловий будинок з кафе, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , житловий будинок складається з однієї кухні, шести житлових кімнат, кафе загальною площею 337,4 кв.м., житловою площею 102,5 кв.м., та земельної ділянки площею 0,0586 га, наданої для обслуговування житлового будинку, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4625382000:01:014:0130. Відтак, позивач АТ «Альфа Банк» є законним власником житлового будинку з кафе за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно довідки виконкому Дулібської сільської ради № 525 від 15 липня 2020 року, в будинку який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_1 , 1961 р.н., ОСОБА_2 , 1983 р.н., ОСОБА_3 , 1991 р.н., ОСОБА_4 , 2018 р.н. Малолітній ОСОБА_4 , 2018 р.н., зареєстрований в зазначеному житловому приміщенні, після укладення договору іпотеки, тобто передача в іпотеку відбулась раніше за реєстрацію в ній малолітньої особи. Позивач звертався до відповідачів з вимогою звільнити житлове приміщення, намагався врегулювати питання в досудовому порядку. Проте, незважаючи на відсутність будь-яких правових підстав для проживання у будинку, колишній власник з членами сім`ї продовжують користуватися ним та відмовляються добровільно виселятися. Такі дії відповідачів, створюють перешкоди у здійснені законних прав власника, який не може вільно користуватись та розпоряджатися нерухомим майном. Відповідачі не є власниками житла, своїми діями порушують законні права АТ «Альфа Банк», зокрема тим, що незаконно займають та проживають в будинку, без будь-яких правових підстав. Подальше проживання відповідачів в будинку, що належить на праві власності АТ «Альфа Банк», та відмова добровільно звільнити помешкання, перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися нерухомим майном на свій розсуд, внаслідок чого порушуються законні права та інтереси АТ «Альфа Банк».

З урахуванням зазначених обставин позивач просив визнати громадян: ОСОБА_1 , 1961 р.н., ОСОБА_2 , 1983 р.н., ОСОБА_3 , 1991 р.н., ОСОБА_4 , 2018 р.н., такими що втратили право користування - житловим будинком з кафе, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та зняти їх з реєстраційного обліку з цього житлового будинку.

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 25 березня 2021 року позовні вимоги АТ «Альфа Банк» задоволено частково.

Визнано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право на користування житловим будинком з кафе, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції задовольнив позов в частині виселення без врахування приписів статті 109 ЖК УРСР та статті 40 Закону України «Про іпотеку», за змістом яких, особам, яких виселяють із житлового приміщення, що є предметом іпотеки, у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне майно було придбано не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

При цьому зазначає, що позивач звертаючи стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу до нього права власності, був обізнаний про наявність обтяжень спірного будинку, який належав на праві власності іпотекодавцю, зокрема про наявність відповідних речових прав осіб, які зареєстровані та проживають у такому, а відтак мав можливість виявити ризики, пов`язані з набуттям права власності на спірну нерухомість у зв`язку із невиконанням боргових зобов`язань, забезпечених іпотекою.

Тобто, позов про виселення не підлягає до задоволення без надання відповідачам іншого житла, і може бути задоволений лише за наявності житла, у яке відповідачі могли би бути виселені, про що обов`язково вказується у рішенні суду.

Окрім того, рішеннями судів у інших справах їх вже виселяли із спірного будинку, такі виконані не були, однак суд на даний час вже не вправі розглядати тотожні позовні вимоги.

Просить скасувати рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 25 березня 2021 року та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовної вимоги про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим будинком.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 09 лютого 2007 року між Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (іпотекодержатель), ОСОБА_5 (іпотекодавець) та ОСОБА_1 (майновий поручитель) укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Чернилевською М.М.

Відповідно до п.п. 1.1 даного договору іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання ОСОБА_1 , зобов`язань за договором кредиту № 629/3-022 від 09.02.2007 року, укладеним між іпотекодержателем та позичальником, наступне майно:

житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 ;

земельну ділянку площею 0, 0586 га, розташовану в АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 4625382000:01:014:0130.

Вказаний будинок належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Дутко О.В. 19 березня 2005 року за реєстром № 781, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно Стрийським державним комунальним міжрайонним бюро технічної інвентаризації 21 березня 2005 року, номер витягу: 6790142, реєстраційний номер: 429407, номер запису: 525 в книзі 2.

Земельна ділянка належить іпотекодавцю на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серія ЯБ № 348535, виданого 02 грудня 2005 року Дулібською сільською радою, зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №01:05:445:00614.

Як вбачається з копії витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х.М. 23 березня 2020 року, житловий будинок з кафе, загальною площею 337,4 кв.м., житловою площею 102, 5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності Акціонерному товариству «Альфа-банк».

З копії витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х.М. 23 березня 2020 року, вбачається, що земельна ділянка, кадастровий номер 4625382000:01:014:0130, площею 0,0586 га належить на праві приватної власності Акціонерному товариству «Альфа-банк».

Згідно довідки Дулібської сільської ради Стрийського району Львівської області № 525 від 15 липня 2020 року, ОСОБА_5 , 1959 р.н., ОСОБА_1 , 1961 р.н., ОСОБА_2 , 1983 р.н., ОСОБА_3 , 1991 р.н., ОСОБА_4 , 2018 р.н. проживають за адресою: АДРЕСА_1 .

27 липня 2020 року за вих. № 5997 представник АТ «Альфа-банк» звернувся до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з вимогою про добровільне виселення, оскільки внаслідок реорганізації шляхом приєднання АТ «Укрсоцбанк» правонаступником усього майна, майнових прав та обов`язків є АТ «Альфа-Банк». Зазначено, що законним власником житлового будинку з кафе, що складається з однієї кухні, шести житлових кімнат, кафе загальною площею 337, 4 кв.м, житловою площа 102, 5 кв.м і знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки площею 0, 0586 га, наданої для обслуговування житлового будинку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4625382000:01:014:0130, є АТ «Альфа-Банк».

Відповідно до копії розпорядження Стрийської районної державної адміністрації «Про затвердження висновку щодо недоцільності зняття з реєстраційного обліку та визнання дітей такими, що втратили право користування житлом» № 356 від 28 грудня 2020 року, орган опіки та піклування Стрийської райдержадміністрації вважає, що зняття з реєстраційного обліку та визнання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 такими, що втратили право користування житлом є недоцільним, оскільки це призведе до звуження обсягу їх існуючих житлових прав та порушення охоронюваних законом інтересів.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що предметом позову є визнання відповідачів таким, що втратили право на користування житлом та зняття їх з реєстраційного обліку з житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 , який було передано в іпотеку, та на який у подальшому позивач набув право власності за наслідками позасудового врегулювання спору на підставі договору іпотеки.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, в межах даної справи, іпотекодавцем або іншими зацікавленими особами, не оскаржується.

Доказів, що житловий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_1 , придбано повністю або частково за рахунок кредитних коштів, отриманих за договором кредиту № 629/3-022 від 09 лютого 2007 року, матеріали справи не містять.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Звернення стягнення на переданий в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (частина перша та друга статті 40 Закону України «Про іпотеку»).

Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частина друга статті 109 ЖК УРСР).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2021 року в справі №740/5510/19-ц (провадження № 61-19282св20) вказано, що «правомочності власника не є абсолютними, законом можуть встановлюватися певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення балансу інтересів у суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб`єктами права. Покупець житла, що перебувало в іпотеці, мав оцінити ризики та обмеження, пов`язані з його придбанням, у тому числі щодо права проживання попередніх власників.

Укладаючи договір купівлі-продажу, ОСОБА_1 був достовірно обізнаний про наявність осіб, які зареєстровані у будинку, а продавець спірного житлового будинку ОСОБА_4 була достовірно обізнана про право відповідачів на користування житловим будинком та про обтяження спірного будинку у вигляді постійного проживання у ньому відповідачів, адже до укладення договору купівлі-продажу будинку із ОСОБА_1, ОСОБА_4 було відмовлено у задоволенні позову про виселення відповідачів.

Отже, обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статей 109 Житлового кодексу Української РСР та статті 40 Закону України «Про іпотеку», є передбачуваними. До спірних правовідносин між власником, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, та особами, які мають право користування таким приміщенням, підлягають застосуванню норми статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК УРСР.

Такий висновок відповідає правовому висновку, сформульованому у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15, від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц, а також у постановах об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 295/4514/16, від 12 квітня 2021 року у справі № 310/2950/18.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2021 року в справі № 205/5044/19 (провадження № 61-2490св21) зазначено, що:

«до спірних правовідносин між власником, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, та особами, які мають право користування таким приміщенням, підлягають застосуванню вказані норми. Обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статті 109 ЖК УРСР та статті 40 Закону України «Про іпотеку» є передбачуваними. Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до статті 109 ЖК УРСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Отже, за змістом статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК УРСР особам, яких виселяють із жилого приміщення, що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. У справі, що розглядається, кредитодавець, який набув право власності на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення у позасудовому порядку, заявив про наявність перешкод у користуванні своєю власністю, оскільки в спірній квартирі зареєстровані відповідачі, які відмовляються виселятися з квартири.

При зверненні стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя банк був обізнаний про наявність обтяжень спірної квартири, яка належала на праві власності іпотекодавцю ОСОБА_2 , зокрема про наявність відповідних речових прав ОСОБА_2 , яка з 25 вересня 2001 року зареєстрована і проживає у житловому приміщенні. Банк мав можливість виявити ризики, пов`язані з набуттям права власності на спірну нерухомість у зв`язку із невиконанням боргових зобов`язань, забезпечених іпотекою, а також мав усвідомлювати, що права власника спірної квартири обмежуються у зв`язку із наявністю прав осіб, які мають право користування вказаною квартирою. Наявність права осіб, місце проживання яких зареєстровано у набутій позивачем на підставі іпотечного договору квартирі, обмежує право останнього на користування майном. Частина друга статті 109 ЖК УРСР на час реалізації прав іпотекодержателя містила заборону виселення осіб без надання іншого житлового приміщення у випадку, якщо квартира придбана не за рахунок коштів, отриманих у позику.

Таким чином, іпотекодержатель, як потенційний (у разі невиконання боргових зобов`язань, забезпечених іпотекою) новий власник спірного житлового приміщення, мав об`єктивну можливість знати про наявність прав відповідачів на користування спірною квартирою і при набутті права власності мав усвідомлювати, що відповідачі мають зареєстроване місце проживання у квартирі й право користування житлом. Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) та від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19). Подібні висновки висловлені Верховний Судом у постанові від 06 травня 2020 року у справі № 640/15833/16-ц, провадження № 61-44536св18».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 січня 2022 року в справі № 361/2881/19 (провадження № 61-7332св21) зазначено таке: «Згідно із частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. При цьому слід зазначити, що вимога про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, у разі її задоволення, має фактичним наслідком позбавлення відповідачів права на житло та, відповідно, їх виселення. Проте таке позбавлення права має ґрунтуватися не лише на вимогах закону, але й бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та співмірним із тим тягарем, який у зв`язку із втратою житла покладається на сторону відповідача, оскільки позбавлення житла будь-якої особи є крайнім заходом втручання у права на житло. Визнання втратившим право користування жилим приміщенням є фактично позбавленням особи права на житло, тобто виселення її без надання іншого жилого приміщення».

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 753/11246/17.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається встановлено, що житловий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_1 , придбано не за рахунок кредиту (позики) банку, а набуто у власність на підставі Договору купівлі-продажу від 19 березня 2005 року, тобто за два роки до укладення кредитного та іпотечного дроговрів; докази наявності у відповідачів іншого придатного для проживання житла, відсутні.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов невірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, або змінює рішення.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи, що висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення слід скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

ОСОБА_2 сплатив за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 1 261 грн 20 коп., який підлягає стягненню на його користь з позивача, у зв`язку із задоволенням апеляційної скарги.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 25 березня 2021 року скасувати, та ухвалити нове яким в задоволенні позову Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_3 , третя особа: служба у справах дітей Стрийської районної державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право на користування житлом та зняття їх з реєстраційного обліку - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_2 1 261 грн 20 коп. судового збору, сплаченого за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 18 квітня 2022 року.

Головуючий С.М. Копняк

Судді: С.М. Бойко

А.В. Ніткевич