Рішення

від 25.03.2021 по справі 456/3231/20

СТРИЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 456/3231/20

Провадження № 2/456/79/2021

РІШЕННЯ

іменем України

25 березня 2021 року Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Бучківської В. Л. ,

при секретарі Березіній Л.В.

з участю представника позивача Блажевського П.І.

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Стрий цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Альфа-Банк до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_4 , третя особа служба у справах дітей Стрийської районної державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право на користування житлом та зняття їх з реєстраційного обліку,-

в с т а н о в и в :

Підстава позову (позиція позивача): Згідно рішення №5/2019 АТ Укрсоцбанк від 15 жовтня 2019 року, припинено діяльність АТ Укрсоцбанк шляхом приєднання до АТ Альфа-банк , де в п.п. 1.2 визначено, що правонаступником щодо всього майна, прав та обов`язків АТ Укрсоцбанк , виникає у АТ Альфа-Банк з 15 жовтня 2019 року. Згідно зі ст. 37 Закону України Про іпотеку АТ Альфа Банк було оформлено право власності на житловий будинок з кафе, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Житловий будинок складається з однієї кухні, шести житлових кімнат, кафе загальною площею 337,4 кв.м., житловою площею 102,5 кв.м., та земельної ділянки площею 0,0586 га, наданої для обслуговування житлового будинку, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4625382000:01:014:0130, що належала на праві власності ОСОБА_2 , які були передані ним в якості забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту №629/3- 022 від 09.02.2007. Правовою підставою для реєстрації права власності АТ Альфа Банк на нерухоме майно, є відповідне застереження в п.п 4.5.3. договору іпотеки від 09.02.2007, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 205041019 та № 205037358 від 23.03.2020, було зареєстровано право власності за АТ Альфа-Банк , а саме на: житловий будинок з кафе, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , житловий будинок складається з однієї кухні, шести житлових кімнат, кафе загальною площею 337,4 кв.м., житловою площею 102,5 кв.м., та земельної ділянки площею 0,0586 га, наданої для обслуговування житлового будинку розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4625382000:01:014:0130 .Таким чином, законним власником житлового будинку з кафе за адресою: АДРЕСА_1 є АТ Альфа Банк . Згідно довідки виконкому Дулібської сільської ради №525 від 15.07.2020, в будинку який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_2 , 1961 р.н., ОСОБА_3 , 1983 р.н., ОСОБА_4 , 1991 р.н., ОСОБА_5 , 2018 р.н. Малолітній ОСОБА_5 , 2018 р.н., зареєстрований в зазначеному житловому приміщенні, після укладення договору іпотеки, тобто передача в іпотеку відбулась раніше за реєстрацію в ній малолітньої особи. Позивач звертався до відповідачів з вимогою звільнити житлове приміщення, намагався врегулювати питання в досудовому порядку, зокрема, було надіслано вимогу про добровільне виселення. Проте, незважаючи на відсутність будь-яких правових підстав для проживання у будинку, колишній власник з члкнами сім`ї продовжують користуватися ним та відмовляються добровільно виселятися. Такі дії відповідачів, створюють перешкоди у здійснені законних прав власника, який не може вільно користуватись та розпоряджатися нерухомим майном. Відповідачі не є власниками житла, своїми діями порушують законні права АТ Альфа Банк , зокрема тим, що незаконно займають та проживають в будинку, без будь-яких правових підстав. Таким чином, подальше проживання відповідачів в будинку, що належить на праві власності АТ Альфа Банк , та відмова добровільно звільнити помешкання, перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися нерухомим майном на свій розсуд, внаслідок чого порушуються законні права та інтереси АТ Альфа Банк . У зв`язку з вищенаведеним, позивач змушений звернутись до суду з позовом, в якому просить визнати громадян: ОСОБА_2 , 1961 р.н., ОСОБА_3 , 1983 р.н., ОСОБА_4 , 1991 р.н., ОСОБА_5 , 2018 р.н., такими що втратили право користування - житловим будинком з кафе, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Просять зняти з реєстраційного обліку громадян: ОСОБА_2 , 1961 р.н., ОСОБА_3 , 1983 р.н., ОСОБА_4 , 1991 р.н., ОСОБА_5 , 2018 р.н., з житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В судовому засіданн представник позивача Акціонерного товариства Альфа-Банк - адвокат Блажевський П.І. просить позов задоволити з підстав, наведених у позовній заяві та зазначив, що єдиним власником нерухомого майна, а саме житлового будинку з кафе, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,0586 га, наданої для обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 4625382000:01:014:0130 є АТ Альфа-банк , набуття права власності за яким та її реєстрація на час розгляду справи неправомірними та недійсними не визнані і не скасовані. Відповідачі по даний час мають зареєстроване місце проживання у належному позивачу майні, чим чинять позивачу перешкоди у користуванні та розпорядженні належним йому нерухомим майном, тому враховуючи викладене, заявлений позивачем позов є належним способом захисту порушених прав. Зазначив, що наявність реєстрації відповідачів в належному на праві власності позивачу житловому приміщенні, відповідно до норм чинного законодавства України, створює перешкоди у реалізації власнику житла - позивачу, права на вільне розпорядження належним йому майном. Єдина можливість зняти зазначені обмеження з реалізації власником своїх прав - це зняття з реєстраційного обліку відповідачів з будинку шляхом визнання їх такими, що втратили право користування будинком, що за відсутності добровільної згоди на це відповідачів, можливо виключно в судовому порядку. Повідомив, що державним виконавцем Стрийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області поернуто виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа №456/2268/14-ц, виданого 06.05.2016 Стрийським міськрайонним судом Львівської області про виселення ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 з будинку АДРЕСА_1 . Оскільки відповідачами подавались численні скарги, позивачем пропущено встановлений строк для пред`явлення виконавчого документу до виконання, а відтак, позивач позбавлений можливості пред`явити до виконання виконавчий лист по справі №456/2268/14-ц. Зазначив, що відповідачу ОСОБА_4 належить на праві власності квартира по АДРЕСА_2 , яку їй заповіли бабуся з дідусем, відповідно вона з дітьми має де проживати. Звернув увагу суду і на той факт, що відповідачами понад десять років не погашалася заборгованість перед банком, окрім оскарження в судовому порядку дій державних виконавців, ними не вчинено жодних дій по врегулюванню спору в досудовому порядку. Крім цього, відповідачами відчужено майено, однак отримані кошти не спрямовано на погашення заборгованості. Просить суд звернути увагу на правовий висновок ВС, викладений у справі №182/7347/18 від 16.12.2020, згідно якого до регулювання житлових відносин підлягають застосуванню положення статей 391, та глави 32 Право користування чужим майном ЦК України, а не положення ЖК Української РСР, прийнятого 30 червня 1983 року, оскільки останній не відповідає реаліям сьогодення та змісту нинішніх суспільних відносин. Натомість ЦК України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше, а тому темпоральна колізія норм права має вирішуватися саме на користь норм ЦК України. Також у вказані постанові зазначено, що сутність негаторного позову полягає в усуненні порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом до суду, з огляду на, що з таким позовом особа може звернутися в будь-який час поки існують правовідносини та правопорушення.

Позиція відповідачів: 15.08.2020 від відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на адресу суду подано відзив на позовну заяву, в якому вони просять відмовити в позові з наступних підстав. Зазначили, що при зверненні стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, позивач був обізнаний про наявність обтяжень спірного будинку, який належав на праві власності іпотекодавцю, зокрема про наявність відповідних речових прав осіб, які зареєстровані і проживають у житловому приміщенні, тобто позивач мав можливість виявити ризики, пов`язані з набуттям права власності на спірну нерухомість у зв`язку із невиконанням боргових зобов`язань, забезпечених іпотекою. Виселення з іпотечного майна проводиться у порядку, встановленому законом. Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, відповідно до частини другої якої громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду. Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку та ухвалення судового рішення про виселення мешканців з іпотечного майна, яке придбане не за рахунок кредитних коштів, підлягають застосуванню як положення частини другої статті 39 та частини першої статті 40 Закону України Про іпотеку , так і частини другої статті 109 ЖК Української РСР. Особам, яких виселяють із житлового будинку (житлового приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК Української РСР постійне житло вказується в рішенні суду. При виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла в судовому порядку, відсутність постійного житлового приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення. Позивач у поданій до суду позовній заяві зазначає що, аналогічні рішення по даній справі відсутні. Однак такі твердження не відповідають дійсності, оскільки 05 лютого 2015 року Стрийським міськрайонним судом Львівської області прийнято рішення по справі № 456/3367/14-ц, провадження № 2/456/161/2015 за позовом ПАТ Укрсоцбанк до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким вирішено позов ПАТ Укрсоцбанк задоволити частково, вирішено в рахунок погашення заборгованості перед ПАТ Укрсоцбанк за кредитним договором №629/3-022 від 09 лютого 2007 року, згідно якого сума заборгованості складає 163566, 45 доларів США та 128495,51 грн., звернути стягнення на предмети іпотеки за іпотечним договором від 09.02.2007, реєстровий № 620, а саме: житловий будинок з кафе, який знаходиться по АДРЕСА_1 , що складається з однієї кухні, шести житлових кімнат, кафе, загальною площею 337,4 кв. м., житловою площею 102,5 кв. м. та земельної ділянки площею 0,0586 га, наданої для обслуговування житлового будинку, розташовану по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4625382000:01:014:0130 і належить ОСОБА_8 , шляхом проведення прилюдних торгів з продажу даного житлового будинку з кафе та земельної ділянки, зазначивши, що початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна в процесі виконавчого провадження з виконання рішення суду. В задоволенні позовних вимог ПАТ Укрсоцбанк до ОСОБА_8 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено. 19 березня 2015 року апеляційним судом Львівської області по справі № 456/2268/14, провадження № 22-ц/783/1200/15 за позовом ПАТ Укрсоцбанк до ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на майно, виселення прийнято рішення, яким вирішено звернути стягнення на заставлене майно, що належить ОСОБА_6 , а саме: будинок АДРЕСА_1 (житловий будинок під літ. А-2 , побудований з цегли та сандвіч - панелей, складається з однієї кухні, шести житлових кімнат, кафе, загальною площею 337,4 кв. м., житловою площею 102,5 кв. м., до нього належать огорожа 1 і огорожа 3); земельну ділянку площею 0,0586 га., що розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий 4625382000:01:014:0130, надану для обслуговування житлового будинку, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, для задоволення грошових вимог ПАТ Укрсоцбанк в сумі 134475,66 доларів США та 105296,7 грн. Вирішено виселити ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з будинку АДРЕСА_1 . Зазначили, що вимога позивача про визнання відповідачів такими, що втратили право на користування житлом уже була предметом судового розгляду під час розгляду справи № 456/2268/14, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні просить в задоволенні позову відмовити та зазначила, що у неї ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась друга дитина. Вона та її діти проживають та зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Іншого житла у них немає.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні просить в задоволенні позову відмовити та зазначив, що з 2006 по 2009 рік він щомісячно сплачував кредит, однак курс долара підвищився та він не мав змоги сплачувати борг по вищому курсу. Зокрема в 2014 році курс долара значно підвищився. Звернув увагу, що АТ Альфа-Банк став власником кредитного договору за відсутності законних підстав, а його майно на той час було арештовано. Відповідачами подано позов про повернення майна ОСОБА_9 . Повідомив, що він має намір сплатити заборгованість. Останній раз він сплачував борг у 2009 році. Зазначив, що він відчужив приміщення за незначні кошти, тому не погашав заборгованості. Також він відчужив земельні ділянки, кошти від продажі якої він витратив на сплату боргу. Зараз у нього у власності немає жодного майна. Звернув увагу, що особам, яких виселяють із житлового будинку, що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. 05 лютого 2015 року Стрийським міськрайонним судом Львівської області прийнято рішення у справі № 456/3367/14-ц, провадження № 2/456/161/2015 за позовом ПАТ Укрсоцбанк до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки. 19 березня 2015 року апеляційним судом Львівської області по справі № 456/2268/14 провадження № 22-ц/783/1200/15 за позовом ПАТ Укрсоцбанк до ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на майно, виселення прийнято рішення, яким вирішено звернути стягнення на заставлене майно, що належить ОСОБА_6 , а саме: будинок АДРЕСА_1 . Вирішено виселити ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з будинку АДРЕСА_1 . А відтак, позивач безпідставно звернувся до суду з позовом про визнання їх втратившими права користування жилим приміщенням та зняття з реєстрації. Вказав, що має намір в майбутньому погасити заборгованість, однак на даний час немає таких коштів.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, заяви про розгляд справи без його участі на адресу суду не подав, хоча неодноразово був належним чином повідмолений про час і місце розгляду справи.

Позиція третьої особи: Представник третьої особи служби у справах дітей Стрийської районної державної адміністрації в судове засідання не з`явився, подав на адресу суду клопотання про розгляд справи у його відсутності /а.с.160/.

Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії та рішення у справі . Ухвалою судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 25.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16.11.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду. Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 25.03.2021 відмовлено у прийнятті до розгляду уточненої позовної заяви, яка подана 15 лютого 2021 року та 09 березня 2021 року представником позивача Блажевським П.І .

Суд, заслухавши пояснення представника позивача Акціонерного товариства Альфа-Банк - адвоката Блажевського П.І., відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов слід задоволити частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.

За вимогами ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені певні обставини.

Відповідно до копії іпотечного договору від 09.02.2007, посвідченого приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Чернилевською М.М. 09.02.2007, такий укладено між Акціонерним комерційним банком соціального розвитку Укрсоцбанк (іпотекодержатель) та ОСОБА_6 (іпотекодавець), з іншої сторони майновий поручитель ОСОБА_2 . Відповідно до п.п. 1.1 даного договору іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання ОСОБА_2 , зобов`язань за договором кредиту № 629/3-022 від 09.02.2007, укладеним між іпотекодержателем та позичальником, наступне майно: житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Житловий будинок А-2 цегляний, складається з однієї кухні, шести житлових кімнат, загальна площа 254,8 кв.м, житлова площа 102,5 кв.м., до нього належать: огорожа № 1, ворота № 2. Вказаний будинок належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Дутко О.В. 19.03.2005 за реєстром № 781, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно Стрийським державним комунальним міжрайонним бюро технічної інвентаризації 21.03.2005, номер витягу: 6790142, реєстраційний номер: 429407, номер запису: 525 в книзі 2. Земельну ділянку площею 0,0586 га, розташовану в АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 4625382000:01:014:0130. Вказана земельна ділянка належить іпотекодавцю на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серія ЯБ № 348535, виданого 02.12.2005 Дулібською сільською радою, зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01:05:445:00614. Відповідно до п.п. 4.1 даного договору у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги, забезпечені іпотекою, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Чернилевською М.М. 09.02.2007, на підставі ст. 73 Закону України Про нотаріат та у зв`язку із посвідченням іпотечного договору, накладено заборону відчуження зазначених в договорі житлового будинку та земельної ділянки, наданої для обслуговування житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_6 до припинення іпотечного договору/а.с.5-7/.

Відповідно до копії договору про внесення змін до іпотечного договору від 16.11.2007, посвідченого приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Чернилевською М.М. 16.11.2007, такий укладено між Акціонерним комерційним банком соціального розвитку Укрсоцбанк (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець). Відповідно п.п. 1.1 викладено в такій редакції: Іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань за договором кредиту № 629/3-022 від 09.02.2007 та додатковою угодою до договору кредиту № 629/3-022 від 09.02.2007 від 16 листопада 2007 року, укладеними між іпотекодержателем та іпотекодавцем Підпункт 1.4.1. пункту 1.4. іпотечного договору викладено в такій редакції: повернення кредиту в сумі 105000,00 доларів США, що виражається за офіційним курсом НБУ на дату укладення цього договору у розмірі 530250,00 грн., з порядком погашення суми основної заборгованості згідно графіку, та кінцевим терміном повернення заборгованості 09.02.2022 року, а також дострокового погашення у випадках, передбачених договором, яким обумовлене основне зобов`язання /а.с.9/.

Як вбачається з копії договору про внесення змін до іпотечного договору від 24.09.2008, посвідченого приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Чернилевською М.М. 24.09.2008, такий укладено між Акціонерним комерційним банком соціального розвитку Укрсоцбанк (іпотекодержатель) та ОСОБА_6 (іпотекодавець), з іншої сторони майновий поручитель ОСОБА_2 . Відповідно пункт 1.1. іпотечного договору, викладено в такій редакції Іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов`язань за договором кредиту № 629/3-022 від 09.02.2007 та додатковою угодою до договору кредиту № 629/3-022 від 24.09.2008, укладеними між іпотекодержателем та позичальником, наступне майно: житловий будинок з кафе, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Житловий будинок А-2 побудований з цегли і сендвіч - панелей, складається з однієї кухні, шести житлових кімнат, кафе, загальною площею 337,4 кв.м, житлова площа 102,5 кв.м, до нього належать: огорожа 1, огорожа 3. Вказаний житловий будинок з кафе належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія НОМЕР_1 , виданого Дулібською сільською радою 11.07.2008, на підставі рішення виконкому № 67 від 30.06.2008, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно Комунальним підприємством Львівської обласної ради Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації , номер витягу: 19526697, дата: 14.07.2008, реєстраційний номер: 429407, номер запису: 525 в книзі 2; земельну ділянку площею 0,0586 га, надану для обслуговування житлового будинку, розташовану в АДРЕСА_1 (кадастровий номер: 4625382000:01:014:0130). Земельна ділянка належить іпотекодавцю на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, серія ЯБ №348535, виданого 02.12.2005 Дулібською сільською радою, зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01:05:445:00614 /а.с.8/.

Згідно довідки Дулібської сільської ради Стрийського району Львівської області № 525 від 15.07.2020, ОСОБА_6 , 1959 р.н., ОСОБА_2 , 1961 р.н., ОСОБА_3 , 1983 р.н., ОСОБА_4 , 1991 р.н., ОСОБА_5 , 2018 р.н. проживають за адресою: АДРЕСА_1 /а.с.10/.

Як вбачається з копії витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х.М. 23.03.2020, житловий будинок з кафе, загальною площею 337,4 кв.м., житловою площею 102,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності Акціонерному товариству Альфа-банк /а.с.11/.

Як вбачається з копії витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х.М. 23.03.2020, земельна ділянка, кадастровий номер 4625382000:01:014:0130, площею 0,0586 га належить на праві приватної власності Акціонерному товариству Альфа-банк /а.с.12/.

27.07.2020 за вих. № 5997 представник АТ Альфа-банк звернувся до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з вимогою про добровільне виселення, оскільки внаслідок реорганізації шляхом приєднання АТ Укрсоцбанк правонаступником усього майна, майнових прав та обов`язків є АТ Альфа-Банк . Зазначено, що законним власником житлового будинку з кафе, що складається з однієї кухні, шести житлових кімнат, кафе загальною площею 337,4 кв.м., житловою площа 102,5 кв.м. і знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки площею 0,0586 га, наданої для обслуговування житлового будинку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4625382000:01:014:0130 є АТ Альфа-Банк /а.с.13/.

Відповідно до копії рішення №5/2019 єдиного акціонера Акціонерного товариства Укрсоцбанк від 15.10.2019, затверджено передавальний акт та визначено, що правонаступництво всього майна, прав та обов`язків АТ Уксоцбанк , які зазначені у передавальному акті, виникає у АТ Альфа-Банк з 15.10.2019 /а.с.15/.

Як вбачається з копії протоколу № 4/2019 позачергових загальних зборів акціонерів АТ Альфа-банк від 15.10.2019, підставою для скликання загальних зборів за спрощеною процедурою є дозвіл Національного банку України на реорганізацію шляхом приєднання АТ Укрсоцбанк`до АТ Альфа-Банк за спрощеною процедурою від 12.09.2019. Банк-правонаступник АТ Альфа-Банк у порядку правонаступництва набуває всіх прав за переданими йому активами, а також набуває обов`язків боржника за вимогами кредиторів за переданими зобов`язаннями без необхідності внесення змін до відповідних договорів. Також АТ Альфа-Банк набуває усіх прав і обов`язків щодо погашення грошових зобов`язань чи податкового боргу АТ Уксоцбанк /а.с.16-20/.

Згідно з відомостями про зміну типу акціонерного товариства, відповідно до протоколу № 2/2018 від 26.04.2018 річних загальних зборів акціонерів ПАТ Альфа-Банк , на виконання вимог Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення ведення бізнесу та залучення інвестицій емітентами цінних паперів від 16.11.2017 № 2210-VIII загальними зборами акціонерів було прийнято рішення змінити тип акціонерного товариства з публічного на приватне, а також змінити найменування акціонерного товариства. Повне найменування акціонерного товариства після зміни: АТ Альфа-Банк /а.с.21/.

Відповідно до копії статуту АТ Альфа-Банк , такий затверджено рішенням спільних загальних зборів акціонерів АТ Альфа-Банк та АТ Уксоцбанк від 21 листопада 2019, протокол №1/2019 та погоджено Національним банком України 26 листопада 2019 року /а.с.22-26/.

Як вбачається з копії виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб підприємців та громадських формувань АТ Альфа-Банк , місце знаходження юридичної особи: м. Київ, вул. Десятинна, буд. 4/6 /а.с.27-28/.

Згідно з копією наказу ПАТ Альфа-Банк № 2450-К від 18.09.2009, Михайльо В.В. , з 18.09.2009 заступила на посаду Голови правління ПАТ Альфа-Банк /а.с.29/.

Відповідно до копії розпорядження Стрийської районної державної адміністрації Про затвердження висновку щодо недоцільності зняття з реєстраційного обліку та визнання дітей такими, що втратили право користування житлом №356 від 28.12.2020, орган опіки та піклування Стрийської райдержадміністрації вважає, що зняття з реєстраційного обліку та визнання дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 такими, що втратили право користування житлом є недоцільним, оскільки це призведе до звуження обсягу їх існуючих житлових прав та порушення охоронюваних законом інтересів /а.с. 161/.

Як вбачається з копії листа начальника відділу Стрийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Західного міжрайонного управління міністерства юстиції (м.Львів) Міністерства юстиції України від 03.02.2021 за вих. № 2340, 04.10.2016 заступником начальника було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа 456/3367/14-ц, виданого Стрийським міськрайонним судом Львівської області 19.03.2015, згідно з яким суд вирішив в рахунок погашення заборгованості перед ПАТ Укрсоцбанк за кредитним договором № 629/3-022 від 09.02.2007, згідно якого сума заборгованості складає 163566, 45 доларів США та 128495,51 грн., звернути стягнення на предмети іпотеки за іпотечним говором від 09.02.2007, реєстровий номер АДРЕСА_3 , та земельну ділянку площею 0,0586 га, надану для обслуговування житлового будинку, розташовану по АДРЕСА_1 , кадастрвий номер 4625382000:01:014:0130 та належить ОСОБА_6 , ІПН НОМЕР_2 шляхом проведення прилюдних торгів даного житлового будинку з кафе та земельної ділянки, зазначивши, що початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна в процесі виконавчого провадження з виконання рішення суду. Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження , 28.10.2020 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого провадження стягувачу /а.с. 173/.

Відповідно до копії постанови про відкриття виконавчого провадження від 04.10.2016, серії ВП № 52506365, заступником начальника Стрийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Мацюпою А.А. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №456/3367/14-ц, виданого 19.03.2015 Стрийським міськрайонним судом Львівської області. Суд вирішив в рахунок погашення заборгованості перед ПАТ Укрсоцбанк за кредитним договором № 629/3-022 від 09.02.2007, згідно якого сума заборгованості складає 163566, 45 доларів США та 128495,51 грн. звернути стягнення на предмети іпотеки, а саме: житловий будинок з кафе, який знаходиться по АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,0586 га, надану для обслуговування житлового будинку, розташовану по АДРЕСА_1 , кадастрвий номер 4625382000:01:014:0130 та належить ОСОБА_6 , шляхом проведення прилюдних торгів даного житлового будинку з кафе та земельної ділянки, зазначивши, що початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна /а.с.174-175/.

Як вбачається з копії виконавчого листа Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 05.02.2015 по справі №456/3367/14-ц, провадження №2/456/161/2015, суд вирішив в рахунок погашення заборгованості перед ПАТ Укрсоцбанк за кредитним договором № 629/3-022 від 09.02.2007, згідно якого сума заборгованості складає 163566, 45 доларів США та 128495,51 грн. звернути стягнення на предмети іпотеки за іпотечним говором від 09.02.2007, реєстровий номер АДРЕСА_3 , та земельну ділянку площею 0,0586 га, надану для обслуговування житлового будинку, розташовану по АДРЕСА_1 , кадастрвий номер 4625382000:01:014:0130 та належить ОСОБА_6 , ІПН НОМЕР_2 шляхом проведення прилюдних торгів даного житлового будинку з кафе та земельної ділянки, зазначивши, що початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна в процесі виконавчого провадження з виконання рішення суду /а.с.176/.

28.10.2020 за вих. № 34209, заступник начальника Стрийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Мацюпа А.А. скерував на адресу ОСОБА_6 , АТ Альфа-Банк копію постанови від 28.10.2020, винесену при примусовому виконанні виконавчого листа № 456/3367/14-ц від 19.03.2015, що видав Стрийський міськрайонний суд Львівської області /а.с.177/.

Відповідно до копії постанови про повернення виконавчого документу стягувачу від 28.10.2020, серії ВП №52506365, заступником начальника Стрийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Мацюпою А.А., на підставі п.1 ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження , повернуто стягувачу виконавчий лист №456/3367/14-ц, виданий 19.03.2015 Стрийським міськрайонним судом Львівської області, на підставі заяви стягувача АТ Альфа Банк від 23.10.2020 про повернення виконавчого документу /а.с.178-179/.

Як вбачається з копії повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 15.02.2017 за вих. №654, старшим державним виконавцем Стрийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Дидик Н.І. скеровано на адресу ПАТ Укрсоцбанк дане повідомлення, з виконання виконавчого листа №456/2268/14-ц, виданого 06.05.2016 Стрийським міськрайонним судом Львівської області про виселення ОСОБА_3 з будинку АДРЕСА_1 , оскільки на підставі п. 1 ст. 26 Закону України Про виконавче провадження було відмовлено стягувачу у відкритті виконавчого провадження, у зв`язку із пропущенням строку подачі виконавчого документу до виконання. Стягувачем не подано відповідні документи на поновлення строку пред`явлення до виконання виконавчого провадження /а.с.184-185/.

Відповідно до копії повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 17.02.2017, державним виконавцем Стрийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Сорокою Х.О. скеровано на адресу ПАТ Укрсоцбанк дане повідомлення, з виконання виконавчого листа №456/2268/14-ц, виданого 06.05.2016 Стрийським міськрайонним судом Львівської області про виселення ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 з будинку АДРЕСА_1 , оскільки на підставі п. 1 ст. 26 Закону України Про виконавче провадження було відмовлено стягувачу у відкритті виконавчого провадження, у зв`язку із пропущенням встановленого строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання. Стягувачем не подано відповідні документи на поновлення строку пред`явлення до виконання виконавчого провадження /а.с.186-187/.

Відповідно до копії повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 15.02.2017, державним виконавцем Стрийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Чорній Т.І. скеровано на адресу ПАТ Укрсоцбанк дане повідомлення, з виконання виконавчого листа №456/2268/14-ц, виданого 06.05.2016 Стрийським міськрайонним судом Львівської області про виселення ОСОБА_6 з будинку АДРЕСА_1 , оскільки на підставі п. 1 ст. 26 Закону України Про виконавче провадження було відмовлено стягувачу у відкритті виконавчого провадження, у зв`язку із пропущенням встановленого строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання. Стягувачем не подано відповідні документи на поновлення строку пред`явлення до виконання виконавчого провадження /а.с.188-189/.

Згідно довідки Грабовецько-Дулібівської сільської ради Стрийського району Львівської області № 119 від 04.02.2021, ОСОБА_6 , 1959 р.н., ОСОБА_2 , 1961 р.н., ОСОБА_3 , 1983 р.н., ОСОБА_4 , 1991 р.н., ОСОБА_5 , 2018 р.н., ОСОБА_11 , 2020 р.н. проживають за адресою: АДРЕСА_1 /а.с.199/.

Як вбачається з копії акту державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 14.09.2015, головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Стрийського міськрайонного управління юстиції у Львівській області Коваль Ю.Я., проведено електронні торги з реалізації арештованого майна, предмета іпотеки, при примусовому виконанні виконавчого напису №757 від 09.10.2014, приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Топоровської Н.В. про звернення стягнення на нежиле приміщення магазину по АДРЕСА_1 , а саме приміщення №26 на загальну суму 416419, 85 грн. /а.с.230-231/.

Відповідно до копії договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 26.10.2017, посвідченого приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Новальковською М.М., ПП ЮДеМ , в особі директора ОСОБА_2 продав ОСОБА_12 нежитлову будівлю складу ПММ, що знаходиться у АДРЕСА_4 , загальною площею 75,8 кв.м. та розташовану на земельній ділянці площею 0,3665 га, кадастровий номер 4625382000:03:000:0136 /а.с.232-235/.

Відповідно до копії договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 26.10.2017, посвідченого приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Новальковською М.М., ПП ЮДеМ , в особі директора ОСОБА_2 продав ОСОБА_12 нежитлову будівлю свинарника, що знаходиться у АДРЕСА_4 , загальною площею 87,0 кв.м. та розташовану на земельній ділянці площею 0,3665 га, кадастровий номер 4625382000:03:000:0136 /а.с.236-239/.

Норми права, які застосовує суд при вирішенні спірних правовідносин.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У спірних правовідносинах права позивача, як власника житлового будинку, захищені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Статтею 156 Житлового кодексу Української РСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Таким чином, право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї.

Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 05.11.2014 у справі № 6-158цс14 та від 16.11.2016 у справі № 6-709 цс16.

Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення (постанова ВС від 09.12.2020 у справі № 209/2642/18).

У постановах Верховного Суду України від 15.05.2017 у справі № 6-2931цс16, від 29.11.2017 у справі № 753/481/15-ц (провадження № 6-13113цс16), від 09.10.2019 у справі № 695/2427/16-ц, (провадження № 61-29520св18), від 09.10.2019 у справі № 523/12186/13-ц (провадження № 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

З огляду на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 182/7347/18 та від 17.02.2021 у справі 753/12116/16-ц суд згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та при вирішенні справи застосовує ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, якою нормою матеріального права потрібно керуватися для вирішення спору. Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватися судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.

Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.

У частині першій статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Статтею 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту, зокрема відповідно до пункту 4 частини першої зазначеної норми, сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 Про застосування Конституції при здійсненні правосуддя педбачено, що при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що ст. 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому .

Частиною 2 статті 18 Закону України Про охорону дитинства гарантовано право дитини, члена сім`ї наймача або власника житлового приміщення користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

У постанові Верховного суду від 25.07.2018 по справі № 638/13030/13-ц зазначено, що право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є, із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї. Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час. Також у даній постанові зазначено, що тривалий строк користування позивачами спірною квартирою, враховуючи зміну власника, членами сім`ї якого вони не є, не може бути підставою для відмови у захисті прав нового власника на користування житлом на власний розсуд.

У пункті 33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 761/5115/17 (провадження № 14-391цс19) вказано, що одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном (негаторний позов). Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним, зокрема і у випадку, коли перешкоди у здійсненні зазначеного права чинить власник майна.

У справі № 180/1388/17-ц від 22.05.2019, Верховний Суд вказав, що скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що такий спосіб захисту як усунення перешкод у користуванні житлом шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням не може бути застосований до осіб, які фактично проживають у житловому приміщенні, оскільки власник нерухомого майна не може бути обмежений у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Мотивована оцінка доказів, наданих сторонами та висновки суду за результатами позову.

З огляду на підстави заявленого позову, застосуванню підлягають положення статей 391, та глави 32 Право користування чужим майном ЦК України, оскільки застосування до регулювання житлових відносин положень ЖК Української РСР, прийнятого 30 червня 1983 року не відповідає реаліям сьогодення та змісту нинішніх суспільних відносин. Натомість ЦК України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше, а тому темпоральна колізія норм права має вирішуватися саме на користь норм ЦК України (правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20 та у постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 182/7347/18, провадження № 61-19252св19).

До вказаних висновків суд прийшов, зважаючи на наступне.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майно.

У постанові Верховного Суду у справі № 182/7347/18 від 16.12.2020, вказано Застосовуючи до регулювання до спірних правовідносин положення статті 116 ЖК Української РСР, та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суди не звернули увагу на те, що він обгрунтовував позовні вимоги не тільки тим, що вони систематично порушують правила співжиття та роблять неможливим їх спільне проживання з позивачем у спірному житловому приміщенні, а й посилаючись на те, що він як власник майна відповідно до статті 391 ЦК України має право вимагати усунення перешкод у користуванні його власністю, зокрема вимагати виселення відповідачів, яким він надав право користування зазначеним житловим приміщенням тимчасово, на період його проживання за межами України. З огляду на підстави заявленого позову, застосуванню підлягають положення статей 391, та глави 32 Право користування чужим майном ЦК України, оскільки застосування до регулювання житлових відносин положень ЖК Української РСР, прийнятого 30 червня 1983 року не відповідає реаліям сьогодення та змісту нинішніх суспільних відносин. Натомість ЦК України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше, а тому темпоральна колізія норм права має вирішуватися саме на користь норм ЦК України (правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20).

В обгрунтування способу захисту порушеного права у виді визнання осіб втратившими права користування жилим примішенням, позивач покликається на наступне.

Відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, що мають у приватній власності будинок, користуються ним для особистого проживання й вправі розпоряджатися цією власністю за своїм розсудом. Відповідно до ст. 7 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні , зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, а також інших документів, які свідчать про припинення підстав на права користування житловим приміщенням.

Відповідно до правових висновків Верховного суду України (постанова ВСУ від 16.11.2016, справа №6ц-709ці-16) власник житла усуває перешкоди, що чиняться зареєстрованою особою, в користуванні належним йому житлом, шляхом подання позову про визнання цієї особи такою, що втратила право на користування житлом. Отже, єдиним власником нерухомого майна є позивач, набуття права власності за яким та її реєстрація на час розгляду справи неправомірними та недійсними не визнані і не скасовані, відповідачі по даний час мають спірне зареєстроване місце проживання у належному позивачу майні, чим чинять позивачу перешкоди у користуванні та розпорядженні належному йому нерухомим майном, тому враховуючи викладене, заявлений позивачем позов є належним способом захисту порушених прав позивача, таким чином слід усунути перешкоди позивачу в користуванні власністю, визнати відповідачів - такими, що втратили право користування житловим приміщенням - та виселити їх в примусовому порядку.

Аналогічні доводи про задоволення позову, викладені у постанові від 25.07.2018 по справі № 638/13030/13-ц, де Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив наступне: Право членів сім 'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони с, із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї. Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час. Згідно статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. У справі, яка є предметом перегляду, врахувавши, що припинення права користування житлом у колишнього власника, тягне за собою втрату його членами сім`ї права користуватися житлом, місцевий суд дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для виселення відповідачів. Право користуватися житлом для членів сім`ї власника може виникати та існувати лише за умови, якщо особа, членами сім`ї якої вони є, сама володіє правом власності на житло.

З наведеного вбачається, що у випадку набуття права власності на нерухомість, у передбачений законом спосіб, новий власник вправі вимагати від осіб які проживають та користуються таким майном усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном. Зокрема, такі правові позиції викладені у постанові від 05.11.2014 року по справі № 6-158цс14; постанові від 06.02.2018 у справі №229/3757/15-ц; в постанові Верховного Суду від 27.02.2019 року по справі № 357/7940/16-ц.

Суд вважає вказані доводи позивача такими, що заслуговують на увагу, і покладає їх в основу судовового рішення.

Досліджуючи фактичні обставини справи, суд вважає за необхідне вказати на наступне.

В судовому засіданні встановлено, що згідно іпотечного договору від 09.02.2007, посвідченого приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Чернилевською М.М. 09.02.2007, такий укладено між Акціонерним комерційним банком соціального розвитку Укрсоцбанк (іпотекодержатель) та ОСОБА_6 (іпотекодавець), з іншої сторони майновий поручитель ОСОБА_2 . Відповідно до п.п. 1.1 даного договору іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання ОСОБА_2 , зобов`язань за договором кредиту № 629/3-022 від 09.02.2007, укладеним між іпотекодержателем та позичальником, наступне майно: житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Згідно договору про внесення змін до іпотечного договору від 24.09.2008, посвідченого приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Чернилевською М.М. 24.09.2008, такий укладено між Акціонерним комерційним банком соціального розвитку Укрсоцбанк (іпотекодержатель) та ОСОБА_6 (іпотекодавець), з іншої сторони майновий поручитель ОСОБА_2 . Відповідно пункт 1.1. іпотечного договору, викладено в такій редакції Іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов`язань за договором кредиту № 629/3-022 від 09.02.2007 та додатковою угодою до договору кредиту № 629/3-022 від 24.09.2008, укладеними між іпотекодержателем та позичальником, наступне майно: житловий будинок з кафе, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

Суд звертає увагу, що рішенням №5/2019 єдиного акціонера Акціонерного товариства Укрсоцбанк від 15.10.2019, затверджено передавальний акт та визначено, що правонаступництво всього майна, прав та обов`язків АТ Уксоцбанк , які зазначені у передавальному акті, виникає у АТ Альфа-Банк з 15.10.2019.

В судовому засіданні встановлено, що згідно з витягами з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х.М. 23.03.2020, житловий будинок з кафе, загальною площею 337,4 кв.м., житловою площею 102,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка, кадастровий номер 4625382000:01:014:0130, площею 0,0586 га належать на праві приватної власності Акціонерному товариству Альфа-банк .

З наведеного вбачається, що АТ Альфа-Банк є безспірним власником житлового будинку з кафе, загальною площею 337,4 кв.м., житловою площею 102,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки, кадастровий номер 4625382000:01:014:0130, площею 0,0586.

Суд не бере до уваги доводи відповідачів, викладені у відзиві на позовну заяву від 15.09.2020 про те, що вимога позивача про визнання відповідачів такими, що втратили право на користування житлом уже була предметом судового розгляду під час розгляду справи № 456/2268/14, а також, що до даних правовідносин підлягають до застосування норми ст.109 ЖК Української РСР, з огляду на наступне.

За змістом частини 2 статті 40 Закону України та частини 3 статті 109 ЖК Української РСР, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини 2 статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже, частина 2 статті 109 ЖК Української РСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України Про іпотеку , так і норма статті 109 ЖК Української РСР.

Такий висновок висловлений у постановах Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 61-317цс18).

Отже, визначення того, чи здійснюється виселення з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, або придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, має суттєве значення для вирішення цієї справи та правильного застосування статті 109 ЖК Української РСР.

Оглядом матеріалів цивільних справ №456/3367/14-ц та №456/2268/14-ц, встановлено наступне.

05 лютого 2015 року Стрийським міськрайонним судом Львівської області прийнято рішення по справі № 456/3367/14-ц, провадження № 2/456/161/2015 за позовом ПАТ Укрсоцбанк до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким вирішено позов ПАТ Укрсоцбанк задоволити частково, вирішено в рахунок погашення заборгованості перед ПАТ Укрсоцбанк за кредитним договором №629/3-022 від 09 лютого 2007 року, згідно якого сума заборгованості складає 163566, 45 доларів США та 128495,51 грн., звернути стягнення на предмети іпотеки за іпотечним договором від 09.02.2007, реєстровий № 620, а саме: житловий будинок з кафе, який знаходиться по АДРЕСА_1 , що складається з однієї кухні, шести житлових кімнат, кафе, загальною площею 337,4 кв. м., житловою площею 102,5 кв. м. та земельної ділянки площею 0,0586 га, наданої для обслуговування житлового будинку, розташовану по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4625382000:01:014:0130 і належить ОСОБА_8 , шляхом проведення прилюдних торгів з продажу даного житлового будинку з кафе та земельної ділянки, зазначивши, що початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна в процесі виконавчого провадження з виконання рішення суду. В задоволенні позовних вимог ПАТ Укрсоцбанк до ОСОБА_8 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

19 березня 2015 року апеляційним судом Львівської області по справі № 456/2268/14, провадження № 22-ц/783/1200/15 за позовом ПАТ Укрсоцбанк до ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на майно, виселення прийнято рішення, яким вирішено звернути стягнення на заставлене майно, що належить ОСОБА_6 , а саме: будинок АДРЕСА_1 (житловий будинок під літ. А-2 , побудований з цегли та сандвіч - панелей, складається з однієї кухні, шести житлових кімнат, кафе, загальною площею 337,4 кв. м., житловою площею 102,5 кв. м., до нього належать огорожа 1 і огорожа 3); земельну ділянку площею 0,0586 га., що розташована по АДРЕСА_4 , кадастровий 4625382000:01:014:0130, надану для обслуговування житлового будинку, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, для задоволення грошових вимог ПАТ Укрсоцбанк в сумі 134475,66 доларів США та 105296,7 грн. Вирішено виселити ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з будинку АДРЕСА_1 .

Як вбачається з матеріалів вказаних цивільних справ, кредит №629/3-182 від 24.09.2008, на підставі якого було винесено рішення у справі №456/2268/14-ц, було надано позичальнику на споживсі потреби. Кредит №629/3-022, на підставі якого було винесено рішення у справі 456/3367/14-ц було надано позичальнику на побутові потреби. Дійсно в іпотеку було передано нерухоме майно - будинок АДРЕСА_1 (житловий будинок під літ. А-2 , побудований з цегли та сандвіч - панелей, складається з однієї кухні, шести житлових кімнат, кафе, загальною площею 337,4 кв. м., житловою площею 102,5 кв. м., до нього належать огорожа 1 і огорожа 3); земельну ділянку площею 0,0586 га., що розташована по АДРЕСА_4 , кадастровий 4625382000:01:014:0130, надану для обслуговування житлового будинку, однак таке майно не було придбано за рахунок кредиту, що має суттєве значення у цій справі.

Окрім цього, при прийнятті рішення суд враховує і висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 16.09.2020 у справі №442/328/19-2, згідно якого "...Разом, з тим стаття 109 ЖК Української РСР не може беззаперечно використовуватись боржниками проти законних вимог кредиторів про виселення у всіх випадках, коли предметом іпотеки були житлові приміщення призначені для постійного або тимчасового проживання, оскільки зазначена норма спрямована на регулювання суспільних відносин, коли виселення відбувається з єдиного житла боржника і не може бути застосована, коли боржник має декілька місць, придатних для проживання. У протилежному випадку така поведінка боржника призвела б до порушення меж здійснення цивільних, у тому числі житлових, прав, оскільки при здійсненні своїх прав особа зобовЛязана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, а також не допускати дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особи а також зловживання правом в інших формах, що передбачено пунктом шостим частини першої статті 3, частинами другою, третьою статті 13 ЦК України. Дія статті 109 ЖК Української РСР спрямована на захист житлових прав фізичних осіб, які мають лише єдине місце постійного проживання. Встановлення в іншій справі обставин про те, що у відповідача є інше постійне місце проживання, в якому він проживає, дає підстави для його виселення із садового будинку без надання іншого житлового приміщення, оскільки частина друга статті 109 ЖК України не може бути підставою для відмови у виселенні особи, що мас більше одного місця проживання і не може бути підставою для звуження правомочностей власника .

Однак суд зауважує, що предметом позовних вимог є не виселення відповідачів зі спірного помешкання, а визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням і застосуванню підлягають, як вже було зазначено вище, не норми ст.109 ЖК УРСР, а норми ст.391 ЦК України.

Крім цього, засуговують на увагу і наступні, досліджені в судовому засіданні докази.

27.07.2020 за вих. № 5997 представник АТ Альфа-банк звертався до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з вимогою про добровільне виселення, оскільки внаслідок реорганізації шляхом приєднання АТ Укрсоцбанк правонаступником усього майна, майнових прав та обов`язків є АТ Альфа-Банк .

Постановою заступника начальника Стрийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Мацюпою А.А. від 04.10.2016 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №456/3367/14-ц, виданого 19.03.2015 Стрийським міськрайонним судом Львівської області, де суд вирішив в рахунок погашення заборгованості перед ПАТ Укрсоцбанк за кредитним договором № 629/3-022 від 09.02.2007, згідно якого сума заборгованості складає 163566, 45 доларів США та 128495,51 грн. звернути стягнення на предмети іпотеки, а саме: житловий будинок з кафе, який знаходиться по АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,0586 га, надану для обслуговування житлового будинку, розташовану по АДРЕСА_1 , кадастрвий номер 4625382000:01:014:0130 та належить ОСОБА_6 , шляхом проведення прилюдних торгів даного житлового будинку з кафе та земельної ділянки, зазначивши, що початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Слід зазначити, що державним виконавцем Стрийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання з виконання виконавчого листа №456/2268/14-ц, виданого 06.05.2016 Стрийським міськрайонним судом Львівської області про виселення ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 з будинку АДРЕСА_1 .

З наведеного вбачається, що рішення у справі №456/2268/14-ц, виконано не було, і відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 виселені з спірного помешкання не були.

Одночасно суд враховує доводи представника позивача про неможливість пред`явити до виконання виконавчі листи у вказаній справі, через пропуск строку, з причин, що не залежали від них. Так, оглядом матеріалів цивільних справ №456/3367/14-ц та №456/2268/14-ц, встановлено, що відповідачі після прийняття судових рішень зверталися до суду з чисельними скаргами на дії державних виконаців, в задоволенні яких судами було відмовлено.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У вказаній справі, новий власник (банк), не може користуватися своєю власністю, оскільки попередній власник, який втратив право власності на житло, та члени його сім`ї відмовляються виселятися з нього та знятися з реєстрації.

Суд звертає увагу, що проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить АТ Альфа-Банк на праві власності, перешкоджає останньому користуватись та розпоряджатись належним йому нерухом майном.

Реалізуючи своє право на житло особа може користуватись тільки тим житлом, право користування яким у неї виникло на підставі правочину або на підставі закону. Таке право виникає у власника житла, членів його сім`ї, орендаря (наймача) житла та членів його сім`ї.

Проте, судом встановлено, що відповідачі втратили право власності на спірний житловий будинок, що наразі зареєстровано за позивачем на підставі правовстановлюючих документів, які не оспорені та не скасовані.

З огляду на статус позивача, відповідачі не можуть бути членами його сім`ї, доказів існування між сторонами будь-яких домовленостей про проживання у спірному будинку відповідачів суду надано не було.

Той факт, що відповідачі проживають у спірному помешканні не спростовують висновків суду про задоволення позову, зважаючи на правовий висновок Верховного Суду у справі №180/1388/17-ц від 22.05.2019, згідно якого такий спосіб захисту як усунення перешкод у користуванні житлом шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням може бути застосований до осіб, які фактично проживають у житловому приміщенні, оскільки власник нерухомого майна не може бути обмежений у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Окрім цього, як вбачається з розпорядження Стрийської районної державної адміністрації Про затвердження висновку щодо недоцільності зняття з реєстраційного обліку та визнання дітей такими, що втратили право користування житлом №356 від 28.12.2020, орган опіки та піклування Стрийської райдержадміністрації вважає, що зняття з реєстраційного обліку та визнання дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 такими, що втратили право користування житлом є недоцільним, оскільки це призведе до звуження обсягу їх існуючих житлових прав та порушення охоронюваних законом інтересів.

Суд не бере до уваги вказаний висновок, зважаючи на наступне.

Статтею 405 ЦК України визначено право членів сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Відповідно до ч.2 ст. 64 ЖК України до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Статтею 18 Закону України Про охорону дитинства від 26.04.2001р. № 2402- III визначено, що діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

З огляду на наведене, за змістом ч. 1 ст. 405 ЦК України та зазначених вище норм ст. 18 Закону України Про охорону дитинства та ст. 156 ЖК УРСР вбачається, що особистий сервітут на користування житлом виникає в особи, яка є членом сім`ї власника житла, тільки за умови, що вона проживає разом з власником в належному власникові житловому приміщенні.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні реєстрація місця проживання чи перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставами їх обмеження.

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996р. Про застосування Конституції при здійсненні правосуддя (зі змінами та доповненнями) передбачено, що при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що ст.33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому .

Частиною 2 статті 18 Закону України Про охорону дитинства гарантовано право дитини, члена сім`ї наймача або власника житлового приміщення користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Така норма повністю кореспондується з нормами ст.405 ЦК України та ст. 156 ЖК УРСР. Отже, умова проживання дитини, як члена сім`ї власника, разом з власником приміщенням в належному власникові приміщенні - є єдиною і обов`язковою умовою для виникнення в дитини права на користування цим житлом.

Верховним Судом України у постанові від 05.11.2014 по справі № 6-158цс14 викладено правову позицію, якою визначено, що аналіз норм ч. 1 ст. 383, ст. ст. 391, 405 ЦК України, ст. 156 ЖК УРСР дас підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім ї якого вона є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї.

Постановою Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №229/3757/15-ц сформовано правовий висновок, відповідно до якого малолітня особа позбавляється права користування житловим приміщенням, якщо вказане приміщення не є місцем проживання її батьків або одного з них, з ким вона фактично проживає.

В судовому засіданні також встановлено, що ОСОБА_4 згідно заповіту належить квартира по АДРЕСА_2 , де вона з дітьми має можливість зареєструватися та проживати, а відтак відсутні підстави вважати, що спірне помешкання є єдиним місцем проживання відповідача та її малолітніх дітей, про це свідчать закрема письмові докази, долучені представником позивача до матеріалів справи.

Суд звертає увагу, що відповідачі добровільно не погоджуються звільнити житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно позивач змушений звернутись за захистом своїх прав в судовому порядку.

Слід зазначити, що наявність факту реєстрації відповідачів в житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за ними.

Задовольняючи позов, суд виходить із того, що позивач, як власник спірного майна, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм нерухомим майном, у тому числі, шляхом визнання колишнього власника та членів його сім`ї такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а тому дійшов висновку, що відповідачів слід визнати такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

У зв`язку з вищенаведеним, суд приходить до висновку, що позов Акціонерного товариства Альфа-Банк слід задоволити частково та визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 такими, що втратили право на користування житловим будинком з кафе, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Між тим, суд не знаходить правових підстав для задоволення позовної вимоги про зняття відповідачів з реєстраційного обліку за вказаною адресою з огляду на наступне.

У постанові Верховного Суду України від 16.01.2012 року зазначено, що вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст.71,72,116,156 ЖК України; ст. 405 ЦК України).

Проте, відповідно до ст. 3 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні та п. 3 Правил реєстрації місця проживання реєстрація та зняття з реєстрації місця проживання здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради або сільським головою.

Згідно з ч. 3 ст. 6 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні , п. 8 Правил реєстрації місця проживання з питань прописки необхідно звертатися до органу реєстрації безпосередньо (тобто до відповідного органу місцевого самоврядування) або до центру надання адміністративних послуг (у випадку, якщо такий центр створено і він надає цю послугу у вашій територіально-адміністративній одиниці).

Відповідно до ст.7 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні та п. 26 Правил реєстрації місця проживання (Постанова КМУ №207 від 02.03.2016 року), якою безпосередньо передбачено, що зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом 7 днів на підставі: судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або право користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

На підставі вищевикладеного не підлягає задоволенню вимога позивача щодо зняття з реєстраційного обліку відповідачів, за вказаною вище адресою, оскільки зняття особи з реєстраційного обліку проводиться компетентним (уповноваженим державою) органом, зокрема, на підставі рішення суду і лише у разі відмови компетентного органу здійснити зняття з реєстрації, а спір з цього приводу між сторонами не виник. В подальшому в разі відмови у знятті з реєстрації в зазначеному будинку відповідачів на підставі рішення суду, такі дії можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства.

Отже, суд не вбачає законних підстав для задоволення вимоги позивача щодо зняття з реєстраційного обліку відповідачів, оскільки в розумінні норм статті 4 ЦПК України дана вимога є передчасною, так як права позивача в даному випадку не порушені, а наявність рішення суду, що набрало законної сили, є підставою для зняття з реєстраційного обліку відповідачів з будинку по АДРЕСА_1 .

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики суд вважає наведене обґрунтування цього рішення достатнім, та інші доводи сторони відповідача не спростовує.

Як вказує ч.1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Відповідно суд приходить висновку, що з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 слід стягнути на користь Акціонерного товариства Альфа-Банк сплачений судовий збір.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 89, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

Позов Акціонерного товариства Альфа-Банк задоволити частково.

Визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 такими, що втратили право на користування житловим будинком з кафе, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Акціонерного товариства Альфа-Банк судовий збір в розмірі 700,60 грн. з кожного.

Рішення може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду через Стрийський міськрайонний суд Львівської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Акціонерне товариство Альфа-Банк , ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 23494714, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська,100

Представник позивача: адвокат Блажевський Петро Іванович, місцезнаходження: АДРЕСА_5

Відповідач: ОСОБА_2 , 1961 р.н., РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6

Відповідач: ОСОБА_3 , 1983 р.н., зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6

Відповідач: ОСОБА_4 , 1991 р.н., зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6

Відповідач: ОСОБА_5 , 2018 р.н., зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6

Третя особа: Служба у справах дітей Стрийської районної державної адміністрації, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 35424148, місцезнаходження: 82400, м.Стрий, вул. С.Бандери,28

Суддя:

Оригінал рішення

Повний текст судового рішення

виготовлено 05 квітня 2021 року