Постанова

від 11.04.2022 по справі 569/5761/19

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2022 року

м. Рівне

Справа № 569/5761/19

Провадження № 22-ц/4815/479/22

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчук Н.М,

суддів : Хилевича С. В., Шимківа С. С.,

секретар судового засідання: Ковальчук Л. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення збитків, ухвалене у складі судді Галінської В. В. о 12 год. 00 хв., повний текст складено 06.12.2021 року,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення збитків. Обґрунтовуючи вимоги, вказав, що у квітні 2009 року за договором купівлі-продажу придбав нежитлове приміщення, будівлю кафе та земельну ділянку на АДРЕСА_1 . 28 жовтня 2015 року уклав з ОСОБА_5 договір оренди цього приміщення, однак, передати приміщення не зміг в силу неправомірних дій відповідачів, які незаконного позбавили його права власності. Неправомірність дій відповідачів підтверджено належними доказами та судовими рішеннями, які вступили у законну силу. Так, ОСОБА_6 30.10.2015 року незаконно зареєстрував за собою право власності на спірне нерухоме майно на підставі рішення Рівненського міського суду від 15 липня 2015 року, яке на час реєстрації права власності законної сили не набрало, і було скасовано рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 27.10.2015 року. 28.01.2016 року Рівненським окружним адміністративним судом винесено постанову про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію за ОСОБА_6 права власності на нежитлове приміщення (будівлю кафе) загальною площею 281,2 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 766832156101 га земельну ділянку під приміщенням площею 0.021 га., кадастровий помер 5610100000:01:026:0008. адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 766655556101. В подальшому ОСОБА_6 за договорами купівлі-продажу вказане приміщення та земельну ділянку продав ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , а 29.11.2016 року незаконно на це майно зареєстровано право спільної часткової власності за ОСОБА_2 , ОСОБА_4 ,. ОСОБА_3 по 1/3 частині за кожним. Вищевказані обставини встановлені рішенням Рівненського міського суду від 20.04.2016 року по справі №569/1651/16-ц, яким задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 ,. ОСОБА_8 про витребування майна з чужого незаконного володіння відповідачів. Апеляційною та касаційною інстанцією рішення залишено без змін. Оскільки у зв`язку з непоравомірними діями відповідачів, що пов`язані з незаконними переходами права власності на приміщення, позивач не отримав орендну плату за користування приміщенням в розмірі 2 418 548, 39 грн. за період з 06.11.2015 року по 28.01.2016 року, та сплатив штраф орендарю за не передачу приміщення у розмірі 450 000,00 грн. Просив стягнути збитки (упущену вигоду):

- з ОСОБА_2 у розмірі 860 483,87 грн. за період з 06.11.2015 року по 28.01.2016 року;

- з ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 у загальному розмірі 2 008 064,52 по 669 354, 84 грн. з кожного; судові витрати по справі.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 29 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення збитків задоволено частко. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/3 збитків (упущеної вигоди) за період з 16 лютого 2016 року по 09 березня 2017 року у розмірі 637330,41 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1/3 збитків (упущеної вигоди) за період з 16 лютого 2016 року по 09 березня 2017 року у розмірі 637330,41 грн. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 1/3 збитків (упущеної вигоди) за період з 16 лютого 2016 року по 09 березня 2017 року у розмірі 637330,41 грн. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2305,20 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в дохід державного бюджету судовий збір у розмірі 7299,80 грн.

Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , кожен окремо, подали апеляційні скарги. Аргументи апеляційних скарг є ідентичні, в яких відповідачі зазначають, що суд, для прийнятого висновку, послався на слідуючі обставини: укладення 24 квітня 2009 року ОСОБА_1 договору купівлі-продажу та придбання ним нежитлового приміщення - будівлю кафе та земельну ділянку на АДРЕСА_1 ; рішення Рівненського міського суду від 15 липня 2015 року відповідно до якого право власності на приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку під приміщенням зареєстровано за ОСОБА_6 , який 06.11.2015 року уклав з ОСОБА_2 договір купівлі- продажу цього нерухомого майна; рішення Рівненського міського суду від 20 квітня 2016 року у справі №569/1651/16-ц, яким задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 .. ОСОБА_8 про витребування майна з чужого незаконного володіння відповідачів, які набули право власності по 1/3 частці на кафе та земельну ділянку з 29.11.2016 року. Суд взяв до уваги, що 28 жовтня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено договір оренди нежитлового приміщення на строк до 01 жовтня 2018 року. Пунктом 10.2 договору оренди, сторони узгодили що договір набирає чинності з моменту підписання, орендна плата складає 150000 гривень на місяць, а відповідальність за порушення строків передачі приміщення в оренду передбачена у вигляді сплати штрафу в розмірі 300% від розміру місячної орендної плати. Однак, судом помилково зроблено висновок про те, що до даних правовідносин необхідно застосувати приписи цивільного законодавства України в частині права вимоги доходів від майна недобросовісного набувача, стягнення збитків у вигляді не отриманого прибутку. Судом не враховано, що договір оренди нежитлового приміщення від 28 жовтня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено без мети створення реальних правових наслідків у вигляді використання приміщення для оренди. Спір у справі №569/1651/16-ц, яким задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 .. ОСОБА_8 про витребування майна з чужого незаконного володіння, розглянутий як вендикаційний позов. Вказаний позов не містив вимог щодо усунення перешкод у користуванні майном, що підтверджує право позивача користування цим майном без перешкод. Судом першої інстанції зазначено, що неправомірність поведінки відповідачів і завдання шкоди позивачу перебувають у причинному зв`язку. Разом з тим, суд не врахував, що ОСОБА_2 набув право власності на підставі договору купівлі-продажу, а відповідачами ОСОБА_4 ОСОБА_8 право власності набуто внаслідок інвестування у будівництво. Тобто відповідачам взагалі не було відомо про відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 . Підстави набуття права власності відповідачами відбулися на підставі відплатних договорів і це свідчить про їх законність. Факт завдання шкоди позивачу доводився фіктивно складеними документами. Особами, що перебувають у родинному зв`язку. Судом не надана оцінка фіктивності договору між родичами, також суд не оцінив договір на предмет помилок, які за правилами ділового обороту є недопустимими. Умови догвору не містять відомостей суб`єкта здійснення капітального будівництва, орендна плата в сумі 150 000 грн не співмірна з вартістю майна. Судом безпідставно встановлено, що ОСОБА_1 сплачено штраф за не передачу приміщення згідно фіктивного договору оренди, при цьому взято до уваги розписки сторін фіктивного договору. Судом не встановлено і нічим не підтверджено наявність перешкод у користуванні спірним майном. Суд не застосував строки позовної давності. Оскільки шкода позивачу нараховувалась щомісяця, то перебіг загальної позовної давності слід рахувати від кожного щомісячного платежу. Позивач про порушення своїх прав знав у момент звернення до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння і мав можливість заявлення вимог до відповідачів з 15.02.2016 року. З даним позовом ОСОБА_1 звернувся 21.03.2021 року. Суд у своєму рішенні вказав, що у зв`язку з неправомірними діями відповідачів, які пов`язані з незаконними переходом права власності на приміщення і підтверджене рішенням у справі №569/1651/16-п, позивачем не тільки не отримана орендна плата за користування приміщенням, а ще 18 листопада 2015 року позивачем був сплачений штраф орендарю за не передачу приміщення, що підтверджується розписками. Таким чином, судом достеменно встановлено, що позивач про порушене право знав 18.11.2015 року. З наведених підстав просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

У поданому на апеляційні скарги відзиві позивач вважає рішення суду законними та обґрунтованим, просить залишити його без зміни, а апеляційні скарги відповідачів без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи із слідуючого.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову про стягнення завданих збитки у вигляді упущеної вигоди у період з 16 лютого 2016 року по 09 березня 2017 року по 637330,41 грн. з кожного, суд першої інстанції виходив з того, що у вказаний період власником будівлі кафе на АДРЕСА_1 був позивач, при цьому він не мав фактичної та юридичної можливості передати орендарю право користування вказаною будівлею у зв`язку із незаконним її заволодінням відповідачами, і, як наслідок таких протиправних дій відповідачів, позивачу завдано збитки у вигляді упущеної вигоди: неможливість отримання орендної плати за укладеним договором оренди від 28.10.2015 року та сплати неустойки орендарю за неможливість йому передання орендованого майна.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, виходячи із слідуючого.

Судом встановлено: 24 квітня 2009 року ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу придбав у ОСОБА_10 нежитлове приміщення, будівлю кафе та земельну ділянку на АДРЕСА_1 , договір купівлі-продажу посвідчено приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Сохацькою О.В.

28 жовтня 2015 року між позивачем та ОСОБА_5 було укладено Договір оренди вказаної будівлі. У пункті 10.2 Договору оренди, сторони узгодили що договір набирає чинності з моменту підписання. Орендна плата складає 150000 гривень на місяць, а відповідальність за порушення строків передачі приміщення в оренду передбачена у вигляді сплати штрафу в розмірі 300% від розміру місячної орендної плати (пп. 5.1, 8.3)

Рішенням Рівненського міського суду від 15 липня 2015 року у справі №569/14997/14-ц за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави (приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку під приміщенням) шляхом визнання права власності позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено, звернуто стягнення на предмет застави шляхом визнання права власності за позивачем на вищевказане майно.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 27 жовтня 2015 року рішення Рівненського міського суду від 15.07.2015 року у справі №569/14997/14-ц скасовано, ухвалено нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет застави відмовлено.

На підставі рішення Рівненського міського суду від 15 липня 2015 року ОСОБА_6 30 жовтня 2015 року звернувся до державного реєстратора Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Рівненського міського управління юстиції Рівненської області і державним реєстратором Денилевич І. Є. проведено реєстрацію права на власності на нежитлове приміщення (будівлю кафе) загальною площею 281,2 кв. м. та земельну ділянку площею 0,021 га., кадастровий номер 5610100000:01:026:0008, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 . Така реєстрація проведена на підставі рішення суду, яке на час реєстрації права власності вже було скасовано апеляційним судом.

06 листопада 2015 року ОСОБА_6 уклав з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 договори про часткове відчуження на їх користь будівлі кафе та земельної ділянки.

Також цього числа між ОСОБА_2 (Іпотекодавець) і ОСОБА_11 (Іпотекодержатель) було укладено Договір іпотеки від 06 листопада 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Киселюк О.В., згідно якого було накладено обтяження на вищезазначене майно, обтяжувач: ОСОБА_11 .

29 січня 2016 року державним реєстратором Міщур О.Г. зареєстровано право спільної часткової власності на нежитлове приміщення, будівлю кафе-бару, загальною площею 373,2 кв.м.. що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 766832156101) за ОСОБА_2 , ОСОБА_4 .. ОСОБА_3 по 1/3 частині за кожним, підстава виникнення права власності: декларація про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: РВ 143160260380, виданий 26.01.2016, видавник: Управління ДАБІ у Рівненській області; договір про спільну діяльність, серія та номер: б/н, виданий 25.12.2015 року, видавник: укладений між ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ; акт приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: б/н. виданий 28.01.2016 року, видавник: укладений між ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ; технічний паспорт, серія та номер: 277, виданий 28.01.2016 року, видавник: ФОП ОСОБА_12 .

Рішення державного ркєстратора від 29.01.2016 року про державну реєстрацію права спільної часткової власності на нежитлове приміщення - будівлю кафе-бару, загальною площею 373.2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 за відповідачами відбулась при наявності реєстрації обтяжень нерухомого майна, а також після зміни адреси та площі спірних приміщень і земельної ділянки.

Постановою Рівненського окружного адміністративного судом від 28 січня 2016 року у справі №817/3309/15 скасовано рішення державного реєстратора про реєстрацію за ОСОБА_6 права власності на нежитлове приміщення (будівлю кафе) загальною площею 281,2 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 766832156101 га, земельну ділянку під приміщенням площею 0.021 га., кадастровий помер 5610100000:01:026:0008, адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 766655556101.

Рішенням Рівненського міського суду від 20 квітня 2016 року по справі №569/1651/16-ц задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 ОСОБА_8 про витребування майна з чужого незаконного володіння відповідачів.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 26.08.2016 року рішення Рівненського міського суду від 20.04.2016 року залишене без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.09.2016 року у справі № 569/1651/16-ц відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 та зупинено виконання рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20.04.2016 року у справі до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09.03.2017 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20.04.2016 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 26.08.2016 року залишено без змін.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 з перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09.03.2017 року.

Рішенням Рівненського міського суду від 20 квітня 2016 року у справі №569/1651/16-ц про витребування майна з чужого незаконного володіння, яке переглянуто апеляційною та касаційною інстанцією, встановлено що реєстрація права спільної часткової власності на нежитлове приміщення, будівлю кафе-бару, загальною площею 373.2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ( р. н. 766832156101) за ОСОБА_2 , ОСОБА_4 .. ОСОБА_8 відбулась незаконно.

Суд першої інстанції належно дослідив усі наявні у матеріалах справи докази, взяв до уваги обставини, встановлені судовими рішеннями у справах № 569/1651/16-ц, № 569/14997/14-ц та № 817/3309/15, вірно в оскаржуваному рішенні зазначив, що у період з 06.11.2015 року по 09.03.2017 року власником будівлі кафе на АДРЕСА_1 був ОСОБА_1 , який не мав фактичної та юридичної можливості передати право володіння та користування вказаною будівлею орендарю за укладеним Договором оренди від 28.10.2015 року через незаконні дії відповідачів, йому було завдано збитки (упущену вигоду) у вигляді не отриманої орендної плати та сплати орендарю неустойки.

Зазначене спростовує доводи апеляційних скарг про те, що набуття права власності відповідачами на спірне майно відбулося на законних підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Заявляючи вимоги про стягнення не отриманої орендної плати за оренду приміщенням та сплаченого штрафу орендарю позивач просив стягнути ці збитки (упущену вигоду) підставі статті 22 ЦК України.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно ч. 4 ст. 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц висловлена правова позиція щодо застосування статті 22 ЦК України. Зокрема, зазначено, що відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Апеляційні скарги відповідачів мотивованні також тим, що суд першої інстанції не дослідив підстав волевиявлення учасників Договору оренди нежитлового приміщення від 28 жовтня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , фіктивність Договору оренди, укладення його між родичами без мети створення реальних правових наслідків у вигляді використання приміщення для оренди. Такі мотиви апеляції не ґрунтуються на вимогах закону, з огляду на наступне.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Відповідно до частини першої та другої статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Зазначені положення законодавства вказують на те, що недійсність правочину через його фіктивність встановлюється рішенням суду.

Щодо аргументів апеляції про не застосування судом першої інстанції до даних правовідносин строку позовної давності, то такі аргументи не відповідають встановленим судом обставинам.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що позивач про порушення своїх прав, а саме недобросовісності володіння його майном зі сторони відповідачів знав в момент звернення до суду із позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позивач мав право на щомісячне отримання орендної плати за договором оренди від 28 жовтня 2015 року та оплату одноразово штрафу за несвоєчасне виконання зобов`язання за договором оренди.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

З моменту відкриття провадження у справі № 569/1651/16-ц позивач знав про порушення своїх прав та можливість заявлення вимог до відповідачів, а саме з 15 лютого 2016 року.

Оскільки ОСОБА_1 з даним позовом звернувся до суду 21 березня 2019 року, то він має право на відшкодування збитків(упущену вигоду) у межах трирічного строку, тобто з 21 березня 2016 року по 21 березня 2019 року.

Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

За таких обставин, підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданих апеляційних скарг, виходячи з меж їх доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують.

Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 листопада 2021 року у залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст рішення складено 15 квітня 2022 року

Головуючий-суддя Ковальчук Н. М.

Судді: Хилевич С. В.

Шимків С. С.