Рішення

від 17.04.2022 по справі 569/26544/21

РІВНЕНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 569/26544/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2022 року

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого-судді - Тимощука О.Я.,

при секретарі - Ковальчук О.Б.,

за участю представника позивача - адвоката Негрея О.М.,

провівши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне заочний розгляд цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Плетньов Володимир Олександрович, Товариство з обмеженою відповідальністю «АВАНТІ-БУД» про визнання недійсним правочину, скасування запису про державну реєстрацію прав, визнання права власності та витребування майна,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 02 грудня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Плетньовим Володимиром Олександровичем та зареєстрований в реєстрі за № 893, з моменту його укладення;

- скасувати запис про державну реєстрацію права власності № 32687087 від 02.12.2016 року, внесений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Плетньовим Володимиром Олександровичем;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1102432556101);

- стягнути з відповідачів на її користь судові витрати.

В обґрунтування позову вказала, що 04.01.2006 року між ТзОВ «Аванті-Буд» (Виконавець) та ОСОБА_4 (учасник) був укладений договір № 54-2/2006 пайової участі у будівництві житлового чотирнадцятиповерхового будинку по АДРЕСА_3 .

22 квітня 2009 року між ОСОБА_4 (учасник) та ТзОВ «Аванті-Буд» (Виконавець) було укладено додатковий договір № 1 до Договору № 54-2/2006 пайової участі у будівництві житлового чотирнадцятиповерхового цегляного будинку по АДРЕСА_3 , відповідно до якого Учасник може переуступити право вимоги за цим Договором на користь інших фізичних або юридичних осіб до фактичної здачі в експлуатацію Об`єкта будівництва.

ОСОБА_4 сплатила внесок згідно договору № 54-2/2006 повністю, що підтверджується бухгалтерською довідкою від 16.07.2010 року № 15/07, а також квитанціями № 326516 від 12.06.2008 року, № 265038 від 12.06.2008 року, № 290913 від 27.06.2008 року, № 348740 від 31.07.2008 року, № 90 від 16.07.2010 року, листом № 42 від 01.02.2016 року.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 10 листопада 2011 року (справа №2-6593/11) позовні вимоги ОСОБА_4 до ТзОВ «Аванті-Буд» про визнання майнових прав на житлові приміщення задоволено повністю. Визнано за ОСОБА_4 майнові права на об`єкт інвестування, яким виступає квартира АДРЕСА_1 .

15.08.2012 року між ОСОБА_4 (Цедент) та ОСОБА_1 (Цесіонарій) укладено договір відступлення права вимоги (цесії), відповідно до якого до Цесіонарія перейшло право вимоги Цедента на суму пайового внеску у розмірі 364 331,00 грн. в обсязі та на умовах, що існували на момент укладення цього договору.

30.09.2011 року ТзОВ «Аванті-Буд» (Сторона-1) та ТзОВ «Інвестиційна будівельна компанія «Град-Буд» (надалі ТзОВ « ІБК «Град-Буд», Сторона-2) уклали договір № 08-09/11, згідно з яким ТзОВ «Аванті-Буд» як інвестор-забудовник.

Відповідно до довідки до договору № 08-09/11 від 30 вересня 2011 року, ТзОВ «Аванті-Буд» заявляє, що на будівництво житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_3 (друга черга будівництва), були укладені договори пайової участі по яким у ТОВ «Аванті-Буд» виникають боргові зобов`язання перед пайовиками, чиї кошти були перераховані на розрахунковий рахунок ТОВ «Аванті-Буд», які обліковуються по бухгалтерському обліку ТОВ «Аванті-Буд» на балансовому субрахунку 361 в розрізі пайовиків, зокрема ОСОБА_4 за договором № 54-2/2006 від 04.01.2006 року.

18 квітня 2013 року між УМВС України в Рівненській області (Сторона-1) та ТзОВ «Інвестиційна будівельна компанія «Град-Буд» (Сторона-2) укладено договір №1-2013 про дольову участь та будівництво житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_3 , предметом якого, відповідно до п. 1.1 є дольова участь Сторін щодо добудови та введення в експлуатацію другої черги житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями на земельній ділянці по АДРЕСА_3 .

Відповідно до акту розподілу площ до договору № 1/2013 про дольову участь та будівництво житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_3 від 18 квітня 2013 року. м. Рівне відбувся розподіл житлової площі між УМВС України в Рівненській області та ТзОВ «Інвестиційна будівельна компанія «Град-Буд». У розпорядження УМВС України в Рівненській області віднесені, зокрема, квартири № 108 , 117 , 124 , 128 , 136 , 137 , 140 у чотирнадцятиповерховому будинку. Решта площ залишилось у розпорядженні ТзОВ «Інвестиційна будівельна компанія «Град-Буд».

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 22.08.2014 року у справі № 569/16918/13-ц, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -адвоката Іванюка І.В. задоволено. Рішення Рівненського міського суду від 14 травня 2014 року скасоване. В позові ТОВ «Інвестиційна компанія «Град-Буд» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи -приватний нотаріус Самсонюк Олена Анатоліївна, ТОВ «Аванті-Буд» про визнання недійсним договору відступлення права вимоги (цесії) відмовлено.

18 листопада 2014 року в Управлінні ДАБІ у Рівненській області зареєстрована Декларація про готовність другої черги будівництва житлово-адміністративного комплексу по АДРЕСА_3 .

ТзОВ «Інвестиційна будівельна компанія «Град-Буд», у порушення вимог Договору № 54-2/2006 від 04.01.2006 року, квартиру АДРЕСА_1 , як Об`єкт будівництва, для ОСОБА_1 ( Цесіонарій ) не передав, чим порушив її право власності.

01 грудня 2016 року між ТзОВ «Інвестиційна будівельна компанія «Град-Буд» (Продавець) та ОСОБА_2 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , що посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Кострикіним В.І. та зареєстрований в реєстрі за № 1487.

На час укладення цього Договору, ТзОВ «Інвестиційна будівельна компанія «Град-Буд» було відомо про наявність рішення Рівненського міського суду від 10 листопада 2011 року (справа № 2-6593/11), яким визнано майнове право ОСОБА_4 на квартиру та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 22.08.2014 року у справі № 569/16918/13-ц щодо правомірності відступлення права вимоги (цесії) від ОСОБА_4 (Цедент) до ОСОБА_1 ( Цесіонарій ).

Проте, зареєструвавши за собою право власності на вищевказану квартиру, відповідачем було порушено майнові права позивача.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року (справа № 569/2823/18), апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 травня 2021 року скасоване. Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна будівельна компанія «Град-Буд» (припинило діяльність з 16.08.2018), ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ТзОВ «Аванті-Буд», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: приватний нотаріус Кострикін В.І., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 01 грудня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна будівельна компанія «Град-Буд» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Кострикіним Володимиром Івановичем та зареєстрований в реєстрі за № 1487, з моменту його укладення.

02.12.2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформаційної довідки № 288813067 від 07 грудня 2021 року, квартира АДРЕСА_11 02 грудня 2016 року була перереєстрована на праві власності на ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Плетньовим В.О., зареєстровано в реєстрі за номером 893 від 02.12.2016 року.

Представник позивача - адвокат Негрей О.М. в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав з підстав викладених у позовній заяві, просить їх задоволити.

Відповідач - 1 - ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, повідомлялася про час та дату розгляду справи належним чином, причину неявки суду не повідомила. Відзиву на позовну заяву не подала.

Відповідач - 2 - ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, повідомлялася про час та дату розгляду справи належним чином, представником - адвокатом Таборовець А.П. через канцелярію Рівненського міського суду Рівненської області подано 18.04.2022 року вчергове клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із проведенням заходів правового режиму воєнного стану. Крім того, у вказаному клопотанні вчергове просить надати йому додатковий час для ознайомлення з матеріалами справи, однак до суду жодного разу не з`явився та з матеріалами справи не знайомився.

Третя особа - 1 - Приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Плетньов В.О. в судове засідання не з`явився, повідомлявся про час та дату розгляду справи належним чином, причину неявки не повідомив.

Представник третьої особи - 2 - ТОВ «АВАНТІ-БУД» в судове засідання не з`явився, повідомлявся про час та дату розгляду справи належним чином, причину неявки не повідомив.

За таких обставин, в зв"язку із повторною неявкою в судове засідання належним чином повідомлених відповідачів на підставі ст. 280 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

Заслухавши думку представника позивача - адвоката Негрея О.М., дослідивши в судовому засіданні надані письмові докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 Цивільного процесуального кодексу України.

У ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства визначено, зокрема, справедливий неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно із частиною другою цієї статті , суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 статті 5 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено, що 04.01.2006 року між ТзОВ «Аванті-Буд» (Виконавець) та ОСОБА_4 (учасник) був укладений договір № 54-2/2006 пайової участі у будівництві житлового чотирнадцятиповерхового будинку по АДРЕСА_3 .

22 квітня 2009 року між ОСОБА_4 (учасник) та ТзОВ «Аванті-Буд» (Виконавець) було укладено додатковий договір № 1 до Договору № 54-2/2006 пайової участі у будівництві житлового чотирнадцятиповерхового цегляного будинку по АДРЕСА_3 , відповідно до якого Учасник може переуступити право вимоги за цим Договором на користь інших фізичних або юридичних осіб до фактичної здачі в експлуатацію Об`єкта будівництва.

ОСОБА_4 сплатила внесок згідно договору № 54-2/2006 повністю, що підтверджується бухгалтерською довідкою від 16.07.2010 року № 15/07, а також квитанціями № 326516 від 12.06.2008 року, № 265038 від 12.06.2008 року, № 290913 від 27.06.2008 року, № 348740 від 31.07.2008 року, № 90 від 16.07.2010 року, листом № 42 від 01.02.2016 року.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 10 листопада 2011 року (справа №2-6593/11) позовні вимоги ОСОБА_4 до ТзОВ «Аванті-Буд» про визнання майнових прав на житлові приміщення задоволено повністю. Визнано за ОСОБА_4 майнові права на об`єкт інвестування, яким виступає квартира АДРЕСА_1 .

15.08.2012 року між ОСОБА_4 (Цедент) та ОСОБА_1 (Цесіонарій) укладено договір відступлення права вимоги (цесії), відповідно до якого до Цесіонарія перейшло право вимоги Цедента на суму пайового внеску у розмірі 364331,00 грн. в обсязі та на умовах, що існували на момент укладення цього договору.

30.09.2011 року ТзОВ «Аванті-Буд» (Сторона-1) та ТзОВ «Інвестиційна будівельна компанія «Град-Буд» (надалі ТзОВ « ІБК «Град-Буд», Сторона-2) уклали договір № 08-09/11, згідно з яким ТзОВ «Аванті-Буд» як інвестор-забудовник.

Відповідно до довідки до договору № 08-09/11 від 30 вересня 2011 року, ТзОВ «Аванті-Буд» заявляє, що на будівництво житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_3 (друга черга будівництва), були укладені договори пайової участі по яким у ТОВ «Аванті-Буд» виникають боргові зобов`язання перед пайовиками, чиї кошти були перераховані на розрахунковий рахунок ТОВ «Аванті-Буд», які обліковуються по бухгалтерському обліку ТОВ «Аванті-Буд» на балансовому субрахунку 361 в розрізі пайовиків, зокрема ОСОБА_4 за договором №54-2/2006 від 04.01.2006 року.

18 квітня 2013 року між УМВС України в Рівненській області (Сторона-1) та ТзОВ «Інвестиційна будівельна компанія «Град-Буд» (Сторона-2) укладено договір № 1-2013 про дольову участь та будівництво житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_3 , предметом якого, відповідно до п. 1.1 є дольова участь Сторін щодо добудови та введення в експлуатацію другої черги житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями на земельній ділянці по АДРЕСА_3 .

Відповідно до акту розподілу площ до договору № 1/2013 про дольову участь та будівництво житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_3 від 18 квітня 2013 року відбувся розподіл житлової площі між УМВС України в Рівненській області та ТзОВ «Інвестиційна будівельна компанія «Град-Буд». У розпорядження УМВС України в Рівненській області віднесені, зокрема, квартири № 108 , 117 , 124 , 128 , 136 , 137 , 140 у чотирнадцятиповерховому будинку. Решта площ залишилось у розпорядженні ТзОВ «Інвестиційна будівельна компанія «Град-Буд».

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 22.08.2014 року у справі № 569/16918/13-ц, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -адвоката Іванюка І.В. задоволено. Рішення Рівненського міського суду від 14 травня 2014 року скасоване. В позові ТОВ «Інвестиційна компанія «Град-Буд» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи -приватний нотаріус Самсонюк Олена Анатоліївна, ТОВ «Аванті-Буд» про визнання недійсним договору відступлення права вимоги (цесії) відмовлено.

18 листопада 2014 року в Управлінні ДАБІ у Рівненській області зареєстрована Декларація про готовність другої черги будівництва житлово-адміністративного комплексу по АДРЕСА_3 .

ТзОВ «Інвестиційна будівельна компанія «Град-Буд», у порушення вимог Договору № 54-2/2006 від 04.01.2006 року, квартиру АДРЕСА_1 , як Об`єкт будівництва, для ОСОБА_1 ( Цесіонарій ) не передав, чим порушив її право власності.

01 грудня 2016 року між ТзОВ «Інвестиційна будівельна компанія «Град-Буд» (Продавець) та ОСОБА_2 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , що посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Кострикіним В.І. та зареєстрований в реєстрі за № 1487.

На час укладення цього Договору, ТзОВ «Інвестиційна будівельна компанія «Град-Буд» було відомо про наявність рішення Рівненського міського суду від 10 листопада 2011 року (справа № 2-6593/11), яким визнано майнове право ОСОБА_4 на квартиру та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 22.08.2014 року у справі № 569/16918/13-ц щодо правомірності відступлення права вимоги (цесії) від ОСОБА_4 (Цедент) до ОСОБА_1 ( Цесіонарій ).

Проте, зареєструвавши за собою право власності на вищевказану квартиру, відповідачем було порушено майнові права позивача.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року (справа № 569/2823/18), апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 травня 2021 року скасоване. Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна будівельна компанія «Град-Буд» (припинило діяльність з 16.08.2018), ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ТзОВ «Аванті-Буд», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: приватний нотаріус Кострикін В.І., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 01 грудня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна будівельна компанія «Град-Буд» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Кострикіним Володимиром Івановичем та зареєстрований в реєстрі за № 1487, з моменту його укладення.

02.12.2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформаційної довідки № 288813067 від 07 грудня 2021 року, квартира АДРЕСА_11 02 грудня 2016 року була перереєстрована на праві власності на ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Плетньовим В.О., зареєстровано в реєстрі за номером 893 від 02.12.2016 року.

У статті 3 ЦК України зазначені загальні засади цивільного законодавства, якими є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Також у вказаному нормативному акті передбачено підстави виникнення цивільних прав та обов`язків. Зокрема, у статті 11 вказано, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

У загальних положеннях про зобов`язання передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (стаття 509 ЦК України).

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також наголошено про необхідність виконання зобов`язання належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

У частині першій статті 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

У частині першій статті 179 ЦК України надано визначення речі як предмета матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Зазначено про їх поділ на нерухомі та рухомі (стаття 181 ЦК України) і що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Також у статті 182 цього Кодексу передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Стаття 190 ЦК України визначає майно особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

З аналізу вказаних норм можна зробити висновок, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. При цьому не викликає сумніву, що майнові права є об`єктом цивільних правовідносин.

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року N 2658-III "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність").

У теорії цивілістики під майновими правами розуміється: 1) у широкому значенні речового права суб`єктивне цивільне право як таке, що стосується майнових цінностей і має грошову оцінку, наприклад, право власності на похідні права, зобов`язальні права (права з договорів, що укладаються з приводу передання майна у власність або користування), майнові права інтелектуальної власності, корпоративні права, тощо; 2) у вузькому значенні - як суб`єктивне право, яке здатне бути самостійним об`єктом обороту; тобто у разі передання майнового права набувач отримує його як можливість претендування на майно або вчинення власних дій відносно майна.

Крім того, вказане питання було предметом дослідження як у рішеннях ЄСПЛ, так і Верховного Суду України та Верховного Суду.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном" (пункт 98 рішення ЄСПЛ щодо прийнятності заяви у справі "Броньовські проти Польщі", заява N 31443/96; пункт 22 рішення ЄСПЛ від 10 березня 2011 року у справі "Сук проти України", заява N 10972/05; пункт 74 рішення ЄСПЛ "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини" від 02 березня 2005 року, заяви N 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути, у тому числі, "легітимні очікування" та "майнові права" (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії", заява N 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, N 10741/84).

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення від 01 червня 2006 року у справі "Федоренко проти України" (N 25921/02) ЄСПЛ вказав, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства", заява N 44277/98).

В іншій справі "Н.К.М. проти Угорщини" (NKM v. Hungary, скарга N 66529/11) у рішенні від 14 травня 2013 року ЄСПЛ зазначив, що "правомірні очікування" підлягають захисту як власне майно і майнові права.

У постанові від 30 січня 2013 року № 6-168цс12 Верховний Суд України визначив майнове право як "право очікування", яке є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав.

Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.

Визначення майнового права як права очікування та повноваження власника таких прав надано у висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 30 січня 2013 року у справі N 6-168цс12, від 15 травня 2013 року у справі N 6-36цс13, від 04 вересня 2013 року у справі N 6-51цс13, від 24 червня 2015 року у справі N 6-318цс15, від 04 листопада 2015 року у справі N 6-1920цс15, від 18 листопада 2015 року у справі N 6-1858цс15, від 02 грудня 2015 року у справах N 6-1502цс15 та N 6-1732цс15, від 10 лютого 2016 року у справі N 6-2124цс15, від 16 березня 2016 року у справі N 6-290цс16, від 23 березня 2016 року у справі N 6-289цс16, від 30 березня 2016 року у справах N 6-3129цс15 та N 6-265цс16, від 20 квітня 2016 року у справі N 6-2994цс15, від 25 травня 2016 року у справі N 6-503цс16, від 07 грудня 2016 року у справі N 6-1111цс16.

Вказане свідчить про те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Частиною першою статті 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У частині другій статті 331 ЦК України чітко вказано, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Статтею 2 Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952-IV) визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 цього Закону).

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі N 911/3594/17).

Також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі N 680/214/16 та від 07 квітня 2020 року у справі N 916/2791/13 зроблено висновок про те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Правовідносини сторін договору про фінансування будівництва, порядку управління цими коштами регулюються Законом України від 19 червня 2003 року N 978-IV "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" (далі - Закон N 978-IV) та Законом України від 18 вересня 1991 року N 1560-XII "Про інвестиційну діяльність" (далі - Закон N 1560-XII).

Відповідно до частини п`ятої статті 7 та статті 4 Закону N 1560-XII інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права).

У статті 2 Закону N 978-IV вказано, що об`єкт інвестування - квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машиномісце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.

Тобто після завершення будівництва та здачі будинку в експлуатацію квартира як окремий об`єкт цивільних правовідносин ще не існує і набуває юридично статусу об`єкта цивільних правовідносин лише після державної реєстрації, здійсненої відповідно до чинного законодавства.

Для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва на новозбудований об`єкт нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, заявник, зокрема, подає: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за нею об`єкта будівництва, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо) (у разі придбання майнових прав на об`єкт нерухомості документом, що підтверджує набуття у власність закріпленого за особою об`єкта будівництва, є договір купівлі-продажу майнових прав); довідку (виписку) із переліку осіб, які брали участь в інвестуванні (фінансуванні) об`єкта будівництва та за якими здійснюється державна реєстрація прав, видану особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва), про участь заінтересованої особи в інвестуванні (фінансуванні) об`єкта будівництва (у тому числі шляхом купівлі-продажу майнових прав); технічний паспорт на об`єкт інвестування (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо); завірені особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва), копії (крім випадків подання оригіналів таких документів особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва): документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку (крім випадків реконструкції об`єктів нерухомого майна без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані); документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення права власності на об`єкт нерухомого майна до проведення його реконструкції (у разі проведення реконструкції об`єкта нерухомого майна); документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; документа, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси (крім випадку, коли в результаті реконструкції об`єкта нерухомого майна його адреса не змінилася) (пункт 50 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року N 868).

У пункті 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року N 1127, встановлено, що для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо); технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі N 359/5719/17 (провадження N 14-8цс21) вказано, що нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою (пункти 92, 93, 95 постанови). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року по справі № 456/2076/19 (провадження № 61-6357св21) вказано, що "договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Тлумачення ст. 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Згідно ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Тлумачення ст. 216 ЦК України свідчить, що слід відмежовувати правові наслідки недійсності правочину і правові наслідки виконання недійсного правочину; до правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Окрім цього якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною; правові наслідки виконання двостороннього недійсного правочину охоплюють собою двосторонню реституцію; законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків визначених в статті 216 ЦК або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Крім того, Рівненським міським судом у справі № 2-6593/11, та Рівненським апеляційним судом у справах № 569/16918/13-ц та № 569/2823/18 встановлені обставини, які дозволяють зробити висновок, про те що:

- ОСОБА_4 сплатила пайовий внесок в сумі 364 331,00 грн. (повністю);

- визнано за ОСОБА_4 майнові права на об`єкт інвестування, яким є квартира АДРЕСА_1 ;

- ТзОВ «Аванті буд» не виконав свої зобов`язання та не ввів у встановлений строк- 1 квартал 2011 року будинок в експлуатацію, чим порушив права ОСОБА_4 ;

- ТзОВ «ІБК «Град-буд» на час розгляду справи також не ввів будинок в експлуатацію;

- договір від 15.08.2012 року відступлення права вимоги (цесії) між ОСОБА_4 (Цедент) та ОСОБА_1 ( Цесіонарій ), укладений у відповідності до вимог ст.ст. 512-516 ЦК України і порушення норм, встановлених ст.ст.203,204, 215 ЦК України не містить, і є чинним;

- ТОВ "Інвестиційна будівельна компанія "Град-Буд" припинило свою діяльність за рішенням засновників з 16 серпня 2018 року, що вказує на те, що неможливо зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна будівельна компанія "Град-Буд" передати ОСОБА_1 всі необхідні документи для проведення нею державної реєстрації права власності на об`єкт будівництва (квартира АДРЕСА_1 ), оскільки такі вимоги пов`язані виключно з конкретною юридичною особою та не допускають правонаступництва, закриття провадження в частині цих вимог є обґрунтованим та відповідає вимогам законодавства;

-позивачка є інвестором у будівництво спірної квартири на підставі договору, який є чинним та у встановленому порядку не був визнаний недійсним, і вартість квартири повністю оплачено;

- позивачка має право після введення будинку в експлуатацію оформити право власності на спірну квартиру;

- укладення забудовником спірного договору купівлі-продажу квартири, суперечило ч. 1 ст. 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність", а тому такий правочин не є чинним;

- договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_12 , укладений 01 грудня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Інвестиційна будівельна компанія ГРАД-БУД та

ОСОБА_2 визнаний недійсним.

З огляду на те, що позивачка є інвестором у будівництво спірної квартири на підставі договору, який є чинним та у встановленому порядку не був визнаний недійсним, і вартість квартири повністю оплачено, то позивачка має право після введення будинку в експлуатацію оформити право власності на спірну квартиру. Однак, Позивач не може отримати необхідні документи для реєстрації права власності на квартиру від Забудовника , через припинення юридичної особи. Отже, рішення суду про захист порушеного права та визнання за позивачем прав на спірне майно є підставою для реєстрації такого права.

Разом з тим, права позивача також порушені внаслідок реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 .

У постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі N 6-1858цс15 про визнання права власності на проінвестовані об`єкти нерухомості та зобов`язання забудовника передати позивачу технічну документацію (технічні паспорти) на об`єкти інвестування встановлено, що позивач виконав свої грошові зобов`язання за договорами купівлі-продажу майнових прав, повністю сплативши вартість, установлену вказаними договорами, тобто вчинив дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об`єкт будівництва, який введено в експлуатацію. Верховний Суд України вказав, що за правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження N 14-8цс21) вказала, що у разі виконання інвестором власних інвестиційних зобов`язань після завершення будівництва об`єкта інвестування відповідно до вимог закону майнові права інвестора трансформуються у право власності, яке підлягає державній реєстрації за інвестором як первісним власником.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 344/16879/15-ц (постанова від 14 грудня 2021 року), якщо об`єкт нерухомості вже збудований та прийнятий в експлуатацію, проте покупцем не отримані правовстановлюючі документи у зв`язку із порушенням продавцем за договором купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно взятих на себе договірних зобов`язань щодо передання всіх необхідних документів для оформлення права власності на квартиру, вартість якої сплачена покупцем в повному обсязі, та у разі невизнання продавцем права покупця на цю збудовану квартиру може мати місце звернення до суду з вимогою про визнання за покупцем права власності на проінвестоване (оплачене) ним майно відповідно до положень ст. 392 ЦК України.

Позивачка має обґрунтовані та законні сподівання на реалізацію свого майнового права - отримання новозбудованої квартири у власність. При цьому, вона позбавлена іншого способу реалізувати свої права на квартиру, ніж визнання цього права в судовому порядку, а тому обраний нею спосіб судового захисту у спірних правовідносинах є ефективним, універсальним і застосовним до спірних правовідносин. Спосіб захисту права власності, передбачений ст. 392 ЦК України, є таким, що найбільш повно відновлює порушені права позивачки.

Після укладення недійсного правочину - договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 01 грудня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна будівельна компанія «Град-Буд» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Кострикіним Володимиром Івановичем та зареєстрований в реєстрі за № 1487, зазначена квартира була перереєстрована на праві власності на ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Плетньовим В.О., зареєстровано в реєстрі за номером 893 від 02.12.2016 року.

Суд вважає, що оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, а на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину, але претендує на те, щоб майно було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка у судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину, і який дозволить їй реалізувати свої права.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як слідує з положень ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як свідчать матеріали справи, з метою захисту прав та отримання професійної правничої допомоги у даній справі, у тому числі і представництва інтересів у суді, ОСОБА_1 звернулася до Адвокатського бюро Негрея Олександра Михайловича в особі адвоката Негрея Олександра Михайловича, про що було укладено відповідний Договір про надання правової допомоги № б/н від 07.12.2021 року.

З долученої до матеріалів квитанції до прибуткового касового ордеру № 1 від 15.04.2022 року вбачається, що позивачем було сплачено адвокату Негрею О.М. 5 500,00 грн. за надання юридичних послуг, а саме: складання позовної заяви (7 год. х 550,00 грн. = 3 850 грн.), участь в підготовчому судовому засіданні (1 год. х 550,00 грн. = 550,00 грн.), участь в судовому розгляді справи № 569/26544/21 (2 год. х 550,00 грн. = 1 100,00 грн.). З врахуванням положень ч. 4 ст. 137, 141 ЦПК України з відповідачів - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 належить стягнути солідарно 5 500,00 грн. понесених нею витрат на правову допомогу.

У зв`язку з тим, що позов підлягає задоволенню повністю, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідачів - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь позивача необхідно солідарно стягнути понесені нею судові витрати, що складаються із судового збору у розмірі 5 459 грн. 40 коп. за подання позовної заяви до суду та 454 грн. судового збору за подання заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 3, 190, 177, 179, 181, 190, 328, 331, 525, 526, 527, 530, 610, 629 ЦК України, ст. ст. 3, 12, 13, 81, 133, 137, 141, 223, 258, 259, 264, 265, 273, 280, 281, 282, 284, 289, 352, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Плетньов Володимир Олександрович, Товариство з обмеженою відповідальністю «АВАНТІ-БУД» про визнання недійсним правочину, скасування запису про державну реєстрацію прав, визнання права власності та витребування майна -задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 02 грудня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Плетньовим Володимиром Олександровичем та зареєстрований в реєстрі за № 893, з моменту його укладення.

Скасувати запис про державну реєстрацію права власності № 32687087 від 02.12.2016 року, внесений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Плетньовим Володимиром Олександровичем.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1102432556101).

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , пспорт серії НОМЕР_2 виданий Рівненським МВ УМВС України в Рівненській області 17.05.2012 року, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_13 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 , паспорт серії НОМЕР_4 виданий Рівненським МВ УМВС Українив Рівненській області 27.12.2011 року, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_14 ) на користь ОСОБА_1 витрати на отримання правової допомоги в розмірі 5 500 (п`ять тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , пспорт серії НОМЕР_2 виданий Рівненським МВ УМВС України в Рівненській області 17.05.2012 року, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_13 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 , паспорт серії НОМЕР_4 виданий Рівненським МВ УМВС Українив Рівненській області 27.12.2011 року, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_14 ) на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви до суду в розмірі 5 459 (п`ять тисяч чотириста п`ятдесят дев`ять) гривень 40 копійок та 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні 00 копійок за подання заяви про забезпечення позову.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Рівненського апеляцiйного суду через Рiвненський мiський суд.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_5 , паспорт серії НОМЕР_6 виданий Рівнекнським МВ УМВС України в Рівненській області 01.12.1997 року, проживаюча за адресою: АДРЕСА_15 ).

Відповідач - 1 - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , пспорт серії НОМЕР_2 виданий Рівненським МВ УМВС України в Рівненській області 17.05.2012 року, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_13 ).

Відповідач - 2 - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 , паспорт серії НОМЕР_4 виданий Рівненським МВ УМВС Українив Рівненській області 27.12.2011 року, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_14 ).

Третя особа - 1 - Приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Плетньов Володимир Олександрович (33028, м. Рівне, вул. 16 Липня, 38).

Третя особа - 2 - Товариство з обмеженою відповідальністю «АВАНТІ-БУД» (33022, м. Рівне, вул. Кн.Романа, 4, код ЄДРПОУ - 33616155).

Суддя Рівненського

міського суду О.Я. Тимощук