Рішення

від 14.04.2022 по справі 131/1499/20

ЛИПОВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 131/1499/20

провадження № 2/136/485/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2022 р. м. Липовець

Липовецький районний суд Вінницької області

у складі головуючого судді Кривенка Д.Т.,

за участю секретаря судового засідання Марчук Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Липовець,у порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард" до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Городок Агроплюс" про визнання правочину недійсним,

ВСТАНОВИВ:

СТОВ "Авангард" (далі - позивач), через свого представника, звернулося з позовом до ОСОБА_1 та ТОВ "Городок Агроплюс" (далі - відповідачі) з вимогою:

- визнати недійсним договір оренди землі від 21.09.2020, який укладено між відповідачами щодо земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 1,6050 га (кадастровий номер: 0521281600:03:000:0333), що розташована на території Городоцької сільської ради.

Позивач обґрунтовує свій позов наступними обставинами.

10.07.2019 між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі на 10 років, об`єктом якого є земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 1,6050 га (кадастровий номер: 0521281600:03:000:0333), що розташована на території Городоцької сільської ради. Як слідує зі змісту п. 38 такого Договору, сторони передбачили, що він набирає чинності з моменту його підписання. Позивач стверджує, що сторони в договорі оренди мають право зазначати про момент початку перебігу та припинення дії договору, а у проміжку між укладенням договору і переданням орендарю земельної ділянки (реєстрація речового права) договір діє. Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки за договором, тобто коли договір стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін. Позивач приступив до користування земельною ділянкою, а відповідач отримував від нього платежі, що належні за договором оренди, підтверджуючи наявність між сторонами укладеного договору. У жовтні 2020 позивач вирішив провести державну реєстрацію речових прав на об`єкт нерухомого майна, але йому стало відомо, що на підставі іншого договору оренди, який укладено між відповідачами від 21.09.2020, за ТОВ "Городок Агроплюс" було 24.09.2020 зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0521281600:03:000:0333 строком на 10 років. Отже, укладення між відповідачами іншого договору оренди щодо аналогічної земельної ділянки стало перешкодою для позивача для реалізації речового права на об`єкт нерухомого майна та користування земельною ділянкою відповідно до умов раніше укладеного договору.

Викладені обставини послугували підставою для звернення до суду.

Згідно розпорядження судді Іллінецького районного суду Вінницької області від 23.11.2021 на підставі ст. 31 ЦПК України вищевказану справу передано на розгляд до Липовецького районного суду Вінницької області, який є найбільш територіально наближений до Іллінецького районного суду.

Ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області суду від 06.12.2021 призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов. Також, на задоволення клопотання представника позивача, витребувано від державного реєстратора копію оспорюваного договору.

Сторони не подали до суду своїх заперечень проти розгляду справив порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідач ОСОБА_1 у визначений строк відзиву на позов не подав.

Відповідач ТОВ "Городок Агроплюс", через свого представника, подав до суду відзив із запереченнями проти позову.

Відповідач обґрунтовує свої заперечення наступними обставинами.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов. Договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації. Підписаний та укладений договір оренди землі набирає чинності, а орендар набуває право оренди та використання земельної ділянки, саме з моменту реєстрації такого права, а не з моменту його підписання. Крім того, для визначення початку перебігу та закінчення строку дії саме цього договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до ДРРПНМ як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження. Отже, право позивача на оренду земельної ділянки, яка належить відповідачу ОСОБА_1 не було порушено, оскільки ним не здійснило реєстрацію цього права. Також, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що державна реєстрація права оренди земельної ділянки відповідно до оспорюваного ним правочину проведена із порушенням вимог чинного законодавства, а тому позовна вимога є необґрунтованою та безпідставною.

Позивач, через свого представника, подав до суду відповідь на відзив, у якому зазначено, що між підписанням сторонами договору оренди землі та державною реєстрацією права оренди може бути проміжок часу. Отже, моментом укладення договору оренди землі є день, коли сторони дійшли згоди щодо істотних умов договору і скріпили його своїми підписами, однак право оренди виникає з моменту реєстрації цього права. Натомість це не свідчить про те, що сам договір, для якого визначені загальні правила набрання чинності, набирає чинність з моменту реєстрації права. Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки за договором. Сторони в договорі оренди мають право зазначати про момент початку перебігу та припинення дії договору, оскільки такі права прямо передбачені принципами та нормами цивільного законодавства. У проміжку між укладенням договору і переданням орендарю земельної ділянки (реєстрація речового права) договір діє, а у сторін є право захищати свої порушені договірні права, тому значним для вирішення такого спору є положення самого договору оренди, а не лише законодавство.

Відповідачі заперечення щодо відповіді на відзив не подали.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши зібрані докази, встановив наступні фактичні обставини.

Згідно з договором оренди земельної ділянки від 10.07.2019 відповідач ОСОБА_1 надав, а позивач прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 1,6050 га (кадастровий номер: 0521281600:03:000:0333), що розташована на території Городоцької сільської ради. Сторонами погоджено істотні умови договору й серед іншого визначено: строк договору 10 років (п. 8 Договору); розмір орендної плати й термін її внесення позивачем (п.п. 9, 11 Договору); права та обов`язки сторін (п.п. 25-28 Договору); умови припинення дії договору, його розірвання у односторонньому порядку (п.п. 31-35 Договору). Разом з тим, визначено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами, а якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення такого договору, то він є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення (п. 38 Договору). Відповідач ОСОБА_1 не спростовував ті факти, що вищезгаданий договір був ним підписаний власноруч, і що після того як позивач приступив до користування орендованою земельною ділянкою. Надалі щодо користування орендованою земельною ділянкою, позивач виявив бажання провести державну реєстрацію своїх речових прав, але згідно з відповіді на його запит від ДЗК стало відомо, що на підставі іншого договору оренди землі, який укладено між відповідачами, 24.09.2020 за ТОВ "Городок Агроплюс" було зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0521281600:03:000:0333. Разом з тим, у матеріалах справи наявна копія іншого договору оренди земельної ділянки, що укладений між відповідачами від 21.09.2020, згідно з яким ОСОБА_1 надав, а ТОВ "Городок Агроплюс" прийняв у строкове платне користування, серед інших, земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 0521281600:03:000:0333. У такому договорі сторонами також погоджено деякі істотні умови, а саме визначено: строк договору 10 років (3.1. Договору); розмір орендної плати, термін її внесення позивачем (п. 4.1. Договору); права та обов`язки сторін (п. 9. Договору); умови припинення дії договору, його розірвання (п. 12. Договору). Однак, щодо об`єкту оренди, розмір орендованої земельної ділянки визначено - 1,7432 га, що не узгоджується з фактичним розміром земельної ділянки з кадастровим номером 0521281600:03:000:0333 (п. 2.1. Договору). При цьому, навіть припускаючи те, що така площа включає в себі дві земельні ділянки, але таке посилання суперечить чіткості позначення в договорі однієї з обов`язкових його істотних умов. Разом з тим, визначено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами, а право оренди за цим договором виникає з моменту державної реєстрації цього права (п. 14.1. Договору). Відповідач ОСОБА_1 не спростовував той факт, що укладений з ТОВ "Городок Агроплюс" був ним підписаний власноруч і про погодженя умов.

Суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як визначено у ст. 1 Конституції України - Україна є правова держава, а в силу її ст. 8 в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст. 55 Конституції України). Суддя є незалежним та керується верховенством права (ст. 129 Конституції України). Верховенство права - це панування права в суспільстві, а такий принцип вимагає від держави його втілення у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи та рівності. В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В силу вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених випадках.

Суд зауважує, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Докази мають бути належними, допустимими та достовірними, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.ст. 77-80 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).

Отже, з огляду на особливість предмета спору в даному судовому процесі позивачу слід довести, чи дійсно оспорюваний договір оренди землі, який відповідачі уклали 21.09.2020, зареєструвавши відповідне право оренди 24.09.2020 за ТОВ "Городок Агроплюс", був укладений всупереч дії чинного на той час договору від 10.07.2019, укладеного між сторонами на земельну ділянку з аналогічним кадастровим номером об`єкту оренди, право на яке не зареєструване за позивачем, через дії відповідачів, чим порушено його права як орендаря.

Зі змісту аргументів позивача, вбачалось про те, що у договорі оренди землі від 10.07.2019, погодивши його істотні умови сторони передбачили, що він набирає чинності з моменту підписання. Позивач приступив до користування землею, а відповідач отримував від нього платежі, що належні за договором оренди земельної ділянки. Однак, коли позивач мав здійснити державну реєстрацію права оренди, йому стало відомо, що на підставі іншого договору оренди від 21.09.2020, що укладено між відповідачами, вже було зареєстровано таке право. Позивач стверджував, що оскільки моментом укладення договору оренди землі є день, коли сторони дійшли згоди по істотних умовах, скріпивши його своїми підписами, попри те що право оренди виникає з моменту реєстрації, все ж таки це не свідчить про набрання договором чинності з такого моменту.

Суд, при вирішенні даного спору, зважає на те, що земельне законодавство, особливо щодо оренди землі, постійно змінюється, а з ним і практика правозастосування, оскільки досягнення абсолютної правової визначеності та її фіксація у правових актах є недосяжною, адже право має змінюватися та розвиватися разом із суспільними відносинами.

Разом з тим, суд також зважає на те, що змістовими складниками вищезгаданого принципу правової визначеності є не тільки передбачуваність, несуперечливість правових норм і правозастосовної практики, але й непорушність і нескасовуваність вже набутих законних прав.

Саме тому, у зв`язку зі зміною законодавства та з огляду на те, що початковим терміном виникнення правовідносин між сторонами суд вважає 10.07.2019 - як дату підписання позивачем та відповідачем ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки, відносно якої пізніше ще укладався інший договір з ТОВ "Городок Агроплюс" 21.09.2020 і реєструвалося речове право 24.09.2020, а тому в силу вимог ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в даній цивільній справі суд здійснюватиме відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Як визначено в ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Так, згідно з ч.ч. 1-2, 8-9 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом. Крім того, ст.ст. 95-96 ЗК України визначено перелік прав та обов`язків землекористувачів, які суд проаналізував, а ст.ст. 125-126 ЗК України визначено, що право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Визначення поняття договору оренди земельної ділянки наведене у ст. 792 ЦК України де вказано, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Аналізуючи вищевказані норми ЗК України та ЦК України слід визначити, що хоча й ці Кодекси надають тлумачення поняття права оренди та договору оренди, а ЗК України навіть визначає перелік прав й обов`язків землекористувачів та підставу виникнення права на земельну ділянку й оформлення на неї речових прав, проте слід зауважити, що такі кодифіковані акти одноголосно відсилають до спеціального закону, що регулює відносини, пов`язані з орендою землі, яким є вищезгаданий Закон України «Про оренду землі».

Попри те, що в ст.ст. 1, 3-5 Закону України «Про оренду землі» наведені подібні за змістом поняття: оренди землі; об`єктів оренди; орендарів та орендодавців, які вже визначені в ч.ч. 1-2, 8-9 ст. 93 ЗК України, також даний Закон у ч. 1 та 5 ст. 6 вказує на те, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону. З цього приводу слід розуміти відсилку до вищезгаданих ст.ст. 125-126 ЗК України та ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Також ст. 13 Закону України «Про оренду землі» визначено подібне за змістом до ст. 792 ЦК України поняття договору оренди землі, а саме як договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Крім того, відповідно до ст. 14 Закону України «Про оренду землі» визначено форму договору оренди землі та вказано, що він укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально, а Типова форма договору оренди землі затверджується КМ України.

Разом з тим, згідно зі ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Постановою Кабінету Міністрів України №220 від 03.03.2004 затверджено Типовий договір оренди землі, а тому форми договору оренди землі із зазначенням істотних умов договору сторони дотримуватись зобов`язані.

Також ст. 25 Закону України «Про оренду землі» перелічено права та обов`язки орендаря, а саме: орендар земельної ділянки має право: самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження; отримувати продукцію і доходи; здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних систем. Орендар земельної ділянки зобов`язаний: приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку; виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; у п`ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному органу доходів і зборів (зміст наведених статей викладено у редакції, станом на 10.07.2019 - термін виникнення правовідносин дату підписання позивачем та відповідачем договору оренди земельної ділянки).

Аналізуючи вищевказані норми Закону України «Про оренду землі» та прирівнюючи їх зміст до укладеного між позивачем та відповідачем договору оренди земельної ділянки від 10.07.2019, судом встановлено, що п. 1 «Предмет договору», п.п. 2-7 «Об`єкт оренди», п. 8 «Строк дії договору», п.п. 9-14 «Орендна плата» узгоджується зі ст. 15 Закону як дійсно визначені сторонами істотні умови договору оренди землі. Крім того, п.п. 15-17 «Умови використання земельної ділянки», п.п. 18-22 «Умови повернення земельної ділянки», п.п. 23-24 «Обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки», п. 29 «Ризик випадкового знищення або пошкодження об`єкта оренди чи його частини», п. 30 «Страхування об`єкта оренди», п.п. 31-34 «Зміна умов договору і припинення його», п. 35 «Умови розірвання договору», п. 36-37 «Відповідальність сторін за невиконання договору», а також п. 38 «Прикінцеві положення» за своїм змістом відповідають змісту норм, що наведені в однойменних розділах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України Типового договору оренди землі. При цьому слід окремо зазначити про те, що як і в п. 43 Типового договору оренди землі так і в п. 38 Договору від 10.07.2019 сторони зазначили аналогічно про те, що «Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення». Слід окремо зазначити про те, що зміст приписів у п. 25 «Інші права та обов`язки», п. 26 «Обов`язки орендодавця», п. 27 «Права орендаря» п. 28 «Обов`язки орендаря» - сторони продублювали зі ст. 25 Закону України «Про оренду землі» у редакції, що була чинна станом на 10.07.2019 і зміст приписів не суперечить ст. 95-96 ЗК України.

Разом з тим, суд зауважує, що згідно з ч. 2 ст. 207 ЦК України (у редакції, яка була чинна на час виникнення правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Крім того, згідно з ч. 2 ст. 631 ЦК України визначено, що договір набирає чинності з моменту його укладення. Також, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України у редакції, яка була чинна на час виникнення правовідносин). Таким чином, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, дотрималися письмової форми договору та підписали його, він вважається укладеним.

Отже, судом встановлено, що укладений між сторонами договір оренди земельної ділянки від 10.07.2019 був оформлений згідно з вимогами норм чинного, на той час, законодавства, яке не забороняло, вважати відповідний договір, після погодження його сторонами істотних умов, таким що набув чинності з моменту його підписання і без будь-яких інших додаткових умов, а тому суд не заперечує його чинність до цього часу, оскільки його положення діють у тій частині, що виникли, і продовжують існувати до їх виконання. Тим більше, що відповідач ОСОБА_1 не спростовував ті факти, що вищезгаданий договір був ним підписаний власноруч, але натомість уклав інший договір оренди на земельну ділянку з аналогічним кадастровим номером з відповідачем ТОВ "Городок Агроплюс" від 21.09.2020, за яким зареєстровано право оренди.

Разом з тим, спростовуючи доводи відповідача ТОВ "Городок Агроплюс" про те, що за договором земельної ділянки від 10.07.2019 позивач не набув прав орендаря через те, що орендар набуває право оренди саме з моменту реєстрації такого права, а не з моменту підписання договору, суд зазначає про таке.

Як вже згадувалося раніше, земельне законодавство щодо оренди земельної ділянки, постійно змінюється, а з ним і практика правозастосування. При цьому зміна правового регулювання і визначення додаткових обов`язків не повинна вплинути на принцип правової визначеності, який передбачає окрім несуперечливості правових норм і правозастосовної практики, але й непорушність і нескасовуваність вже набутих законних прав. Саме тому суд так наполегливо звертав увагу сторін на те, що у цій справі правозастосування слід здійснювати відповідно до законів, норми яких діяли на час вчинення окремих процесуальних дій, обравши початковим терміном виникнення правовідносин між сторонами 10.07.2019 - як дату підписання позивачем та відповідачем ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки, відносно якої пізніше ще укладався інший договір з ТОВ "Городок Агроплюс" 21.09.2020 і реєструвалося речове право.

Так, не слід заперечувати, що станом на 10.07.2019 право оренди земельної ділянки все ж таки підлягало державній реєстрації відповідно до закону (ч. 5 ст. 6 Закону України «Про оренду землі»). Тим більше, що об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом (ст. 17 Закону України «Про оренду землі»). Навіть у переліку обов`язків орендаря (абз. 2 п. 28 Договору від 10.07.2019) значилось про те, що він зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку, що також зазначено в абз. 2 ч. 2 ст. 25 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на 10.07.2019.

Однак, станом на 10.07.2019 реєстрація права оренди земельної ділянки за відповідним договором не була обов`язковою умовою для набрання чинності такого договору, а після його підписання сторонами, навіть на орендаря не покладався обов`язок у визначений час чи перед або після настання якоїсь події здійснити державну реєстрацію права оренди. Натомість в подальшому, приміром станом на дату укладення між відповідачами іншого договору оренди на аналогічну земельну ділянку, за ст. 19 Закону України «Про оренду землі» визначалося, що строк дії договору оренди землі узгоджується сторонами, а дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення. При цьому право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права (ч. 1 ст. 19 із змінами, внесеними за Законом № 340-IX від 05.12.2019).

Крім того, серед обов`язків орендаря з`явився обов`язок приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, але не раніше державної реєстрації відповідного права оренди (абз. 2 ч. 2 ст. 25 із змінами, внесеними згідно із Законом № 340-IX від 05.12.2019).

Аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що законодавець не допустив правової невизначеності при подальшій зміні/доповненні правового регулювання та визначення з часом додаткових обов`язків і виділив, що поняття "момент укладення договору" та "момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки" різняться змістовим наповненням, а також можуть відрізнятися у часі. Заразом поняття "державна реєстрація договору" та "державна реєстрація речового права" є також різними поняттями.

Щодо приписів, діючих на момент укладення договору оренди землі від 10.07.2019, ст.ст. 125 та 126 ЗК України, за якими право власності на право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав, а право користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". А також, припису абз. 7 п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", за яким Державній реєстрації підлягає право оренди земельної ділянки, суд зазначає про таке.

Згідно з висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 02.10.2020 по справі №912/3295/18, реєстрація прав на оренду землі, як зазначалось, є офіційним визнанням і підтвердженням факту виникнення прав на землю; саме право оренди виникає з моменту реєстрації цього права; земля вважається переданою з моменту державної реєстрації права оренди. Натомість це не свідчить про те, що сам договір, для якого визначені загальні правила набрання чинності, набирає чинність з моменту реєстрації права. Дійсно орендар не може до реєстрації права оренди реалізовувати законно своє право оренди, проте реєстрація права є у зоні відповідальності орендаря, який уклавши договір оренди, що набрав чинності за загальним правилом після підписання (якщо сторони не передбачили іншого в договорі), самостійно реєструє своє право та отримує всі повноваження користувача земельної ділянки на підставі договору оренди. У проміжку між укладенням договору і переданням орендарю земельної ділянки договір діє, а у сторін є право захищати свої порушені договірні права зобов`язального характеру зобов`язально-правовими способами.

Таким чином, оскільки договір оренди земельної ділянки був укладений між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 10.07.2019 і в той день набрав чинності, а тому його положення діють у тій частині, що виникли, і продовжують існувати до їх виконання, оскільки обставин, які б свідчили про наявність підстав для дострокового припинення такого договору оренди земельної ділянки відповідачами не зазначено, а судом не встановлено.

В іншому випадку, подальша зміна/доповнення законодавства та правових позицій щодо питання набрання чинності договорів оренди землі не повинна вплинути на принцип правової визначеності, який передбачає несуперечливість правових норм і правозастосовної практики та непорушність і нескасовуваність вже набутих законних прав.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку. При цьому, згідно з п. в ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною.

Судом було встановлено, що за договором оренди землі від 21.09.2020, який укладено між відповідачами щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0521281600:03:000:0333, було зареєстровано відповідне право оренди одночасно з існуванням чинного договору оренди на аналогічну земельну ділянку від 10.07.2019, укладеного між позивачем та відповідачем.

Суд зауважує, що в силу ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.ч. 2-3 ст. 215 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Суд встановив, що відповідачі не спростували факт набрання чинності договору оренди земельної ділянки, що був укладений між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 10.07.2019, а тому його положення діють у тій частині, що виникли і продовжують існувати до їх виконання, в той час як укладаючи інший договір від 21.09.2020 щодо цієї земельної ділянки з аналогічним кадастровим номером відповідач ОСОБА_1 , діючи недобросовісно та всупереч вимогам ст. 24 Закону України «Про оренду землі» і приписам ст. 525 ЦК України, в односторонньому порядку відмовився від виконання умов раніше укладеного договору оренди з позивачем, чим були порушені його права за захистом яких мало місце звернення до суду.

Крім того, суд зауважує, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України у редакції, яка була чинна на час підписання оспорюваного договору оренди).

Так, абз. 2 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» визначено, що однією з істотних умов договору оренди землі є об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки).

Однак, як вбачається із наявної у матеріалах справи копії договору оренди земельної ділянки, що укладений між відповідачами від 21.09.2020 щодо об`єкту оренди, розмір орендованої земельної ділянки визначено - 1,7432 га, що не узгоджується з фактичним розміром земельної ділянки з кадастровим номером 0521281600:03:000:0333 (п. 2.1. Договору). При цьому, навіть припускаючи те, що така площа включає в себі дві земельні ділянки, але таке посилання суперечить чіткості позначення в договорі однієї з обов`язкових його істотних умов, інакше договір не може вважатися укладеним в силу вимог ч. 1 ст. 638 ЦК України. Інших належних та допустимих доказів на противагу вищезазначених висновків суду відповідачами не надано та в ході судового розгляду не встановлено.

Отже, з урахуванням встановлених обставин та норм для їх правового регулювання, суд дійшов висновку, що вимога про визнання недійсним договору оренди землі від 21.09.2020, який укладено між відповідачами щодо земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 1,6050 га з кадастровим номером 0521281600:03:000:0333, що розташована на території Городоцької сільської ради, є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

Суд, вирішуючи питання про стягнення з відповідачів позивачу судових витрат зі сплати судового збору та витрат на правову допомогу керується ч. 1 та ч. 3 ст. 133 ЦПК України, згідно з якою судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед інших, витрати: на професійну правничу допомогу необхідну для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог і в силу п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову інші судові витрати покладаються на відповідача.

Отже, з огляду на те, що позов задоволено повністю, тому суд дійшов висновку, що з відповідачів солідарно на користь позивача слід стягнути документально підтверджені судові витрати в розмірі 2102,00 грн судового збору (сплаченого позивачем за платіжним дорученням №739 від 24.12.2020), тобто з кожного по 1051,00 грн, а також витрати на правову допомогу (які позивач поніс як вартість послуг за договором про надання правової допомоги від 01.11.2020, що підтверджується розрахунком та актом прийняття/передачі правової допомоги від 23.12.2020) в розмірі 5000,00 грн, тобто з кожного по 2500,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 10, 12-13, 76-80, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 273-279, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард" (місцезнаходження: вул. Шкільна, буд. 1-А, с. Городок, Вінницький р-н, Вінницька обл., ЄДРПОУ - 03733163) до ОСОБА_1 (місце проживання: с. Городок, Вінницький р-н, Вінницька обл., РНОКПП - НОМЕР_1 ), Товариства з обмеженою відповідальністю "Городок Агроплюс" (місцезнаходження: вул. Шкільна, буд. 10, с. Городок, Вінницький р-н, Вінницька обл., ЄДРПОУ - 43824019) про визнання правочину недійсним - задовольнити.

Визнати недійсним договір оренди землі від 21.09.2020, який укладено між ОСОБА_1 і Товариством з обмеженою відповідальністю "Городок Агроплюс" щодо земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 1,6050 га (кадастровий номер: 0521281600:03:000:0333), що розташована на території Городоцької сільської ради Іллінецького району Вінницької області.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Городок Агроплюс" на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард" сплачений ним при подачі позовної заяви судовий збір у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп, тобто з кожного по 1051 (одній тисячі п`ятдесат одній) грн 00 коп, а також витрати на правову допомогу в розмірі 5000 (п`яти тисяч) грн 00 коп, тобто з кожного по 2500 (дві тисячі п`ятсот) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30-ти днів до Вінницького апеляційного суду через Липовецький районний суд Вінницької області. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30-ти днів із дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Суддя Дмитро КРИВЕНКО