Постанова

від 12.07.2022 по справі 131/1499/20

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 131/1499/20

Провадження № 22-ц/801/1073/2022

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Кривенко Д. Т.

Доповідач:Рибчинський В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2022 рокуСправа № 131/1499/20м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати

у цивільних справах:

судді-доповідача Рибчинського В.П.,

суддів Голоти Л.О., Денишенко Т.О.,

за участісекретаря судовогозасідання ОлійникГ.Є.,представникаТОВ «ГородокАгроплюс» -адвоката ВарцабиС.А., розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Городок Агроплюс» на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 15 квітня 2022 року у цивільній справі за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард" до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Городок Агроплюс" про визнання правочину недійсним,

в с т а н о в и в :

У грудні2020року СТОВ "Авангард" звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 , ТОВ "Городок Агроплюс" про визнання правочину недійсним, в якому просить визнати недійсним договір оренди землі від 21.09.2020, який укладено між відповідачами щодо земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 1,6050 га (кадастровий номер: 0521281600:03:000:0333), що розташована на території Городоцької сільської ради.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 10.07.2019 між СТОВ "Авангард" та ОСОБА_1 було укладенодоговір орендиземлі на10років,об`єктом якогоє земельнаділянка дляведення особистогоселянського господарстваплощею 1,6050га (кадастровийномер:0521281600:03:000:0333),що розташованана територіїГородоцької сільськоїради.Як слідуєзі зміступ.38такого Договору,сторони передбачили,що віннабирає чинностіз моментуйого підписання.Позивач стверджує,що сторонив договоріоренди маютьправо зазначатипро моментпочатку перебігута припиненнядії договору,а упроміжку міжукладенням договоруі переданняморендарю земельноїділянки (реєстраціяречового права)договір діє.Набрання договоромчинності ємоментом учасі,коли починаютьдіяти правата обов`язкиза договором,тобто колидоговір стаєправовідносинами,на виникненняяких булоспрямоване волевиявленнясторін.Позивач приступивдо користуванняземельною ділянкою,а відповідачотримував віднього платежі,що належніза договороморенди,підтверджуючи наявністьміж сторонамиукладеного договору.У жовтні2020позивач вирішивпровести державнуреєстрацію речовихправ наоб`єктнерухомого майна,але йомустало відомо,що напідставі іншогодоговору оренди,який укладеноміж відповідачамивід 21.09.2020,за ТОВ"ГородокАгроплюс"було 24.09.2020зареєстровано правооренди земельноїділянки зкадастровим номером0521281600:03:000:0333строком на10років.Отже,укладення міжвідповідачами іншогодоговору орендищодо аналогічноїземельної ділянкистало перешкодоюдля позивачадля реалізаціїречового правана об`єктнерухомого майната користуванняземельною ділянкоювідповідно доумов ранішеукладеного договору.

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 15 квітня 2022 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі від 21.09.2020, який укладено між ОСОБА_1 і Товариством з обмеженою відповідальністю "Городок Агроплюс" щодо земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 1,6050 га (кадастровий номер: 0521281600:03:000:0333), що розташована на території Городоцької сільської ради Іллінецького району Вінницької області.

Стягнуто солідарноз ОСОБА_1 та Товаристваз обмеженоювідповідальністю "ГородокАгроплюс"на користьСільськогосподарського товаристваз обмеженоювідповідальністю "Авангард"сплачений нимпри подачіпозовної заявисудовий збіру розмірі2102(двітисячі стодві)грн 00коп.,тобто зкожного по1051(однійтисячі п`ятдесатодній)грн 00коп.,а такожвитрати направову допомогув розмірі5000(п`ятитисяч)грн 00коп.,тобто зкожного по2500(двітисячі п`ятсот)грн 00коп.

Не погоджуючись з такими рішеннями суду, ТОВ «Городок Агроплюс» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просило оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу представник СТОВ «Авангард» - адвокат Щавінський К.С. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає цим вимогам.

Судом встановлено, що згідно з договором оренди земельної ділянки від 10.07.2019 відповідач ОСОБА_1 надав, а позивач прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 1,6050 га (кадастровий номер: 0521281600:03:000:0333), що розташована на території Городоцької сільської ради.

Сторонами погоджено істотні умови договору й серед іншого визначено: строк договору 10 років (п. 8 Договору); розмір орендної плати й термін її внесення позивачем (п.п. 9, 11 Договору); права та обов`язки сторін (п.п. 25-28 Договору); умови припинення дії договору, його розірвання у односторонньому порядку (п.п. 31-35 Договору).

Разом з тим, визначено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами, а якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення такого договору, то він є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення (п. 38 Договору).

Надалі позивач виявив бажання провести державну реєстрацію своїх речових прав, але згідно з відповіді на його запит від ДЗК стало відомо, що на підставі іншого договору оренди землі, який укладено між відповідачами, 24.09.2020 за ТОВ "Городок Агроплюс" було зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0521281600:03:000:0333.

Поряд з іншим, у матеріалах справи наявна копія іншого договору оренди земельної ділянки, що укладений між відповідачами від 21.09.2020, згідно з яким ОСОБА_1 надав, а ТОВ "Городок Агроплюс" прийняв у строкове платне користування, серед інших, земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 0521281600:03:000:0333. У такому договорі сторонами також погоджено деякі істотні умови, а саме визначено: строк договору 10 років (3.1. Договору); розмір орендної плати, термін її внесення позивачем (п. 4.1. Договору); права та обов`язки сторін (п. 9. Договору); умови припинення дії договору, його розірвання (п. 12. Договору). Однак, щодо об`єкту оренди, розмір орендованої земельної ділянки визначено - 1,7432 га, що не узгоджується з фактичним розміром земельної ділянки з кадастровим номером 0521281600:03:000:0333 (п. 2.1. Договору). При цьому, навіть припускаючи те, що така площа включає в собі дві земельні ділянки, але таке посилання суперечить чіткості позначення в договорі однієї з обов`язкових його істотних умов. Разом з тим, визначено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами, а право оренди за цим договором виникає з моменту державної реєстрації цього права (п. 14.1. Договору).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі не спростували факт набрання чинності договору оренди земельної ділянки, що був укладений між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 10.07.2019, а тому його положення діють у тій частині, що виникли і продовжують існувати до їх виконання, в той час як укладаючи інший договір від 21.09.2020 щодо цієї земельної ділянки з аналогічним кадастровим номером відповідач ОСОБА_1 , діючи недобросовісно та всупереч вимогам ст. 24 Закону України «Про оренду землі» і приписам ст. 525 ЦК України, в односторонньому порядку відмовився від виконання умов раніше укладеного договору оренди з позивачем, чим були порушені його права за захистом яких мало місце звернення до суду.

З такимивисновками судупершої інстанціїколегія суддівне погоджуєтьсяз оглядуна таке.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відтак правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільніінтереси.

Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовнихвимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено,щозмістдоговорустановлятьумови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строковеплатне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (частина перша статті 93ЗК України).

Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (стаття 792 ЦК України).

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договоруорендиземельноїділянкиізземель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону У країни «Про оренду землі»).

Відповідно пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (частина перша статті 14 Закону України «Про оренду землі»).

Водночас, за правилом частини п`ятої статті 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про оренду землі» об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми. Разом з тим, цивільні права та обов`язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Поняття «момент укладення договору» та «момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки» різняться за змістовним наповненнями, а також можуть відрізнятися у часі, про що зазначено у постановах Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16).

Системний аналіз наведених положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди землі має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19).

Згідно з частиною першою статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Законодавством, чинним на час укладення 10.07.2019 договору оренди землі, орендарем за яким є позивач, не передбачалася обов`язкова державна реєстрація договору оренди. Втім, обов`язковою була державна реєстрація права оренди земельної ділянки, з якою пов`язувався момент передачі орендодавцем орендареві об`єкту за договором оренди землі.

Встановлено, що державна реєстрація права оренди спірної земельної ділянки за СТОВ «Авангард» на підставі договору оренди землі від 10.07.2019, укладеного між ОСОБА_1 і СТОВ «Авангард», не була здійснена, тобто юридична передача спірної земельної ділянки СТОВ «Авангард» не відбулася і позивач не набув відповідне речове право.

Відтак суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що у позивача не виникло право користування спірною земельною ділянкою на підставі договору оренди землі від 10.07.2019.

Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 12 січня 2021 року у справі № 229/5551/18 (провадження № 61-2060св20).

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За таких обставин, рішення першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог в цій частині.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною 30 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу ТОВ "Городок Агроплюс" задоволено та постановлено нове рішення про відмову в задоволенні позову, тому із СТОВ «Авангард» на користь ТОВ «Городок Агроплюс» підлягають стягненню судові витрати в сумі 3 153,00 грн за подання апеляційної скарги.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Городок Агроплюс" задовольнити.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 15 квітня 2022 року скасувати та постановити нове рішення.

У задоволенні позову Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард" до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Городок Агроплюс" про визнання правочину недійсним відмовити.

Стягнути зСільськогосподарського товаристваз обмеженоювідповідальністю «Авангард»на користьТовариства зобмеженою відповідальністю«Городок Агроплюс»судовий збірза поданнядо судуапеляційної скаргив сумі3153,00грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 13 липня 2022 року.

Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський

Судді: Л.О. Голота

Т.О. Денишенко