Рішення

від 16.12.2021 по справі 160/17017/21

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2021 року Справа № 160/17017/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Дніпропетровській області в якій позивач просить:

визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки), а саме:

від 06.05.2021 № Ф-3328-17/64 на суму 34259,72 грн.;

від 10.02.2020 № Ф-3328-17/64 на суму 31191,60 грн.;

від 10.05.2019 № Ф-3328-17/64 на суму 22929,06 грн.;

від 13.02.2017 № Ф-3328-17/64 на суму 2888,16 грн.;

від 16.08.2016 NoФ-3328-17 на суму 941,16 грн.;

зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 17-А, ідентифікаційний код ВП: 44118658) здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП- НОМЕР_1 ) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, шляхом виключення самостійно здійсненного донарахування з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з ІІ кварталу 2016 року по І квартал 2020 року (включно) на загальну суму 34 259,72 грн.

В обґрунтування позову позивач посилався на протиправність оскаржуваних вимог, оскільки вважає, що є застрахованою особою, і єдиний внесок у спірний період нараховував та сплачував його роботодавець, що у свою чергу виключає у нього обов`язку зі сплати у цей період єдиного внеску ще і як особою, яка мала право провадити господарську діяльність, проте фактично її не здійснювала.

Ухвалою суду справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження та з-поміж іншого відповідачу надано термін для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач позов не визнав та заперечуючи проти його задоволення у відзиві на позовну заяву вказав, що ГУ ДПС у Дніпропетровській області під час винесення податкових вимог діяло у спосіб та в порядку, визначеному чинним законодавством України, у зв`язку з чим, податкові вимоги є обґрунтованою та законною.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За приписами ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

За викладених обставин, у відповідності до вимог ст.ст.258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та із матеріалів справи слідує, що у період з 28.11.2011 року по 07.05.2020 року ОСОБА_1 був зареєстрований, як фізичгна особа-підприємець.

Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ФОП ОСОБА_1 містяться відомості, що його господарська діяльність припинена з 07.05.20 р.

Позивач також був працевлаштованим на різних підприємствах, що підтверджується відповідною інформацією Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України.

Зокрема, у період з:

- червня 2016 року по серпень 2017 року включно - на ПРАТ "КОМБІНАТ "ПРИДНІПРОВСЬКИЙ" (ідентифікаційний код - 01528186);

у період з вересня 2017 року по травень 2018 року включно - на ТОВ "КОМПАНІЯ ФУДАЛЬЯНС" (ідентифікаційний код - 41176675);

у період з серпня 2018 року по грудень 2019 року включно - на ТОВ "КОМПАНІЯ ФУДАЛЬЯНС" (ідентифікаційний код - 41176675).

У цей період ЄСВ за гр. ОСОБА_1 , як найманого працівника сплачували роботодавці.

Отже, з червня 2016 року по грудень 2019 року (включно), за виключенням червня-липня 2018 року, ОСОБА_1 був зареєстрований як ФОП, і ЄСВ за нього сплачував роботодавець.

Станом на 05.08.2021 за даними інтегрованої картки платника по коду бюджетної класифікації 71040000 у ОСОБА_1 обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску у сумі 37788,74 грн., яка складається з наступних зобов`язань:

941,16 грн - єдиний внесок, нарахований за II квартал 2016 року, термін сплати 19.07.2016;

957,00 грн - єдиний внесок, нарахований за III квартал 2016 року, термін сплати 19.10.2016;

990,00 грн - єдиний внесок, нарахований за IV квартал 2016 року, термін сплати 19.01.2017;

2112,00 грн - єдиний внесок, нарахований за I квартал 2017 року, термін сплати 19.04.2017;

2112,00 грн - єдиний внесок, нарахований за II квартал 2017 року, термін сплати 19.07.2017;

2112,00 грн - єдиний внесок, нарахований за III квартал 2017 року, термін сплати 19.10.2017;

2112,00 грн - єдиний внесок, нарахований за IV квартал 2017 року, термін сплати 19.01.2018;

2457,18 грн - єдиний внесок, нарахований за I квартал 2018 року, термін сплати 19.04.2018;

2457,18 грн - єдиний внесок, нарахований за II квартал 2018 року, термін сплати 19.07.2018;

2457,18 грн - єдиний внесок, нарахований за III квартал 2018 року термін сплати 19.10.2018;

2457,18 грн - єдиний внесок, нарахований за IV квартал 2018 року, термін сплати 21.01.2019;

2754,18 грн - єдиний внесок, нарахований за I квартал 2019 року, термін сплати 19.04.2019;

2754,18 грн - єдиний внесок, нарахований за II квартал 2019 року, термін сплати 19.07.2019;

2754,18 грн - єдиний внесок, нарахований за III квартал 2019 року термін сплати 21.10.2019;

2754,18 грн - єдиний внесок, нарахований за IV квартал 2019 року термін сплати 20.01.2020;

2078,12 грн - єдиний внесок, нарахований за I квартал 2020 року (січень - лютий), термін сплати 21.04.2020, з урахуванням внесених змін Законом України від 17 березня 2020 № 530-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникнення і поширення короновірусної хвороби (COVID-19)».

У зв`язку з наявністю заборгованості по єдиному внеску у ОСОБА_1 , відповідно до статті 25 Закону № 2464, на виконання пункту 3 розділу VI Інструкції № 449 по платнику сформовано та направлено засобами поштового зв`язку за адресою: АДРЕСА_1 вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску, а саме:

вимогу від 16.08.2016 №Ф-3328-17 на суму 941,16 грн;

вимогу від 13.02.2017 №Ф-3328-17/64 на суму 2888,16 грн;

вимогу від 10.05.2019 №Ф-3328-17/64 на суму 22929,06 грн;

вимогу від 10.02.2020 №Ф-3328-17/64 на суму 31191,60 грн;

вимогу від 06.05.2021 №Ф-3328-17/64 на суму 34259,72 грн.

При вирішені спору суд виходить із того, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Частиною 4 статті 4 Закону № 2464-VI передбачено, що особи, що зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Приписи вказаних норм виокремлюють від обов`язку сплати єдиного внеску лише тих фізичних осіб-підприємців, які отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Ті фізичні особи-підприємці, які не підпадають під вказаний перелік, є платниками ЄСВ.

При цьому, не залежно від того, чи отримано фізичною особою-підприємцем (крім тих, що обрали спрощену систему оподаткування) дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, останній зобов`язаний самостійно визначити базу нарахування ЄСВ та її сума не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи-підприємця в трудових відносинах та наявності у нього права на провадження господарської діяльності, яку він фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано, а тому при збігу вказаних обставин може утворитися подвійна база ЄСВ, що у свою чергу може призвести до обов`язку з його подвійної сплати (роботодавцем та працівником).

У межах спірних правовідносин, позивач у спірний період був найманим працівником, який на момент прийняття оскарженої вимоги господарську діяльність не припиняв, та відповідач наполягає на тому, що позивач був зобов`язаний самостійно нараховувати та сплатити відповідні суми внеску незалежно від фактичного отримання доходу від господарської діяльності, а також того, що такий обов`язок (зі сплати ЄСВ) був виконаний його роботодавцем.

Проте, суд знаходить такі доводи відповідача безпідставними, оскільки метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Суд, з урахуванням особливостей форми діяльності фізичної особи-підприємця зазначає, що саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

А відтак, особа, яка провадить господарську діяльність зобов`язана сплачувати ЄСВ не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі, не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Вказані правові висновки висловлені в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.12.2019 у справі №440/2149/19.

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності як фізичною особою-підприємцем судом не встановлено та відповідачем не надано.

Відтак, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у спірний період нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити господарську діяльність, проте не отримував дохід від неї.

Перебування ж особи на обліку у контролюючих органах на момент прийняття відповідачем оскарженої вимоги не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, у тому числі фізичних осіб-підприємців, здійснюється уповноваженим органом незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку щодо протиправності обчислення та донарахування Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області позивачеві єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування, на підставі чого відповідачем сформовано оскаржені вимоги.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних вимог.

Так, у силу пункту 6 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо:

сума боргу (недоїмки), зазначена у вимозі, погашається платником, органами державної виконавчої служби або органами Казначейства - у день, протягом якого відбулося таке погашення суми боргу (недоїмки) в повному обсязі;

податковий орган скасовує або змінює раніше зазначену суму боргу (недоїмки) внаслідок її узгодження або оскарження - з дня прийняття податковим органом рішення про скасування або зміну раніше зазначеної суми боргу (недоїмки);

вимога податкового органу про сплату боргу (недоїмки) скасовується судом - у день набрання судовим рішенням законної сили;

борг (недоїмка) списується у випадках, передбачених статтею 25 або іншими положеннями Закону, в порядку, визначеному пунктами 9-11 цього розділу, - у день прийняття податковим органом рішення про списання боргу (недоїмки) відповідно до частини сьомої статті 25 або іншого положення Закону;

є рішення суду на стягнення відповідних сум боргу (недоїмки), що зазначені у вимозі, - у день надходження виконавчих документів до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства.

Наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 №5, що зареєстрований у Міністерстві юстиції України 15.03.2021 за №321/35943, затверджено Порядок ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі - Порядок №5).

За змістом пункту 1 розділу ІІ Порядку №5 з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць.

ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею.

Облік платежів ведеться в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення.

Інформаційна система після відображення облікової операції забезпечує автоматичне проведення в ІКП розрахункових операцій.

Відповідно до абзацу тринадцятого пункту 3 розділу ІІ Порядку №5 за наявності нарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску або боргу (недоїмки) з єдиного внеску, податковий орган не здійснює подальші процедури щодо зняття платника єдиного внеску з обліку до їх сплати (погашення) або списання такого боргу (недоїмки) у порядку, визначеномуЗаконом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Аналіз наведених положень свідчить про те, що відображення податковим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати єдиного внеску створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату боргу, контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.02.2019 (справа №825/999/17), від 26.02.2019 (справа №805/4374/15-а), від 25.03.2020 (справа №826/9288/18).

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства Українизавданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Так, засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).

Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Згідно з частиною другоюстатті 9 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цьогоКодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За обставин цієї справи, з метою гарантування позивачу належного та ефективного способу захисту порушеного права, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області вчинити дії щодо проведення коригування даних (показників) інтегрованої картки ОСОБА_1 шляхом виключення відомостей про нараховану недоїмку (заборгованість) зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 34259,72 грн.

Частиною 1 ст. 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. ч. 1 та 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За викладених обставин, позовні вимоги є цілком обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Положеннями ч. 4 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 5ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 269).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є:

1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ;

8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.

Представник позивача надав документи на підтвердження поселення позивачем витрат на правничу допомогу: ордер від 20.09.2021 року на надання правової допомоги, договір № 02/08 від 02.08.2021 року про надання правової допомоги, додаток № 1 від 15.09.2021 року до Договору, акт № 1 від 20.09.2021 року про надані послуги до Договору.

Так, згідно акту № 1 від 20.09.2021 року про надані послуги до Договору загальна вартість витрат складає 15500,00 грн.

Проте, суд звертає увагу, що витрати в розмірі 2500,00 грн. щодо представництва інтересів клієнта в суді не підлягають відшкодуванню оскільки справа розглядалась без проведення судових засідань.

Крім того, витрати в розмірі 2000,00 грн. щодо підготовки до подачі позову через електронний суд не підлягають відшкодуванню оскільки це не є видом адвокатської діяльності, враховуючи той факт, що актом визначено витрати щодо складання позову в розмірі 5000,00 грн., що в свою чергу передбачає і його подачу до суду.

Таким чином, витрати на правничу допомогу підлягають відшкодуванню на користь позивача в розмірі 11000,00 грн.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки), а саме:

від 06.05.2021 № Ф-3328-17/64 на суму 34259,72 грн.;

від 10.02.2020 № Ф-3328-17/64 на суму 31191,60 грн.;

від 10.05.2019 № Ф-3328-17/64 на суму 22929,06 грн.;

від 13.02.2017 № Ф-3328-17/64 на суму 2888,16 грн.;

від 16.08.2016 NoФ-3328-17 на суму 941,16 грн.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області вчинити дії щодо проведення коригування даних (показників) інтегрованої картки ОСОБА_1 шляхом виключення відомостей про нараховану недоїмку (заборгованість) зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 34259,72 грн.

Стягнути на користь позивача судовий збір в розмірі 1816,00 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 11000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ ВП 44118658).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова