Рішення

від 18.04.2022 по справі 377/773/21

СЛАВУТИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа №377/773/21

Провадження №2/377/48/22

19 квітня 2022 року Славутицький міський суд Київської області у складі: головуючої - судді Теремецької Н.Ф., за участю секретаря судового засідання: Прядко Н.М., за відсутності учасників справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Славутичі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління освіти і науки Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області в особі тимчасово виконуючої обов`язки начальника Живець Людмили Миколаївни про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, -

У С Т А Н О В И В:

У грудні 2021 року до суду надійшла позовна заява, у якій позивач, посилаючись на ст. ст. 8, 9, 21, 24, 32, 43, 64 Конституції України, ст. ст. 2, 2-1, 46 КЗпП України, ст. 286 ЦК України, просить:

- визнати незаконним та скасувати наказ т.в.о. начальника Управління освіти і науки Славутицької міської ради про відсторонення від роботи ОСОБА_1 № 132-К/тр від 08 листопада 2021 року;

- допустити ОСОБА_1 до виконання роботи за посадою;

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що позивач ОСОБА_1 працює на посаді директора Славутицького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 1 Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області. 02.11.2021 року позивачу вручене повідомлення Управління освіти і науки Славутицької міської ради про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, в якому зазначені вимоги про надання до 05.11.2021 року документу про наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання до проведення цього щеплення, які є протиправними, оскільки запитувана інформація є інформацією про стан здоров`я, яка охороняється законом. 08.11.2021 року т.в.о начальника Управління Живець Л., посилаючись на статтю 46 КЗпП України, частину 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказ МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв і організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 року № 2153, пункт 46-1 Постанови КМУ від 09.12.2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS- CoV-2», видала наказ за № 132-К/тр «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », яким відсторонено позивача від роботи з 08.11.2021 року у зв`язку з відсутністю у неї обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS- CoV-2, на строк до здійснення щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS- CoV-2, але не більше ніж до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS- CoV-2. Вказаний наказ є незаконним і таким, що порушує її конституційні права, оскільки виданий з порушенням процедури відсторонення від роботи та з порушенням норм Конституції України, діючого законодавства про працю та інших нормативно-правових актів, що регулюють дану сферу, і міжнародних актів, якими передбачена рівність трудових прав громадян та недопустимість дискримінації у сфері праці. Посадовою інструкцією директора закладу загальної середньої освіти не передбачено вимог щодо необхідності наявності у керівника закладу освіти сертифікату про вакцинацію та його зобов`язання пройти процедуру вакцинації від COVID-19. Крім того, вона здійснила проходження медичного огляду у вересні 2021 року, за результатами якого у неї відсутні будь-які протипоказання, захворювання, які б перешкоджали їй виконувати роботу за займаною посадою. Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а також іншими законами України не встановлено обов`язковість щеплення проти COVID-19, тому відсторонення позивача у зв`язку з відсутністю щеплення проти COVID-19 не відповідає вимогам частини 2 статті 12 вказаного Закону. Згідно з частинами 3, 4 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями Головним державним санітарним лікарем України, головними державними санітарними лікарями регіонів не приймалось. Акт про відмову від щеплення проти COVID-19 в порушення частини 6 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» лікарем не складався. Вакцинація проти COVID-19 є добровільною, що передбачено Дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я від 24.12.2020 року № 3018 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я від 09.02.2021 року № 213), оскільки зареєстровані в Україні вакцини проти COVID-19 перебувають на стадії клінічних випробувань. У Календарі профілактичних щеплень в Україні також щеплення проти COVID-19 не зазначено в переліку обов`язкових та рекомендованих щеплень, тому не підлягають застосуванню положення про обов`язкове щеплення проти COVID-19, вказані в наказі МОЗ від 04 жовтня 2021 року за № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв і організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» та пункті 41-6 постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS- CoV-2». З урахуванням наведеного, позивач просить визнати незаконним та скасувати наказ т.в.о. начальника Управління освіти і науки Славутицької міської ради про відсторонення від роботи ОСОБА_1 № 132-К/тр від 08 листопада 2021 року та допустити її до виконання роботи за посадою.

28 грудня 2021 року до суду надійшов від відповідача - Управління освіти і науки Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області відзив на позовну заяву, в якому відповідач в особі т.в.о. начальника Управління Живець Л.В. позовні вимоги не визнала в повному обсязі, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність позову. Відзив на позовну заяву обґрунтований тим, що відповідно до ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» 09 грудня 2020 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS - CoV-2» № 1236, яка є чинною. 04 жовтня 2021 року Міністерством охорони здоров`я України видано наказ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» за № 2153, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 за №1306/36928. Вказаний наказ був чинним на час видання наказу т.в.о. начальника Управління освіти і науки про відсторонення ОСОБА_1 від роботи. За змістом ст.46 КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативно-правовим актом. Одним з таких актів є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб», який встановлює безальтернативність відсторонення від роботи. Позивач безпідставно вважає, що існує лише шість видів обов`язкових профілактичних щеплень, оскільки частиною 2 статті 12 цього Закону передбачено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. Пунктами 2,3 Календаря профілактичних щеплень в Україні, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 №595 ( у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.08.2014 №551) передбачено, що обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. Тобто і Закон України, і наказ Міністерства охорони здоров`я України чітко визначають, що обов`язковим профілактичним щепленням проти інфекційних хвороб є щеплення від інших інфекційних хвороб, крім дифтерії кашлюка, кору, поліомієліту, правця та туберкульозу. Також пункт 3 Календаря профілактичних щеплень в Україні визначає, що у разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби. З огляду на викладене, наказ т.в.о. начальника Управління освіти і науки Славутицької міської ради про відсторонення від роботи ОСОБА_1 № 132-К/тр від 08 листопада 2021 року є законним (а.с. 55-65).

05 січня 2022 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, яка обґрунтована тим, що статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» до обов`язкових щеплень віднесено лише щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця та туберкульозу. Щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19 за статтею 12 цього Закону не є обов`язковим. Ухвалення рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень на відповідних територіях віднесено до виключної компетенції головного державного санітарного лікаря України, головного державного санітарного лікаря Автономної Республіки Крим, а також головних державних санітарних лікарів областей, міст Києва та Севастополя і за умові наявності відповідних епідемічних показань, проте відповідні рішення головним державним санітарним лікарем України, головним державним санітарним лікарем Автономної Республіки Крим, а також головними державними санітарними лікарями областей, міст Києва та Севастополя не приймались. Таким чином, щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19 не набуло статусу обов`язкового профілактичного щеплення. Відсторонення від роботи є втручанням у право на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, що не відповідає статтям 43 та 64 Конституції України. Доводи відповідача про законність застосування обмежувальних заходів у виді відсторонення від роботи, до яких він вдався і який мав для позивача негативні наслідки, є безпідставними, а вчинені дії в жодній мірі не сприяють досягненню заявленої державними органами мети - запобіганню зараженню вірусом учасниками освітнього процесу, оскільки відсутня офіційна інформація про те, що вакцинація проти COVID-19 є ефективною, забезпечить особу від зараження хворобою та виконає свою мету - запобігти виникнення у особи захворювання ( а.с. 76-82).

06 січня 2022 року до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив від відповідача - Управління освіти і науки Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, в яких відповідач в особі т.в.о. начальника Управління Живець Л.В. просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Заперечення обґрунтовані тим, що відсторонення позивача від роботи відбулося на підставі і в порядку, передбаченому чинним законодавством України на момент прийняття такого рішення. Відсторонення позивача від роботи є лише тимчасовим заходом і має чітко визначені умови подальшого допуску до роботи, а не звільненням, тому позивач як перебувала, так і перебуває на посаді, яку займала до відсторонення. В цьому випадку немає жодних порушень законодавства в частині права особи на працю, обов`язковість щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS - CoV-2, є лише умовою допуску до роботи. Відсторонення від роботи позивача не змінює діючі умови оплати її праці, не впливає і на інші істотні умови праці, оскільки працівник повністю відсторонюється від роботи, при цьому умови праці залишаються незмінними( а.с. 92-98).

В судове засідання позивач не з`явилася, про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином. До суду надала заяву, в якій просила розглядати справу за її відсутності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити. В поданій заяві позивач зазначила, що проведеним медоглядом встановлено відсутність у неї будь-яких протипоказань, захворювань, тощо, які б перешкоджали їй виконувати роботу за займаною посадою. Документи про проходження медогляду нею надано роботодавцю. Положенням про організацію і проведення профілактичних щеплень, затвердженим наказом МОЗ від 16.09.2011 року № 595 (зі змінами та доповненнями) встановлено, що щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні. Ні в переліку обов`язкових щеплень, ні в переліку рекомендованих щеплення проти COVID-19 не зазначено, і в Календарі взагалі про нього не згадується. Кандидати у вакцини від коронавірусної хвороби COVID-19 перебувають на стадії клінічних випробувань ( про що зазначено у Дорожній карті з впровадження вакцини в діючій редакції). Отже, процедура вакцинації проти COVID-19 повинна регламентуватися виключно Порядком проведення клінічних випробувань лікарських засобів та експертизи матеріалів клінічних випробувань і Типового положення про комісії з питань етики, затвердженим наказом МОЗ № 690 від 23.09.2009, та носити добровільний характер. Здійснюючи відсторонення її від роботи т.в.о. начальника Управління освіти і науки допустила порушення її конституційних прав ( права на працю, на повагу до приватного та сімейного життя). В діях роботодавця наявні прояви дискримінації, яка здійснена безпідставно і без виправданої мети ( а.с. 114).

Відповідач - Управління освіти і науки Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області свого представника у судове засідання не направило, про дату, час і місце судового засідання повідомлене належним чином. До суду від т.в.о. начальника Управління Живець Л.В. надійшла заява, в якій вона просила розгляд справи здійснювати без участі представника Управління освіти і науки Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі ( 123-124).

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. З огляду на викладене, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , позивач у справі, працює в Славутицькому закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 1 Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області на посаді директора, що підтверджено трудовою книжкою, наказом про призначення на посаду ОСОБА_1 від 29.03.2019№ 24-К/тр, копії яких долучені до матеріалів справи( а.с. 22- 24).

02 листопада 2021 року позивачу було вручено повідомлення № 01-19/833 щодо обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, в якому запропоновано до 05.11.2021 року надати до Управління освіти і науки Славутицької міської ради: документ, який підтверджує отримання повного курсу вакцинації, або одну дозу дводозної вакцини від COVID-19, які включені ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях, або міжнародний, внутрішній, або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою дводозної вакцини (жовтий сертифікат), або однією дозою однодозної вакцини чи двома дозами дводозної вакцини (зелений сертифікат), які включені ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях, або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. У разі ненадання одного із зазначених документів 08.11.2021 вона буде відсторонена від роботи ( а.с. 25).

05.11.2021 позивач подала звернення до т.в.о. начальника Управління освіти і науки Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області Живець Л., в якому зазначила, що у разі відсторонення її від роботи будуть порушені її права, передбачені ст.ст. 21-24, 43 Конституції України ( а.с. 26).

08 листопада 2021 року т.в.о. начальника Управління освіти і науки Славутицької міської ради Живець Л.М., начальник відділу кадрової та правової роботи Управління освіти і науки Рубаха Л.І., юрисконсульт відділу кадрової та правової роботи Управління освіти і науки Рубаха Г.В. склали акт № 01-19/866, відповідно до якого станом на 14 год. 15 хв. 08 листопада 2021 року директор ЗЗСО № 1 Бардакова Н.О. не надала т.в.о. начальника Управління освіти і науки Славутицької міської ради Живець Л.М. жодного з документів, зазначених в отриманому нею повідомленні щодо обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 від 02.11.2021 року. Ознайомившись із даним актом, позивач зазначила, що вона не відмовляється і не ухиляється від вакцинації, якщо Закон визначить процедуру обов`язковою і стан здоров`я сприятиме проведенню цієї процедури ( а.с. 27).

Наказом т.в.о. начальника Управління освіти і науки Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області від 08 листопада 2021 року № 132- К/тр «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1», директора Славутицького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 1 Славутицької міської ради Вишгородського району Київської областіОСОБА_1, відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати у зв`язку з відсутністю у неї обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої коронавірусом SARS - CoV-2, на строк до здійснення щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої коронавірусом SARS - CoV-2, але не більше ніж до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої коронавірусом SARS - CoV-2. Наказ винесений на підставі ст. 46 КЗпП України, частини 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» , пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої коронавірусом SARS - CoV-2», наказу Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 № 2153, повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 ОСОБА_1 від 02.11.2021 № 01-19/833. Ознайомившись з даним наказом 08.11.2021 року, позивач зазначила, що з ним не згодна ( а.с. 28).

Відповідно до медичної карти, особистої медичної книжки серії 1ААГ № 445966, копії яких долучені до матеріалів справи, ОСОБА_1 , позивач у справі, за результатами медичного огляду придатна до роботи ( а.с. 47-48).

Наказом т.в.о. начальника Управління освіти і науки Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області № 11-к/тр від 15.02.2022 ОСОБА_1 , директора Славутицького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 1 Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, допущено до роботи з 15.02.2022, підстава: заява ОСОБА_1 від 15.02.2022, копія висновку лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої коронавірусом SARS - CoV-2, виданого 12 лютого 2022 року «ФОП ОСОБА_3 » ( а.с. 117).

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 3 КЗпП України визначено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством.

За змістом вищеназваної статті допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом.

Вказаний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 23 січня 2019 року в справі № 755/6458/15-ц.

Конституційним Судом України ( у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини 3 статті 21 КЗпП України від 9 липня 1998 р. № 12-рп/98) було дано офіційне тлумачення терміну «законодавство». Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині 3 статті 21 Кодексу законів про працю України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Тобто Конституційний Суд України фактично став на позицію тлумачення поняття «законодавство» у широкому значенні.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

За змістом частини другої цієї статті працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Виходячи з викладеного, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, яким відповідно до Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою КМУ від 25.03.2015 року № 267 (в редакції постанови КМУ від 24.01.2020 року № 90), є Міністерство охорони здоров`я України, може встановлюватися перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Таким чином, до інших випадків відсторонення працівника від роботи, передбачених законодавством, про що зазначено у статті 46 КЗпП України, належить, зокрема, випадок, передбачений в частині другій статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», відповідно до якої у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень працівниками професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим, у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від роботи.

З урахуванням наведеного, доводи позивача про те, що статтею 46 КЗпП України не передбачено право роботодавця відсторонити працівника від роботи через відмову вакцинуватися від COVID-19 суд вважає необґрунтованими, тому їх відхиляє.

Доводи позивача про те, що обов`язковість щеплення від коронавірусної хвороби COVID-19 не передбачена Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм права.

Так, в частині першій статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Проте, частиною другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб.

Відповідно до п.1 Календаря профілактичних щеплень в Україні, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України № 595 від 16 вересня 2011 року (із змінами), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/ 19897, Календар профілактичних щеплень в Україні включає обов`язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз. Інші обов`язкові щеплення встановлюються відповідно до цього Календаря для груп населення: за віком; щеплення дітей з порушенням цього Календаря; щеплення ВІЛ-інфікованих осіб; за станом здоров`я; щеплення дітей після алло/ауто-ТСГК (трансплантація стовбурових гемопоетичних клітин); щеплення на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями.

Пунктом 2 вказаного Календаря профілактичних щеплень в Україні передбачено, що обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи.

Таким чином, наведеними нормами Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та Календарем профілактичних щеплень в Україні передбачено встановлення обов`язкових щеплень проти інших інфекційних хвороб.

Поняття інфекційної хвороби визначено у статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», відповідно до якої інфекційні хвороби - розлади здоров`я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення.

Суд звертає увагу, що відповідно до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.07.1995 № 133 зі змінами, внесеними наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25.02.2020 №521 «Про внесення зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб», гостра респіраторна хвороба COVID-19 внесена до цього переліку як особливо небезпечна інфекційна хвороба.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 за № 1306/36928, чинного на час винесення оскаржуваного наказу, затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Так, обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, зокрема, закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності (п.3).

Як вбачається із змісту частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Міністерство охорони здоров`я має право визначити перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, тобто МОЗ має право встановити перелік як окремих професій, так і виробництв, і організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Наказом МОЗ № 2153 від 04 жовтня 2021 року, який набрав чинності 08 листопада 2021 року, визначено, зокрема, всіх працівників закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, що не суперечить змісту частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 року «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», зі змінами, з 19 грудня 2020 року до 31 травня 2022 року на всій території України установлено карантин.

Пунктом 41-6 вказаної постанови Кабінету Міністрів України, який набрав чинності з 08 листопада 2021 року, визначено керівникам державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 р. № 2153 (далі Перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Відповідно до підпункту 1 пункту 11 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до органів юстиції та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12 квітня 2005 року № 34/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 квітня 2005 року за № 381/10661, державна реєстрація нормативно-правового акта здійснюється, якщо нормативно-правовий акт відповідає, зокрема, Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї.

З урахуванням наведеного, наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19», на час винесення спірного наказу, були чинними, оскільки судове рішення про їх протиправність та нечинність не ухвалювалось. Зазначений наказ Міністерства охорони здоров`я України пройшов державну реєстрацію та відповідно є нормативно - правовим актом, обов`язковим до виконання.

Таким чином, відмова або ухилення працівника від обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, під час дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 є підставою для відсторонення від роботи працівників, які визначені Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про повну загальну середню освіту» заклад загальної середньої освіти - юридична особа, основним видом діяльності якої є освітня діяльність, що провадиться на певному рівні (рівнях) повної загальної середньої освіти.

Славутицький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як юридична особа, основним видом діяльності якого є загальна середня освіта.

Згідно із статтею 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», якою визначено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, громадяни України, зобов`язані, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач працює на посаді директора Славутицького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, який є закладом загальної середньої освіти, її права та обов`язки передбачені посадовою інструкцією директора закладу загальної середньої освіти ( а.с. 39-46).

Таким чином, позивач є працівником закладу загальної середньої освіти, тому на неї поширювалася дія наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» з 08 листопада 2021 року по 01 березня 2022 року, оскільки наказом Міністерства охорони здоров`я України №380 від 25 лютого 2022 року зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928, до завершення воєнного стану в Україні, який набрав чинності 01 березня 2022 року.

Як встановлено з матеріалів справи, позивач станом на 08.11.2021 року не надала т.в.о. Управління освіти і науки Славутицької міської ради жодного із документів, зазначених у повідомленні від 02.11.2021 № 01-19/833, тобто документів, які підтверджували б здійснення нею профілактичного щеплення проти COVID -19, або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID -19, виданого закладом охорони здоров`я, в зв`язку з чим т.в.о. начальника Управління освіти і науки Славутицької міської ради Л.Живець 08 листопада 2021 року було винесено наказ про відсторонення від роботи позивача.

Надаючи оцінку наказу т.в.о. начальника Управління освіти і науки Славутицької міської ради Л.Живець про відсторонення від роботи ОСОБА_1 № 132-К/тр від 08 листопада 2021 року, суд виходить з такого.

Живець Л.М. відповідно до розпорядження Славутицького міського голови від 31.12.2020 року № 148ос призначено з 04 січня 2021 року тимчасово виконуючою обов`язки начальника Управління освіти і науки Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області (а.с.66).

Згідно з п. 5.2.4 п.5 Положення про управління освіти і науки Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області начальник управління освіти видає у межах компетенції управління освіти накази, розпорядження, організовує і контролює їх виконання ( а. с. 68-73).

Таким чином, оспорюваний наказ виданий т.в.о. начальника Управління освіти і науки Славутицької міської ради Л.Живецьна підставі та у межах наданих їй повноважень, в спосіб, що передбачений законом. У наказі зазначено підстави та строки такого відсторонення. Позивач ознайомлена із змістом наказу про відсторонення 08 листопада 2021 року, про що вона зазначила у наказі і засвідчила своїм підписом.

При цьому суд не погоджується з доводами позивача, що роботодавець на власний розсуд визначив строк відсторонення, позбавивши її альтернативної можливості надати медичний висновок про абсолютні протипоказання щодо щеплення проти COVID-19. Строк відсторонення визначено, виходячи із змісту частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19». Разом з тим надання позивачем медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я, відповідно до зазначених нормативних актів є підставою для допуску позивача до роботи.

Так, судом встановлено, що наказом т.в.о. начальника Управління освіти і науки Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області № 11-к/тр від 15.02.2022 ОСОБА_1 , директора Славутицького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 1 Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, допущено до роботи з 15.02.2022, оскільки нею було надано 15.02.2022 висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої коронавірусом SARS - CoV-2, виданого 12 лютого 2022 року «ФОП ОСОБА_3 » ( а.с. 117).

Таким чином, надання позивачем до Управління освіти і науки Славутицької міської ради висновку лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої коронавірусом SARS - CoV-2, стало підставою для допуску її до роботи.

Надаючи оцінку законності вимогам т.в.о. начальника Управління освіти і науки Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, викладених у повідомленні про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 02.11.2021 №01-19/833, яке було вручене позивачу та у подальшому стало підставою для винесення оскаржуваного наказу про відсторонення від роботи, суд виходить з такого.

Як зазначено у частині першій статті 286 ЦК України, фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також відомості, одержані при її медичному обстеженні.

Відповідно до частини другої цієї статті забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

Зазначені положення передбачені і у статті 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я».

COVID-сертифікат не містить даних, які підпадають під ознаку таємниці про стан здоров`я в розумінні частини першої статті 286 ЦПК України та статті 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», оскільки в ньому не зазначається інформація про діагноз та методи лікування фізичної особи, а підтверджується лише факт отримання щеплення.

Крім того, згідно з пунктом 9 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації №028-1/о «Висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 02.11.2021 №2394, зареєстрованого в МЮУ 08.11.2021 за № 1449/37071, анамнестичні дані та/або встановлений діагноз, що визначають протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, зазначаються у додатку до форми №028-1/о.

З урахуванням викладеного, лише додаток до медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19 містить інформацію, яка підпадає під поняття таємниці про стан здоров`я, проте його надання не передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19».

Таким чином, вимога т.в.о. начальника Управління освіти і науки Славутицької міської ради до позивача надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, зокрема, сертифікат або довідку про абсолютні протипоказання до такого щеплення, яка викладена у повідомленні № 01-19/833 від 02.11.2021, не порушує права позивача на таємницю про стан її здоров`я.

Суд відхиляє також доводи позивача про виключну компетенцію головного державного санітарного лікаря України, головного державного санітарного лікаря Автономної республіки Крим, головних санітарних лікарів областей, міст Києва та Севастополя ухвалювати рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень на відповідних територіях з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» у разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Частиною четвертою цієї статті передбачено, що рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що вони передбачають випадки необхідності прийняття рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах, а не на всій території України, тому вказані норми Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відхиляючи доводи позивача про необхідність підтвердження юридичного факту відмови здійснити щеплення у порядку, встановленому частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», суд зазначає наступне.

Відповідно до частини шостої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

За змістом частини першої статті 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» для застосування методів діагностики, профілактики та лікування від пацієнта необхідна інформована згода.

Відповідно до частини другої цієї статті згода пацієнта чи його законного представника на медичне втручання не потрібна лише у разі наявності ознак прямої загрози життю пацієнта за умови неможливості отримання з об`єктивних причин згоди на таке втручання від самого пацієнта чи його законних представників.

Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов`язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання - засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків (частина 3 статті 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я»).

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що лікар має право взяти від пацієнта відповідне письмове підтвердження або скласти у присутності свідків акт, у разі відмови пацієнта дати таке письмове підтвердження, лише у випадках, якщо відсутність згоди пацієнта на медичне втручання, яким є і щеплення, може призвести до тяжких для пацієнта наслідків.

Таким чином, необхідність отримання лікарем такого письмового підтвердження або складення акту у разі його ненадання у випадках медичного втручання, пов`язане саме з наявністю загрози настання тяжких наслідків для пацієнта і не знаходиться в причинному зв`язку з підставами для відсторонення працівників від роботи, передбаченими частиною другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236.

Крім того, такий акт складається лікарем у разі звернення до нього особи, а матеріали справи не містять доказів того, що позивач зверталася до лікаря з метою проведення обов`язкового профілактичого щеплення до 08 листопада 2021 року.

За таких обставин, посилання позивача на відсутність письмового підтвердження або акту, складеного лікарем в присутності свідків, як підстави для визнання незаконним спірного наказу, є необґрунтованим.

Не є підставою для скасування спірного наказу і проходження позивачем у вересні 2021 року медичного огляду та встановлення відсутності у позивача будь-яких протипоказань, захворювань, які б перешкоджали їй виконувати роботу за займаною посадою, оскільки підставою для допуску до роботи позивача на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, виходячи із змісту частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236, наказу МОЗ від 04.10.2021 № 2153, є надання документу, який підтверджує здійснення обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, або медичного висновку про абсолютні протипоказання до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я.

Не є підставою для скасування спірного наказу твердження позивача про те, що усі лікарські засоби від коронавірусної хвороби COVID-19 знаходяться в стадії клінічного дослідження, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» для профілактичних щеплень застосовуються медичні імунобіологічні препарати вітчизняного та зарубіжного виробництва, зареєстровані в Україні в установленому законодавством порядку.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про лікарські засоби» лікарські засоби допускаються до застосування в Україні після їх державної реєстрації, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пунктами 1, 2 частини першої статті 9-2 вищевказаного Закону визначено, що у зв`язку із поширенням пандемії коронавірусної хвороби (COVID-19) для забезпечення можливості екстреного медичного застосування окремих лікарських засобів, вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів на час дії надзвичайної ситуації та/або карантину у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, такий лікарський засіб, вакцина або інший медичний імунобіологічний препарат для лікування та/або специфічної профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19) може підлягати прискореній державній реєстрації у разі прийняття центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, рішення про державну реєстрацію лікарського засобу, вакцини або іншого медичного імунобіологічного препарату для лікування та/або специфічної профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19) з метою екстреного медичного застосування з урахуванням певних зобов`язань у разі, якщо заявник може довести, що у нього відсутні можливості для надання повних даних про ефективність та безпеку лікарського засобу, вакцини або іншого медичного імунобіологічного препарату для лікування та/або специфічної профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19) за нормальних умов застосування з об`єктивних причин та якщо: наявні дані про успішне проведення доклінічних випробувань/досліджень, окремих фаз клінічних випробувань/досліджень та отримані результати містять в сукупності науково обґрунтовані докази, у тому числі дані адекватних та добре контрольованих досліджень, які дають змогу вважати, що лікарські засоби, вакцини або інші медичні імунобіологічні препарати можуть бути ефективними для екстреного медичного застосування на час дії надзвичайної ситуації та/або карантину ( п.1); вакцина або інший медичний імунобіологічний препарат для специфічної профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19) має дозвіл на екстрене застосування, наданий компетентним органом Сполучених Штатів Америки, Великої Британії, Швейцарської Конфедерації, Японії, Австралії, Канади, Ізраїлю, Китайської Народної Республіки або за централізованою процедурою компетентним органом Європейського Союзу відповідно до національного законодавства країни надання дозволу чи Європейського Союзу, або вакцина, або інший медичний імунобіологічний препарат перекваліфікований Всесвітньою організацією охорони здоров`я( п.2).

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 №1446, чинної на час розгляду справи в суді, затверджено Порядок державної реєстрації лікарських засобів, вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів для лікування та/або специфічної профілактики гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, під зобов`язання для екстреного медичного застосування, яким передбачено реєстрацію вакцин для профілактики COVID-19 під зобов`язання для екстреного медичного застосування. Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 2021 р. № 95, чинної на час винесення оскаржуваного наказу про відсторонення від роботи позивача, було затверджено Порядок державної реєстрації вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів для специфічної профілактики гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, під зобов`язання для екстреного медичного застосування, яким було також передбачено реєстрацію вакцин для профілактики COVID-19 під зобов`язання для екстреного медичного застосування.

Таким чином, державою забезпечена можливість здійснення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 зареєстрованими в Україні вакцинами, які пройшли клінічні дослідження.

В позовній заяві позивач послалась також на ті обставини, що вакцинація від COVID-19 є добровільною, відсторонення її від роботи без збереження заробітної плати порушує її право на працю та є проявом дискримінації.

Аналізуючи вказані доводи позивача, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника. Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України і міжнародних правових актів (абзаци перший і п`ятий підпункту 2.2 пункту 2, абзац дванадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою ОСОБА_5 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 4 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019, справа № 3-425/2018 (6960/18).

Статтями 3, 27, 49 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань. Кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.

Обов`язкова вакцинація працівників закладів освіти не є абсолютною, оскільки обов`язковому щепленню від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS - CoV-2, підлягають працівники у разі відсутності протипоказань до проведення профілактичних щеплень, а тому примусова вакцинація державою не допускається. В законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. А саме, навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.

Згідно зі статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано статтею 8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод. Проте, такі втручання цілком припустимі.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 15 березня 2012 року, заява № 24429/03 у справі «Соломахін проти України» сформував правовий висновок, що обов`язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи, що включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим для дотримання цілей охорони здоров`я населення та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання.

Для визначення законності таких втручань Європейський суд вказує на те, що «аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення статті 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті, тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».

Європейський суд з прав людини в ухваленому 08.04.2021 рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13) зазначає: «Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним заданих обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, § 167, 15 листопада 2016 р., з додатковим посиланням).»

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Окрім того, в зазначеному рішенні ЄСПЛ вказано «Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

«Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Як вбачається зі змісту статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав, зокрема і право на працю, із зазначенням строку дії цих обмежень.

Суд вважає, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто було виправданим.

Отже, держава, встановивши відсторонення працівників закладів загальної середньої освіти від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників навчального процесу, в тому числі й дітей, які відвідують цей заклад.

Згідно із статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 43 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на працю. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян.

Таким чином, обов`язкова вакцинація для позивача з подальшим її відстороненням від роботи через відсутність щеплення від COVID-19 або абсолютних протипоказань до такої вакцинації ґрунтується на законі, має законну, об`єктивно обґрунтовану мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві, тому не є проявом дискримінації у розумінні пункту два частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак, це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від обов`язкового щеплення проти COVID-19 та не надати станом на 08.11.2021 року висновку щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS - CoV-2.

Інші доводи позивача, наведені у позовній заяві, відповіді на відзив та заяві від 22.02.2022 року, висновків суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (VandeHurk v. theNetherlands, 19 April 1994, §61), проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені у даній справі, були вивчені (Boldea v. Romania, 15 February 2007§30). Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин, суд погоджується з доводами відповідача- Управління освіти і науки Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, наведеними у відзиві на позовну заяву та запереченні на відповідь на відзив, про безпідставність позову, і вважає необхідним відмовити у його задоволенні.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити судові витрати між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що підстави для задоволення позову відсутні, то судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору покладаються на позивача і не підлягають стягненню з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 258, 263-265 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду. Апеляційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач - Управління освіти і науки Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, місцезнаходження: Київська область, Вишгородський район, м. Славутич, Бакинський квартал, будинок 15, ідентифікаційний код юридичної особи: 23568683.

Повне рішення суду складено 19 квітня 2022 року.

Суддя Н. Ф. Теремецька