Рішення

від 14.04.2022 по справі 480/13113/21

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2022 року Справа № 480/13113/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Шаповала М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/13113/21 за позовом ОСОБА_1 до Липоводолинської селищної ради Роменського району Сумської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення четвертої сесії Липоводолинської селищної ради Роменського району Сумської області від 16.09.2021 "Про затвердження проектів землеустрою" в частині відмови їй у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованої на території колишньої Беївської сільської ради, Липоводолинського району Сумської області;

- зобов`язати Липоводолинську селищу раду Роменського району Сумської області затвердити проект землеустрою та передати у їй власність земельну ділянку площею 1.9165 га., кадастровий номер - 5923280800:02:002:0743, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованої на території колишньої Беївської сільської ради, Роменського району (колишнього Липоводолинського району) Сумської області.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач розглянув заяву позивачки про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та рішенням від 16.09.2021 відмовив в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Позивачка вважає, що дане рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 13.12.2021 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику сторін та встановлено строк відповідачу для подання відзиву та доказів, які наявні у відповідача, а також встановлено строк позивачу для подання відповіді на відзив, а відповідачу заперечення.

Відповідачем подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що п.п. 30, 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відносять до виключної компетенції пленарних засідань рад відноситься як прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна, так і вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, тобто у випадку розгляду заяви позивачки Липоводолинська селищна рада повинна була та розглянула її заяву про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на пленарному засіданні 16.09.2021. Статтею 59 ч. 3 цього ж Закону передбачено, що рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням.

З огляду на вимоги ст. 2 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" вбачається, що кожен з депутатів Липоводолинської селищної ради являється представником інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу зобов`язаний виражати і захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини. Стаття 30 ч. 1 цього ж Закону передбачає, що ніхто не може обмежити повноваження депутата місцевої ради інакше як у випадках, передбачених Конституцією та законами України.

Окрім вимог ст. 19, Конституція України має також і вимоги ст. 68 згідно якої кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Тому вимога позивача зобов`язати Липоводолинську селищну раду затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність повністю не відповідає вимогам чинного законодавства, адже у випадку задоволення такої вимоги судом фактично буде зобов`язано виборців, які віддали свій голос за депутатів селищної ради мати інтерес у задоволенні заяви позивачки, що в подальшому повинно бути виражено депутатами на пленарному засіданні шляхом поіменного голосування.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази у їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Головним управлінням Держгеокадастру у Сумській області видано наказ "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою" від 21.11.2019 №18-17355/16-19-СГ, яким позивачці, надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території колишньої Беївської сільської ради Липоводолинського району Сумської області, орієнтовним розміром 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства позивачці, розташованої за межами населених пунктів на території колишньої Беївської сільської ради Липоводолинського району Сумської області, площею 1,9659, кадастровий номер: 5923280800:02:002:0743.

ГУ Держгеокадастру у Полтавській області проект землеустрою був погоджений, про що зазначено в п. 10 Висновку про розгляд документації із землеустрою від 15.09.2020.

Після виготовлення проекту землеустрою позивачка звернулася з заявою про затвердження проекту землеустрою до ГУ Держгеокадастру де їй було повідомлено, що бажана земельна ділянка передана у комунальну власність Липоводолинської селищної ради (копія інформаційної довідки у справі).

В подальшому позивачка звернулася до відповідача із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населених пунктів на території Липоводолинської селищної ради та надання земельної ділянки площею у власність.

Пунктом 55 рішення третього пленарного засідання 4 сесії 8 скликання Липоводолинської селищної ради від 16.09.2021 "Про затвердження проектів землеустрою" та "Про передачу земельних ділянок у власність" вирішено не затверджувати проект землеустрою позивачу та не передавати ОСОБА_1 у власність земельну ділянку сформовану за відповідним проектом землеустрою у зв`язку з незатвердженням даного проекту землеустрою.

Фактично, спірним рішенням від 16.09.2021 відповідач відмовив позивачу у затвердженні проекту землеустрою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 50 Закону України "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

За приписами статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідно до ч. 8 ст. 118 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленою ст. 186-1 цього Кодексу.

Частиною 9 статті 118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

За приписами ч. 10 ст. 118 Земельного кодексу України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Системний аналіз положень ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України та п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" свідчить про те, що рішення щодо затвердження технічної документації для передачі земельної ділянки у власність повинно бути прийняте саме на пленарному засіданні ради.

У ході судового розгляду справи судом встановлено, що позивачка, маючи право безоплатно набути у власність земельну ділянку за рахунок земель державної власності, отримав відповідний дозвіл та дотримався визначеної законодавством процедури виготовлення та погодження проекту землеустрою. Так, позивачка отримала дозвіл на розроблення проекту землеустрою на відведення земельної ділянки, замовив проектну документацію, яка була розроблена та погоджена в установленому порядку.

Відповідач не надав до суду доказів наявності обмежень, установлених містобудівною чи землевпорядною документацією, зокрема схемами землеустрою і техніко-економічними обґрунтуваннями використання та охорони земель територіальної громади, комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади, або заборон, які б не узгоджувались із цільовим призначенням, визначеним у проекті землеустрою, щодо відведення відповідної ділянки для надання її у власність позивачу, а також наявності прав інших громадян чи юридичних осіб на відповідну земельну ділянку.

Відповідно до пункту 3 ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

З наданих суду копій витягів з рішення третього пленарного засіданні 4 сесії 8 скликання Липоводолинської селищної ради від 16.09.2021 "Про затвердження проектів землеустрою" та "Про передачу земельних ділянок у власність" (фактично це одне рішення від 16.09.2021 в пункті 55 якого йдеться про відмову у затвердженні проекту землеустрою та про відмову у передачі земельної ділянки у власність), яким вирішено не затверджувати проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованої на території Беївської сільської ради, Липоводолинського району Сумської області вбачається, що воно не містить жодних обґрунтувань такої відмови.

На підставі викладеного, суд визнає, що оскаржуване рішення відповідача є необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам ч. 2 ст.2 КАС України.

У спірних правовідносинах відповідач не розглянув заяви позивача у встановленому порядку. Отже, відповідачем при розгляді клопотання позивача не надана йому оцінка на предмет відповідності вимогам ст. 118 Земельного кодексу України, тому вказане клопотання підлягає розгляду повноважним органом на відповідність вимогам закону.

Враховуючи викладене, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є визнання протиправним та скасування рішення 4 сесії 8 скликання Липоводолинської селищної ради від 16.09.2021 "Про затвердження проектів землеустрою" щодо відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованої на території Беївської сільської ради, Липоводолинського району Сумської області та зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, загальною площею 1,9659 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населених пунктів розташованої на території Беївської сільської ради Липоводолинського району Сумської області.

Щодо стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2500 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч. 3 ст. 132 КАС України).

Частинами 1, 2 ст. 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.

Так, згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас частинами 4, 5 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надано наступні докази, а саме: копію договору про надання правової допомоги від 22.11.2021, укладеного між позивачем та адвокатом АО "Маківського", копію акта приймання наданих послуг від 26.11.2021.

Водночас, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, а також у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 року по справі № 280/2635/20.

Дослідивши надані представником позивача документи, суд враховує ту обставину, що справа є не складною, а спірні правовідносини не новими у судовій практиці. Отже, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала значних витрат часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу, про що свідчать зміст та обсяг позовної заяви.

З урахуванням досліджених судом доказів щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає заявлені витрати неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, враховуючи критерії необхідності та доцільності понесених витрат, обсяг наданих послуг, а також значення справи для позивача, суд дійшов висновку про можливість відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 1000 грн.

Враховуючи задоволення позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, відповідно до ст. 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивачкою за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати в розмірі 908 гривень.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Липоводолинської селищної ради Роменського району Сумської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати рішення четвертої сесії Липоводолинської селищної ради Роменського району Сумської області від 16.09.2021 "Про затвердження проектів землеустрою" в частині відмови у затвердженні ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованої на території колишньої Беївської сільської ради, Липоводолинського району Сумської області.

Зобов`язати Липоводолинську селищу раду Роменського району Сумської області затвердити проект землеустрою та передати у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,9165 га, кадастровий номер - 5923280800:02:002:0743, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованої на території колишньої Беївської сільської ради, Роменського району (колишнього Липоводолинського району) Сумської області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 908 грн та витрати на правову допомогу в сумі 1000 грн за рахунок бюджетних асигнувань Липоводолинської селищної ради Роменського району Сумської області.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М. Шаповал