Постанова

від 19.04.2022 по справі 560/10674/21

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/10674/21

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Фелонюк Д.Л.

Суддя-доповідач - Драчук Т. О.

20 квітня 2022 рокум. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Драчук Т. О.

суддів: Полотнянка Ю.П. Смілянця Е. С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 грудня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області, Летичівської районної державної адміністрації Хмельницької області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

26 серпня 2021 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Хмельницької районної державної адміністрації, Летичівської районної державної адміністрації, в якому просив:

1) Визнати протиправною бездіяльність Летичівської районної державної адміністрації Хмельницької області щодо неправильного нарахування та не виплати заробітної плати в грудні 2020 року ОСОБА_1 .

2) Стягнути з Хмельницької районної державної адміністрації як правонаступника Летичівської районної державної адміністрації Хмельницької області на користь ОСОБА_1 :

- 7486,03 грн. заборгованості по виплаті заробітної плати;

- 42,76 грн. оплати за відпустку (відпускні);

- 534,69 грн. компенсації за невикористану відпустку;

- 4235,29 грн. матеріальної допомоги на оздоровлення;

- 9027,26 грн. вихідної допомоги при звільненні;

- середній заробіток за весь період затримки починаючи з дня виникнення заборгованості - 01 січня 2021 року по день винесення рішення суду, з розрахунку 569,63 грн. (середньоденний заробіток) х кількість днів заборгованості з відрахуванням всіх обов`язкових платежів, передбачених законом;

- моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн.

3) Стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати, пов`язані з підготовкою позову до суду та розглядом справи в суді, згідно долученого до матеріалів позовної заяви розрахунку.

4) Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 грудня 2021 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Летичівської районної державної адміністрації Хмельницької області, що полягає у неправильному нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 заробітної плати в грудні 2020 року.

Стягнуто з Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області на користь ОСОБА_1 7 486 (сім тисяч чотириста вісімдесят шість) грн 03 коп. заборгованості по виплаті заробітної плати, 42 (сорок дві) грн 76 коп. оплати за відпустку, 534 (п`ятсот тридцять чотири) грн 69 коп. компенсації за невикористану відпустку, 4235 (чотири тисячі двісті тридцять п`ять) грн 29 коп. матеріальної допомоги на оздоровлення, 9027 (дев`ять тисяч двадцять сім) грн 26 коп. вихідної допомоги при звільненні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати за надання правничої допомоги в сумі 2000 (дві тисячі) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області.

Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні вимоги про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, прийшов до помилкового висновку про передчасність вказаної вимоги, оскільки позивач просив суд стягнути з Хмельницької районної державної адміністрації середній заробіток за весь період затримки, починаючи з дня виникнення заборгованості, а саме з 01.01.2021 по день ухвалення судом рішення з розрахунку 569,63 грн.

Тобто, позивач самостійно обрав вищевказаний спосіб захисту порушеного права, щоб уникнути повторного звернення до суду з окремою вимогою про стягнення з відповідача середнього заробітку, оскільки Хмельницька районна державна адміністрація, хоча і виступає правонаступником Летичівської районної державної адміністрації, однак не має у наявності особових справи працівників, розрахунків та відомостей щодо нарахування заробітної плати та інших виплат колишніх працівників установи, оскільки документація з кадрових питань передана до трудового архіву Летичівської селищної ради Хмельницького району Хмельницької області.

Апелянт зазначає, що кожна особа, яка звернулась за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом, у зв`язку з чим, позивач, враховуючи обраний спосіб захисту порушеного права, просить суд апеляційної інстанції задовольнити адміністративний позов шляхом стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок з 01 січня 2021 року по день винесення рішення суду, з розрахунку 569,63 грн. (середньоденний заробіток) х кількість днів заборгованості з відрахуванням всіх обов`язкових платежів, передбачених законом.

Також, апелянт вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 10000 грн. внаслідок порушень законодавства про працю, зокрема, затримки виплати заробітної виплати.

На думку апелянта, внаслідок невиплати заробітної плати в повному обсязі, тобто, порушення права позивача на оплату праці, позивач поніс моральні страждання, які виразились у неотриманні коштів на проживання на протязі певного періоду, що зумовило зміну способу життя позивача.

Так, позивач вважає, що невиплата заробітної плати встановлена та доведена в ході судового розгляду. Сам факт порушення трудового права позивача свідчить про заподіяння моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв`язків, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, у зв`язку з чим наявні підстави для задоволення вказаної позовної вимоги.

Щодо висновків суду першої інстанції в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу, апелянт послався на позицію об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, згідно якої розподілу також підлягають витрати на професійну правничу допомогу незалежно від того, чи їх фактично було сплачено.

Також, на думку апелянта, з врахуванням висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 05.09.2019 у справі №826/841/17, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта, а тому вимога про стягнення на користь позивача втрат на правову допомогу має бути задоволена в повному обсязі.

22.03.2021 до суду надійшов до суду відзив на апеляційну скаргу від Хмельницької районної державної адміністрації, в якій відповідач просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу. При цьому, в частині стягнення заробітної плати, що не є предметом апеляційного оскарження, Хмельницька районна державна адміністрація не заперечує.

Відповідно до п.3 ч.1ст.311 КАС Українисуд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції нормматеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, розпорядженням голови комісії з реорганізації Летичівської районної державної адміністрації від 29.01.2021 №17/2021-р/к-Л ОСОБА_1 звільнений 01.02.2021 з посади начальника відділу ведення Державного реєстру виборців апарату Летичівської районної державної адміністрації Хмельницької області у зв`язку з реорганізацією.

За змістом розрахункової відомості нарахування заробітної плати позивачу за грудень 2020 року виплачено 1632,15 грн.

Позивач, вважаючи наявною у Летичівської районної державної адміністрації Хмельницької області заборгованість з виплати заробітної плати, звернувся до суду з позовом.

Частково задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що з матеріалів справи встановлено, що в грудні 2020 року у Летичівської районної державної адміністрації Хмельницької області виникла заборгованість з виплати заробітної плати позивача в розмірі 7486,03 грн., у зв`язку з чим позивачу під час звільнення неправильно нараховано та недоплачено наступні суми: компенсацію за невикористану відпустку в сумі 534,69 грн; оплату за відпустку в січні 2021 року в сумі 42,76 грн; матеріальну допомогу на оздоровлення в січні 2021 року в сумі 4235,29 грн; вихідну допомогу при звільненні в лютому 2021 року в сумі 9027,26 грн.

Оскільки матеріалами справи підтверджується невиплата Летичівською районною державною адміністрацією Хмельницької області позивачу вказаних сум, суд першої інстанції прийшов до висновку про бездіяльність відповідача, що полягає у неправильному нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 заробітної плати в грудні 2020 року та зобов`язання Хмельницьку обласну державну адміністрацію, як правонаступника Летичівськї районної державної адміністрації Хмельницької області, стягнути вищевказані суми на користь ОСОБА_1 .

Щодо стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції прийшов до висновку, що вимога про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні є передчасною та задоволенню не підлягає.

Стосовно вимоги позивача про стягнення на його користь моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн., суд вказав, що під час розгляду справи позивач не надав доказів на підтвердження моральної шкоди, наявності причинного зв`язку між такою шкодою і протиправною бездіяльністю відповідача та вини останнього в її заподіянні, у зв`язку з чим правові підстави для задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди відсутні.

Таким чином, суд першої інстанції зазначив про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Щодо стягнення судових витрат, зокрема судового збору, суд першої інстанції вказав, що оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за позовними вимогами немайнового характеру на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", а в задоволенні позовних вимог майнового характеру (стягнення моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн), за яку сплачений судовий збір, відмовлено, тому, судові витрати відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу не належать.

Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції вказав, що при вирішенні питання щодо відшкодування позивачу витрат, суд враховує обсяг фактично наданих адвокатом послуг, складність справи, кількість витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірність обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Так, послуги адвоката як попереднє опрацювання матеріалів, опрацювання законодавчої бази, що регулюють дані відносини, формування правової позиції, консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів) та їх отримання для справи, охоплюються послугою підготовка процесуальних документів по справі. Як наслідок, вказані витрати адвоката у загальному розмірі 2000,00 грн не відповідають критерію "неминучості", охоплюються іншою послугою, вартість якої вже включена у розрахунок, а тому не належать розподілу.

Додатково слід враховувати, що справа №560/10674/21 розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення відкритих судових засідань за участю учасників судового процесу. Це зумовлює відсутність підстав для стягнення на користь позивача 6000,00 грн.

Таким чином, вимога про відшкодування 10000,00 грн як витрат на правничу допомогу є необґрунтованою, у зв`язку з чим суд першої інстанції прийшов до висновку, що співмірною та розумною у цій справі загальною компенсацією вартості наданих адвокатом послуг є сума 2000,00 грн.

У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції оскаржується позивачем лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок, моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн., та витрат на правову допомогу в розмірі 10000,00 грн.

Надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції в оскаржуваній частині, колегія суддівпогоджується з висновками, викладеними в ньому, з огляду на наступне.

Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо позовної вимоги позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки, починаючи з дня виникнення заборгованості 01.01.2021 по день винесення рішення суду, з розрахунку середньоденного заробітку в розмірі 569,63 грн. на кількість днів заборгованості, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України(далі -КЗпП України) визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зістаттею 117 КЗпП Українив разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, з аналізу вищевикладених положеньКЗпП Українивбачається, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені уст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Так, судом апеляційної інстанції з матеріалів справи встановлено, що підставою звернення до суду з позовом слугував факт невиплати позивачу в повному обсязі заробітної плати за грудень 2020 року в повному обсязі.

За результатами розгляду справи суд першої інстанції прийшов до висновку про стягнення з Хмельницької районної державної адміністрації заборгованості по виплаті позивачу заробітної плати в розмірі 7486,03 грн., 42,76 грн. оплати за відпустку, 534,69 грн. компенсації за невикористану відпустку, 4235,29 грн. матеріальної допомоги на оздоровлення, 902,26 грн. вихідної допомоги при звільненні.

Разом з тим, надаючи оцінку викладеному, колегія суддів приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні заявлена передчасно та задоволенню не підлягає, оскільки остаточного розрахунку із позивачем на даний час не проведено.

Крім того, колегія суддів зауважує, що обрахунок середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Відповідно до п.2Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року №100передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Однак, враховуючи встановлені обставини у справі, суд зауважує, що відповідачем в повному обсязі не нараховано та не виплачено заробітну плату ОСОБА_1 за грудень 2020 року, який згідно Постанови №100 необхідно включити до розрахунку середньої заробітної плати.

З огляду на викладене та положення ч. 2ст.116 КЗпП України, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення з Хмельницької обласної державної адміністрації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки позовна вимога в цій частині є передачасною.

Щодо стягнення на користь позивача моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України (ЦК) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

За приписами статті 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Як зазначено у пункті 4 постанови пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Згідно із пунктом 5 цієї ж постанови відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У пункті 9 зазначеної постанови вказано, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації (останнє залежить від характеру діяльності потерпілого, посади, часу й зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, наміру, з яким діяв заподіювач шкоди тощо).

Зазначений підхід узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 15 серпня 2019 року у справі №823/782/16 та від 8 вересня 2020 року у справі № 826/1001/17.

При цьому, на переконання суду апеляційної інстанції, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями суб`єкта владних повноважень щодо неправильного нарахування та виплати позивачу заробітної плати за грудень 2020 року, та як наслідок інших складових, які мали бути виплачені позивачу на момент звільнення, що є предметом цього спору, із завданням, на переконання ОСОБА_1 , йому моральної шкоди, що виразилася у вигляді погіршення фізичного здоров`я, душевних стражданнях, змінах в способі життя.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів критично оцінює доводи апеляційної скарги та приходить до висновку, що суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову в оскаржуваній частині.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Щодо суми, яка підлягає стягненню на користь позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч.1ст.134 КАС Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2ст.134 КАС України).

Згідно з п.п. 1, 2 ч.3ст.134 КАС Українидля цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підстав доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4ст.134 КАС України).

Згідно з п.п. 6, 7ст.134 КАС Україниу разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положеньстатті 134 КАС Українивбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятійстатті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Згідно з п.4 ч.1ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього Законувизначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно дост.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч.7ст.139 КАС Українирозмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з ч.9ст.139 КАС Українипри вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

На підтвердження понесених витрат позивачем до матеріалів справи долучено наступні документи:

-копію договору про надання правової допомоги від 26.03.2021, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Стецькова-Бондар Л.Ф., відповідно до якого адвокат надає правову допомогу Клієнту (зокрема, надання консультацій, роз`яснень, складання позовних заяв, заяв та інших процесуальних документів, представництво в суді І інстанції) у адміністративній справі, що розглядатиметься Хмельницьким окружним адміністративним судом Хмельницької області за позовною заявою про стягнення заборгованості по заробітній платі. Пунктом 4.1 передбачено, що на визначення розміру гонорару Адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень Клієнта. Обсяг правової допомоги враховується при визначенні обґрунтованого розміру гонорару (а.с. 24);

-додаток №1 до Договору про надання правової допомоги від 26.03.2021, яким є акт здачі-приймання виконаних робіт, зі змісту якого вбачається, що адвокатом надано наступні послуги: попереднє опрацювання матеріалів; опрацювання законодавчої бази, що регулюють дані правовідносини; формування правової позиції, консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів) та їх отримання для справи; підготовка процесуальних документів по справ (позовна заява); представництво в суді. Вказана робота виконувалась з 26.03.2021 по 20.05.2021. вартість виконаної роботи 10000,00 грн. (а.с. 25);

-додаткову угоду від 20.05.2021 до Договору про надання правової допомоги від 26.03.2021, згідно з пунктом 3 якого гонорар адвоката з урахуванням п.4.1 договору, є фіксованим та становить 10000 гривань, що включає в себе всі витрати, які нестиме адвокат, у зв`язку з наданням послуг клієнту;

розрахунок витрат часу та вартості послуг адвоката згідно Договору про надання правової допомоги від 26.03.2021 між ОСОБА_1 та адвокатом від 20.05.2021, згідно якого адвокат надав наступні послуги:

попереднє опрацювання матеріалів; опрацювання законодавчої бази, що регулюють дані відносини (1 година - 1000,00 грн);

формування правової позиції; консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів) та їх отримання для справи (1 година - 1000,00 грн);

підготовка процесуальних документів по справі (позовна заява, додатки до позовної заяви, розрахунок, тощо) (4 години - 2000,00 грн);

представництво в суді (прийняття участі в судових засіданнях, тощо) (6000,00 грн) (а.с. 23).

Згідно квитанції до прибуткового касового ордера №74 від 08.11.2021 позивач сплатив 10000,00 грн за надання правової допомоги.

Разом з тим, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19.

При визначені відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність) а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі "East/West Allianse Limited" суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим.

Верховний Суд в постанові від 05.06.2018 року у справі № 904/8308/17 зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, колегія суддів зауважує, що згідно ухвали Хмельницького окружного адміністративного суду від 15.09.2021 розгляд даної справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Тобто, включення адвокатом до розрахунку витрат часу та вартості послуг адвоката від 20.05.2021 пункту щодо представництво в суді в розмірі 6000 грн. є необґрунтованим, враховуючи розгляд справи в порядку письмово провадження.

Переглядаючи висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, враховуючи співмірність витрат позивача на правову допомогу із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також з огляду на часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обґрунтованим та співмірним є стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 грн.

Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315,316 КАС Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 грудня 2021 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Драчук Т. О. Судді Полотнянко Ю.П. Смілянець Е. С.