Рішення

від 17.04.2022 по справі 903/63/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 квітня 2022 року справа №903/63/22

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ведмедюка Михайла Петровича

та за присутності представників:

від позивача: Процик В.І. - представник (довіреність від 04.02.2022р. №44)

від відповідача: Місюк Р.П. - адвокат (Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ВЛ №1293 від 05.02.2021р., ордер серія АС №1034581 від 31.01.2022р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Приватного науково-виробничого підприємства "Ялта", м. Луцьк

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Цейко Валентина Миколайовича, м. Луцьк

про стягнення 108 419,27 грн.

встановив:

19 січня 2022 року на адресу Господарського суду Волинської області надійшла та була зареєстрована позовна заява від 02.12.2021р. №44/01-03 Приватного науково-виробничого підприємства "Ялта" про стягнення на його користь з Фізичної особи-підприємця Цейко Валентина Миколайовича 108 419,27 грн., в тому числі 103 991,79 грн. заборгованості по сплаті орендних платежів, нарахованої за період оренди нерухомого майна у м. Луцьку по вул. Стрілецька, 4, з квітня 2019 року по червень місяць 2020 року у відповідності та на підставі укладеного між сторонами договору оренди нежитлового приміщення №25 від 01.04.2019р. з угодою про зміну умов договору від 16.03.2020р. та 4 427,48 грн. трьох відсотків річних, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України.

Ухвалою від 20.01.2022р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи в судовому засіданні призначено на 17.02.2022р., запропоновано сторонам вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.

31 січня 2022 року відділом документального забезпечення та контролю Господарського суду Волинської області було зареєстровано клопотання представника підприємця Цейко ВМ. (адвокат Місюк Р.П., ордер серія АС №1034581 від 31.01.2022р.) про ознайомлення з матеріалами справи. 31.01.2022р. адвокату Місюку Р.П. було надано можливість ознайомитися з матеріалами справи.

07 лютого 2022 року до суду за підписом представника підприємця Цейко В.М. адвоката Місюка Р.П. надійшов відзив від 07.02.2022р. на позовну заяву з документами в його обґрунтування та в підтвердження надіслання матеріалів на адресу позивача. При цьому відповідач просив суд здійснити у справі перехід від її розгляду за правилами спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження. В обґрунтування клопотання зазначав, що в умовах складної економічної ситуації справа має суттєве значення для сторони, оскільки позивач намагається стягнути оплату на яку претендувати не може, а за умови надання позивачем невстановлених актів виконаних робіт відповідач буде заявляти клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.

16 лютого 2022 року до суду надійшла та була зареєстрована відповідь ПНВП "Ялта" на відзив від 16.02.2022р. №01-03/07 із додатками обґрунтовуючих відповідь документів.

Ухвалою від 17.02.2022р. було постановлено перейти від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до її розгляду за правилами загального позовного провадження, призначено розгляд справи в підготовчому судовому засіданні на 02.03.2022р., запропоновано відповідачу надати суду та позивачу заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.

Адвокат Місюк Р.П. (представник відповідача) 28.02.2022р. звернувся до суду із клопотанням від 28.02.2022р. про продовження строків на подання суду додаткових пояснень та відкладення розгляду справи, що пов`язувалось із введенням на всій території України воєнного стану.

Ухвалою від 02.03.2022р. розгляд справи в підготовчому судовому засіданні було відкладено на 18.04.2022р., запропоновано сторонам реалізувати свої процесуальні права та надати суду письмові пояснення стосовно позовних вимог ПНВП "Ялта" та заперечень підприємця Цейко В.М. на останні.

11 квітня 2022 року судом були зареєстровані додаткові письмові пояснення (заперечення) підприємця Цейко В.М. на пред`явлений позов від 11.04.2022р. в яких, поруч з іншим, засвідчено, що позовні вимоги визнаються відповідачем в частині основного боргу 4 519,29 грн. та 192,21 грн. 3% річних, в частині стягнення 99 447,50 грн. боргу та 4 235,27 грн. 3% річних в позові слід відмовити у зв`язку з його безпідставністю та необґрунтованістю.

В судовому засіданні 18.04.2022р. судом було постановлено ухвали (відображені в протоколі засідання суду) про закриття підготовчого провадження у справі та, з огляду на погодження цієї дії із представниками сторін, про здійснення розгляду справи по суті в даному судовому засіданні.

Присутня в засіданні суду представник позивача позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити останні в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Присутній в судовому засіданні представник відповідача позов заперечив, просив суд, з огляду на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву та у додаткових письмових поясненнях, відмовити в задоволенні позовних вимог на суму стягнення 99 447,50 грн. боргу та 4 235,27 грн. 3% річних, засвідчив на визнанні позову на суму 4 519,29 грн. основного боргу та 192,21 грн. 3% річних.

При цьому укладення між сторонами угоди та отримання в оренду майна, користування майном у спірний період не заперечив, засвідчив на неподанні позивачем до матеріалів справи усіх помісячних актів виконаних робіт, як це передбачено п. 5.6 угоди, зауважив на проведенні відповідачем розрахунків по сплаті орендних платежів у більшому розмірі, ніж це визначається позивачем, а також на невідповідності розміру орендної плати за червень місяць 2020 року, який визначено позивачем на рівні 10 530 грн., фактичному розміру орендної плати за цей місяць, вказаному у акті надання послуг (виконання робіт) від 30.06.2020р. 8 505 грн.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред`явлений до відповідача позов підставний та підлягає до задоволення.

Викладена позиція пов`язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 5 ст. 55 Конституції України).

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно ст. 12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст. 67 ГК України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання, наведені в ст. 179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 632 ЦК України унормовано, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

У розумінні приписів наведеної норми, ціна є однією із найважливіших умов відплатного договору. Сторони мають право встановлювати ціну в договорі на власний розсуд.

В силу ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому судом також засвідчується, що ст. 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину котра, зокрема, означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Статтею 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися лише при: - розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; - розірванні договору в судовому порядку; - відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; - припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; - недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 01 квітня 2019 року між Приватним науково-виробничим підприємством "Ялта" (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Цейко Валентином Миколайовичем (Орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення №25, згідно з умовами якого орендодавець зобов`язався передати, а орендар, прийняти, у строкове платне користування індивідуально-визначене майно: об`єкт, що орендується, являє собою частину четвертого поверху чотирьох поверхового будинку, що знаходить за адресою: м. Луцьк, вул. Стрілецька, 4, загальна площа, об`єкта, що орендується становить 81 м2, стан об`єкта, що орендується, на момент передачі в оренду: після капітального ремонту, об`єкт, що орендується, орендодавець передає орендарю виключно за його прямим призначенням без права викупу, вартість об`єкта, що орендується за цим договором, за домовленістю сторін становить 1 500 000 грн. без ПДВ, об`єкт оренди належить на праві власності ПНВП "Ялта" на підставі свідоцтва про право власності від 04.08.2004р. серія САА №333460 виданого Виконавчим комітетом Луцької міської ради на підставі рішення виконкому Луцької міської ради від 27.07.2004р. (розділ 1 "Предмет договору" договору оренди нежитлового приміщення від 01.04.2019р. №25).

Пунктами 3.1, 3.4. договору оренди від 01.04.2019р. №25 встановлено, що приймання-передача об`єкта, що орендується, здійснюється за актом приймання передачі. Об`єкт, що орендується, вважається переданим в оренду з моменту підписання акту приймання-передачі.

Факт передачі нежитлового приміщення в оренду засвідчується підписаним між сторонами актом приймання-передачі об`єкта оренди від 01.04.2019р. до договору оренди нежитлового приміщення від 01.04.2019р. №25

Пунктами 4.1., 4.3. договору від 01.04.2019р. №25 погоджено, що термін оренди складає: з моменту підписання акту приймання-передачі по 01.03.2022р., даний договір набирає чинності з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі і діє до 01.03.2022р.

Відповідно до п.п. 5.1.-5.6. договору від 01.04.2019р. №25, розмір орендної плати за весь об`єкт, що орендується, з моменту підписання даного договору по 30.06.2019р. становить 8 122,50 грн., без ПДВ за один місяць. Починаючи з 01.07.2019р., розмір орендної плати за весь об`єкт, що орендується, становить 10 530 грн., без ПДВ за один місяць. Орендна плата сплачується в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок Орендодавця до 15 числа поточного місяця. Розмір орендної плати може переглядатися сторонами 1 раз протягом року, за згодою сторін. Зміна розміру орендної плати можлива, за згодою сторін, при збільшенні орендної плати на аналогічні приміщення на 50%. Орендар має право вносити орендну плату наперед за будь-який термін у розмірі, що визначається на момент оплати. У цьому випадку порядок перегляду орендної плати за п. 5.3. даного договору на термін оплати не застосовується. Орендна плата сплачується з розрахунку 130 грн. за 1 кв.м. Факт надання послуг оренди підтверджується актом виконаних робіт, підписаним останнього робочого дня місяця.

Судом встановлено, що 16 березня 2020 року між ПНВП "Ялта" (Орендодавець) та підприємцем Цейко В.М. (Орендар) було укладено угоду від 16.03.2020р. про зміну умов договору оренди нежитлового приміщення від 01.04.2019р. №25, відповідно до котрої сторони дійшли згоди щодо зміни п.п. 4.1., 4.3., 5.1. договору, виклавши їх у такій редакції: "4.1. Термін оренди складає: з моменту підписання акту приймання-передачі по 30.06.2020р., 4.3. Даний договір набирає чинності з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі і діє до 30.06.2020р., 5.1. Розмір орендної плати за весь об`єкт, що орендується, починаючи з 01.03.2020р. по 31.05.2020р. становить 5 265 грн. без ПДВ за один місяць".

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 286 ГК України).

Судом встановлено, що на виконання умов договору оренди нежитлового приміщення від 01.04.2019р. №25 позивачем відповідачу було надано і останнім прийнято у строкове платне користування нежитлове приміщення, визначене угодою, що підтверджується підписаним між сторонами актом приймання-передачі від 01.04.2019р., узгодженими сторонами положеннями договору оренди нежитлового приміщення від 01.04.2019р. №25, угоди від 16.03.2020р. про зміну умов договору оренди нежитлового приміщення від 01.04.2019р. №25 за період з 01.03.2020р. по 31.05.2020р.

Орендоване приміщення, як це вбачається із долученого до матеріалів справи підписаного між сторонами та скріпленого печатками господарюючих суб`єктів акту приймання-передачі майна, було повернуте з оренди підприємцем Цейко В.М. та прийняте ПНВП "Ялта" 30 червня 2020 року.

Проте, підприємцем Цейко В.М. взяті на себе згідно договору оренди нежитлового приміщення від 01.04.2019р. №25 із угодою від 16.03.2020р. про зміну умов основного договору зобов`язання в частині проведення з позивачем повних розрахунків по сплаті орендних платежів (у строки, порядку та розмірах, визначених угодою) виконано не було, орендні платежі в повному об`ємі не сплачено у зв`язку з чим на момент подання позову до суду та на час розгляду справи в суді заборговано ПНВП "Ялта" 103 991,79 грн.

Зазначена сума заборгованості, як встановлено судом, включає в себе загальну вартість оренди нежитлового приміщення у квітні-грудні місяцях 2019 року та січні-червні місяцях 2020 року 134 932,50 грн., в тому числі за квітень 2019 року 8 122,50 грн., за травень 2019 року 8 122,50 грн., за червень 2019 року 8 122,50 грн., за липень 2019 року 10 530 грн., за серпень 2019 року 10 530 грн., за вересень 2019 року 10 530 грн., за жовтень 2019 року 10 530 грн., за листопад 2019 року 10 530 грн., за грудень 2019 року 10 530 грн., за січень 2020 року 10 530 грн., за лютий 2020 року 10 530 грн., за березень 2020 року 5 265 грн., за квітень 2020 року 5 265 грн., за травень 2020 року 5 265 грн., за червень 2020 року 10 530 грн., за мінусом проведених розрахунків на суму 30 940,71 грн. (докази оплати - банківські виписки АТ "Райффайзен Банк" від 26.11.2021р.)

Позивачем одночасно з відповіддю на відзив до матеріалів справи було долучено посвідчені копії актів наданих послуг (виконання робіт) від 30.04.2019р. на суму 8 122,50 грн., від 31.05.2019р. на суму 8 122,50 грн., від 31.08.2019р. на суму 10 530 грн., від 31.10.2019р. на суму 10 530 грн., від 30.11.2019р. на суму 10 530 грн., від 01.12.2019р. на суму 10 530 грн., від 31.01.20250р. на суму 10 530 грн., від 29.02.2020р. на суму 10 530 грн., від 31.03.2020р. на суму 10 530 грн., від 31.05.2020р. на суму 5 265 грн., від 30.06.2020р. на суму 8 505 грн., підписаних між підприємцем Цейко В.М. та ПНВП "Ялта" в підтвердження користування відповідачем орендованим приміщенням.

Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості.

Відповідно до ст. 144 ГК України, майнові права та майнові обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Згідно ст.ст. 759, 762 ЦК України, ст.ст. 283, 286 ГК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Судом встановлено, що в даному випадку, відносини між сторонами носять договірний характер, укладений між останніми договір оренди нежитлового приміщення від 01.04.2019р. №25 з угодою від 16.03.2020р. про зміну умов договору предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний/змінений не був.

Статтями 283, 286 ГК України та ст. 759 ЦК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 202 ГК України, ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами договору оренди нежитлового приміщення від 01.04.2019р. №25 з угодою від 16.03.2020р. про зміну умов договору, передачу позивачем на виконання його умов відповідачу в оренду нежитлового приміщення, прийняття та використання його підприємцем Цейко В.М. із підписанням відповідних актів приймання-передачі майна в оренду та повернення майна з оренди, не проведення при цьому всіх належних розрахунків і платежів, суд прийшов до висновку про підставність пред`явленого позивачем до відповідача позову в частині стягнення заборгованості по сплаті орендних платежів в сумі 103 991,79 грн. за період з оренди з 01.04.2019р. по 30.06.2020р.

Сума заборгованості 103 991,79 грн., на переконання суду, повністю підтверджується наявними в матеріалах справи документами, відповідним чином не спростована відповідачем.

У відповідності до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд відзначає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

В даному випадку, згідно з представленими суду та перевіреними судом розрахунками, позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу 4 427,48 грн. трьох процентів річних за період прострочення платежів з 01.07.2020р. по 30.11.2021р.

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення суми трьох процентів річних, перевіривши методику та періоди її нарахування, суд вважає, що останні підставні, відповідають фактичним обставинам справи, є арифметично вірними, а відтак підлягають до задоволення у визначених позивачем розмірі.

Заперечення відповідача на пред`явлений позов, зокрема, з посиланнями на ті обставини, що позивачем неврахована оплата в розмірі 53 000 грн. здійснена під час дії договору та 10 000 грн. оплати після повернення об`єкта оренди відхиляються судом.

При цьому враховується, що Постановою Правління Національного Банку України №22 від 21.01.2004р. була затверджена Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, якою встановлені загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків. Нормами Інструкції встановлені вимоги щодо заповнення розрахункових документів.

Відповідно до пункту 3.1. Інструкції, платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 7 до цієї Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків.

З додатків 2, 8 до Інструкції вбачається, що одним із реквізитів платіжного доручення є графа "Призначення платежу", яка заповнюється з урахуванням вимог, установлених главою 3 Інструкції.

Пунктом 3.8. Інструкції визначено, що реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Судом встановлено, що у наданих відповідачем суду платіжних дорученнях №947 від 10.06.2019р. на суму 2 000 грн., №1 від 05.07.2019р. на суму 8 000 грн., №6 від 28.08.2019р. на суму 4 000 грн., №13 від 30.09.2019р. на суму 10 000 грн., №15 від 04.10.2019р. на суму 2 000 грн., №20 від 11.11.2019р. на суму 7 000 грн., №22 від 15.11.2019р. на суму 5 000 грн., №23 від 02.12.2019р. на суму 10 000 грн., №1 від 09.12.2019р. на суму 9 000 грн. підприємцем Цейко В.М. в графі платіжних доручень "Призначення платежу", відповідний платіж було визначено не інакше як "оплата за оренду згідно акту звірки за 2019р. без ПДВ", а у платіжних дорученнях №64 від 06.12.2021р. на суму 5 000 грн., №68 від 30.12.2021р. на суму 5 000 грн. підприємцем Цейко В.М. в графі платіжних доручень "Призначення платежу" платежі визначено як "оплата за оренду нежитлового приміщення зг. дог. №25 від 01.11.2016р. без ПДВ".

Судом засвідчується, що за вказаних обставин відповідачем не дотримано вимог закону в частині подання до суду належних доказів сплати орендних платежів на засвідчені стороною суми у строки, порядку та розмірах, визначених саме договором оренди нежитлового приміщення від 01.04.2019р. №25 та на виконання визначеного договору, сплати оренди, у розмірі, погодженому між сторонами саме за орендоване згідно угоди майно.

Суд констатує, що із зазначених вище платіжних доручень в графах "Призначення платежу" відсутні будь-які посилання на договір оренди нежитлового приміщення від 01.04.2019р. №25.

При цьому суд враховує, що до матеріалів справи ні позивачем, ні відповідачем не було долучено належних та допустимих доказів, а саме акту звірки розрахунків за 2019 рік в якому, можливо би відображалась заборгованість за договором оренди нежитлового приміщення від 01.04.2019р. №25. Натомість позивачем було засвідчено на тому, що відповідний акт звірки взагалі відсутній оскільки остання між сторонами не проводилась.

Щодо платіжних доручень №64 від 06.12.2021р. на суму 5 000 грн. та №68 від 30.12.2021р. на суму 5 000 грн. в яких в графі "Призначення платежу", було визначено "оплата за оренду нежитлового приміщення зг. дог. №25 від 01.11.2016р. без ПДВ", суд зазначає, що позивачем із відповіддю на відзив на позов до матеріалів справи був долучений укладений між ПНВП "Ялта" (Орендодавець) та підприємцем Цейко В.М. (Орендар) договір оренди нежитлового приміщення від 01.11.2016р. №25 та акт приймання-передачі майна в оренду за договором від 01.11.2016р.

Відтак, зарахування платежів, як стверджує позивач, з правомірністю та підставністю чого погоджується суд, за вищезазначеними платіжними дорученнями відбулось не інакше як в рахунок виконання зобов`язань за договором оренди нежитлового приміщення від 01.11.2016р. №25. Укладення відповідної угоди відповідачем не заперечується.

В даному аспекті судом звертається увага на графи "Призначення платежу" платіжних документів, наданих стороною позивача в підтвердження проведення відповідачем розрахунків на загальну суму 30 940,71 грн. за договором №25 від 01.04.2019р., у котрих усі платежі спрямовувались підприємцем Цейко В.М. саме в якості оплати за оренду згідно визначеної угоди.

Стосовно позиції відповідача щодо відсутності в матеріалах справи актів наданих послуг за червень 2019 року на суму 8 122,50 грн., за липень 2019 року на суму 10 530 грн., за вересень 2019 року на суму 10 530 грн., за квітень 2020 року на суму 5 265 грн., а також щодо наявності визначених актів в загальному, судом засвідчується наступне:

Відповідно до п.п. 5.1. 5.2. договору оренди нежитлового приміщення від 01.04.2019р. №25 розмір орендної плати за весь об`єкт, що орендується, з моменту підписання даного договору по 30.06.2019р. становить 8 122,50 грн., без ПДВ за один місяць. Починаючи з 01.07.2019р., розмір орендної плати за весь об`єкт, що орендується, становить 10 530 грн., без ПДВ за один місяць. Орендна плата сплачується в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок Орендодавця до 15 числа поточного місяця.

Згідно ст.ст. 759, 762 ЦК України, ст.ст. 283, 286 ГК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відтак, суд констатує, що в договорі оренди нежитлового приміщення від 01.04.2019р. №25 підписаному між сторонами, сума оренди за один місяць в той чи інший період, була визначена сторонами в фіксованому розмірі, а саме:

- з 01.04.2019р. по 30.06.2019р. - 8 122,50 грн., без ПДВ за один місяць;

- з 01.07.2019р. по 29.02.2020р. - 10 530 грн., без ПДВ за один місяць;

- з 01.03.2020р. по 31.05.2020р. - 5 265 грн., без ПДВ за один місяць (відповідно до положень угоди від 16.03.2020р. про зміну умов договору оренди нежитлового приміщення від 01.04.2019р. №25);

- з 01.07.2020р. по 30.06.2020р. - 10 530 грн., без ПДВ за один місяць.

Відтак суд вважає, що визначені платежі у визначених погоджених між сторонами розмірах повинні були здійснюватись у встановленому угодою порядку орендарем незалежно від складання Актів приймання-передачі наданих послуг оренди. З огляду на зміст орендних правовідносин, незалежно від складення помісячних актів, об`єкт вважається таким, що перебуває у користуванні орендаря до момент його повернення орендодавцю, за що має справлятись плата.

Крім того, суд не приймає до уваги лист-повідомлення підприємця Цейко В.М. від 08.04.2022р. про помилкове зазначення в платіжних документах №947 від 10.06.2019р. на суму 2000 грн., №1 від 05.07.2019р. на суму 8000 грн., №6 від 28.08.2019р. на суму 4000 грн., №13 від 30.09.2019р. на суму 10 000 грн., №15 від 04.10.2019р. на суму 2000 грн., №20 від 11.11.2019р. на суму 7000 грн., №22 від 15.11.2019р. на суму 5000 грн., №23 від 02.12.2019р. на суму 10000 грн., №1 від 09.12.2019р. на суму 9000 грн., №64 від 06.12.2021р. на суму 5000 грн., №68 від 30.12.2021р. на суму 5000 грн. в графі "Призначення платежу" -"оплата за оренду згідно акту за 2019р. без ПДВ", "оплата за оренду нежитлового приміщення зг. дог. №25 від 01.11.2016р. без ПДВ" у зв`язку з тим, що відповідач не був позбавлений права та можливості у випадку допущення помилок в зазначенні призначення платежів змінити останні за погодженням з позивачем в той чи інший період часу починаючи з червня місяця 2019 року, або ж, у випадку непогодження з цією дією протилежної сторони, реалізувати своє право на відповідний захист в судовому порядку.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, які підтверджують, що він повідомив позивача про те, що кошти в сумі 53 000 грн. перераховані йому помилково чи призначення платежу слід вважати "за оренду приміщення згідно договору №25 від 01.04.2019р." і чи він вжив всіх заходів щодо їх повернення в установлений чинним законодавством термін.

Інші доводи та заперечення відповідача судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору - задоволення позовних вимог з наведених вище підстав, впливу не мають.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Згідно п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Беручи до уваги, що спір до суду було доведено з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов`язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до ст. 129 ГПК України в повному об`ємі за рахунок підприємця Цейко В.М.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Цейко Валентина Миколайовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Приватного науково-виробничого підприємства "Ялта" (м. Луцьк, вул. Стрілецька, 4, код ЄДРПОУ 20134694) 103 991,79 грн. заборгованості, 4 427,48 грн. трьох відсотків річних, а всього 108 419,27 грн. та 2 481 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

3. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З врахуванням положень ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення

складено 21.04.2022р.

Суддя В. А. Войціховський