Постанова

від 20.04.2022 по справі 826/20153/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 826/20153/14

касаційне провадження № К/9901/45891/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 вересня 2017 року (головуючий суддя - Качур І.А.)

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Василенко Я.М.; судді - Файдюк В.В., Чаку Є.В.)

у справі № 826/20153/14

за позовом Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією «Сантрейд»

до Офісу великих платників податків ДФС,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Сокільське»,

Приватне підприємство «Агрофірма «Хлібодар»

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2014 року Дочірнє підприємство з іноземною інвестицією «Сантрейд» (далі - ДП з ІІ «Сантрейд»; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків ДФС (далі - Офіс ВПП ДФС; відповідач; контролюючий орган) про скасування податкового повідомлення-рішення від 24 вересня 2014 року № 0000334050.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 20 вересня 2017 року адміністративний позов задовольнив повністю.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 20 лютого 2018 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Офіс ВПП ДФС звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 вересня 2017 року, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на фіктивному характері оспорюваних господарських операцій.

Верховний Суд ухвалою від 10 травня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу ВПП ДФС.

05 червня 2018 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, а також наголосив на реальності оспорюваних поставок.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДП з ІІ «Сантрейд» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Сокільське», Товариством з обмеженою відповідальністю «Алген», Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Самара», Приватним підприємством «Агрофірма «Хлібодар», Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою «Агропроменерго» ЛТД, Товариством з обмеженою відповідальністю «Фоліант Груп», Товариством з обмеженою відповідальністю «Дельта В.В.В.», Товариством з обмеженою відповідальністю «Вента-Трейд», Товариством з обмеженою відповідальністю «Станколідер», Товариством з обмеженою відповідальністю «КЛМ Транс», Товариством з обмеженою відповідальністю «ТС «Реальто», Товариством з обмеженою відповідальністю «Астер Груп», Приватним підприємством «Джерел Стайл», Товариством з обмеженою відповідальністю «Ель Лібро», Товариством з обмеженою відповідальністю «Ліа Компані», Товариством з обмеженою відповідальністю «Цетеріс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Юдіс Інвест», Товариством з обмеженою відповідальністю «Люкс-Спецторг», Товариством з обмеженою відповідальністю «Пактор-А», Товариством з обмеженою відповідальністю «Геліос-Груп», Товариством з обмеженою відповідальністю «Вектор Ц», Приватним підприємством «Компанія Інвестиційні Технології», Приватним підприємством «Буд-Владлена», Фермерським господарством «Литвин Іван Віталійович», Товариством з обмеженою відповідальністю «Центуріон ЛТД», Товариством з обмеженою відповідальністю «Зерно Дім» за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року, за результатами якої складено акт від 11 вересня 2014 року № 43/28-10-40-5/25394566.

Перевіркою встановлено порушення платником вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв`язку з неправомірним формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Сокільське» та Приватним підприємством «Агрофірма «Хлібодар», за наслідками постачання насіння соняшника з огляду на фіктивний характер проведених поставок.

Обґрунтовуючи свою позицію, контролюючий орган посилався на відсутність у контрагентів позивача в достатній кількості основних фондів і трудових ресурсів, а також звертав увагу на порушення посадовими особами Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Сокільське» та Приватного підприємства «Агрофірма «Хлібодар» податкового та земельного законодавства під час провадження господарської діяльності.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 24 вересня 2014 року № 0000334050, згідно з яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов`язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 12003284,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 6001642,00 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття контролюючим органом оскаржуваного акта індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.

За правилами пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Аналіз наведених норм свідчить на користь висновку про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судові інстанції встановили, що вони є реальними та підтверджуються долученими платником до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій і господарський характер понесених за ними витрат, а саме: рахунків-фактур; видаткових накладних; податкових накладних; платіжних доручень. Також на підтвердження реального характеру розглядуваних поставок із подальшим зберіганням продукції Товариством з обмеженою відповідальністю «Павлоградзернопродукт» (зерновий склад) позивачем надано копії актів приймання-передавання, складських квитанцій та карток аналізу зерна. Крім того, ДП з ІІ «Сантрейд» подано до суду копії первинних документів щодо подальшого використання придбаного в Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Сокільське» та Приватного підприємства «Агрофірма «Хлібодар» насіння соняшника в межах власної господарської діяльності.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або фіктивності його постачальників, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення платником розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Задовольняючи позов, судові інстанції при цьому врахували постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 жовтня 2015 року у справі № 826/19639/14, залишену без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2016 року та постановою Верховного Суду від 31 липня 2018 року, якою визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 24 вересня 2014 року № 0000324050, прийняте на підставі акта перевірки від 11 вересня 2014 року № 43/28-10-40-5/25394566, а також встановлено товарний (реальний) характер господарських операцій, здійснених між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Сокільське», Приватним підприємством «Агрофірма «Хлібодар».

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в суді першої інстанції) передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, за змістом наведеної норми процесуального права учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи.

Водночас передбачене частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в суді першої інстанції) звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні.

Проте, для спростування преюдиційних обставин, передбачених зазначеною нормою, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази.

Як з`ясовано судами, відповідачем у розглядуваній ситуації на підтвердження своєї позиції щодо удаваного характеру поставок, здійснених на адресу позивача Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Сокільське» та Приватним підприємством «Агрофірма «Хлібодар», не представлено жодного іншого доказу, оцінка якому б не надавалася судами у справі № 826/19639/14.

За таких обставин висновок судових інстанцій про необ`єктивність доводів контролюючого органу щодо неправомірності відображення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за оспорюваними господарськими операціями ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Офісу ВПП ДФС без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 вересня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова