Рішення

від 29.03.2022 по справі 753/16894/21

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/16894/21

провадження № 2/753/2174/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" березня 2022 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Гусак О.С., розглянувши в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Д.М.В.» про припинення трудових відносин,

в с т а н о в и в :

у серпні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Д.М.В.» (далі - відповідач, ТОВ «Д.М.В.») про визнання припиненими трудових відносин з 23 квітня 2021 року, у зв`язку із звільненням за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

На обґрунтування позову позивач послалась на те, що з 11 травня 2010 року вона працювала на посаді менеджера зі збуту у ТОВ «Д.М.В.». ІНФОРМАЦІЯ_1 у неї народилась дочка ОСОБА_2 та позивачу було надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. ІНФОРМАЦІЯ_2 у неї народився син ОСОБА_3 . У зв`язку з вказаними обставинами у період з 2012 року по 2021 рік вона не виходила на роботу.

Також зазначала, що у квітні 2021 року вона звернулась до бухгалтера, яка працювала у відповідача, та остання їй повідомила, що ТОВ «Д.М.В.» фактично припинило свою діяльність з кінця 2012 року і де воно фактично знаходиться їй невідомо. Також бухгалтер цього товариства їй повідомила, що товариство було продано нерезидентові України, однак кому саме бухгалтеру не відомо. Її трудова книжка залишилась у бухгалтера і вона її віддала ОСОБА_1 , однак у ній відсутній запис про звільнення її з посади менеджера у товаристві.

Позивач указувала на те, що вона звернулась до ТОВ «Д.М.В.» із заявою про звільнення за власним бажанням від 18 квітня 2021 року, яку направила на юридичну адресу відповідача, а також на фактичну адресу, яка була у 2012 році, однак листи не були врученими та повернулись у зв`язку з закінченням терміну зберігання.

Позивач послалась на те, що у 2021 році у неї закінчилась відпустка по догляду за дитиною, однак ТОВ «Д.М.В.», у якому вона працювала, фактично зникло, ОСОБА_1 позбавлена можливості подати заяву про звільнення, оскільки поштова кореспонденція не вручається.

Вжитими заходами не вдалось встановити фактичне місцезнаходження відповідача.

Тому позивач просила суд визнати припиненими з 23 квітня 2021 року трудові відносини між нею та відповідачем на підставі частини ст. 38 КЗпП України, у зв`язку із звільненням за власним бажанням.

Ухвалою від 11 жовтня 2021року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно з частиною 1 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.

За зареєстрованим у встановленому законом порядку місцезнаходженням відповідача направлялись ухвала про відкриття провадження та позовна заява з додатками,які повернулися з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Отже зважаючи на те, що судом вжито всіх можливих та розумних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, та неподання у встановлений судом строк заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та/або письмового відзиву на позов, справа вирішується за наявними матеріалами у відповідності з нормою частини 5 статті 279 ЦПК України.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у позовній заяві, суд встановив такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

Судом було встановлено, що відповідно до долученої до позовної заяви копії трудової книжки, 11 травня 2010 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду менеджера зі збуту в ТОВ «Д.М.В.», що підтверджується відповідним записом у трудовій книжці позивача (а.с. 14).

ІНФОРМАЦІЯ_3 у позивача народилась дочка ОСОБА_2 , а ІНФОРМАЦІЯ_4 у неї народився син ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвами про народження дітей (а.с.15,16).

За відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 12 серпня 2022 року ТОВ «Д.М.В.», не перебуває в процесі припинення.

Відповідно до копії листа, долученого позивачем до позовної заяви, нею 18 квітня 2021 року було надіслано на ім`я директора ТОВ «Д.М.В.» заяву про звільнення за власним бажанням з 23 квітня 2021 року у зв`язку з необхідністю доглядати за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку, згідно ч. 1 ст. 38 КЗпП України. Вказана заява була надіслана на адресу: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 (а.с. 17,18, 19).

Проте, відповідно копії листа АТ «Укрпошта» від 24 червня 2021 року № 33-Г-4747, листи не були вручені відповідачу, у зв`язку із за закінченням встановленого строку зберігання (а.с.33-34).

Відповідно до долученого в обґрунтування позовних вимог копії листа електронного звернення позивачки до Державної служби України з питань праці від 22 квітня 2021 року остання зазначала про те, що вона працювала у відповідача з 11 травня 2010 року. У 2012 році пішла у відпустку по догляду за дитиною. При цьому послалась на те, що наразі у компанії відмовляються належним чином оформити її документи та повертають її трудову книжку, у якій відсутня відмітка про звільнення (а. с. 24-25).

Додатків, як доказів на підтвердження зазначених обставин позивачкою до звернення не долучено, та не надано таких на підтвердження зазначених у позові таких обставин Відповідно копії листа Головне управління держпраці у Київській області від 11 травня 2021 року, рішення щодо здійснення заходу державного контролю у зв`язку зі зверненням позивачки буде прийнято після отримання відповідних пояснень (а. с. 26).

Згідно копії листа Головного Пенсійного фонду України, адресованого на ім`я позивачки, долученого нею до позовної заяви, останні дані про позивачку про суму її заробітної плати (страховий стаж) по страхувальнику ТОВ «Д.М.В.» за листопад 2012 року. Дані про звільнення позивачки у 2012 році по ТОВ «Д.М.В.» у її електронній трудовій книжці відсутні, товариству направлено лист про необхідність проведення коригувань у Реєстрі застрахованих осіб, та про отримання відповіді позивачку буде повідомлено додатково (а. с. 27-28).

Позивач, через свого представника, зверталась з листом до Шевченківського РУ НП України в м. Києві з метою з`ясування та перевірки чи знаходиться відповідач за зареєстрованою адресою місцезнаходження, однак відповіді не отримала (а. с. 39-40).

Положення частини першої статті 2 ЦПК України передбачають, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Передбачені ст. ст. 12 і 13 ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.

Суд, згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтями 78, 81 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Згідно з частинами першою, третьою статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Позивачка, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, посилалася на те, що припинення трудових відносин необхідно їй для подальшого працевлаштування за новим місцем роботи.

Однак у заяві, адресованій відповідачу, ОСОБА_1 просила звільнити її за власним бажанням у зв`язку з необхідністю доглядати за дітьми до досягнення ними чотирнадцятирічного віку (а..с. 17).

Зазначені у позові та досліджені судом обставини свідчать про те, що ТОВ «Д.М.В.» не припинило свою діяльність, а отже, позивачка не довела тих обставин, що вона позбавлена можливості оформити у встановленому законом порядку її трудові відносини, які, відповідно до наведених у її позові обставин, тривали у неї з відповідачем з 2010 року по 2012 рік.

Отже, посилання позивачки у позові на не можливість оформлення нею трудових відносин у відповідача, оформлення її звільнення та оформлення належним чином її трудової книжки не підтверджено належними доказами.

Долучені до позовної заяви та досліджені судом зазначені копії листів до відповідних державних органів свідчать про те, що позивачка не позбавлена можливості отримати відповіді від компетентних органів щодо її звернень, та оформити її трудові відносини та їх припинення у спосіб, передбачений законом у відповідача, який не припинив свою діяльність, чи оскаржити його дії при наявності та доведеності порушень її трудових прав.

Необґрунтованими є посилання позивачки на порушення її трудових прав та необхідність припинення її трудових відносин з відповідачем у судовому порядку з огляду на зазначене вище, про можливість оформлення її трудових відносин у відповідача, який не припинив свою діяльність у спосіб, передбачений трудовим законодавством.

Отже доводи позивачки про те, що припинення її трудових відносин з відповідачем необхідно їй для подальшого її працевлаштування за новим місцем роботи, не свідчать про порушення її трудових прав та права на працю, оскільки позивачка не довела припинення у встановленому законом порядку її трудових відносин з відповідачем, який наразі, як зазначено у електронному зверненні позивачки, та наданих нею документах, не припинив свою діяльність, тому її подальше працевлаштування можливе при припиненні спірних правовідносин у відповідності до норм чинного трудового законодавства, і така можливість у позивачки не втрачена.

Разом із тим, доводи позивачки про порушення її трудових прав та необхідність їх припинення їх у судовому порядку саме з 23 квітня 2021 року не узгоджуються з її доводами в обґрунтування позову про те, що вона працювала у відповідача з 2010 року по 2012 рік.

Не послалась позивачка на докази на підтвердження наведених у позові обставин про те, що вона перебувала у відпустці по догляду за дочкою з 2012 року та по догляду за сином з 2017 року і що нею були оформлені у встановленому законом порядку відповідні відпустки у відповідача.

При цьому позивачка не посилалась у позові на те, що вона оформляла такі відпустки та відновлювала трудові відносини у відповідача після зазначених відпусток, а також не зазначила про причини, чому пред`явила указаний позов через рік, після закінчення передбаченого законом строку на відпустку по догляду за дитиною, яка з 2017 року після народження сина могла закінчитися у 2020 році, а з позовом до суду позивачка звернулась у 2021 році.

Отже, на підставі ст. 12 ЦПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справі на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, та ст. 13 ЦПК України, згідно якої цивільні справи розглядаються у межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, суд вважає, що позивач не довела порушення відповідачем її трудових прав, тому позовна вимога визнати припиненими трудових відносин ОСОБА_1 з ТОВ «Д.М.В.» на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України з 23 квітня 2021 року у зв`язку з її звільненням за власним бажанням не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 3, 12, 13, 15, 78, 81, 258-259, 263-265, 274-279, 351-355 ЦПК України, суд,

у х в а л и в :

у задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Д.М.В.» про припинення трудових відносин, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Гусак О.С.