Постанова

від 23.11.2022 по справі 753/16894/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 753/16894/21 Головуючий у І інстанції Гусак О.С.

Провадження №22-ц/824/8506/2022 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 листопада 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Писаної Т.А.,

за участі секретаря Тимошевської С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - Гук Альони Юріївни на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 березня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Д.М.В.» про припинення трудових відносин,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Д.М.В.» (далі - відповідач, ТОВ «Д.М.В.») про визнання припиненими трудових відносин з 23 квітня 2021 року, у зв`язку із звільненням за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

На обґрунтування позову позивач послалась на те, що з 11 травня 2010 року вона працювала на посаді менеджера зі збуту у ТОВ «Д.М.В.».

ІНФОРМАЦІЯ_5 у неї народилась дочка ОСОБА_3 та позивачу було надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. ІНФОРМАЦІЯ_1 у неї народився син ОСОБА_4 . У зв`язку з вказаними обставинами у період з 2012 року по 2021 рік вона не виходила на роботу.

Також зазначала, що у квітні 2021 року вона звернулась до бухгалтера, яка працювала у відповідача, та остання їй повідомила, що ТОВ «Д.М.В.» фактично припинило свою діяльність з кінця 2012 року і де воно фактично знаходиться їй невідомо. Також бухгалтер товариства віддала ОСОБА_1 її трудову книжку таповідомила, що товариство було продано нерезидентові України, кому саме - невідомо.

Позивач указувала на те, що вона звернулась до ТОВ «Д.М.В.» із заявою про звільнення за власним бажанням від 18 квітня 2021 року, яку направила на юридичну адресу відповідача, а також на фактичну адресу, яка була у 2012 році, однак листи не були врученими та повернулись у зв`язку з закінченням терміну зберігання.

Ознайомившись із записами в трудовій книжці, позивач побачила, що в ній відсутній запис про звільнення.

Позивач послалась на те, що у 2021 році у неї закінчилась відпустка по догляду за дитиною, однак ТОВ «Д.М.В.», у якому вона працювала, фактично зникло, ОСОБА_1 позбавлена можливості подати заяву про звільнення, оскільки поштова кореспонденція роботодавцю не вручається. Вжитими заходами не вдалось встановити фактичне місцезнаходження відповідача.

Просила суд визнати припиненими з 23 квітня 2021 року трудові відносини між нею та відповідачем на підставі частини ст. 38 КЗпП України, у зв`язку із звільненням за власним бажанням.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 30 березня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Гук А.Ю., звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.

Зокрема, в обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції не дав належної оцінки доводам позивача про те, що підставою для звернення до суду з даним позовом стало порушення її трудових прав на звільнення за власним бажанням у зв`язку із неможливістю розшукати відповідача ні за фактичною адресою місцезнаходження, ні за адресою реєстрації юридичної особи. Телефонний номер, зазначений в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, є недійсним. Поштова кореспонденція повертається без вручення адресату. Розшук роботодавця шляхом публікації оголошення в засобах масової інформації та звернення до державних контролюючих органів не дали результату.

Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому положеннями статті 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надійшло.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судове засідання по розгляду апеляційної скарги сторони не з`явились.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Гук А.Ю. про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою.

Апеляційним судом неодноразово було вжито заходів для належного повідомлення відповідача ТОВ «Д.М.В.» про розгляд даної справи, зокрема, шляхом направлення судових повісток за адресою місцезнаходження відповідача - юридичної особи, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Усі судові повістки, направлені відповідачу, повернулись на адресу апеляційного суду без вручення адресати із відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Керуючись положенням частини 2 статті 372 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду вважала за можливе розглянути справу за відсутності осіб, що не з`явились.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вищенаведеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Суд першої інстанції встановив наступні обставини у даній справі.

Відповідно до копії трудової книжки, 11 травня 2010 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду менеджера зі збуту в ТОВ «Д.М.В.», що підтверджується відповідним записом у трудовій книжці позивача (а.с. 14).

ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивача народилась дочка ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_3 у неї народився син ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвами про народження дітей (а.с.15, 16).

За відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 12 серпня 2022 року ТОВ «Д.М.В.», не перебуває в процесі припинення.

Відповідно до копії листа, долученого позивачем до позовної заяви, нею 18 квітня 2021 року було надіслано на ім`я директора ТОВ «Д.М.В.» заяву про звільнення за власним бажанням з 23 квітня 2021 року у зв`язку з необхідністюдоглядати за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку,згідно ч. 1 ст. 38 КЗпП України. Вказана заява була надіслана на адресу: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 (а.с. 17,18, 19).

Проте, відповідно копії листа АТ «Укрпошта» від 24 червня 2021 року № 33-Г-4747, зазначені вище листи не були вручені відповідачу у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання (а.с.33-34).

Відповідно до копії електронного звернення позивачки до Державної служби України з питань праці від 22 квітня 2021 року, остання зазначала про те, що вона працювала у відповідача з 11 травня 2010 року. У 2012 році пішла у відпустку по догляду за дитиною. При цьому послалась на те, що наразі у компанії відмовляються належним чином оформити її документи та повертають її трудову книжку, у якій відсутня відмітка про звільнення (а. с. 24-25).

Відповідно копії листа Головного управління держпраці у Київській області від 11 травня 2021 року, рішення щодо здійснення заходу державного контролю у зв`язку зі зверненням позивачки буде прийнято після отримання відповідних пояснень керівником ТОВ «Д.М.В.» (а. с. 26).

Згідно копії листа Головного Пенсійного фонду України, адресованого на ім`я позивачки, останні дані про позивачку про суму її заробітної плати (страховий стаж) по страхувальнику ТОВ «Д.М.В.» за листопад 2012 року. Дані про звільнення позивачки у 2012 році по ТОВ «Д.М.В.» у її електронній трудовій книжці відсутні, товариству направлено лист про необхідність проведення коригувань у Реєстрі застрахованих осіб, та про отримання відповіді позивачку буде повідомлено додатково (а. с. 29-30).

Позивач, через свого представника, зверталась з листом до Шевченківського РУ НП України в м. Києві з метою з`ясування та перевірки чи знаходиться відповідач за зареєстрованою адресою місцезнаходження, однак відповіді не отримала (а. с. 39-40).

Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, виходячи із того, що доводи позивачки про необхідність припинення трудових відносин з метою подальшого працевлаштування за новим місцем роботи, не свідчать про порушення її трудових прав та права на працю. Враховуючи, що відповідач не припинив свою діяльність, позивачка не втратила можливість оформити розірвання трудових правовідносин у відповідності до норм чинного трудового законодавства.

Колегія суддів апеляційного суду із такими висновками не погоджується, оскільки вони не відповідають обставина справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Статтею 43 Конституції Українивстановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ч.1 ст. 21 КЗпП України).

Відповідно до ст. 51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України: вільний вибір виду діяльності; безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб; надання підприємствами, установами, організаціями відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладів; безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або у системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії; компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв`язку з направленням на роботу в іншу місцевість; правовий захист від не обґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Згідно з частиною першою статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини вказує, що приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру». Стаття 8 Конвенції «захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом». Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine, № 21722/11, § 165)).

З урахуванням положень частини першої статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної практики Європейського Суду з прав людини необхідно зробити висновок, що наявність у реєстрі інформації щодо позивача як про керівника товариства відноситься до професійної діяльності останнього та охоплюється поняттям «приватне життя».

У пункті 4 частини першої статті 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Згідно з частиною першою статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Враховуючи порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України.

Передбачений частиною першою статті 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачає попередження ним про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні.

При звільненні працівника, незалежно від підстав такого звільнення, в трудову книжку повинні вноситися записи про причини (підстави) звільнення відповідно до формулювання їх у законодавстві і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Всі підстави припинення трудового договору можна класифікувати в залежності від двох критеріїв: 1) виду юридичного факту, який є причиною припинення; 2) волевиявлення яких саме суб`єктів спричинило припинення трудового договору.

За першим критерієм розрізняється припинення трудового договору в зв`язку з певними подіями (закінчення строку договору, смерть працівника), а за другим - у зв`язку з певними юридичними діями: взаємне волевиявлення сторін; ініціатива працівника; ініціатива власника або уповноваженого ним органу; ініціатива третіх осіб, які не є стороною трудового договору; порушення правил прийому на роботу.

Таким чином, припинення трудових відносин має виражатись у певній юридичній формі. Факт існування між заявником та роботодавцем трудових правовідносин обумовлює існування спору про право продовження трудового договору чи його розірвання.

Також, з матеріалів справи вбачається, що позивачкою було направлено на усі відомі їй адреси ТОВ «Д.М.В.» заяву про звільнення від 18.04.2021 рокузасобами поштового зв`язку поштовим відправленням, однак дані листи не були вручені та повернулися із відміткою про «закінчення терміну зберігання».

За адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань дане товариство не знаходиться.

Звернення до контролюючих органів: Державної служби України з питань праці, Головного управління Пенсійного фонду України, Головного управління Державної податкової служби України, Державної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві результату не дали.

В реєстрі застрахованих осіб останні дані по ОСОБА_1 про суми заробітку (страховий стаж) по страхувальнику ТОВ «Д.М.В.» (ЄДРПОУ 31175654) за листопад 2012 року.

З метою розшукати відповідача позивач зверталась у засоби масової інформації, зокрема газету «Урядовий кур`єр» та подала оголошення про те, що розшукує дану організацію, однак жодної інформації не отримала.

За змістом ст. 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Аналізуючи зазначені положення чинного законодавства, а також враховуючи, що установа відповідача фактично припинила своє існування, не здійснює діяльність, про неї відсутні відомості, вона відсутня за місцем реєстрації, у позивачки немає можливості припинити трудовий договір в інакший спосіб, ніж за рішенням суду. Зважаючи на об`єктивні обставини, що склалися в межах цієї справи, саме суд наділений правом на розірвання договору з метою надання можливості позивачці реалізувати свої трудові права. Таким чином, відповідно до заяви про звільнення за власним бажанням від 18.04.2021 року днем припинення трудових відносин ОСОБА_1 із ТОВ «Д.М.В.» є 23 квітня 2021 року.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, не оцінив надані докази, не визначив правовідносини сторін, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Гук Альони Юріївни задовольнити.

Скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 березня 2022 року. Ухвалити у даній справі нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Д.М.В.» про припинення трудових відносин- задовольнити.

Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Д.М.В.» (м. Київ, вул. Олександра Довженка, 18, код ЄДРПОУ 31175654) з 23 квітня 2021 року, у зв`язку із звільненням за власним бажанням на підставі частини 1 статті 38 Кодексу законів про працю України.

Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю «Д.М.В.» (м. Київ, вул. Олександра Довженка, 18, код ЄДРПОУ 31175654) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 2290 (дві тисячі двісті дев`яносто) гривень 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 28.11.2022 року.

Суддя-доповідач Таргоній Д.О.

Судді: Голуб С.А.

Писана Т.А.