Справа № 454/1383/21 Головуючий у 1 інстанції: Фарина Л.Ю.
Провадження № 22-ц/811/3982/21 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 квітня 2022 рокуколегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - Шандри М.М.
суддів: Левика Я.А., Копняк С.М.
секретаря: Скакун І.А.
за участю: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 05 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Сокальської міської ради, третьої особи: ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку,
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до відповідача і просила визнати за нею право власності на ділянку (прибудинкова територія) площею 193 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та визнати недійсними документи на ім`я ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0028 кв.м кадастровий номер 462481010001:01:008:0361 виключивши його з опису.
Свої вимоги мотивує наступним.
Вона є власником та проживає у житловому будинку АДРЕСА_1 . Попередня адреса квартири АДРЕСА_1 була змінена на будинок АДРЕСА_1 згідно рішення виконавчого комітету Сокальської міської ради від 11.11.2013 №131 «Про присвоєння поштового адресу».
30.07.1996 вищевказана квартира була приватизована на маму позивачки ОСОБА_4 та членів її сім`ї (позивачку та її сина), яка згідно договору дарування від 11.09.1996 за №2-156 стала власністю ОСОБА_3 разом із земельною ділянкою. Тобто квартира АДРЕСА_1 перейшла в статус окремого домоволодіння разом з земельною ділянкою загального користування площею 193 кв.м з статусом «прибудинкова територія».
Крім цього, вона зверталась у Сокальську міську раду з заявою про приватизацію земельної ділянки і 02.04.1999 Сокальською міською радою на підставі рішення V сесії І скликання від 25.12.1998 позивачці був виданий Державний акт серія ЛВ №8588 на право приватної власності на землю з планом зовнішніх меж земельної ділянки.
Рішенням Сокальського районного суду від 16.10.2020 за ОСОБА_3 визнано право власності на окреме будинковолодіння - житловий будинок АДРЕСА_1 .
10.03.2021 вона звернулася в Сокальську міську раду із заявою про передачу у приватну власність земельної ділянки площею 193 кв.м проте відповіді не отримала.
Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 05 жовтня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до Сокальської міської ради, третьої особи: ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку - відмовлено.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_3 .
В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує на те, що статус багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 вичерпав себе на підставі прийнятого Виконкомом Сокальської міської ради рішення від 11 листопада 2013 року №131, по якому її квартира АДРЕСА_1 перейшла в статус окремого домоволодіння з поштовою адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, квартира набула статусу приватного будинку. Прибудинкова територія - земельна ділянка пл.193 кв.м., належна до житлового будинку, використовується власником будинку для власних потреб. Перехід прав на даний вид майна здійснюється після оформлення права власності на житло або договором оренди, 19.07.2020 за №3484 Червоноградське МБТІ видало їй висновок про те, що за технічними показниками квартира АДРЕСА_1 може бути відокремлена, має окремий вихід і може бути виділена в окремий будинок. Зазначає, що на підставі вищевикладеного її житловий будинок є будинком блокуючої забудови, з наявністю входу безпосередньо з прибудинкової території і багатоквартирним будинком рахуватись не може. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
У судовому засіданні апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення з мотивів, викладених у відзиві на скаргу.
Інші учасник справи в судове засідання не з`явилися, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, тому розгляд справи проводиться в їх відсутності.
Судом установлено, що рішенням виконавчого комітету Сокальської міської ради народних депутатів №156 від 26.06.1996 закріплено земельну ділянку площею 1235 кв.м в постійне користування, а площею 193 кв.м для спільного користування в АДРЕСА_1 ОСОБА_4 (а.с.14).
30.07.1996 квартира АДРЕСА_1 була приватизована на ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (а.с.18).
Згідно з договором дарування від 11.09.1996 за №2-156 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подарували ОСОБА_3 2/3 (дві третіх) ідеальної частини кв. АДРЕСА_1 (а.с.16).
Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 16.10.2020 за ОСОБА_3 визнано право власності на окреме будинковолодіння - житловий будинок АДРЕСА_1 , право власності на яке ОСОБА_3 зареєструвала за собою, що стверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Рішенням ХІ сесії Сокальскьої міської ради від 28.02.1997 було вирішено питання про передачу у приватну власність земельної ділянки площею 600 кв.м та площею 235 кв.м у постійне користування та площею 193 в загальне користування в АДРЕСА_1 .
У подальшому у дане рішення були внесені зміни в частині передачі земельної ділянки площею 1000 кв.м замість 600 кв.м у приватну власність та 577 кв.м у тимчасове користування.
Судом також установлено, що ОСОБА_3 зверталась у Сокальську міську раду з заявою про приватизацію земельної ділянки та 02.04.1999 на підставі рішення V сесії І скликання Сокальської міської Ради від 25.12.1998 їй був виданий Державний акт серія ЛВ №8588 на право приватної власності на земельну ділянку розміром 0,1002 га (ділянка № 1 пл. 0.0307, ділянка №2 пл. 0,0695 га) , у спільне користування була передана земельна ділянка 0,0279 га, з якої частка ОСОБА_3 - 0,0140га - двір (а.с.10).
Отже, право власності на вказані земельні ділянки набуті позивачкою 02.04.1999, що підтверджується Державним актом. Одночасно з останнього вбачається, що у спільне користування була передана земельна ділянка 0,0279 га. Тобто рішення, яким би встановлювалося за позивачкою право власності на спірну земельну ділянку не виносилося.
Житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 46,8 кв.м, житловою площею 26,6 кв.м, належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , зокрема по 1/4 кожному, що стверджується інформаційною довідкою від 30.05.2016 та технічним паспортом.
На підставі рішення УІІ сесії Сокальської міської ради від 27.05.1999 ОСОБА_1 , який мешкає в АДРЕСА_1 , передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0935 га для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, яка складається з земельних ділянок площею 0,0849 га, 0,0058 га, 0,0028 га, що стверджується Державним актом на право приватної власності на землю від 06.08.1999 (а.с.49). Також земельна ділянка площею 0,279 га перебуває у спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , у тому числі частка ОСОБА_1 в даному дворі становить 0,0139 га.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивачкою не надано доказів того, що ОСОБА_1 неправомірно набув право власності на земельну ділянку, яка розташована в АДРЕСА_1 , площею 0,0028 га.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЗК України , громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності, приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.
Стаття 121 ЗК передбачає норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Так, відповідно до п. «г» ч.1 ст. 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка в містах - не більше 0,10 га.
За частинами 1, 2 статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Стаття 118 ЗК України встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.
Згідно з частиною першою статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Встановивши, що жодного рішення органу місцевого самоврядування про передачу ОСОБА_3 спірної земельної ділянки у власність не приймалось, позивачкою не надано доказів того, що ОСОБА_1 неправомірно набув право власності на земельну ділянку, яка розташована в АДРЕСА_1 , площею 0,0028 га, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Суд не може перебрати на себе повноваження з вирішення питань, які віднесені до компетенції відповідних органів.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
При вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 05 жовтня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено:22.04.2022.
Головуючий
Судді
Суд | Львівський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 11.04.2022 |
Оприлюднено | 24.06.2022 |
Номер документу | 104071370 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них: |
Цивільне
Львівський апеляційний суд
Шандра М. М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні