Рішення

від 19.04.2022 по справі 380/16472/21

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/16472/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2022 року місто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої - судді Мричко Н.І.,

за участі секретаря судового засідання Максимович А.Я.,

представника відповідача Іванейко Я.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки),-

встановив:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі позивач) до Головного управління ДПС у Львівській області код ЄДРПОУ 43143039, місцезнаходження: 79003, м.Львів, вул.Стрийська, 35 (далі відповідач; ГУ ДПС у Львівській області), в якій позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 14.03.2020, просить:

- визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2019 №Ф-6398-52, від 10.11.2020 № Ф-6398-52, від 18.02.2021 № Ф-6398-52, прийняті Головним управлінням ДПС у Львівській області на загальну суму 42589,50 грн.

Ухвалою від 01.10.2021 суддя залишила позовну заяву без руху.

Ухвалою від 13.10.2021 суддя прийняла позовну заяву до розгляду й відкрила провадження у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач при прийнятті оскаржених вимог про сплату боргу (недоїмки) порушив вимоги Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Позивач звернув увагу на те, що упродовж 2017-2020 років працював водієм у Товаристві, яке сплачувало як роботодавець за нього єдиний внесок до пенсійного фонду. Відтак відповідач протиправно нарахував боргу (недоїмки) з єдиного внеску.

19.11.2021 представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечила. Відзив обґрунтований тим, що фізичні особи-підприємці, які здійснюють незалежну професійну діяльність зобов`язані сплачувати єдиний внесок незалежно від отримання доходу.

У судове засідання позивач не з`явився, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

У судовому засіданні представник відповідача проти позовних вимог заперечила. Просила суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач з 07.10.2003 зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_2 .

З 01.06.2012 по 01.01.2014 позивач перебував на спрощеній системі оподаткування (3 група, 5%).

ГУ ДПС у Львівській області відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи податкових прийняло вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2019 №Ф-6398-52, від 10.11.2020 № Ф-6398-52, від 18.02.2021 № Ф-6398-52 на загальну суму боргу 42589,50 грн. Така заборгованість позивача виникла за період 2013 року, 2017-2020 років.

Вважаючи вказані вимоги протиправними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі Закон України № 2464-VI).

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі ПК України) дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону України № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених зазначеним Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно вказаним Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону України № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Суд акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону України №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців.

У пункті 3 частини першої статті 7 Закону України №2464 (у редакції станом на 2013 рік) зазначалось, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 вказаного Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім`ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої таким Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу.

Відповідно до абзацу першого пункту 1, пункту 2 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону України № 2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 вказаного Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 вказаного Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої таким Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 вказаного Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої вказаним Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Тобто з 01.01.2017 фізичні особи-підприємці повинні сплачувати єдиний внесок незалежно від отримання доходу.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом України № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону України № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19.

Суд встановив, що згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування у 2013 році, за який відповідач нарахував позивачу суму недоїмки, позивач вважався застрахованою особою у розумінні Закону України № 2464-VI, оскільки був найманим працівником спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «КОМ-ЕКО-ЛЬВІВ» (код ЄДРПОУ 31442100) та товариства з обмеженою відповідальністю «ДВ-ЕКОСВІТ», які, як страхувальники, сплачували за нього страхові внески згідно з вимогами Закону України №2464-VI.

Суд повторно зазначає, що у 2013 році положення Закону України № 2464-VI не передбачали обов`язку фізичних осіб-підприємців сплачувати єдиний внесок незалежно від отримання доходу від ведення підприємницької діяльності. Тобто такий обов`язок виникав у разі отримання доходу від господарської діяльності фізичної особи-підприємця.

Суд звертає увагу на те, що відповідач не надав доказів отримання позивачем у 2013 році доходу від провадження підприємницької діяльності. До того ж, позивач у цей період був учасником системи загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманий працівник, та як вже встановлено судом, саме на роботодавця покладено обов`язок щодо сплати єдиного внеску з його заробітної плати.

Таким чином, суд вважає, що відповідач протиправно нарахував заборгованість зі сплати єдиного внеску за 2013 рік.

Суд також встановив, що згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за період з 2017 року по 2020 рік, за який відповідач нарахував позивачу суму недоїмки, позивач вважався застрахованою особою у розумінні Закону України № 2464-VI, оскільки був найманим працівником товариства з обмеженою відповідальністю «ФІАКР-ЛЬВІВ» і товариства з обмеженою відповідальністю «МІРА І К», які, як страхувальники, сплачували за нього страхові внески згідно з вимогами Закону України №2464-VI.

Між тим, варто зауважити, що в окремі місяці 2017, 2019, 2020 років позивач не був найманим працівником, тобто за нього роботодавцем не сплачувався єдиний внесок. Проте з наданого відповідачем розрахунку суми заборгованості позивача зі сплати єдиного внеску неможливо встановити чи за ці періоди здійснено нарахування єдиного внеску, що позбавляє можливості суд виокремити частину правомірного нарахування відповідачем суми заборгованості в оскаржених вимогах. У цьому контексті, суд вказує на те, що здійснення розрахунку/перерахунку суми заборгованості зі сплати єдиного внеску є виключно повноваженнями відповідного податкового органу.

Крім того, відповідач не надав доказів отримання позивачем доходу від провадження підприємницької діяльності за період з 2017 року по 2020 рік.

Зважаючи на викладене, суд вважає, що оскаржені вимоги в цій частині фактично спричиняють подвійну сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 2017 року по 2020 рік, що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.06.2020 у справі №817/1785/17, відповідно до якої встановивши невідповідність частини рішення суб`єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства, наслідком такого є визнання акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину (пункт, речення) рішення або рішення в частині нарахування певної суми штрафних (фінансових) санкцій. Разом з тим, рішення, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому.

З наведених підстав, суд вважає, що вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2019 №Ф-6398-52, від 10.11.2020 № Ф-6398-52, від 18.02.2021 № Ф-6398-52 є протиправними та підлягають скасуванню в цілому.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Відповідно до статті 139 КАС України з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача необхідно стягнути судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 908,00 грн.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2019 №Ф-6398-52, від 10.11.2020 № Ф-6398-52, від 18.02.2021 № Ф-6398-52.

Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області (код ЄДРПОУ 43143039, місцезнаходження: 79003, м. Львів, вул.Стрийська, 35) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн 00 коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складене 25 квітня 2020 року.

Суддя Мричко Н.І.