ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 жовтня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/16472/21 пров. № А/857/7859/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р. Й.,
суддів Гуляка В. В.,
Ільчишин Н. В.,
розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2022 року (прийняте за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові суддею Мричко Н.І.; складене в повному обсязі 25 квітня 2022 року) в адміністративній справі № 380/16472/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки),
В С Т А Н О В И В :
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив визнати протиправними і скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2019 № Ф-6398-52, від 10.11.2020 № Ф-6398-52, від 18.02.2021 № Ф-6398-52, прийняті Головним управлінням ДПС у Львівській області (далі - ГУ ДПС у Львівській області) на загальну суму 42 589,50 грн.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що вважає оскаржувані вимоги, якими йому нараховано недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 42 589,50 грн, безпідставними, необґрунтованими і протиправними, позаяк він ще 10 років тому подавав заяву про припинення підприємницької діяльності, не вів жодної господарської діяльності та доходу від підприємницької діяльності не отримував. Звернув увагу на те, що упродовж 2017 - 2020 років працював водієм у Товаристві, яке сплачувало як роботодавець за нього єдиний внесок до пенсійного фонду. Відтак відповідач протиправно нарахував боргу (недоїмки) з єдиного внеску.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2022 року позов задоволено.
Не погодившись із цим рішенням, його оскаржило ГУ ДПС у Львівській області, яке вважає, що рішення суду першої інстанції не враховує всіх обставин справи, прийняте з порушенням норм процесуального і матеріального права. Тому просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що законодавець розмежовує платників єдиного внеску на роботодавців та фізичних осіб-підприємців. Для фізичних осіб-підприємців єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб; при цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник зобов`язаний самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно карток особового рахунку позивач має заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску, а строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується. Оскільки, згідно інтегрованих карток платника станом на 21.07.2021 заборгованість ФОП ОСОБА_1 зі сплати єдиного соціального внеску становила 42 589,50 грн за 2013, 2017, 2018, 2019, 2020 роки, ГУ ДПС у Львівській області правомірно сформувало вимоги про сплату боргу (недоїмки) за від 07.11.2019 за №Ф-6398-52, від 10.11.2020 № Ф-6398-52, від 18.02.2021 № Ф-6398-52 на вказану суму.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що скарга є безпідставною, тому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) у зв`язку з розглядом справи у письмовому провадженні фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом, відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 07 жовтня 2003 року проведено державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (дата запису: 15.05.2006, номер запису: 24150170000016294).
Згідно даних зворотного боку облікової картки платника податків ОСОБА_1 (вид бюджету 70 (цільові фонди), код класифікації доходів бюджету 71040000 (для фізичних осіб, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) станом на 31 жовтня 2021 року у позивача є недоїмка зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 40389,50 грн. Також в 2021 році позивачу нараховано 2200 грн єдиного внеску.
ГУ ДПС у Львівській області відповідно достатті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»та на підставі даних інформаційної системи податкових прийняло вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2019 №Ф-6398-52, від 10.11.2020 № Ф-6398-52, від 18.02.2021 № Ф-6398-52 на загальну суму боргу 42589,50 грн. Така заборгованість позивача виникла за період 2013 року, 2017-2020 років.
Вважаючи, що зазначені вимоги є безпідставними, необґрунтованими та протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що в період, за який позивачу нараховано єдиний внесок, він перебував у трудових відносинах, тобто був застрахованою особою, і сплату єдиного внеску за нього здійснював його роботодавець. За таких обставин у позивача був відсутній обов`язок зі сплати єдиного внеску за вказаний період, позаяк мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Разом з тим суд зауважив, що в окремі місяці 2017, 2019, 2020 років позивач не був найманим працівником, тобто за нього роботодавцем не сплачувався єдиний внесок. Проте з наданого відповідачем розрахунку суми заборгованості позивача зі сплати єдиного внеску неможливо встановити чи за ці періоди здійснено нарахування єдиного внеску, що позбавляє можливості суд виокремити частину правомірного нарахування відповідачем суми заборгованості в оскаржених вимогах. У цьому контексті, суд вказує на те, що здійснення розрахунку/перерахунку суми заборгованості зі сплати єдиного внеску є виключно повноваженнями відповідного податкового органу.
Крім того, відповідач не надав доказів отримання позивачем доходу від провадження підприємницької діяльності за період з 2017 року по 2020 рік.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
Відповідно до пунктів 2, 6 статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Пунктами 1, 2, 4 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки,порядкута за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
За приписами пунктів 2, 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI, яка визначає базу нарахування єдиного внеску, єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених упунктах 4(крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування),5та5-1частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
- для платників, зазначених упункті 4частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Порядок обчислення і сплати єдиного внеску визначає стаття 9 Закону № 2464-VI.
Відповідно до частин другої - четвертої, восьмої, дванадцятої цієї статті обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно зчастиною п`ятоюстатті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Платники єдиного внеску, зазначені упунктах 4,5та5-1частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених упунктах 4і5частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Відтак, за змістом цих норм, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Водночас, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
З урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, задля досягнення мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок сплати його роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Вказане відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 27.11.2019 (справа № 160/3114/19), від 04.12.2019 (справа № 440/2149/19), від 23.01.2020 (справа № 480/4656/18).
Як видно з матеріалів справи та підтверджено даними зворотного боку облікової картки платника податку ОСОБА_1 , єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 42 589,50 грн, що входить до оскаржуваних вимог про сплату боргу (недоїмки), нараховано йому за 2013, 2017, 2018, 2019, 2020 роки.
Судом встановлено, що згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування у 2013 році, за який відповідач нарахував позивачу суму недоїмки, позивач вважався застрахованою особою у розумінніЗакону України № 2464-VI, оскільки був найманим працівником спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «КОМ-ЕКО-ЛЬВІВ» та товариства з обмеженою відповідальністю «ДВ-ЕКОСВІТ», які, як страхувальники, сплачували за нього страхові внески згідно з вимогами Закону України №2464-VI.
Колегія суддів звертає увагу, що у 2013 році положенняЗакону України № 2464-VIне передбачали обов`язку фізичних осіб-підприємців сплачувати єдиний внесок незалежно від отримання доходу від ведення підприємницької діяльності. Тобто такий обов`язок виникав у разі отримання доходу від господарської діяльності фізичної особи-підприємця.
Крім того, відповідач не надав доказів отримання позивачем у 2013 році доходу від провадження підприємницької діяльності. До того ж, позивач у цей період був учасником системи загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманий працівник, та як вже встановлено судом, саме на роботодавця покладено обов`язок щодо сплати єдиного внеску з його заробітної плати.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач протиправно нарахував заборгованість зі сплати єдиного внеску за 2013 рік.
Суд також встановив, що згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за період з 2017 року по 2020 рік, за який відповідач нарахував позивачу суму недоїмки, позивач вважався застрахованою особою у розумінніЗакону України № 2464-VI, оскільки був найманим працівником товариства з обмеженою відповідальністю «ФІАКР-ЛЬВІВ» і товариства з обмеженою відповідальністю «МІРА І К», які, як страхувальники, сплачували за нього страхові внески згідно з вимогамиЗакону України №2464-VI.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;
Згідно із пунктом першим частини першої статті 7 № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Отже, за змістом норм Закону № 2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець, який нараховує такий внесок на суму заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці»
Враховуючи, що в період, за який позивачу нараховано єдиний внесок та який він перебував у трудових відносинах, тобто був застрахованою особою; обов`язок зі сплати єдиного внеску за ОСОБА_1 покладався на його роботодавця, який фактично і здійснював сплату вказаного єдиного внеску, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність за таких обставин у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску за вказаний період, позаяк мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Щодо окремих місяців 2017, 2019, 2020 років коли позивач не був найманим працівником, тобто за нього роботодавцем не сплачувався єдиний внесок, колегія суддів зазначає таке.
З наданого відповідачем розрахунку суми заборгованості позивача зі сплати єдиного внеску неможливо встановити чи за ці періоди здійснено нарахування єдиного внеску, що позбавляє можливості суд виокремити частину правомірного нарахування відповідачем суми заборгованості в оскаржених вимогах. У цьому контексті, суд вказує на те, що здійснення розрахунку/перерахунку суми заборгованості зі сплати єдиного внеску є виключно повноваженнями відповідного податкового органу.
Доказів отримання позивачем у вказаний період доходів від провадження господарської діяльності судом апеляційної інстанції не встановлено, докази отримання таких в матеріалах справи відсутні, відповідачем під час розгляду справи не надані.
Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.06.2020 у справі №817/1785/17, відповідно до якої встановивши невідповідність частини рішення суб`єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства, наслідком такого є визнання акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину (пункт, речення) рішення або рішення в частині нарахування певної суми штрафних (фінансових) санкцій. Разом з тим, рішення, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому.
З наведених підстав, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2019 №Ф-6398-52, від 10.11.2020 № Ф-6398-52, від 18.02.2021 № Ф-6398-52 є протиправними та підлягають скасуванню в цілому.
Решта доводів апеляційної скарги на законність рішення суду першої інстанції не впливають, а тому не потребують додаткового аналізу та спростування.
За таких обставин, колегія суддів приходить до переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст. ст. 229, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2022 року в адміністративній справі № 380/16472/21 без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді В. В. Гуляк Н. В. Ільчишин
Суд | Восьмий апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 17.10.2022 |
Оприлюднено | 20.10.2022 |
Номер документу | 106814683 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та інших зборів |
Адміністративне
Восьмий апеляційний адміністративний суд
Коваль Роман Йосипович
Адміністративне
Львівський окружний адміністративний суд
Мричко Наталія Іванівна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні