Постанова

від 20.02.2022 по справі 910/9544/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2022 р. Справа№ 910/9544/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Кропивної Л.В.

Барсук М.А.

при секретарі судового засідання Денисевич К.Ю.,

за участю представників:

від позивача: Салазський О.С. (ордер серії АА №1204299 від 18.02.2022),

від відповідача-1: Перепелицін К.М. (розпорядження №512 від 18.06.2021),

від відповідача-2: Бойко М.А. (в порядку самопредставництва),

від третьої особи-1: Трохимчук В.С. (довіреність вих.№062/01/10-84 від 05.01.2022),

від третьої особи-2: Трохимчук В.С. (довіреність вих.№062/01/10-84 від 05.01.2022),

розглянувши апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2021 у справі №910/9544/19 (суддя Котков О.В., повний текст складено - 07.10.2021) за позовом Малого приватного підприємства "Аквадон" до Київської міської ради, Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 - Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про повернення безпідставно набутих грошових коштів, стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та збитків.

ВСТАНОВИВ наступне.

Мале приватне підприємство "Аквадон" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київської міської державної адміністрації та Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві про стягнення 55 114 035,78 грн., у тому числі: 15 159 840,00 грн. - основного боргу, 4 378 494,00 грн. - 3% річних, 31 172 490,21 грн. - інфляційних втрат та 4 403 211,57 грн. - збитків.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.12.2019 року у справі № 910/9544/19, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2021 року позов задоволено частково, стягнуто з Київської міської державної адміністрації на користь Малого приватного підприємства "Аквадон" 15 159 840,00 грн. - безпідставно утримуваних грошових коштів, 31 172 490,21 грн. - інфляційних втрат, 4 378 494,00 грн. - 3% річних та 618 634,11 грн. - витрат зі сплати судового збору.

Постановою Верховного Суду від 01.06.2021 року касаційну скаргу Київської міської ради задоволено частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2021 року та рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2019 року у справі № 910/9544/19 скасовано, справу № 910/9544/19 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 року замінено первісного відповідача у справі - Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на належного відповідача - Київську міську раду, залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 - Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.09.2021 у справі №910/9544/19 позов задоволено частково, стягнуто з Київської міської ради на користь Малого приватного підприємства "Аквадон" грошові кошти: безпідставно утримуваних грошових коштів - 15 159 840,00 грн., інфляційних нарахувань - 5 726 452,41 грн., 3% річних - 1 365 063,08 грн. та судовий збір - 295 019,83 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Приймаючи вказане рішення суд виходив з того, що оскільки підставою для відчуження нерухомого майна по вулиці Сагайдачного на користь позивача стало незаконне рішення Київської міської ради, а додаткова угода, укладена на підставі вказаного рішення, є нікчемною в силу закону, суд дійшов висновку, що у Київської міської ради виникло зобов`язання за статтею 1212 ЦК України повернути позивачу перераховані до місцевого бюджету міста Києва за додатковою угодою грошові кошти за об`єкт у зв`язку з недійсністю рішення № 95/95 від 28.08.2008 року та з нікчемністю додаткової угоди.

При цьому, дійшовши висновку про поважність причин пропуску позивачем строку позовної давності за вимогою про стягнення безпідставно утримуваних грошових коштів в сумі 15 159 840,00 грн., судом вказана вимога була задоволена в повному обсязі.

В свою чергу, вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних були задоволені місцевим господарським судом частково, з урахуванням обмеження періоду їх нарахування останніми трьома роками, які передували подачі позову у даній справі до суду.

Не погодившись з прийнятим рішенням, перший відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2021 у справі №910/9544/19 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на відсутність поважності причин пропуску позивачем строку позовної давності.

Представник апелянта - першого відповідача у справі в судовому засіданні підтримав вимоги за апеляційною скаргою.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив, проте вказав, що сума, визначених судом, 3% річних та інфляційних має бути задоволена повністю, згідно розрахунку позивача.

Представники другого відповідача та третіх осіб підтримали вимоги апеляційної скарги першого відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, проте оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід змінити в частині присуджених до стягнення 3% річних та інфляційних, з наступних підстав.

Рішенням Київської міської ради № 322/1532 від 24.06.2004 року затверджено перелік нежилих будинків комунальної власності територіальної громади міста Києва, які підпадають під реконструкцію або реставрацію за залучені кошти. До переліку було включено нежилі приміщення площею 2575,80 кв. м. по вулиці Петра Сагайдачного 20/2 у місті Києві (садиба).

Рішенням постійно діючої конкурсної комісії із залучення інвесторів до будівництва, реконструкції або реставрації нежилих будинків, що належать територіальній громаді міста Києва, утвореної розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 699 від 27.04.2005, Позивача визнано переможцем конкурсу із залучення інвестора для реконструкції будівлі по вулиці Сагайдачного 20/2 (протокол № 17 від 23.12.2005 року).

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації №270 від 18.02.2006 року затверджено (у тому числі) результати проведеного конкурсу та доручено Головному управлінню комунальної власності міста Києва укласти (у тому числі з позивачем) відповідний договір.

Головним управлінням комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), комунальним підприємством "Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт" та Позивачем укладено 07.04.2006 року договір № 9, яким врегульовано правовідносини сторін в частині здійснення інвестиційного проекту з реконструкції нежилого будинку по вулиці Петра Сагайдачного 20/2 (садиба) у місті Києві (надалі - Інвестиційний договір).

Пунктом 4.1. Інвестиційного договору сторони визначили остаточний розподіл площ будівлі після реконструкції об`єкту: приміщення площею 3500 кв.м. передаються до комунальної власності територіальної громади міста Києва, решта приміщень - передається інвестору.

Рішенням Київської міської ради № 95/95 від 28.08.2008 року "Про передачу малому приватному підприємству "Аквадон" під реконструкцію нежилих будинків на вулиці Петра Сагайдачного, 20/2, літ. А, на вулиці Петра Сагайдачного, 20/2, літ. Б (садиба) у Подільському районі м. Києва" (надалі - рішення) названі будівлі передано позивачу за умови сплати їх оціночної вартості.

Додатковою угодою від 25.12.2008 року № 3 до інвестиційного договору від 07.04.2006 року його сторони погодили умови та момент набуття інвестором (позивачем) права власності на об`єкт інвестування - після сплати вартості з дати підписання акту приймання-передачі у власність.

Платіжними дорученнями № 2 від 26.02.2009 року та № 1 від 15.10.2009 року позивач загалом перерахував на рахунок Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві 15 159 840,00 грн. вартості нерухомого майна.

Позивач та Головне управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), КП "Київжитлоспецексплуатація" 03.11.2009 року підписали акт приймання-передачі у власність нежилих приміщень по вулиці Сагайдачного у місті Києві.

Головне управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 04.11.2009 року видало позивачу свідоцтва серії САС № 741870 та № 741871, якими підтверджено право приватної власності Позивача на передані будівлі.

У серпні 2014 року заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах Міністерства культури України та Департаменту комунальної власності міста Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з позовом до Київської міської ради про визнання недійсним рішення № 95/95 від 28.08.2008 року "Про передачу малому приватному підприємству "Аквадон" під реконструкцію нежилих будинків на вулиці Петра Сагайдачного, 20/2 літ. А та на вулиці Петра Сагайдачного, 20/2 літ. Б (садиба) у Подільському районі м. Києва".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2014 року у справі № 910/16562/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2015 року та постановою Вищого господарського суду від 20.05.2015 року, рішення визнано недійсним з мотивів його невідповідності порядку проведення інвестиційних конкурсів для будівництва, реконструкції нежилих будинків, встановленого Київською міською радою, та відсутності погодження рішення про відчуження майна відповідним органом охорони культурної спадщини.

У березні 2015 року заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогами до позивача про визнання права власності та витребування нерухомого майна.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.04.2015 року у справі №910/6341/15-г, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 року та постановою Вищого господарського суду України від 22.09.2015 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

У березні 2016 року заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства культури України, Київської міської ради та Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогами до позивача та Комунального підприємства "Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт" про визнання недійсною додаткової угоди № 3 до інвестиційного договору № 9 від 07.04.2006 року.

Остаточним рішенням у справі № 910/4749/16 Верховного Суду (постанова від 13.06.2018 року) підтверджено правильність висновків судів попередніх інстанцій про нікчемність додаткової угоди до Інвестиційного договору, оскільки сторонами не було дотримано вимог закону щодо нотаріального посвідчення при укладенні вказаного правочину, який за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу нерухомого майна; та зобов`язано позивача повернути територіальній громаді міста Києва в особі Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) нежитловий будинок площею 1979,80 м.кв., розташований за адресою: місто Київ, вулиця Петра Сагайдачного, 20/2 (літ. А) та нежитловий будинок площею 500,80 м.кв., розташований за адресою: місто Київ, вулиця Петра Сагайдачного, 20/2 (літ. Б) (надалі - об`єкт).

За правовим висновком в пункті 23 постанови Верховного Суду від 13.06.2018 року у справі № 910/4749/16 додаткова угода є нікчемною, оскільки сторонами не було дотримано вимог закону щодо нотаріального посвідчення при укладенні вказаного правочину, який за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу нерухомого майна.

Відповідно до пункту 54 постанови Верховного Суду від 13.06.2018 року у ході розгляду справи № 910/4749/16 та пов`язаної з нею справи № 910/16562/14, суди встановили: (1) рішення Київської міської ради № 95/95 є недійсним з моменту прийняття; (2) додаткова угода № 3 від 25.12.2008 є нікчемною, оскільки прямо суперечить приписам закону (Цивільного кодексу України). Виходячи з наведених обставин, Верховний Судом відносно вимоги про повернення нерухомого майна застосував правову конструкцію кондикційного позову.

За правовим висновком пункту 50 постанови Верховного Суду від 13.06.2018 року у справі № 910/4749/16 кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: (1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); (2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У відповідності до правового висновку у п. 55 постанови Верховного Суду у справі № 910/4749/16: оскільки власник спірного нерухомого майна - Київська міська рада відчужила вказане майно на користь МПП "Аквадон" на підставі власного незаконного рішення, а додаткова угода №3 від 25.12.2008, укладена на підставі вказаного рішення, є нікчемною в силу закону, то відсутні правові підстави збереження спірного нерухомого майна за МПП "Аквадон", а тому до спірних правовідносин застосовуються положення статті 1212 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ч. 4 ст. 75 Господарського кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, Верховним Судом при розгляді справи № 910/4749/16 встановлено: 1) факт протиправної поведінки Київської міської ради при відчуженні будівель; 2) недоведеність (відсутність) складу правопорушення в діях особи, що придбавала це майно (позивач у даній справі); 3) юридичний факт нікчемності додаткової угоди №3 від 25.12.2008; 4) неможливість застосування реституційного правового наслідку недійсності правочину та необхідність застосування до даних правовідносин правової конструкції кондикції відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України.

Враховуючи те, що позивач у даній справі є стороною тих саме правовідносин, що були предметом розгляду у справі №910/4749/16, правові висновки за фактичними обставинами, встановлені Верховним Судом у справі №910/4749/16 мають преюдиційне значення та повторного доведення у межах даної справи не потребують.

Спір у даній справі виник за вимогами позивача про повернення/стягнення безпідставно утримуваних грошових коштів як виконаного позивачем за недійсним (нікчемним) правочином (п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.12.2019 року у справі №910/9544/19, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2021 року позов задоволено частково, стягнуто з Київської міської державної адміністрації на користь Малого приватного підприємства "Аквадон" 15 159 840,00 грн. - безпідставно утримуваних грошових коштів, 31 172 490,21 грн. - інфляційних втрат, 4 378 494,00 грн. - 3% річних та 618 634,11 грн. - витрат зі сплати судового збору.

Постановою Верховного Суду від 01.06.2021 року касаційну скаргу Київської міської ради задоволено частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2021 року та рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2019 року у справі № 910/9544/19 скасовано, справу № 910/9544/19 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

У вказаній постанові суд касаційної інстанції зазначив про неправильність висновків судів в частині вимог про стягнення основної суми боргу, заявленої на підставі статті 1212 ЦК України, та нарахованих позивачем за правилами частини другої статті 625 ЦК України, 3% річних та інфляційних, з огляду на невірність визначення особи, зобов`язаної у правовідносинах з повернення з місцевого бюджету безпідставно одержаних чи збережених грошей, а також на порушення правил обчислення позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину.

Щодо особи, зобов`язаної у правовідносинах щодо повернення з місцевого бюджету безпідставно одержаних чи збережених грошей.

Так, позивачем при пред`явленні даного позову було визначено, як відповідачів - Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київську міську державну адміністрацію та Головне управління державної казначейської служби України у місті Києві.

Верховний Суд, направляючи дану справу на новий розгляд, у постанові від 01.06.2021 зазначив, що Київська міська рада є представницьким органом територіальної громади міста Києва, що надавало їй право укладати відповідні договори з продажу належного територіальній громаді міста Києва майна, а також право як захищати в суді права громади всього міста так і нести відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Між тим, незважаючи на укладення Додаткової угоди як стороною цього правочину - структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради, а саме Відповідачем-1, що підзвітний та підконтрольний Київській міській раді, однак враховуючи, що передумовою/підставою укладення Додаткової угоди стало незаконне Рішення № 95/95 від 28.08.2008 Київської міської ради (пункт 3.9), яке разом з цією угодою стало по суті реалізацією цією міськрадою визначеної статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" правомочності з розпорядження об`єктом права комунальної власності, в тому числі виконанням відповідної майнової операції з отриманням за це майно від Позивача спірної суми грошових коштів, перерахованих до місцевого бюджету, Суд дійшов висновку, що саме у Київської міської ради виникає зобов`язання за статтею 1212 ЦК України повернути Позивачу перераховані до місцевого бюджету міста Києва за Додатковою угодою грошові кошти за Об`єкт у зв`язку з недійсністю Рішення № 95/95 від 28.08.2008 (рішення у справі № 910/16562/14, 3.9) та з нікчемністю Додаткової угоди (постанова від 13.06.2018 у справі № 910/4749/16, пункт 3.11).

Цей висновок узгоджується також з повноваженнями Київської міської ради приймати рішення щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету, як виключна компетенція пленарних засідань сільської, селищної, міської ради (пункт 27 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

У цьому висновку Суд звернув увагу на позицію Великої Палати Верховного Суду в постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), відповідно до якої Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.

Враховуючи наведені у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у даній справі висновки, позивач ще на стадії підготовчого провадження (за новим розглядом) звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про заміну первісного відповідача належним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 року замінено первісного відповідача у справі - Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на належного відповідача - Київську міську раду, залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 - Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Отже, з урахуванням здійснення місцевим господарським судом заміни, належними відповідачами стали - Київська міська рада та Головне управління державної казначейської служби України у м. Києві.

Стосовно Казначейської служби Верховний Суд у постанові від 01.06.2021 у даній справі звернувся до правової позиції Великої палати Верховного Суду, сформульованої в постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16, відповідно до якої відповідачами у справах про зобов`язання зі сплати коштів державного бюджету є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади; такими органами є орган примусового виконання (дії якого призвели до безспірного стягнення коштів) та Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету).

Колегія суддів також звертається до ще одного правового висновку, наведеного у вказаній постанові від 19.06.2018 Великої палати Верховного Суду у справі № 910/23967/16 щодо формулювання резолютивної частини судових рішень про задоволення позову в таких спорах, згідно якого необхідності зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, наведена вище норма не встановлює, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом було виконано вказівки Верховного Суду, які містяться у постанові від 01.06.2021 у даній справі в частині визначення належного складу учасників цього спору.

Стосовно суті позовних вимог про стягнення 15 159 840, 00 грн. безпідставно утримуваних грошових коштів як виконаного позивачем за недійсним (нікчемним) правочином.

Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Враховуючи те, що за встановленим остаточним судовим рішенням у справі № 910/4749/16 юридичним фактом нікчемності правочину, на підставі якого позивач (у даній справі) набув у власність нежитлові будівлі по вулиці Сагайдачного, а також те, що судовим рішенням позивача було зобов`язано повернути територіальній громаді міста Києва в особі Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вказані будівлі, вимоги Малого приватного підприємства "Аквадон" про стягнення з першого відповідача 15 159 840, 00 грн. безпідставно утримуваних грошових коштів як виконаного позивачем за недійсним (нікчемним) правочином є обґрунтованими.

В свою чергу, другим відповідачем була подана заява про застосування строку позовної давності до вимог позивача.

У постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у даній справі зазначено про помилковість визначення судами початку перебігу строку позовної давності з 13.06.2018 (дати порушення права власності позивача на грошові кошти на вказану суму, що помилково пов`язана судами з датою прийняття Верховним Судом постанови у справі № 910/4749/16 - як остаточного рішення з висновком про нікчемність Додаткової угоди).

При цьому, суд касаційної інстанції вказав, що згідно з частиною 3 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

У зв`язку з викладеним та враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини щодо здійснення Позивачем виконання Додаткової угоди шляхом перерахування до місцевого бюджету міста Києва на рахунок Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві платіжними дорученнями № 2 від 26.02.2009 та № 1 від 15.10.2009 15 159 840 грн 00 коп. вартості нерухомого майна (пункти 3.6, 3.12), Верховний Суд дійшов висновку, що перебіг позовної давності у спірних правовідносинах розпочався з 2009 року.

Отже, враховуючи встановлену нормами статті 257 ЦК України загальну позовну давність тривалістю у три роки та факт звернення позивача 18.07.2019 із вимогами у цій справі, касаційний суд вказав про сплив позовної давності на момент звернення Малого приватного підприємства "Аквадон" за захистом порушеного права на заявлену до стягнення суму грошових коштів у спірних правовідносинах.

Одночасно, Верховний Суд вказав, що суди не виконали покладеного на них обов`язку в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на статтю 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки спливу позовної давності у спірних правовідносинах (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право).

Під час нового розгляду даної справи суд першої інстанції дійшов висновку про визнання поважними причин пропуску позовної давності щодо вимог про стягнення 15 159 840, 00 грн. безпідставно утримуваних грошових коштів та в наведеній частині захистив порушене право позивача.

Стосовно наявності поважних причин пропуску позовної давності та заперечень апелянта в наведеній частині, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Статтею 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

В обґрунтування поважності причин пропущення строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом позивач зазначає, що на протязі 2011-2018 років між позивачем та прокуратурою існували спори щодо нерухомого майна, за яке позивачем було сплачено спірні кошти у розмірі 15 159 840,00 грн. Як вказує позивач протягом всього цього часу, він вважав себе власником нерухомого майна, тому причини звернення до суду з позовом про стягнення сплачених сум за таке майно були відсутні.

Колегією суддів при оцінці наведених доводів позивача враховується наступне.

Так, остаточним рішенням у справі № 910/4749/16 Верховного Суду (постанова від 13.06.2018 року) підтверджено правильність висновків судів попередніх інстанцій про нікчемність додаткової угоди до Інвестиційного договору, та зобов`язано позивача повернути територіальній громаді міста Києва в особі Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) нежитловий будинок площею 1979,80 м.кв., розташований за адресою: місто Київ, вулиця Петра Сагайдачного, 20/2 (літ. А) та нежитловий будинок площею 500,80 м.кв., розташований за адресою: місто Київ, вулиця Петра Сагайдачного, 20/2 (літ. Б) (надалі - об`єкт).

Отже, з наведеного слідує, що до встановлення в судовому порядку обставин нікчемності додаткової угоди до Інвестиційного договору (на підставі якої позивачем сплачено спірні кошти), тобто до 13.06.2018 року, захист порушених прав позивача був об`єктивно неможливим, оскільки наведена угода вважалася чинною та відповідно підстав для повернення коштів, сплачених позивачем на її виконання, не було.

При цьому, апеляційним судом враховується, що позивач звернувся із даним позовом до суду в межах трирічного строку з моменту встановлення в судовому порядку обставин нікчемності додаткової угоди до Інвестиційного договору, а саме 18.07.2019.

Стосовно доводів апелянта про пред`явлення позову у даній справі до неналежного відповідача та подання заяви про заміну його на належного лише 20.07.2021, колегія суддів зазначає наступне.

Так, пред`явлений позивачем у даній справі позов до Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київської міської державної адміністрації та Головного управління державної казначейської служби України у місті Києві рішенням господарського суду міста Києва від 17 грудня 2019 року (залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2021) було задоволено частково.

Враховуючи наведене, слід дійти висновку, що суди першої та апеляційної інстанції погодилися із визначеними позивачем відповідачами.

В свою чергу, лише при касаційному перегляді Верховним Судом було встановлено обставини порушення порядку визначення особи, зобов`язаної у правовідносинах з повернення з місцевого бюджету безпідставно одержаних чи збережених грошей.

Після повернення даної справи на новий розгляд до місцевого господарського суду позивач невідкладно (на стадії здійснення підготовчого провадження) звернувся до суду із відповідним клопотанням про заміну первісного відповідача на належного, яке було задоволено судом.

Враховуючи викладене, надавши оцінку наявним у справі доказам і доводам сторін, з огляду на неможливість пред`явлення позивачем позову про повернення коштів до встановлення в судовому порядку обставин нікчемності додаткової угоди, на виконання якої такі кошти були сплачені, розгляд судами та задоволення вимог позивача у даній справі до визначених ним (первісно) відповідачів, з урахуванням невідкладного звернення до суду при новому розгляді із заявою про заміну неналежного відповідача, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивачем строк позовної давності пропущено з поважних причин.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції") від 16.12.1992).

Таким чином, колегія суддів в наведеній частині погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності захисту прав позивача шляхом стягнення з Київської міської ради 15 159 840,00 грн. безпідставно утримуваних коштів.

Стосовно вимог позивача про стягнення 3% річних та інфляційних, які були задоволені місцевим господарським судом частково, з урахуванням обмеження періоду їх нарахування останніми трьома роками, які передували подачі позову у даній справі до суду, слід зазначити наступне.

Так, хоча й відмова суду першої інстанції у задоволенні частини вимог про стягнення 3% річних та інфляційних не оскаржується жодним учасником даної справи, проте колегія суддів враховуючи вимоги ч.4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про необхідність захисту прав позивача шляхом задоволення вказаних вимог за визначений ним період, тобто не обмежуючись останніми трьома роками, які передували подачі позову у даній справі до суду, з огляду на наявність поважних причин пропуску позовної давності також щодо цих вимог, які мають похідний характер від заявленої основної вимоги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України).

Колегія суддів вважає, що враховуючи визнання поважними судом першої інстанції причин пропуску строку позовної давності щодо основної вимоги, часткове задоволення при цьому вимог про стягнення річних та інфляційних, з урахуванням трирічного обмеження періоду їх нарахування, свідчить про неправильне застосування судом норм матеріального права.

Так, місцевий господарський суд задовольнив вказані вимоги за період з 18.07.2016 по 18.07.2019.

Як вже було вказано вище, позивач до встановлення в судовому порядку (остаточне рішення прийнято 13.06.2018 року) обставин нікчемності додаткової угоди, на виконання якої ним були сплачені кошти, стягнення яких є предметом даного судового розгляду, був позбавлений відповідно можливості звернення до суду з позовом про повернення не тільки цих коштів, а й стягнення за прострочення їх оплати відповідних нарахувань, як то 3% річних та інфляційних.

При цьому, колегією суддів враховується, що починаючи з 16.10.2009 року (наступний день після остаточної сплати позивачем коштів) перший відповідач здійснює їх утримання та відповідно ними користується, а за вказаний період відбулося їх значне знецінення.

З огляду на викладене, з метою недопущення порушення права особи на доступ до правосуддя, визначених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, а також принципи справедливості, добросовісності і розумності, апеляційний суд дійшов висновку про наявність поважних причин пропуску строку позовної давності щодо вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних, захисту порушеного права позивача шляхом задоволення цих вимог в межах, визначеного ним періоду.

Так, за перерахунком апеляційного суду обґрунтованими розмірами нарахувань, які підлягають задоволенню є: 4 377 248,05 грн. 3% річних та 31 080 652,09 грн. інфляційних втрат.

Окрім наведеного, слід зазначити, що позивачем було визначено кінцевою датою нарахування річних та інфляційних 31.05.2019.

В свою чергу, місцевий господарський суд, визначивши кінцевою датою періоду нарахування 3% річних та інфляційних 18.07.2019 та задовольнивши вимоги за цей період, вийшов тим самим за межі позовних вимог.

Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, проте оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід змінити в частині присуджених до стягнення 3% річних та інфляційних, задовольнивши вказані вимоги на зазначені вище суми. В решті - рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на першого відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2021 у справі №910/9544/19 залишити без задоволення.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - першого відповідача у справі.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2021 у справі №910/9544/19 змінити в частині присуджених до стягнення 3% річних та інфляційних. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2021 у справі №910/9544/19 - залишити без змін.

4. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2021 у справі №910/9544/19 в наступній редакції:

"1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Київської міської ради (ідентифікаційний код 22883141, адреса: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36) на користь Малого приватного підприємства "Аквадон" (ідентифікаційний код 32797287, адреса: 01042, м. Київ, вул. Джона Маккейна, 7, офіс 1) 15 159 840,00 грн. безпідставно утримуваних грошових коштів, 31 080 652 грн. 09 коп. інфляційних втрат, 4 377 248 грн. 05 коп. - 3 % річних та 617 486 грн. 24 коп. витрат зі сплати судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити. ".

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 27.04.2022 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді Л.В. Кропивна

М.А. Барсук