Постанова

від 31.08.2022 по справі 910/9544/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/9544/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Банасько О.О., Пєсков В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

позивач - Салазський О.С.,

відповідач-1 - Перепелицін К.М.,

відповідач-2 - Наєв Д.С.,

третя особа-1 - Трохимчук В.С.,

третя особа-2 - Трохимчук В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської ради

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2022 (колегія суддів у складі: Пономаренко Є.Ю. - головуючий, Кропивна Л.В., Барсук М.А.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2021 (суддя Котков О.В.)

у справі №910/9544/19

за позовом Малого приватного підприємства "Аквадон"

до 1) Київської міської ради; 2) Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві

за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1: 1) Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); 2) Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про повернення безпідставно набутих грошових коштів, стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та збитків,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позовних вимог

1. У липні 2019 року Мале приватне підприємство "Аквадон" (далі - МПП "Аквадон") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київської міської державної адміністрації та Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві про стягнення 55114035,78 грн, у тому числі: 15159840,00 грн основного боргу, 4378494,00 грн 3% річних, 31172490,21 грн інфляційних втрат та 4403211,57 грн збитків.

2. Позовна заява мотивована безпідставним утриманням (збереженням) відповідачем суми боргу у складі спірної суми коштів, які підлягають поверненню позивачу, що зумовлено встановленням Верховним Судом у справі №910/4749/16 недійсності (нікчемності) правочину, а саме додаткової угоди від 25.12.2008 №3 (далі - Додаткова угода) до інвестиційного договору від 07.04.2009 №9 (далі - Інвестиційний договір) про реконструкцію нежилого будинку, за якими позивач сплатив ринкову вартість об`єкта за вказаними угодами в сумі 15159840,00 грн. Вимоги щодо 3% річних та інфляційних нарахувань мотивовані обов`язком сплати відповідних сум за весь період прострочення вказаного грошового зобов`язання з огляду на недійсність Додатковї угоди з моменту її укладення. Вимоги щодо суми збитків мотивовані фактичними безальтернативними витратами позивача на утримання ним нерухомості (набутої за нікчемним правочином) до моменту її повернення відповідачу-1.

3. У листопаді 2019 року позивач заявою уточнив позовні вимоги, змінивши кваліфікацію спірних сум повністю як збитки, завдані позивачу органом місцевого самоврядування, мотивуючи заяву позбавленням позивача права вимагати повернення сторін нікчемного правочину у первинний стан з тих підстав, що кошти за нікчемним правочином не належать відповідачу-1, оскільки були перераховані на рахунок комунального бюджету міста Києва, який не є рахунком відповідача-1.

4. У грудні 2019 року відповідач-2 подав заяву про застосування позовної давності та просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

5. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 замінено первісного відповідача у справі - Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на належного відповідача - Київську міську раду, залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 - Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

6. Рішенням Київської міської ради №322/1532 від 24.06.2004 затверджено перелік нежилих будинків комунальної власності територіальної громади міста Києва, які підпадають під реконструкцію або реставрацію за залучені кошти. До переліку було включено нежилі приміщення площею 2575,80 кв.м по вулиці Петра Сагайдачного, 20/2 у місті Києві (садиба).

7. Рішенням постійно діючої конкурсної комісії із залучення інвесторів до будівництва, реконструкції або реставрації нежилих будинків, що належать територіальній громаді міста Києва, утвореної розпорядженням Київської міської державної адміністрації №699 від 27.04.2005, позивача визнано переможцем конкурсу із залучення інвестора для реконструкції будівлі по вулиці Сагайдачного, 20/2 (протокол №17 від 23.12.2005).

8. Розпорядженням Київської міської державної адміністрації №270 від 18.02.2006 затверджено (у тому числі) результати проведеного конкурсу та доручено Головному управлінню комунальної власності міста Києва укласти (у тому числі з позивачем) відповідний договір.

9. Головним управлінням комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунальним підприємством "Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт" та позивачем укладено Інвестиційний договір, яким врегульовано правовідносини сторін в частині здійснення інвестиційного проекту з реконструкції нежилого будинку по вулиці Петра Сагайдачного, 20/2 (садиба) у місті Києві.

10. Пунктом 4.1 Інвестиційного договору сторони визначили остаточний розподіл площ будівлі після реконструкції об`єкта: приміщення площею 3500 кв.м передаються до комунальної власності територіальної громади міста Києва, решта приміщень - передається інвестору.

11. Рішенням Київської міської ради №95/95 від 28.08.2008 "Про передачу малому приватному підприємству "Аквадон" під реконструкцію нежилих будинків на вулиці Петра Сагайдачного, 20/2, літ. А, на вулиці Петра Сагайдачного, 20/2, літ. Б (садиба) у Подільському районі м. Києва" (далі - Рішення) названі будівлі передано позивачу за умови сплати їх оціночної вартості.

12. Додатковою угодою до Інвестиційного договору його сторони погодили умови та момент набуття інвестором (позивачем) права власності на об`єкт інвестування - після сплати вартості з дати підписання акта приймання-передачі у власність.

13. Платіжними дорученнями №2 від 26.02.2009 та №1 від 15.10.2009 позивач загалом перерахував на рахунок Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві 15159840,00 грн вартості нерухомого майна.

14. Позивач та Головне управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), КП "Київжитлоспецексплуатація" 03.11.2009 підписали акт приймання-передачі у власність нежилих приміщень по вулиці Сагайдачного у місті Києві.

15. Головне управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 04.11.2009 видало позивачу свідоцтва серії САС №741870 та №741871, якими підтверджено право приватної власності позивача на передані будівлі.

16. У серпні 2014 року заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах Міністерства культури України та Департаменту комунальної власності міста Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з позовом до Київської міської ради про визнання недійсним рішення №95/95 від 28.08.2008 "Про передачу Малому приватному підприємству "Аквадон" під реконструкцію нежилих будинків на вулиці Петра Сагайдачного, 20/2 літ. А та на вулиці Петра Сагайдачного, 20/2 літ. Б (садиба) у Подільському районі м. Києва".

17. Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2014 у справі №910/16562/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2015 року та постановою Вищого господарського суду від 20.05.2015, рішення визнано недійсним з мотивів його невідповідності порядку проведення інвестиційних конкурсів для будівництва, реконструкції нежилих будинків, встановленого Київською міською радою, та відсутності погодження рішення про відчуження майна відповідним органом охорони культурної спадщини.

18. У березні 2015 року заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогами до позивача про визнання права власності та витребування нерухомого майна.

19. Рішенням господарського суду міста Києва від 29.04.2015 у справі №910/6341/15-г, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 22.09.2015, у задоволенні позову відмовлено повністю.

20. У березні 2016 року заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства культури України, Київської міської ради та Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогами до позивача та комунального підприємства "Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт" про визнання недійсною Додаткової угоди до Інвестиційного договору.

21. Остаточним рішенням у справі №910/4749/16 Верховного Суду (постанова від 13.06.2018) підтверджено правильність висновків судів попередніх інстанцій про нікчемність Додаткової угоди до Інвестиційного договору, оскільки сторонами не було дотримано вимог закону щодо нотаріального посвідчення при укладенні вказаного правочину, який за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу нерухомого майна; та зобов`язано позивача повернути територіальній громаді міста Києва в особі Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) нежитловий будинок площею 1979,80 кв.м, розташований за адресою: місто Київ, вулиця Петра Сагайдачного, 20/2 (літ. А) та нежитловий будинок площею 500,80 кв.м, розташований за адресою: місто Київ, вулиця Петра Сагайдачного, 20/2 (літ. Б) (далі - Об`єкт).

22. За правовим висновком в п. 23 постанови Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №910/4749/16 Додаткова угода є нікчемною, оскільки сторонами не було дотримано вимог закону щодо нотаріального посвідчення при укладенні вказаного правочину, який за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу нерухомого майна.

23. Відповідно до п. 54 постанови Верховного Суду від 13.06.2018 у ході розгляду справи №910/4749/16 та пов`язаної з нею справи - №910/16562/14, суди встановили: (1) рішення Київської міської ради №95/95 є недійсним з моменту прийняття; (2) Додаткова угода є нікчемною, оскільки прямо суперечить приписам закону (Цивільного кодексу України). Виходячи з наведених обставин, Верховним Судом щодо вимоги про повернення нерухомого майна застосовано правову конструкцію кондикційного позову.

24. За правовим висновком п. 50 постанови Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №910/4749/16 кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: (1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); (2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

25. Узагальнюючи викладене, Верховний Суд зазначив, що можна дійти висновку про те, що кондикція - позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави (п. 52 постанови Верховного суду у справі №910/4749/16).

26. За висновком п. 55 постанови Верховного Суду у справі №910/4749/16: оскільки власник спірного нерухомого майна - Київська міська рада відчужила вказане майно на користь позивача на підставі власного незаконного рішення, а Додаткова угода, укладена на підставі вказаного рішення, є нікчемною в силу закону, то відсутні правові підстави збереження спірного нерухомого майна за позивачем, а тому до спірних правовідносин застосовуються положення ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

27. Суди розглядали справу неодноразово.

28. Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.09.2021 позов задоволено частково. Стягнуто з Київської міської ради на користь МПП "Аквадон" 15159840,00 грн безпідставно утримуваних грошових коштів, 5726452,41 грн інфляційних нарахувань, 1365063,08 грн 3% річних та 295019,83 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

29. Приймаючи вказане рішення суд виходив з того, що оскільки підставою для відчуження нерухомого майна у місті Києві по вулиці Сагайдачного, 20/2 (літ. А) та (літ. Б) на користь позивача стало незаконне рішення Київської міської ради, а Додаткова угода, укладена на підставі вказаного рішення, є нікчемною в силу закону, суд дійшов висновку, що у Київської міської ради виникло зобов`язання на підставі ст. 1212 ЦК України повернути позивачу перераховані до місцевого бюджету міста Києва за Додатковою угодою грошові кошти за цей об`єкт.

30. При цьому, дійшовши висновку про поважність причин пропуску позивачем позовної давності за вимогою про стягнення безпідставно утримуваних грошових коштів в сумі 15159840,00 грн, суд задовольнив вказану вимогу у повному обсязі.

31. В свою чергу, вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних були задоволені місцевим господарським судом частково, з урахуванням обмеження періоду їх нарахування останніми трьома роками, які передували подачі позову у цій справі.

32. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.02.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2021 змінено в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2021 залишено без змін. Викладено резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2021 в такій редакції: "1. Позов задовольнити частково. Стягнути з Київської міської ради на користь МПП "Аквадон" 15159840,00 грн безпідставно утримуваних грошових коштів, 31080652,09 грн інфляційних втрат, 4377248,05 грн 3% річних та 617486,24 грн витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позову відмовити".

33. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що з огляду на неможливість пред`явлення позивачем позову про повернення коштів до встановлення в судовому порядку обставин нікчемності Додаткової угоди, на виконання якої такі кошти були сплачені, розгляд судами та задоволення вимог позивача у цій справі до визначених ним (первісно) відповідачів, з урахуванням невідкладного звернення до суду при новому розгляді із заявою про заміну неналежного відповідача, позивачем позовну давність пропущено з поважних причин.

34. Отже, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо необхідності захисту прав позивача шляхом стягнення з Київської міської ради 15159840,00 грн безпідставно утримуваних коштів.

35. Стосовно вимог позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які були задоволені місцевим господарським судом частково, з урахуванням обмеження періоду їх нарахування останніми трьома роками, які передували подачі позову у справі, суд апеляційної інстанції з посиланням на ч. 4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), дійшов висновку про необхідність захисту прав позивача шляхом задоволення вказаних вимог за визначений ним період, тобто не обмежуючись останніми трьома роками, які передували подачі позову, з огляду на наявність поважних причин пропуску позовної давності також щодо цих вимог, які мають похідний характер від заявленої основної вимоги.

36. Окрім наведеного, суд апеляційної інстанції зауважив на тому, що позивачем у позовній заяві було визначено кінцевою датою нарахування 3% річних та інфляційних втрат 31.05.2019, тоді як місцевий господарський суд вийшов за межі позовних вимог, визначивши кінцевою датою періоду нарахування 3% річних та інфляційних втрат 18.07.2019 та задовольнивши вимоги за цей період.

Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

37. Київська міська рада (далі - скаржник) звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить cкасувати рішення Господарського сулу м. Києва від 28.09.2021, постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2022 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

38. Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає п. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

39. Скаржник зазначає, що поза увагою судів обох інстанцій залишилося те, що подання позивачем до Господарського суду міста Києва 20.07.2021 заяви про заміну неналежного відповідача на належного відповідача свідчить про неповажність причин пропуску позивачем позовної давності. Господарські суди не врахували, що відповідачі протягом 2019-2021 років обґрунтовано наполягали, що належним відповідачем у цій категорії справ та за подібних обставин є орган місцевого самоврядування.

40. На думку скаржника, пред`явлення позову з недотриманням визначеної процесуальним законом процедури (порядку) захисту порушених прав (звернення з позовом до неналежного відповідача і відсутність в подальшому клопотань про заміну неналежного відповідача належним) не має наслідком переривання позовної давності.

41. При цьому скаржник з посиланням на постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 (пункти 61, 62), від 19.11.2019 у справі №911/3680/17 (пункти 5.43, 5.44) та у справі №911/3677/17 (пункти 6.43, 6.44) зазначає, що саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин.

42. Також скаржник зазначає про те, що ухваливши оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц, згідно з якими Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10.04.2018 та 27.04.2018 у справах №910/16945/14 та №908/1394/17, від 16.11.2018 у справі №918/117/18, від 30.01.2019 у справах №905/2324/17 та №922/175/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18 про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

43. Скаржник зауважує про невідповідність розрахунків, здійснених судом апеляційної інстанції щодо збільшення сум інфляційних втрат, 3% річних, судового збору, а також ігнорування судом апеляційної інстанції зазначених правових висновків, адже суд апеляційної інстанції здійснив розрахунок сум інфляційних втрат, 3% річних (та відповідно судового збору) за період більший, ніж три роки, що передували зверненню до суду з відповідним позовом.

44. Також скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування приписів ст. 264 ЦК України у подібних правовідносинах, згідно з яким звернення з позовом до неналежного відповідача і відсутність в подальшому клопотань у строк, встановлений приписами ч. 1 ст. 257 ЦК України, про заміну неналежного відповідача належним, не свідчить про переривання строків позовної давності.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

45. Головне управління державної казначейської служби України у м. Києві подало відзив на касаційну скаргу, в якому воно просить задовольнити касаційну скаргу, скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2022 та рішення Господарського суду м. Києва від 28.09.2021 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

46. Верховний Суд зауважує на тому, що Головне управління державної казначейської служби України у м. Києві подало до Верховного Суду електронну копію відзиву на касаційну скаргу.

47. Так, на відзиві зазначено, що це паперова копія електронного документа і на останньому аркуші відзиву міститься печатка "згідно з оригіналом" та завірено цей відзив підписом працівника відділу діловодства "Шумило".

48. Відповідно до ч. 2 ст. 165 ГПК України відзив підписується відповідачем або його представником.

49. Враховуючи, що відзив поданий до Верховного Суду у паперовій копії електронного документа, він залишається без розгляду, оскільки він не містить власноручного підпису начальника Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві Полковніченко Надії.

50. МПП "Аквадон" подало відзив на касаційну скаргу, в якому воно просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2022 - без змін.

51. Вирішуючи питання про прийняття відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд зазначає, що у ч. 4 ст. 294 ГПК України визначено, що в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу.

52. Касаційне провадження у цій справі відкрито ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.07.2022, якою встановлено строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 11.08.2022.

53. МПП "Аквадон" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу 17.08.2022.

54. З урахуванням викладеного, Верховний Суд відповідно до ч. 2 ст. 118 ГПК України залишає поданий МПП "Аквадон" відзив на касаційну скаргу без розгляду як такий, що поданий після закінчення встановленого судом процесуального строку.

55. Відзиви від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

56. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду позовних вимог про стягнення безпідставно утримуваних грошових коштів, та нарахованих на цю суму інфляційних нарахувань та 3% річних.

57. З урахуванням встановлених ст. 300 ГПК України меж розгляду справи судом касаційної інстанції, Верховний Суд переглядає судові рішення в межах вимог та доводів касаційної скарги.

58. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про поважність причин пропуску позивачем позовної давності як до вимог про стягнення безпідставно утримуваних грошових коштів в сумі 15159840,00 грн, так і нарахованих на цю суму інфляційних нарахувань та 3% річних.

59. Згідно з ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

60. Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

61. Статтею 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

62. За змістом ст. 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу.

63. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

64. Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

65. До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

66. Суди попередніх інстанцій обгрунтовано виходили з того, що згідно з ч. 3 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

67. Суди встановили, що позивач здійснив виконання Додаткової угоди шляхом перерахування до місцевого бюджету міста Києва на рахунок Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві 15159840,00 грн вартості нерухомого майна на підставі платіжних доручень №2 від 26.02.2009 та №1 від 15.10.2009, тобто перебіг позовної давності у спірних правовідносинах розпочався з 2009 року.

68. Отже, враховуючи встановлену нормами ст. 257 ЦК України загальну позовну давність тривалістю у три роки та факт звернення позивача з вимогами у цій справі 18.07.2019, то на момент звернення МПП "Аквадон" за захистом порушеного права на заявлену до стягнення суму грошових коштів сплила позовна давність.

69. В обґрунтування поважності причин пропущення строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом МПП "Аквадон" зазначило, що протягом 2011-2018 років між позивачем та прокуратурою існували спори щодо нерухомого майна, за яке позивачем було сплачено спірні кошти у розмірі 15159840,00 грн. Як вказує позивач протягом всього цього часу, він вважав себе власником нерухомого майна, тому підстави для звернення до суду з позовом про стягнення сплачених сум за таке майно були відсутні.

70. Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність поважних причин пропущення позовної давності позивачем та захисту порушеного права позивача, оскільки до встановлення в судовому порядку обставин нікчемності Додаткової угоди до Інвестиційного договору (на підставі якої позивач сплатив спірні кошти), тобто до 13.06.2018, захист порушених прав позивача був об`єктивно неможливим. Крім того, наведена Додаткова угода вважалася чинною та відповідно підстав для повернення коштів, сплачених позивачем на її виконання, не було.

71. При цьому, суди правильно врахували ті обставини, що нікчемність Додаткової угоди було визначено саме остаточним рішенням у справі №910/4749/16 - постановою Верховного Суду від 13.06.2018, а позивач звернувся з цим позовом до суду 18.07.2019, тобто через рік після того, як у позивача виникла об`єктивна можливість і підстава повернення коштів від відповідача.

72. Стосовно доводів скаржника про пред`явлення позову у цій справі до неналежного відповідача та подання заяви про заміну його на належного лише 20.07.2021, тобто після направлення справи на новий розгляд, Верховний Суд виходить з такого.

73. У цьому зв`язку господарські суди встановили, що пред`явлений позивачем позов до Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київської міської державної адміністрації та Головного управління державної казначейської служби України у місті Києві рішенням Господарського суду міста Києва від 17.12.2019 (залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2021) було задоволено частково.

74. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій погодилися із визначеними позивачем відповідачами.

75. В свою чергу, під час касаційного перегляду Верховний Суд дійшов висновку про порушення порядку визначення особи (відповідача), зобов`язаної у правовідносинах з повернення з місцевого бюджету безпідставно одержаних чи збережених грошей.

76. Після повернення цієї справи на новий розгляд до місцевого господарського суду позивач невідкладно (на стадії здійснення підготовчого провадження) звернувся до суду з відповідним клопотанням про заміну первісного відповідача на належного, яке було задоволено судом.

77. Враховуючи викладене, надавши оцінку наявним у справі доказам і доводам сторін, з огляду на неможливість пред`явлення позивачем позову про повернення коштів до встановлення в судовому порядку обставин нікчемності Додаткової угоди, на виконання якої такі кошти були сплачені, розгляд судами та задоволення вимог позивача у цій справі до визначених ним (первісно) відповідачів, з урахуванням невідкладного звернення до суду під час нового розгляду справи із заявою про заміну неналежного відповідача, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що строк для звернення до господарського суду із цим позовом позивачем пропущено з поважних причин.

78. Також Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про те, що пред`явлення позову з недотриманням визначеної процесуальним законом процедури (порядку) захисту порушених прав (звернення з позовом до неналежного відповідача і відсутність в подальшому клопотань про заміну неналежного відповідача належним) не має наслідком переривання позовної давності, оскільки у даній справі господарські суди попередніх інстанцій не вирішували питання щодо наявності/відсутності факту переривання позовної давності щодо вимог позивача, а досліджували саме обставини наявності/відсутності поважних причин пропуску позивачем позовної давності.

79. При цьому, та обставина, що заява про заміну на належного відповідача була подана позивачем до Господарського суду м. Києва 20.07.2021, тобто після направлення справи на новий розгляд судом касаційної інстанції з вказівкою про те, хто є особою, зобов`язаною у правовідносинах щодо повернення з місцевого бюджету безпідставно одержаних чи збережених грошей, ніяким чином не вплинула на розмір заявлених позивачем вимог, оскільки суди розглядали вимоги за первісно поданим позовом у липні 2019 року, тобто оцінка надавалась обставинам, які передували подачі цього позову.

80. З урахуванням викладеного, Верховний Суд погоджується з висновком господарських судів попередніх інстанцій щодо необхідності захисту прав позивача шляхом стягнення з Київської міської ради 15159840,00 грн безпідставно утримуваних коштів.

81. Посилання скаржника на висновки постанов Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 19.11.2019 у справі №911/3680/17 та у справі №911/3677/17, згідно з якими саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин, не спростовують зазначеного, оскільки у даній справі господарські суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку, що позивач довів наявність поважних причин пропуску позовної давності.

82. Стосовно вимог позивача про стягнення 3% річних та інфляційних, які нараховані на суму безпідставно утримуваних коштів, Верховний Суд виходить з такого.

83. Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

84. За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

85. Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, отже вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини щодо виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Статтею 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт (аналогічний висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 09.11.2021 у справі №320/5115/17).

86. Суд апеляційної інстанції зауважив на тому, що враховуючи визнання поважними причин пропуску позовної давності щодо основної вимоги, то наявні підстави для висновку про поважність причин пропуску позовної давності щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат шляхом захисту порушеного права позивача та задоволення цих вимог в межах, визначеного позивачем періоду.

87. При цьому господарський суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач до встановлення в судовому порядку (остаточне рішення прийнято 13.06.2018) обставин нікчемності Додаткової угоди, на виконання якої ним були сплачені кошти, був позбавлений можливості звернення до суду з позовом про повернення не тільки цих коштів, а й стягнення за прострочення їх оплати відповідних нарахувань на підставі ст. 625 ЦК України, тоді як починаючи з 16.10.2009 (наступний день після остаточної сплати позивачем коштів) перший відповідач здійснює їх утримання та відповідно ними користується, а за вказаний період відбулося їх значне знецінення.

88. Здійснивши власний перерахунок заявлених до стягнення сум, господарський суд апеляційної інстанції визнав такими, що підлягають стягненню на користь позивача 4377248,05 грн 3% річних та 31080652,09 грн інфляційних втрат, оскільки позивачем у позові було визначено кінцевою датою нарахування 3% річних та інфляційних втрат 31.05.2019, тоді як суд місцевий господарський суд помилково визначивши кінцевою датою періоду нарахування 3% річних та інфляційних втрат 18.07.2019 вийшов за межі позовних вимог.

89. Верховний Суд погоджується з наведеними висновками суду апеляційної інстанції щодо поважності причини пропуску позовної давності як щодо основної вимоги, так і щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, оскільки вони з огляду на викладене вище є обґрунтованими та відповідають встановленим під час розгляду господарськими судами попередніх інстанцій фактичним обставинам справи.

90. При цьому Верховний Суд в тому числі враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 03.06.2020 у справі №236/918/17, в якій суд касаційної інстанції також дійшов висновку про поважність причин пропуску позовної давності та дійшов висновку про стягнення з відповідача грошових сум, заявлених на підставі ст. 625 ЦК України, за період більший, ніж три роки, що передували зверненню до суду з відповідним позовом.

91. Скаржник, крім наведеного, стверджує, що ухваливши оскаржуване рішення, господарський суд апеляційної інстанції не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц, згідно з якими Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10.04.2018 та 27.04.2018 у справах №910/16945/14 та №908/1394/17, від 16.11.2018 у справі №918/117/18, від 30.01.2019 у справах №905/2324/17 та №922/175/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18 про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

92. Зокрема, у наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц зазначено таке.

93. З ухваленням рішення про стягнення боргу у 2009 році зобов`язання відповідачів сплатити заборгованість за Кредитним договором не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання 21 квітня 2015 року (дата останнього платежу з погашення боргу). Відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення до 21 квітня 2015 року.

94. Разом з тим главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

95. Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

96. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

97. Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

98. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

99. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), а тому 21 квітня 2015 року (дата остаточного погашення заборгованості, стягнутої за судовим рішенням) і є датою, коли зобов`язання відповідачів перед банком за Кредитним договором припинилося.

100. Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3% річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим".

101. У зв`язку з викладеним, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що помилковим є висновок колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду про те, що перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення коштів, передбачених ст. 625 ЦК України, спливає через три роки після дати набрання законної сили судовим рішенням про стягнення кредитної заборгованості.

102. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах №910/16945/14 та №908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі №918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах №905/2324/17 та №922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі №924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

103. Водночас, висновки господарського суду апеляційної інстанції у даній справі не суперечать наведеній позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц, оскільки у справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про поважність причин пропуску позовної давності щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, у зв`язку з чим стягнув заборгованість по цим нарахуванням за більший період ніж три роки. Такий висновок господарського суду апеляційної інстанції обґрунтований з посиланням на те, що у позивача, який вважав себе законним власником нерухомого майна, були відсутні підстави для звернення до суду з позовом до встановлення факту нікчемності Додаткової угоди до Інвестиційного договору (на підставі якої позивач сплатив спірні кошти), тобто до 13.06.2018. Відповідно також у позивача були відсутні і підстави для стягнення в судовому порядку з відповідача інфляційних втрат та 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України.

104. На відміну від встановлених у даній справі господарським судом апеляційної інстанції обставин у справі №127/15672/16-ц, на яку посилається скаржник, не вирішувалося питання щодо поважності причин пропуску позовної давності до вимог позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, оскільки зі змісту цієї постанови не вбачається, що позивач доводив суду поважність пропуску позовної давності до цих вимог, у зв`язку з чим Велика Палата Верховного Суду обмежила стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України останніми трьома роками, на підставі заяви відповідача про сплив позовної давності до цих вимог.

105. Відповідно до ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

106. Верховний Суд враховує, що направляючи справу на новий розгляд, у постанові від 01.06.2021 у цій справі суд касаційної інстанції зауважив на тому, що "вимоги позивача в частині сум, визначених у складі спірної суми, нарахованих позивачем за правилами ст. 625 ЦК України, що мають похідний характер від заявленої у цій справі основної вимоги про стягнення безпідставно утримуваних грошових коштів, є обґрунтованими в тій їх частині, нарахування яких обмежується останніми трьома роками, що передували подачі цього позову, та підлягають задоволенню в цій частині за умови обґрунтованості та наявності підстав для задоволення основної вимоги (про стягнення безпідставно утримуваних грошових коштів); а також в повному обсязі - якщо суд визнає поважними причин пропуску позовної давності при зверненні і в цій частині вимог (в частині всієї суми похідних вимог, нарахованої за правилами ст. 625 ЦК України)" (пункт 8.27 постанови Верховного Суду).

107. У зв`язку з викладеним, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про помилковість розрахунків сум інфляційних втрат, 3% річних (та відповідно судового збору), здійснених судом апеляційної інстанції за період більший, ніж три роки, що передували зверненню до суду з відповідним позовом, оскільки такі висновки зроблені господарським судом апеляційної інстанції з огляду на поважність підстав для поновлення позовної давності до цих вимог.

108. Натомість доводи скаржника, фактично зводяться до спонукання Верховного Суду втрутитися в дискреційні повноваження суду апеляційної інстанції та самостійно переоцінити поважність причин пропуску позовної давності, встановлену судом апеляційної інстанції, що виходить за межі касаційного перегляду справи, встановлені ст. 300 ГПК України.

109. Водночас, посилаючись на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник стверджує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування приписів ст. 264 ЦК України у подібних правовідносинах, згідно з яким звернення з позовом до неналежного відповідача і відсутність в подальшому клопотань у строк, встановлений приписами ч. 1 ст. 257 ЦК України, про заміну неналежного відповідача належним, не свідчить про переривання позовної давності.

110. З урахуванням спірних правовідносин, Верховний Суд вважає, що у цій справі відсутні підстави для формування відповідного висновку Верховного Суду, оскільки за обставинами цієї справи вирішувалося питання щодо поважності причин поновлення позовної давності до вимог позивача, а не про переривання позовної давності у зв`язку з заміною неналежного відповідача належним.

111. Висновки суду апеляційної інстанції в постанові, що оскаржується, зроблені відповідно до норм законодавства, а також відповідно до встановлених на підставі доказів у справі обставин справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

112. Верховний Суд вважає висновок суду апеляційної інстанції про часткове задоволення вимог у справі обґрунтованим. Суд правильно застосував норми процесуального і матеріального права до цих правовідносин сторін.

113. Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

114. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Київської міської ради без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції, - без змін.

Судові витрати

115. У зв`язку з тим, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу Київської міської ради без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Київської міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2022 у справі №910/9544/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Картере

Судді О. Банасько

В. Пєсков