Рішення

від 24.04.2022 по справі 910/12888/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.04.2022Справа № 910/12888/21Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" (01133, місто Київ, вулиця Лесі Українки, будинок 9, код ЄДРПОУ 20113829)

до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, місто Київ, вулиця Лейпцизька, будинок 1-А, код ЄДРПОУ 03327664)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Ю ЕЙ ІНВЕСТ КОНСАЛТ» (01042, Київ, вулиця Чигоріна, 55, кв. 35, код ЄДРПОУ 33637960)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ЖЕД «Печерськжитло» КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» (01103, Київ, бульвар Дружби народів, 30/1)

про стягнення 150 070,00 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Універсальна" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про стягнення 150 070,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує на те, що ним на підставі договору добровільного страхування майна № 2011/294/000181 від 07.06.2018 та у зв`язку з настанням страхового випадку - залиття приміщення, було здійснено виплату страхового відшкодування страхувальнику за Договором, а тому позивачем отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки залиття приміщення трапилось унаслідок неналежного утримання відповідачем елементу водопровідно-каналізаційного господарства, позивач вказує, що обов`язок з відшкодування 150 070,00 грн покладається на відповідача.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 16.08.2021 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

20.10.2021 до суду від позивача засобами поштового зв`язку надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2021 року відкрито провадження у справі № 910/12888/21, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

16.11.2021 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив, в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог з огляду на відсутність у матеріалах справи жодного доказу наявності його вини у затопленні підвального приміщення, розташованого у місті Києві по вулиці Кіквідзе 15, а також доказів на підтвердження протиправної поведінки Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" та причинно-наслідкового зв`язку між такою протиправною поведінкою відповідача та завданими збитками. Крім того, відповідач звернув увагу на те, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" обґрунтовані відомостями, зазначеними в акті від 09.08.2018 року, який складений з порушенням вимог чинного законодавства.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2022 залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Ю ЕЙ ІНВЕСТ КОНСАЛТ» третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача; залучено до участі у справі ЖЕД «Печерськжитло» КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

05.04.2022 через відділ діловодства суду позивачем подано клопотання про виконання вимог ухвали суду.

Інших клопотань чи заяв, зокрема, по суті спору, від сторін до суду не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведені положення, господарський суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості самостійно ознайомитись з ухвалою суду, в якій зазначено відомості щодо його провадження, яке є у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.09.2008 року між Фондом приватизації комунального майна Печерського району м. Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ю ЕЙ ІНВЕСТ КОНСАЛТ» був укладений договір купівлі-продажу нежилих приміщень №1199.

Відповідно до пункту 1.1. договору купівлі-продажу нежилих приміщень №1199 згідно з рішенням 4 сесії V скликання Печерської районної у місті Києві ради від 18.10.2007 №08 «Про приватизацію майна, що належить до комунальної власності територіальної громади Печерського району міста Києва», продавець продав, а покупець купив нежилі приміщення з №1 по №9 загальною площею 115,00 кв.м. у будинку за адресою: м.Київ, вул. Кіквідзе 15а.

Судом також встановлено, що 07.06.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ю ЕЙ ІНВЕСТ КОНСАЛТ» та Публічним акціонерним товариством "Страхова компанія "Універсальна" (яке у подальшому змінило тип та найменування на Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Універсальна") укладено договір добровільного страхування майна № 2011/294/000181 (далі - договір страхування), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону і пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням нерухомим майном за адресою: м.Київ, вул. Кіквідзе 15-а, підвальне приміщення. Вигодонабувачем за означеним правочином визначено Товариством з обмеженою відповідальністю «Ю ЕЙ ІНВЕСТ КОНСАЛТ».

Вказана угода підписана уповноваженими представниками її сторін та скріплена печатками цих юридичних осіб.

Відповідно до пункту 2.1. договору страхування страховим випадком є знищення, пошкодження чи втрата застрахованого майна внаслідок, зокрема, впливу води чи інших рідин (з водопровідних, каналізаційних, опалювальних систем, з сусідніх приміщень, систем пожежогасіння, включаючи їх помилкове спрацювання).

Відповідно до пункту 4.1. договору страхування останній вступає в дію з 00:00 годин 09.06.2018 року, але не раніше дня, наступного за днем зарахування страхового платежу (першої його частини) на поточний рахунок (касу) страховика та діє до 24:00 години 08.06.2019 року.

З матеріалів справи вбачається, що 02.08.2018 року у місті Києві на вулиці Кіквідзе (Михайла Бойчука), 15-а трапилось залиття нежитлового підвального приміщення, що було застраховане Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" за договором страхування.

За результатами комісійного обстеження було складено відповідний акт від 09.08.2018 року, копію якого Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Універсальна" долучено до матеріалів справи.

Зі змісту наведеного акту вбачається, що означений акт на предмет залиття зазначеного вище нежитлового підвального приміщення був складений представниками ЖЕД "Печерськжитло" КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва": головним інженером Авраменко Т.Ф., головою комісії Яцюк Т.В. та інженером Молошна Я.Є.

Відповідно до звіту від 23.01.2019 року № 10/11-24 про незалежну оцінку розміру матеріального збитку, завданого об`єкту оцінки, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Михайла Бойчука (Кіквідзе), 15 -а , виконаного суб`єктом оціночної діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю "Бюро інвентаризації оцінки та експертизи", сертифікат суб`єкта оціночної діяльності № 404/17 від 05.05.2017 року (оцінювач Ільченко Д.В., свідоцтво про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів № 68 від 06.03.2017 року), розмір матеріального збитку, завданого власнику об`єкта оцінки, розташованого за вищенаведеною адресою, на дату оцінки склала 152 578,00 грн, без ПДВ.

Наведений розмір встановленого матеріального збитку також зазначений у висновку про розмір матеріального збитку № 10/11-24-01, складеному 24.10.2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Бюро інвентаризації оцінки та експертизи".

Заявою від 19.10.2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ю ЕЙ ІНВЕСТ-КОНСАЛТ» звернулося до позивача із заявою про безготівковий перерахунок страхового відшкодування за наслідками настання страхового випадку - залиття нежитлового підвального приміщення.

Страховим актом позивача від 28.11.2018 року № 42871/1, з урахуванням положень договору страхування та здійсненого страховиком розрахунку суми страхового відшкодування, а також листа вигодонабувача за Договором страхування, ПАТ "Страхова компанія "Універсальна" вирішено перерахувати на користь ТОВ «Ю ЕЙ ІНВЕСТ-КОНСАЛТ» страхове відшкодування у розмірі 150 070,00 грн.

Відповідно до платіжного доручення від 12.02.2019 року № 162574 ПАТ "Страхова компанія "Універсальна" перерахувало на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю ЕЙ ІНВЕСТ-КОНСАЛТ» грошові кошти у розмірі 150 070,00 грн, із призначенням платежу: "Страх. відшкод. зг. страх. акту № 42871/1, без ПДВ 422420".

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Універсальна" звернулося до відповідача з претензією про відшкодування суми завданих збитків у розмірі 150 070,00 грн, яка була залишена Приватним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" без задоволення.

Враховуючи те, що до позивача перейшло право вимоги до відповідача, як до управителя та балансоутримувача трубопроводу холодного водопостачання на будинок, внаслідок пошкодження якого відбулося залиття застрахованого нерухомого майна, щодо компенсації матеріальної шкоди у розмірі 150 070,00 грн, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Універсальна" звернулося до суду з даним позовом.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").

Положеннями статті 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

За змістом статті 980 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України "Про страхування" залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Як було зазначено вище, у пункті 2.1 Договору страхування його сторони передбачили, що до страхових випадків віднесено знищення, пошкодження чи втрата застрахованого майна внаслідок, зокрема, впливу води чи інших рідин (з водопровідних, каналізаційних, опалювальних систем, з сусідніх приміщень, систем пожежогасіння, включаючи їх помилкове спрацювання).

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

До таких випадків, зокрема, відноситься виплата страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому), внаслідок чого до такого страховика переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 року в справі № 910/2603/17 висловила правову позицію, згідно з якою перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов`язанні до страховика в порядку статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" є суброгацією.

При цьому, помилковим є ототожнення права вимоги, визначеного статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 Цивільного кодексу України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.

Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище, право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов`язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов`язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов`язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов`язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.

Це виходить із змісту статей 599 та 1191 Цивільного кодексу України, згідно з якими зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Зважаючи на зміст наведених норм Цивільного кодексу України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов`язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов`язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов`язання шляхом виконання обов`язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов`язанні третьою особою.

В цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 Цивільного кодексу України і статті 27 Закону України "Про страхування", йдеться про виконання обов`язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов`язанні.

При цьому, при суброгації у страхових відносинах деліктне зобов`язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора - право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика.

При регресі - право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов`язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов`язання та виникнення нового (регресного) зобов`язання.

У спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію.

З урахуванням наведеного, слід дійти висновку, що до позивача, який виплатив страхувальнику страхове відшкодування за договором добровільного страхування майна № 2011/294/000181 у розмірі 150 070,00 грн, в межах фактичних затрат перейшло право вимоги, яке страхувальник (потерпілий) мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Разом із тим, частинами першою і другою статті 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частина 2 статті 1166 Цивільного кодексу України).

З огляду на зазначені норми законодавства, для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність чотирьох умов: протиправної поведінки боржника; наявності збитків; причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою та завданими збитками (що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення зобов`язання боржником, а не якихось інших обставин, зокрема, дій самого кредитора або третіх осіб); вини боржника.

Відсутність будь-якої із зазначених умов виключає настання цивільно-правової відповідальності у вигляді покладення на нього обов`язку з відшкодування збитків.

Так, протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності).

Протиправною поведінка вважається тоді, коли суб`єкт права свідомо порушує норму права. Необхідною ознакою протиправності є нормативність, тобто закріплення моделі поведінки нормою права.

Встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків, а тому важливим є встановлення того, що протиправна дія чи бездіяльність особи є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" № 2189-VIII (тут і далі в редакції, чинній на час настання страхової події) житлово-комунальними послугами є результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Виконавцем комунальної послуги є суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору.

Відповідно до частини 2 статті 23 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець послуги з централізованого водопостачання повинен забезпечити її постачання безперервно, з гарантованим рівнем безпеки та величини тиску.

Пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що споживач має право на відшкодування збитків, завданих його майну, шкоди, заподіяної його життю або здоров`ю внаслідок неналежного надання або ненадання житлово-комунальних послуг та незаконного проникнення в належне йому житло (інший об`єкт нерухомого майна).

Згідно з пунктом 1.3 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерство з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 року № 190, виробник обслуговує вуличні, квартальні та дворові мережі водопостачання та водовідведення, споруди і обладнання, а також технологічні прилади й пристрої на них, які перебувають у нього на балансі або на які є відповідний договір на обслуговування із споживачем.

Відповідно до пункту 14.1 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, вуличні, квартальні, дворові, будинкові мережі, споруди і обладнання систем водопостачання та водовідведення обслуговуються та реконструюються тим підприємством, у якого ці об`єкти перебувають на балансі.

Пунктом 15.2 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України передбачено, що виробники та споживачі зобов`язані забезпечити охорону і цілісність систем централізованого питного водопостачання та водовідведення, які перебувають у них на балансі (трубопроводи, споруди, засоби обліку, люки, колодязі, гідранти тощо), не допускати їх пошкодження, затоплення й розморожування, очищати від льоду та снігу ляди колодязів, стежити за цілісністю встановлених пломб, забезпечувати відведення поверхневих вод від колодязів.

Відповідно до Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 року № 76 (далі - Правила), утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.

За умовами пункту 2 Правил технічне обслуговування жилих будинків - це комплекс робіт, спрямованих на підтримку справності елементів будівель чи заданих параметрів та режимів робот технічного обладнання. Система технічного обслуговування жилих будинків повинна забезпечувати безпечне та безперебійне функціонування будинків, інженерних мереж та обладнання протягом установленого терміну служби будинку. Технічне обслуговування жилих будинків включає роботи з контролю за його станом, забезпечення справності, працездатності, наладки і регулювання інженерних систем тощо.

Відповідно до пункту 2.3.6 Правил, у разі залиття, аварії квартир складається відповідний акт (додаток 4 до Правил).

Зі змісту додатку 4 до Правил вбачається, що означений акт має містити опис того, що трапилося і наслідків (що залито, які обсяги робіт, які ушкодження, які речі ушкоджено); інформацію про причину залиття/аварії; висновки і рекомендації комісії, у тому числі про те, хто заподіяв шкоду та що необхідно зробити. Вказаний акт підписується членами комісії, до складу яких входять головний інженер виконавця послуг (голова комісії), майстер технічної дільниці, майстер ремонтної дільниці, слюсар-сантехнік (слюсар-електрик), представники організації, яка відповідно до укладеної угоди обслуговує внутрішньобудинкові системи опалення та гарячого водопостачання, представники власника будинку, будинкового комітету, та затверджується начальником ЖЕО. Наведений акт підписується членами комісії, а також надається для ознайомлення мешканцям квартир.

У той же час надана позивачем копія акту від 09.08.2018 року № 234 не відповідає приписам Правил, оскільки при його складенні комісією не було зазначено причин залиття приміщення, що трапилась.

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази запрошення відповідача для участі у наведеному комісійному огляді затопленого нежитлового підвального приміщення для надання йому можливості (як виконавцеві послуг з централізованого постачання холодної води та суб`єкту, що експлуатує та має фізичний доступ до зовнішніх водопровідних мереж та можливість їх огляду) об`єктивно оцінити аварійну ситуацію та надати пояснення щодо причин і обставин її виникнення, а складений членами комісії акт від 09.08.2018 року не містить відомостей про особу, яка була головою комісії.

Крім того, у матеріалах справи відсутні належні докази, які свідчать про перебування на балансі відповідача пошкодженого трубопроводу, так само як і документи, які підтверджують сам факт пошкодження (аварії) цього трубопроводу зовнішніх водопровідних мереж та затоплення вищенаведеного нежитлового підвального приміщення внаслідок таких обставин.

Отже, акт від 09.08.2018 року не є належним доказом встановлення вини відповідача, його протиправної поведінки та причинно-наслідкового зв`язку між такою поведінкою і збитками, тоді як інші докази на підтвердження, зокрема, протиправної поведінки та вини Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" у затопленні підвального приміщення, розташованого у місті Києві по вулиці Михайла Бойчука (Кіквідзе) 15-а, у матеріалах справи відсутні.

У той же час наявні у матеріалах справи копії акту огляду пошкодженого майна від 18.10.2018 року № 15/1, а також звіту від 23.01.2019 року № 10/11-24 про незалежну оцінку розміру матеріального збитку, завданого об`єкту оцінки, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Михайла Бойчука (Кіквідзе) 15-а, складених суб`єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю "Бюро інвентаризації оцінки та експертизи", містять інформацію лише про розмір матеріального збитку та не свідчать про одночасну наявність протиправної поведінки відповідача; збитків; причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою та завданими збитками та вину відповідача.

Крім того, у наведених документах зазначено про те, що аналіз причини, джерела та дати пошкодження майна, що було виявлено у нежитловому підвальному приміщенні по вулиці Михайла Бойчука (Кіквідзе) 15-а, оцінювачем не проводився, тоді як для з`ясування вищевказаних обставин необхідним є проведення додаткової будівельно технічної експертизи. Разом з тим, така експертиза проведена в рамках справи № 910/12888/21 не була (у тому числі на замовлення учасників справи), клопотання про призначення відповідної експертизи сторонами у справі не заявлялися.

За таких обставин, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем того, що подія, яка зумовила залиття нежитлового приміщення по вулиці Михайла Бойчука (Кіквідзе) 15-а, сталася внаслідок протиправних дій саме відповідача.

З огляду на викладене, позивачем не доведено існування таких складових елементів цивільного правопорушення, як вина відповідача, протиправність поведінки останнього та причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та збитками, що виключає можливість покладення на Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" обов`язку з відшкодування спірної суми збитків.

Згідно зі статтею 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності та відсутність заперечень сторін із застосуванням стандарту доказування "вірогідності доказів", суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про стягнення 150070,00 грн задоволенню не підлягають.

Згідно з ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" відмовити повністю.

Позивач - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Універсальна" (01133, місто Київ, вулиця Лесі Українки, будинок 9, код ЄДРПОУ 20113829)

Відповідач - Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, місто Київ, вулиця Лейпцизька, будинок 1-А, код ЄДРПОУ 03327664)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ю ЕЙ ІНВЕСТ КОНСАЛТ» (01042, Київ, вулиця Чигоріна, 55, кв. 35, код ЄДРПОУ 33637960)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ЖЕД «Печерськжитло» КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» (01103, Київ, бульвар Дружби народів, 30/1)

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 26.04.2022

Суддя І.О. Андреїшина