Ухвала

від 26.04.2022 по справі 686/22039/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

27 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 686/22039/20

провадження № 61-2579ск22

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Сердюка В. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 серпня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 12 січня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.

В обґрунтування позову ОСОБА_2 зазначив, що у період із 29 листопада 2015 року по 21 грудня 2019 року ОСОБА_1 взяв у нього в борг 393 543 доларів США та зобов`язався повернути кошти у строки, визначені в розписках. Відповідач частково виконав взяті на себе зобов`язання, проте не в повному обсязі повернув позичені кошти.

Враховуючи наведене позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь борг у сумі 382 165,85 доларів США.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 серпня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 382 165,85 доларів США, що за курсом Національного банку України становить 10 585 994,00 грн. Вирішено питання про судовий збір.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що між сторонами у справі виникли договірні зобов`язання за договорами позики, внаслідок невиконання яких у відповідача виник борг перед позивачем.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 12 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 серпня 2021 року змінено, його мотивувальну частину викладено у редакції цієї постанови та резолютивну частину у новій редакції.

Позов задоволено частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договорами позики: від 29 листопада 2015 року у сумі 17 971,02 доларів США; від 27 грудня 2015 року у сумі 5 979,79 доларів США; від 17 січня 2016 року у сумі 10 146,82 доларів США; від 24 січня 2016 року у сумі 13 646,69 доларів США; від 28 січня 2016 року у сумі 8 925 доларів США; від 30 січня 2016 року у сумі 6 446,20 доларів США; від 31 січня 2016 року у сумі 17 004,97 доларів США; від 05 лютого 2016 року у сумі 27 667,67 доларів США; від 14 липня 2016 року у сумі 4 958,53 доларів США; від 31 серпня 2016 року у сумі 14019,39 доларів США; від 26 червня 2017 року у сумі 13 741,61 доларів США; від 11 жовтня 2017 року у сумі 6 592,40 доларів США; від 26 жовтня 2017 року у сумі 151 092,64 доларів США; від 28 липня 2018 року у сумі 8 088,99 доларів США; від 04 жовтня 2018 року у сумі 16 593,37 доларів США; від 20 листопада 2019 року у сумі 31 630,65 доларів США; від 14 грудня 2019 року у сумі 22 336,35 доларів США; від 21 грудня 2019 року у сумі 1 729,33 доларів США, усього 378 571,42 доларів США. Змінено розподіл судових витрат.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 різницю судового збору у сумі 10 679,46 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно стягнув борг у сумі 382 165,85 доларів США, обмежившись зазначенням загальної суми погашень за усіма договорами та загальної суми боргу, не навівши розрахунку боргу у судовому рішенні. Крім того, зайвим є посилання у резолютивній частині рішення суду на грошовий еквівалент стягнутої суми боргу у гривні, оскільки зазначення судом двох грошових сум, які необхідно стягнути з відповідача, може внести двозначність у розуміння суті обов`язку боржника. У разі, якщо позика правомірно надана в іноземній валюті і позичальник (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини 3 статті 533 ЦК України.

15 лютого 2022 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку, подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 серпня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 12 січня 2022 року у вказаній справі.

Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню із таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Отже, положеннями вказаної норми передбачено, що підставою касаційного оскарження є неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку Верховного Суду про застосування норми права саме у подібних правовідносинах.

Особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно звернути увагу, що у разі посилання у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга, на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в указаних у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У випадку оскарження судових рішень з підстав невідповідності висновків суду постанові Верховного Суду, що не була врахована в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 1 пункт 5 частини 2 статті 392 ЦПК України) або у зв`язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного суду (абзац 2 пункт 5 частини 2 статті 392 ЦПК України) у касаційній скарзі, крім відповідної постанови Верховного Суду, повинно бути зазначено відповідний пункт частини 2 статті 389 ЦПК України та обґрунтування і мотивування такої підстави.

Зазначаючи у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судових рішень відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно вказувати щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.

У випадку оскарження судових рішень на підставі частини 4 статті 389 ЦПК України з посиланням на частину 1 статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини 1 статті 411 ЦПК України, який є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.

У випадку оскарження судових рішень на підставі частини 3 статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини 3 статті 411 ЦПК України, з обґрунтуванням наявності таких підстав.

Особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно звернути увагу, що наявність підстав, передбачених пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України (якщо суд не дослідив зібрані у справі докази), може бути підставою для скасування судового рішення лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

У поданій касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не наводить передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень.

Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення та обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.

Посилання заявника у касаційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц та постанови Верховного Суду від 04 березня 2020 року в справі № 632/2209/16 та від 08 жовтня 2020 року в справі № 194/1126/18 не є належним обґрунтуванням такої підстави касаційного оскарження судового рішення, яка передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки заявником не зазначено які саме висновки, викладені в зазначених постановах не враховані судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення в цій справі.

У пункті 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).

Враховуючи те, що заявник не виконав вимог процесуального закону при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судового рішення, така скарга підлягає поверненню заявнику.

Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Керуючись статями 389, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 серпня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 12 січня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу повернути заявнику.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя В. В. Сердюк